Ухвала суду № 99559681, 10.09.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/7051/21

2/308/2022/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Зарева Н.І., за участю:

секретаря судового засідання - Віраг Е.М.,

розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом:

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 до

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 ,

про стягнення коштів сплачених у якості авансового платежу та 3% річних -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів сплачених у якості авансового платежу та 3% річних.

Сьомого вересня 2021 року позивач подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_2 , які розміщені на рахунках у банківських установах в межах суми стягнення за позовною заявою в розмірі 1 025 482,44 грн. У випадку їх відсутності чи недостатності в межах суми стягнення просила накласти арешт на його транспортні засоби та нерухоме майно.

В обгрунтування поданої заяви про забезпечення позову, ОСОБА_1 зазначає, що сума стягнення за позовом є значною, а відтак зважаючи на те, що ОСОБА_2 до цього часу не повернув їй кошти, які вона йому передала як попередні платежі за квартиру АДРЕСА_3 та своїми діями призвів до того, що вона залишилась без грошей та квартири, існує реальна небезпека того, що у випадку позитивного рішення для неї у цій справі, він також буде ухилятися від виконання рішення суду про стягнення з нього на її користь 37 065,59 дол. США, що еквівалентно 1 017 821,1 грн. Додатково, зазначає, що виходячи зі змісту відзиву відповідача на позовну заяву та заперечень на її відповідь на відзив, можна зробити висновок про те, що відповідач ОСОБА_2 не збирається повертати їй грошові кошти, які вона передавала йому в якості авансових платежів за квартиру АДРЕСА_3 . Також позивачка посилається на те, що за час подання нею даного позову відповідач вже вдруге відчужив квартиру АДРЕСА_3 , на придбання якої вона вносила авансові кошти про які йдеться у справі, однак коштів з метою врегулювання спору та погашення заборгованості за авансовими платежами не передав, а отже він діє недобросовісно.

За таких обставин, просила накласти арешт на грошові кошти відповідача, які містяться на рахунках у банківських установах, а у разі якщо їх не буде виявлено або буде недостатньо - і на транспортні засоби та нерухоме майно в межах суми стягнення.

Дослідивши та оцінивши подану заяву та додані до неї документи, суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист,

або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких вінзвернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 1 частини 1 статті 150 ЦПК України передбачений захід забезпечення позову у виді накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно з постановою Пленуму Верховного суду України "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідного виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (грошові кошти0, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.

Із позовної заяви вбачається, що 13 січня 2006 року між нею, відповідачем та ПП «Піраміда» було укладено договір про дольову участь у будівництві житлового будинку, згідно з умовами якого вона повинна була отримати у власність 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_4 (зараз АДРЕСА_5 ). На виконання передбаченого договором обов`язку щодо внесення авансу за квартиру в розмірі 5% від її вартості 23.07.2007 року вона передала ОСОБА_3 4000 долларів США, про що було складено відповідну розписку. 28.05.2010 року вона передала для відповідача 30 000 долларів США в якості попередньої оплати квартири.

Як вбачається з умов даного договору відповідач зобов`язувався передати по закінченню будівництва будинку та здачі його в експлуатацію позивачу у власність даний об`єкт (квартиру) протягом 30 днів, надати останній документи на цей об`єкт, сприяти стороні у здійсненні права власності на нього.

Двадцятого лютого 2008 року з ініціативи відповідача ОСОБА_2 виконавчим комітетом Ужгородської міської ради на ім`я позивачки було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_3 на квартиру АДРЕСА_3 , та зареєстроване право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 17.12.2009 року, ухваленим за позовом ПП «Піраміда» дане свідоцтво було визнане недійсним.

Рішенням виконавчого комітету скасовано реєстрацію права власності позивачки на нерухоме майно.

У подальшому позивачка звернулася до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом про визнання права власності до відповідача та ПП «Піраміда» про визнання права власності на дану квартиру, однак за результатами розгляду цієї справи в задоволенні її позову було відмовлено.

У зв`язку з тим, що авансовий платіж позивачка згідно умов договору оплатила, однак квартири не отримала, остання звернулася з даним позовом про стягнення даних коштів та 3% річних.

Водночас, заява про забезпечення позову мотивована тим, що предметом позовних вимог є значна сума коштів, яка є предметом позовної вимоги, тривалий час їх неповернення відповідачем, а також позиція відповідача, щодо заперечення позову у відзиві на позовну заяву. У заяві також акцентовано увагу на те, що попри продаж квартири, за яку вона надала відповідачу авансовий платіж, а отже наявність у відповідача грошових коштів, відповідач їй гроші не повернув, що свідчить про недобросовісність його дій.

Разом з цим, з позовної заяви та заяви про забезпечення позову не вбачається, що позивач безпосередньо звертався до відповідача з вимогою про повернення даних коштів. У позові констатовано, що грошові кошти не повернуті позивачу. Будь-яких доказів, які свідчать про час та дату вимоги позивача щодо повернення коштів, які є предметом позовних вимог позивач не надав, а тому суд критично ставиться до аргументів позивача щодо тривалого часу та значного розміру неповернутих грошових коштів, як підставу вважати, що існує ризик їх неповернення у разі задоволення позовних вимог.

Слід констатувати, що тільки наявність спору про стягнення коштів сам по собі не є підставою для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту майно та грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Окрім цього, на переконання суду, незгода відповідача з позовними вимогами, викладена у відзиві, не свідчить про можливість ускладення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективного захисту, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, з огляду на те, що подання відзиву та право заперечувати проти позову є гарантією відповідача, визначеною нормами ЦПК України.

Не є такою підставою і факт відчуження відповідачем квартири, АДРЕСА_3 , оскільки дане майно не є предметом даного спору згідно з позовних вимог.

Водночас, як зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18, накладення судом арешту на рахунки боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником.

Разом з цим, відомостей щодо наявності рахунків, їх номерів та назв відповідних банківських установ у яких вони відкриті позивачкою не надано.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України вбачається, що законодавством передбачений захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та кошти, що належать відповідачеві і знаходяться в нього чи в інших осіб, а отже позивач повинен довести, що зазначене майно чи кошти належать чи знаходяться у відповідача.

Окрім цього, суд повинен переконатися в співмірності даного заходу забезпечення позову у виді арешту майна та коштів заявленим позовним вимогам, а без наявності інформації про конкретно визначене майно відповідача, на яке слід накласти арешт суд позбавлений даної можливості.

Однак в заяві про забезпечення позову позивач просив накласти арешт на кошти в банківських установах відповідача, а також у разі їх недостатності накласти арешт на транспортні засоби та нерухоме майно в межах вказаної позивачкою суми, не зазначаючи ознаки, які ідентифікують відповідне майно та без підтвердження його належності та наявності.

Разом з цим, застосування альтернативних заходів забезпечення позову з умовою чинним ЦПК України не передбачено, а в силу ч. 8 ст. 153 ЦПК України, суд зобов`язаний зазначити конкретний вид заходу забезпечення позову.

Приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Таким чином, позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами, що невжиття даного заходу забезпечення позову істотно ускладнить чи унеможливить виконання такого рішення суду, зокрема того факту, що у разі винесення рішення суду по суті спору на користь позивача, існують обставини, що виключають можливість його добровільного виконання., а тому суд прийшов до висновку, що подана заява є необгрунтованою і задоволенню не підлягає.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 19, 149, 150, 151, 175, 177, 187, 274, 277 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.І. Зарева