Рішення № 99551314, 13.09.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/2379/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач), у якому, мовою оригіналу, просить:

- визнати бездіяльність відповідача щодо не поновлення пенсії позивачки протиправною та дискримінаційною, визнати протиправним, дискримінаційним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 викладене у листі №2100-0306-8/16123 від 01.04.2021 р. та визнати протиправними та дискримінаційними дії відповідача стосовно відмови поновити виплату пенсії позивачці;

- зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області вчинити дії - поновити виплату пенсії позивачці з 10.02.1997 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм ЗУ "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- стягнути з відповідача кошти у сумі 100000 грн на відшкодування моральної шкоди, заподіяної протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких відповідач відмовив у поновленні пенсії позивачці.

Ухвалою від 31.05.2021р. позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.

Ухвалою від 15.06.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка є громадянкою України та із 18.08.1996р. виїхала на постійне місце проживання до Держави Ізраїль. Із 10.02.1997р. позивачка не отримує пенсію. 25.03.2021р. представник позивача надіслав до відповідача нотаріально завірену та апостильовану заяву позивача про поновлення виплати пенсії. Проте рішенням від 01.04.2021р. відповідач відмовив у поновленні пенсії. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, дискримінаційним та таким, що суперечить чинному законодавству, у зв`язку з чим просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі та зобов`язати відповідача поновити та виплатити позивачу пенсію починаючи з 10.02.1997 р. з проведенням індексації та компенсації втрати частини доходів.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечує проти позову, мотивуючи тим, що відмова у поновленні пенсії є законною та правомірною, оскільки особисто позивачка до управління із заявою на запит пенсійної справи не зверталась. Стверджує, що у відповідача відсутні будь-які підстави щодо витребування архівної пенсійної справи з органів, які призначали пенсію позивачу. Стверджує, що до заяви про поновлення пенсії представником позивача було долучено копію посвідчення особи, видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль, яке не може розцінюватися, як документ, який засвідчує особу, місце проживання, та вік, у розумінні п.1 ч.1 ст.13 ЗУ «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», оскільки такий документ посвідчує особу лише на території Держави Ізраїль. Відтак звернення позивача за поновленням виплати пенсії відбулось з порушенням процедури, визначеної Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1.

У свою чергу, в разі настання підстав для проведення індексації пенсії, нарахування індексації проводиться автоматизованим способом. Також, оскільки позивач не мав законних підстав для поновлення виплати пенсії, відповідно не було і факту виплати недоотриманої пенсії, і як наслідок немає підстав для розрахунку компенсації згідно чинного законодавства. Посилаючись на викладені обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

Згідно паспорту громадянина України для виїзду за кордон, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , громадянка України. Термін дії до 14.04.2016.

18.08.1996 року позивачка виїхала з України до Держави Ізраїль на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Представник позивачки стверджує, що починаючи з 10.02.1997 року не отримує призначеної їй пенсії за віком.

25.03.2021 року до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області представником позивача В.Меламедом надіслано письмове звернення із заявою від 26.08.2020 щодо поновлення виплати пенсії з 10.02.1997 ОСОБА_1 .

До звернення надані наступні документи: заява про поновлення виплати пенсії з 10.02.1997 від 26.08.2020, в якій зазначено місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 ; копія посвідчення особи видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 12.11.2019 (дійсне до 10.11.2024); копія особистої декларації від 26.08.2020; копія довіреності; копія трудової книжки, видана на ім`я ОСОБА_1 ; копія картки платника податків; копія заяви про витребування пенсійної справи, копія довідок управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя.

Відповідач листом від 01.04.2021 повідомив представника позивача, що рішенням пенсійного органу №2620/03-16 позивачу відмовлено у поновленні виплати пенсії з 10.02.1997.

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.

Відповідно до ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом, і не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).

Право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Статтею 1 Закону № 1058-ІV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Із 07 жовтня 2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає "нарахованою" в момент призначення пенсії і залишається такою ("нарахованою") до її чергової зміни.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок).

Пунктом 1.5. Порядку 22-1 передбачено, що заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Відповідно до п. 2.8. Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

У випадку поновлення виплати пенсії особі, якій не було проведено перерахунок відповідно до статті 43 Закону, заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається відповідно до статті 40 Закону із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески та яка відповідно до цього Закону враховується для обчислення пенсій, призначених до 2004 року.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: 1) документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 4 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; 2) довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; 3) документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника особою з інвалідністю або учасником війни тощо).

Відповідно до п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). … Документи, видані компетентними органами іноземних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Документи, складені іноземною мовою, подаються разом з їх перекладами українською мовою, засвідченими в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 2.23. Порядку при поданні особою заяви в паперовій формі документи можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.

Судом встановлено, що відповідачем 29.03.2021р. від представника позивача отримане письмове звернення про поновлення пенсії ОСОБА_1 , до якого додані:

- копія довіреності від 26.08.2020;

- заява від 26.08.2020 про поновлення виплати пенсії з 10.02.1997;

- заява про витребування пенсійної справи та поновлення виплати пенсії від 26.08.2020;

- копія посвідчення особи з перекладом на українську мову на ім`я ОСОБА_1 , видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 12.11.2019 (дійсне до 10.11.2024);

- копія трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 , 1939 року народження, дата заповнення 14.04.1959, копія вкладиша до трудової книжки НОМЕР_2 , дата заповнення 01.07.1987;

- копія картки платника податків;

- копія довідок управління праці та соціального захисту населення Ленінської районної державної адміністрації м.Севастополя від 03.10.2008 №5077 та №5078.

Заяви та довіреності підписані Прялухіною Г.І. особисто та засвідчені нотаріусом в Державі Ізраїль, підпис та повноваження якого у свою чергу підтверджена печаткою апостиль, відповідно до Гаазької конвенції, до якої Україна приєдналася 23.12.2003р.

Гаазька конвенція з метою підтвердження достовірності офіційних документів, в тому числі і нотаріальних засвідчень, виданих на території держав - учасниць конвенції, передбачає засвідчення справжності підпису та встановлення особи, що підписала документ, і справжності печатки та/або штампу, котрими скріплений документ - шляхом проставлення апостилю.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Відтак судом встановлено, що відповідач отримав особисту заяву позивача про поновлення пенсії, про витребування документів, підпис на яких належним чином посвідчений та апостильований, відтак дані заяви підлягають розгляду пенсійним органом.

Відповідно до п. 4.12 Порядку при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п`яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Із аналізу наведеної норми слідує, що саме до повноважень пенсійного органу належить витребування пенсійної справи позивача.

Суд відмічає, що відповідач не заперечує факту подання позивачем заяви про витребування пенсійної справи для поновлення пенсії, відтак твердження відповідача про порушення позивачем Порядку звернення за поновленням пенсії (відсутня архівна справа) є помилковими.

Ще однією підставою для прийняття відповідачем рішення про відмову в поновленні пенсії позивачу є не подання відповідачу оригіналу паспорту громадянина України або іншого документу з відміткою про реєстрацію (довідку з місця проживання та території України.

В матеріалах справи наявна копія паспорту громадянина України для виїзду за кордон від 14.04.2006, який був чинний до 14.04.2016, виданий на ім`я ОСОБА_1 .

Разом з тим, судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач подав нотаріально завірену та апостильовану копію посвідчення особи ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль від 12.11.2019 (дійсне до 10.11.2024).

Згідно ст. 2 Закону № 2235-III законодавство України про громадянство ґрунтується, у тому числі, на принципі неможливості позбавлення громадянина України громадянства України.

Відповідно до ст. 17 Закону № 2235-III, громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Статтею 18 Закону № 2235-III встановлено, що громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням.

Підстави для втрати громадянства України визначені ст. 19 Закону № 2235-III, зокрема до них відносяться: 1) добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття; 2) набуття особою громадянства України на підставі статті 9 цього Закону внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів; 3) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов`язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

Цей перелік є вичерпним.

Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Указу президента України про припинення громадянства України позивача матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорту для виїзду за кордон не свідчить про припинення взаємних прав та обов`язків між позивачем та державою Україна, а тільки вказує на те, що цей документ не може бути використаний за призначенням, а саме посвідчувати особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачу 1991 році була призначена пенсія, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що не спростовувалось відповідачем.

Отже, спірним питанням в справі є не призначення пенсії, а поновлення її виплати, як громадянину України.

Відповідно до п. 2.9. Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Тобто законодавець вимагає, посвідчення особи заявника будь-яким офіційним документом із зазначенням місця проживання та віку.

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, свідоцтво про належність до громадянства України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, проїзний документ дитини, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.

Тобто фактично позивач підтвердив свою особу посвідченням, підтвердив вік та місце проживання.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, у тому числі і постанова Постанова правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 25.11.2005 р. № 22-1, є підзаконними нормативно-правовими актами, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Законом № 1058 та будь-яким іншим законом з питань пенсійного забезпечення не передбачено такої підстави для припинення виплати пенсії як відсутність документів, що засвідчують місце проживання (реєстрації) особи на території України.

Зважаючи на викладені обставини, суд дійшов до висновку, що закінчення строку дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії позивачу.

Також, суд зазначає, що закінчення терміну дії паспорта громадянина України для виїзду за кордон не позбавляє громадянина України гарантованих прав та не ставить особу у положення, коли він позбавляється громадянства. Закінчення дії паспорту не робить такий паспорт не чинним. Крім того, строк дії закордонного паспорта не впливає на можливість встановлення особи, її громадянства та цивільної дієздатності.

Суд відмічає, що відповідач не надав суду доказів втрати позивачем громадянства України, відтак поки не доведено інше позивач, як громадянин України має право на поновлення пенсії, незалежно від місця його фактичного проживання.

З урахуванням наведеного, суд вважає рішення пенсійного органу про відмову у поновленні виплати пенсії протиправними, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Усі підстави для відмови позивачу у призначенні пенсії визнані судом неправомірними із підстав, викладених вище.

Щодо вимоги позивача зобов`язати пенсійний орган поновити виплату пенсії з 10.02.1997, суд зазначає що лише з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відтак саме із 07.10.2009р. виплата пенсії позивачці має бути поновлена.

Щодо необхідності застосування до поновленої пенсії індексації та компенсації за затримку виплати, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 ЗУ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) (ст.2 Закону №2050-ІІІ).

Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-ІІІ).

Відтак суд приходить до висновку про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів (пенсії) у зв`язку з порушенням строків її виплати.

Положеннями п.4 ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Зі змісту наведеної норми слідує, що захисту адміністративним судом підлягають порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

У постанові від 20.05.2020р. по справі № 518/1226/18 Велика Палата Верховного Суду прийшла до наступних висновків "…Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність поновлення пенсії позивачці з проведенням індексації, оскільки питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватися позивачці, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому в разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів позивачка не позбавлена права звернутися за захистом своїх прав до суду. Отже, вимоги позивачки щодо проведення індексації пенсії є передчасними та задоволенню не підлягають…".

Із наведених вище підстав, враховуючи той факт, що позивачу пенсія не поновлена, суд відмовляє у задоволенні позову у цій частині.

Щодо вимог позивача про стягнення з ГУ ПФУ в Херсонській області 100000 грн. за завдану моральну шкоду, суд зазначає наступне.

Положеннями ст.56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Чинним законодавством визначено, що моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.09.2018 р. у справі № 815/7401/16.

Суд зауважує, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди необхідним є наявність у діях відповідача певного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, шкідливих наслідків у вигляді заподіяння позивачу збитків, причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками, а також вини правопорушника.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Однак, будь-яких допустимих та достатніх доказів того, що рішення, дії чи бездіяльність відповідача по нездійсненню поновлення пенсії позивачки після її звернення до пенсійного органу у березні 2021р. будь-яким чином вплинули на стан здоров`я позивачки, спричинили погіршення її стану, зумовили фізичні, душевні, психічні страждання останньої, позивачем не надано. Самого лише посилання на їх протиправність недостатньо для прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди.

Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження заподіяння моральної шкоди та на підтвердження причинного зв`язку моральної шкоди із діями заподіювача шкоди, розрахунку суми визначення моральної шкоди у заявленому розмірі.

Відтак суд відмовляє у стягненні моральної шкоди.

Зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Частиною 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

Згідно з наказами голови суду від 12.07.2021 р. №05-06/50 та №05-06/51 головуюча суддя Морська Г.М. перебувала у щорічній основній відпустці та у зв`язку із перебуванням на лікарняному рішення по справі прийнято 13.09.2021р .

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 01.04.2021 №2620/03-16 про відмову ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) у поновленні виплати пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73005, м.Херсон, вул.28 Армії, буд.6, код ЄДРПОУ 21295057) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) починаючи з 07.10.2009 року з компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (код ЄДРПОУ 21295057, місцезнаходження: 73005, м. Херсон, вул. 28 Армії, 6).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 112010200