Рішення № 99551290, 13.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

13 вересня 2021 р. Справа № 520/10050/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Супрун Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вулиця Набережна Перемоги, буд.46, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексу - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач 1, ГУ ПФУ в Харківській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі по тексту - відповідач 2, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому просить суд (з урахуванням уточненої позовної заяви від 02.07.2021):

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком як держслужбовцю згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ІІ та скасувати рішення № 205250007036 від 18.05.2021 року відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати період служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 30.04.1980 року по 17.10.2004 року до стажу державної служби;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ з 30.04.1980 року по 17.10.2004 року із розрахунку 60 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати від 30.01.2020 року №Д-3268/6/6301-20/6301.5/2265-20, які видані Головним управлінням ДМС України в Харківській області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992. 12.05.2021 позивач звернувся до відповідача один із заявою про перехід на пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ. Рішенням ГУ ПФУ в Дніпропетровській області №205250007036 від 18.05.2021 позивачу відмовлено у переході з підстав відсутності необхідного стажу державної служби. Позивач вважає таку відмову протиправною посилаючись на протиправне неврахування органом пенсійного Фонду України стажу роботи позивача в органах внутрішніх справ.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 відкрито спрощене провадження у вказаний адміністративній справі. У вказаній ухвалі зазначено, що відповідно до положень п.3 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України, справа належить до справ незначної складності, у зв`язку з чим підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства за правилами спрощеного позовного провадження.

У період з 05.07.2021 по 30.07.2021 (включно) головуючій по справі перебував у відпустці.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з положеннями ч.ч. 2, 3, 4, 5 ст. 262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Представник відповідача 2 - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 23.07.2021 надав відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. Зазначив про відсутність у нього доступу до особової справи позивача та, як наслідок, неможливість бути відповідачем по справі. Також просив про заміну відповідача по справі, вважаючи належним відповідачем ГУ ПФУ в Харківській області.

Ухвалою суду від 04.08.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про заміну неналежної сторони по справі №520/10050/19.

Представник відповідача 1 - Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, правом подання відзиву на позов не скористався.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, яка призначена відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

17.10.2019 позивачу виповнилося 65 років, що підтверджується копією паспорту позивача.

12.05.2021 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області з заявою щодо переходу з пенсії за вислугу років, призначену на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" №2262-ХІІ від 09.04.1992 на пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Вказана заява позивача була надіслана на розгляд до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі по тексту - Постанови правління ПФ України 25.11.2005 № 22-1).

Листом від 02.06.2021 № 2000-0207-8/73701 ГУ ПФУ в Харківській області повідомило позивача про прийняття рішення про відмову в перерахунку пенсії згідно з заявою від 12.05.2021 та надіслало позивачеві відповідне рішення № 205250007036 від 18.05.2021 (а.с. 13).

Приймаючи спірне рішення № 205250007036 від 18.05.2021 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області виходило з того, що позивач не набув права на пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ, оскільки його стаж на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, заявника станом на 01 травня 2016 року становить 9 років 7 місяців 20 днів.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

01 травня 2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі - Закон №889-VIII), в якому статтею 1 визначено, що державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Згідно з пунктом 7 частини другої статті 46 Закону №889-VIII до стажу державної служби зараховуються час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання.

Відповідно до статті 90 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Разом з цим, законодавством визначено певні умови, за наявності яких особи мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 попереднього Закону у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, особа має право на призначення їй пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у разі наявності в неї станом на 01 травня 2016 року стажу державної служби: 10 років за умови перебування особи станом на 01 травня 2016 року на посаді державної служби; 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на посаді державної служби.

Як вбачається з обставин справи, спірним у ній є питання зарахування періодів проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ з 30.04.1980 по 17.10.2004 (24 роки 5 місяців 17 днів) до стажу, який дає право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про державну службу".

При цьому, як свідчать наявні у справі матеріали, вказані обставини відповідачами не заперечуються, оскільки позивач отримує пенсію за вислугу років.

Водночас відповідачем 2 відмовлено позивачу у переведенні на пенсію за віком згідно із Законом України «Про державну служби» у зв`язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, оскільки такий становить 9 років 7 місяців 20 днів, та до якого зараховано період роботи на посадах начальника Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області з 19 квітня 2006 року по 06 березня 2012 року та Великобурлуцького районного сектору ГУ ДМС України в Харківській області з 01 серпня 2012 року по 17 жовтня 2019 року.

У зв`язку з цим суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15), за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (1058-15 ), у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (чинний до 01 травня 2016 року) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби (далі Порядок №283 в редакції, чинній на час звільнення позивача з органів внутрішніх справ).

Зокрема, абзацами 3, 5 пункту 2 Порядку № 283 було визначено, що до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, інших органів управління військових формувань, державної податкової та контрольно-ревізійної служби; на посадах суддів, слідчих, прокурорів, інших службових осіб, яким присвоєно персональні звання.

Отже, враховуючи положення пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, при обчисленні стажу державної служби позивача підлягають застосуванню наведені вище норми Порядку №283, а тому періоди перебування на службі в органах внутрішніх справ (з 30.04.1980 по 17.10.2004) підлягають зарахуванню до стажу державної служби позивача.

Враховуючи вказані періоди, а також період роботи на посадах начальника Великобурлуцького районного управління юстиції Харківської області з 19 квітня 2006 року по 06 березня 2012 року та Великобурлуцького районного сектору ГУ ДМС України в Харківській області з 01 серпня 2012 року по 17 жовтня 2019 року, стаж державної служби позивача складає більше 20 років, що відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних Закону №889-VIII є достатнім для переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

За таких обставин безпідставним є висновок відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, наведений у спірному рішенні № 205250007036 від 18.05.2021, про відсутність підстав для переведення позивача на пенсію за віком відповідно до Закону України "Про державну службу" у зв`язку з відсутністю необхідного стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців.

Вказані обставини є достатніми для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасувати рішення № 205250007036 від 18.05.2021 відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 .

При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком як держслужбовцю згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ІІ з огляду на таке.

По-перше, питання про призначення пенсії відповідачем 1 не розглядалося, оскільки заява позивача, відповідно до вимог Постанови правління ПФ України 25.11.2005 № 22-1, була передана на розгляд до відповідача 2, отже вказана вимога може розглядатися виключно відносно ГУ ПФУ в Дніпропетровській області.

По-друге, суд зазначає, що вимога про визнання протиправними дії суб`єкта владних повноважень щодо відмови у призначенні пенсії знайшла своє відображення у відповідному рішенні № 205250007036 від 18.05.2021 відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, отже, на переконання суду належним способом захисту порушеного права позивача, в цій частині, є саме визнання протиправним та скасування спірного рішення.

Надаючи оцінку позовним вимогам про зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області зарахувати період служби позивача в органах внутрішніх справ до стажу державної служби та призначити йому пенсії за віком державного службовця, а також твердженню ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відсутність у останнього доступу до особової картки позивача та його неможливість бути відповідачем по справі, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Також, постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 13 п. 4.2).

Тобто, Пенсійним фондом України, територіальними відділеннями якого є відповідачі у цій справі, визначено екстериторіальний принцип розгляду питання про призначення пенсій.

Також п 4.10 постанови правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, в редакції Постанови Пенсійного фонду № 25-1 від 16.12.2020, визначено, що після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Системний аналіз вказаних норм свідчить, що за загальним правилом відповідачем у справі має бути саме той суб`єкт владних повноважень, який прийняв рішення, вчинив дії чи допустив бездіяльність, які є предметом судової перевірки.

Відповідно до статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

При цьому, суд застосовує принцип «належного урядування» який висвітлений у тому числі в пунктах 70, 71 рішення у справі «Рисовський проти України» (заява №29979/04), відповідно до яких, зазначений принцип зокрема передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер`їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).

Отже, держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.

Прогалини в діючому законодавстві щодо відсутності у відповідача 2 доступу до якогось програмного забезпечення не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян - на призначення відповідного виду пенсії та врахування відповідного стажу позивача до складу державної служби.

Оскільки саме держава (в особі правління ПФ України) не виконала свій обов`язок запровадити внутрішню процедуру перегляду власного незаконного та протиправного рішення, скасованого в судовому порядку, що сприяло б юридичній визначеності у спірних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси особи, то негативні наслідки вказаної бездіяльності мають покладатися саме на державу.

Отже, посилання відповідача 2 на неможливість задоволення позовних вимог до нього через відсутність доступу до матеріалів пенсійної справи позивача є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України, суд в порядку адміністративного судочинства може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У рішенні від 15 листопада 1996 року по справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Засіб захисту, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

З метою повного та всебічного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:

- визнання протиправним та скасування рішення № 205250007036 від 18.05.2021 відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 30.04.1980 по 17.10.2004 до стажу державної служби;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

Разом з цим, суд зазначає, що позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача призначити пенсію з 30.04.1980 по 17.10.2004 із розрахунку 60 % заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, на підставі довідок про складові заробітної плати від 30.01.2020 №Д-3268/6/6301-20/6301.5/2265-20, які видані Головним управлінням ДМС України в Харківській області - відповідачем 2 не вирішувалося, а отже є передчасними та такими, що не підлягають задоволенню.

Також задоволенню не підлягають позовні вимоги, звернуті до ГУ ПФУ в Харківській області, оскільки останнє жодних рішень щодо позивача не приймало, а також не допускало ані жодних протиправних дій, ані бездіяльності.

При вирішенні справи судом також взято до уваги правові позиції Верховного Суду, викладені з подібних правовідносин у постановах від 30 липня 2019 року у справі №805/3977/15-а та від 27 грудня 2019 року у справі №500/2565/18, які враховуються судом в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ: 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вулиця Набережна Перемоги, буд.46, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 205250007036 від 18.05.2021 відділу перерахунку пенсій № 5 управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії державного службовця ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати період служби ОСОБА_1 в органах внутрішніх справ з 30.04.1980 по 17.10.2004 до стажу державної служби;

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вулиця Набережна Перемоги, буд.46, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ) у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 копійок).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення складено та підписано 13.09.2021.

Суддя Супрун Ю.О.