Ухвала суду № 99550541, 13.09.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

13 вересня 2021 року м. Рівне №460/5095/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є. розглянувши адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерство юстиції України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державний реєстратор Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області Антонюк Інна Іванівна третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, треті особи - Державний реєстратор Привільненської сільської ради Дубенського району Рівненської області Антонюк Інна Іванівна, Публічне акціонерне товариство "Таскомбанк" про визнання протиправним та скасування дії відповідача щодо порядку розгляду скарги ОСОБА_1 від 21.11.2020, скасувати наказ від 26.04.2021 №1307 про відмову у задоволенні скарги ОСОБА_1 від 24.11.2020 та висновок колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 01.03.2021 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 від 24.11.2020, зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху. Позивач у встановлені судом строки усунув недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду міста прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатись без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.

Ухвалою суду відмовлено в задоволенні клопотання сторін про перехід до розгляду справи з викликом сторін.

Через канцелярію суду відповідачем подано клопотання про закриття провадження у справі, відповідно до якого останній вважає, що звернення до суду з цим позовом зумовлене необхідністю захисту майнових прав позивача, а не прав у сфері публічно-правових відносин, що виключає розгляд цієї справи в порядку адміністративного судочинства України. Представник відповідача зауважив, що за своєю природою такі правовідносини носять майновий, приватно-правовий характер і не належать до сфери публічно-правових відносин. На думку відповідача, вимоги позивача та доводи, якими такі вимоги обґрунтовано, не стосуються захисту його прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин. Та обставина, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, не змінює правову природу спірних правовідносин і не робить цей спір публічно-правовим.

Так, вирішуючи питання стосовно закриття провадження у справі суд бере до уваги наступне.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до Міністерства юстиції України зі скаргою від 24.11.2020, в якій просила скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за Акціонерним товариством "Таскомбанк" права власності на об`єкти нерухомого майна :житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку 0,0873 га (кадастровий номер :5610300000:02:001:1352).

Міністерством юстиції України було розглянуто скаргу позивача, до матеріалів справи долучено копію Наказу Міністерства юстиції України від 20.04.2021 №1307/7 про відмову у задоволенні скарги позивача від 24.11.2020.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі “Сокуренко і Стригун проти України” вказав, що фраза “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін “судом, встановленим законом” у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …”. Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, “встановленим законом”.

Отже, поняття “суду, встановленого законом” зводиться не лише до правової основи самого існування “суду”, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Водночас помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію – визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Судом встановлено, що виникнення спірних правовідносин зумовлено незгодою позивача з записами (відомостями), внесеними в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, щодо будинку за номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0873 га.

Відповідно до копії витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна будинок за номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0873 га належить на праві власності АТ "ТАСКОМБАНК".

При цьому, виникнення спірних правовідносин у справі, що розглядається, зумовлено незгодою позивача з рішеннями про державну реєстрацію на спірні об`єкти: будинку за номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0873 га, звертаючись до відповідача, просив скасувати відповідним Наказом.

У цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача з Наказом Мін`юсту від 20.04.2021 №1307/7 про відмову у задоволенні скарги позивача щодо скасування записів в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, зокрема щодо будинку за номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0873 га..

Тобто, на переконання суду, позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного (майнового) права позивача стосовно будинку за номером АДРЕСА_1 та земельної ділянки 0,0873 га., а вимога про скасування наказу Мін`юсту є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і має вплив на майнові права та інтереси позивача та третіх осіб у цій справі.

Суд вважає, що позовні вимоги в цій справі, зокрема, щодо скасування наказу Мін`юсту є похідною при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття речових прав на нерухоме майно і має вплив на майнові права та інтереси позивача та третіх осіб у цій справі, а отже, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, такий спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже правовідносини, що склалися між сторонами, є цивільно-правовими та не можуть бути предметом спору в адміністративному процесі, оскільки в цьому випадку є спір про право цивільне.

Слід вказати, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів.

Таким чином, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчої-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується цивільного права і за суб`єктним складом сторін має розглядатися за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 21.11.2018 у справі № 813/1362/16, від 28.11.2018 у справі № 825/642/18, від 29.01.2019 у справі № 803/1589/17, від 29.05.2019 у справі № 826/9341/17 під час розгляду спорів у подібних правовідносинах. Дана позиція також висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 16.08.2019 у справі №826/4236/17 та від 31.10.2019 у справі №826/7002/17.

Також Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 02.10.2019 у справі №807/137/18 з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відступила від висновків, викладених у постановах від 04.04.2018 у справах № 817/567/16 та № 826/9928/15, від 10.04.2018 у справі № 808/8972/15, від 16.05.2018 року у справі № 826/4460/17, від 23.05.2018 у справі № 815/4618/16, від 05.06.2018 року у справі № 04/20728/14, від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 13.06.2018 у справах № 820/2675/17 та 803/1125/17 щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У вказаному рішенні Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов`язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб`єктного складу сторін спору.

З огляду на заявлені вимоги позивача, фактичні обставини справи, судову правозастосовну практику, яка склалася за наслідками розгляду справи за подібних спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, частиною першою статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Таким чином, з огляду на суб`єктний склад даний спір має розглядатись за правилами цивільного судочинства з урахуванням територіальної підсудності визначеної ЦПК України.

Керуючись статтями 132, 238, 241, 243, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Провадження у справі закрити.

Роз`яснити позивачу, що розгляд даної справи віднесено до суду загальної юрисдикції в порядку ЦПК України.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання.

Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну ухвалу суду складено 13 вересня 2021 року

Суддя Д.Є. Махаринець