Рішення № 99550418, 13.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/2403/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Головка А.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" про стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

В С Т А Н О В И В:

19 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за період із 20.02.2020 по 11.12.2020 в сумі 61834,40 грн, компенсації за невикористані дні відпустки в сумі 18174,30 грн. та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.01.2021 по час розгляду справи в суді з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 208,90 грн.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" про стягнення невиплаченого грошового забезпечення, компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволено частково. Стягнуто з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року у справі № 440/135/20 за період 20.02.2020 року по 25.02.2020 року в сумі 1044,50 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

За приписами статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Суд вважає наявними підстави для ухвалення додаткового судового рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судом не були вирішені позовні вимоги про стягнення невиплаченого грошового забезпечення за період із 26.02.2020 по 11.12.2020 та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.01.2021 по час розгляду справи в суді.

Вирішуючи вищевказані позовні вимоги суд виходить з наступного.

Згідно з наказом Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №227/ОС-18 від 03 жовтня 2018 року ОСОБА_1 призначено на посаду молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна №2).

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 1 наказу Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року "Про особовий склад" молодшого сержанта ОСОБА_1 , молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна №2), звільнено зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України за власним бажанням на підставі пункту 5 статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" 10 червня 2019 року.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року по справі № 440/135/20 визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року "Про особовий склад" в частині звільнення молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням); поновлено молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" з 11 червня 2019 року; стягнуто з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 11 червня 2019 року по 19 лютого 2020 року у сумі 53060,60 грн.

Наказом Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" від 26.02.2020 року № 26/ОС-20 поновлено молодшого сержанта ОСОБА_1 з 11 червня 2019 року на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони (чергова зміна № 2) за рішенням суду, з посадовим окладом 2910 гривень на місяць (тарифний розряд-6).

Згідно з наказом Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" № 173/ОС-20 від 11.12.2020 року ОСОБА_1 приступив до виконання посадових обов`язків молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони з 12.12.2020 року.

Наказом Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" № 1/ОС-21 від 04.01.2021 року позивача звільнено за власним бажанням.

Вважаючи, що під час звільнення позивачу протиправно не була виплачена заробітна плата за період з 20.02.2020 року по 11.12.2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду.

З військового квитка ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , повістки вбачається, що відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" та Указу Президента України №22/2019 від 30 січня 2019 року ОСОБА_1 був призваний на строкову військову службу в Збройні Сили України з 10 червня 2019 року по 11.12.2020 року.

Відповідно до частини другої статті 21 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-XII від 25 березня 1992 року громадяни України для виконання обов`язків, пов`язаних із взяттям на військовий облік, призовом або прийняттям на військову службу, а також особи, які направляються районними (міськими) військовими комісаріатами на медичний огляд (медичне обстеження в амбулаторних чи стаціонарних умовах), лікування, звільняються від роботи на час, необхідний для виконання зазначених обов`язків та перебування в лікувальному закладі охорони здоров`я, із збереженням за ними місця роботи, займаної посади і середньої заробітної плати.

Згідно з частиною другою статті 39 вказаного Закону громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Отже, за громадянами, призваними на строкову військову службу, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16 січня 2020 року у справі №814/1905/17.

Беручи до уваги викладене, суд доходить висновку, що на час проходження строкової військової служби ОСОБА_1 за ним повинні були зберігатися місце роботи, посада і середній заробіток.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року по справі № 440/135/20 визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" №114/ОС-19 від 07 червня 2019 року "Про особовий склад" в частині звільнення молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України відповідно до частини п`ятої статті 23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" та пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (за власним бажанням); поновлено молодшого сержанта внутрішньої служби ОСОБА_1 на службі в Державній кримінально-виконавчій службі України на посаді молодшого інспектора 2 категорії відділу режиму і охорони Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" з 11 червня 2019 року; стягнуто з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за час вимушеного прогулу з 11 червня 2019 року по 19 лютого 2020 року у сумі 53060,60 грн.

Також, рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року по справі № 440/2403/21 суд вирішив стягнути з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.02.2020 року у справі № 440/135/20 за період 20.02.2020 року по 25.02.2020 року в сумі 1044,50 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що за період з 26.02.2020 року по 11.12.2020 року Державною установою "Дніпровська установа виконання покарань №4" не був нарахований та виплачений позивачу середній заробіток.

Враховуючи викладене, за період з 26.02.2020 року по 11.12.2020 року з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" слід стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 60581,00 грн. (середньоденне грошове забезпечення - 208,90 грн * 290 календарних днів).

З приводу позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи згадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) зробив висновок, що передбачений частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, за висновком Верховного Суду України, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати належних працівникові при звільненні сум.

До того ж, суд враховує, що Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 дійшов висновку про те, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, відступаючи від висновків Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16, зазначила, що при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних відносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

З огляду на викладене, враховуючи встановлену судом протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час проходження строкової військової служби ОСОБА_1 , а також вирішуючи спір в межах заявлених вимог, суд дійшов висновку, що відповідач буде зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з дати звільнення позивача, однак лише після проведення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за час проходження строкової військової служби на виконання рішення суду у цій справі.

Таким чином, вимога позивача про обчислення середнього заробітку наразі є передчасною, оскільки на момент розгляду судом цієї справи позивачу не нарахована та не виплачена спірна сума, що унеможливлює обчислення судом розміру середнього заробітку.

За вищевикладених обставин, враховуючи те, що у спірних відносинах нарахування та виплату позивачу середнього заробітку за час проходження строкової військової служби наразі не проведено, суд визнає позовні вимоги в частині нарахування середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України передчасними та, як наслідок, відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

За викладених обставин, суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення у даній справі, яким за період з 26.02.2020 року по 11.12.2020 року стягнути з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток в розмірі 60581,00 грн.; та відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.01.2021, як таких, що заявлені передчасно.

Керуючись статтею 252 Кодексу адміністративного судочинства України

В И Р І Ш И В:

Стягнути з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 26.02.2020 року по 11.12.2020 року в розмірі 60581,00 грн.

Відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення з Державної установи "Дніпровська установа виконання покарань №4" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 04.01.2021 року.

Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Додаткове рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Б. Головко