Рішення № 99550295, 13.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6332/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/6332/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

14 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (надалі - ГУПФ в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (надалі - ГУПФ в Дніпропетровській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні їй пенсії та зобов`язати відповідачів призначити з 23.01.2020 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що рішенням ГУПФ в Дніпропетровській області їй відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з підпунктом 2 пункту 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у зв`язку з недосягненням пенсійного віку за чинним законодавством. Позивач вважає, що вказане рішення є незаконним, оскільки відмова винесена без урахування висновків сформульованих Конституційним Судом України у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, згідно з яким стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII підлягає застосуванню в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 22.06.2021 позову заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої визначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

07.07.2021 до суду надійшов відзив на позов, у якому представник ГУПФ в Полтавській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на відсутність підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 за Списком №2 відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (а.с. 27-28).

Згідно з відзивом на позов, що надійшов від ГУПФ в Дніпропетровській області 13.07.2021, за наслідками розгляду заяви та поданих ОСОБА_1 документів, що надійшли засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності, відділом призначення пенсій прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу, так як відповідно до ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 мають жінки з 01.10.1969 по 31.12.1970 років народження у 55 років (а.с. 69-72).

Дослідивши письмові докази та пояснення сторін, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає у АДРЕСА_1 , 31.05.2021 звернулася до ГУПФ в Полтавській області із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с. 47).

До заяви були надані, окрім документів, що посвідчують особу: диплом про навчання серії НОМЕР_1 (а.с. 35); довідка КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 17.05.2021 №146 (а.с. 36-37); трудова книжка серії НОМЕР_2 (а.с. 64-68); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 (а.с. 58); свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 (а.с. 57); свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 (а.с. 55); архівний витяг КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" №5 від 30.04.2021 (а.с. 46); архівний витяг КП "Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради" №4 від 30.04.2021 (а.с. 12); висновок №271 державної експертизи умов праці (а.с. 29-31); довідка з СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000 по день звернення (а.с. 38-44).

Постановою правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 № 25-1 "Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України", яка набрала чинності 30.03.2021, пункт 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі - Порядок № 22-1), викладено в такій редакції: "після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу".

З урахуванням цих новел органом повноважним приймати рішення за заявою позивача про призначення пенсії визначено ГУПФ в Дніпропетровській області.

Рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУПФ в Дніпропетровській області без номеру та дати позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з недосягненням на день звернення віку 55 років, оскільки на час звернення до відповідача ОСОБА_1 виповнився 51 рік (а.с. 76).

За змістом цього рішення позивач має страховий стаж роботи 33 роки 7 місяців 7 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком №2 згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" який становить 18 років 10 місяців 9 днів.

Не погодившись із правомірністю мотивів відмови, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

За приписами пунктів 1, 6 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У преамбулі Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Згідно зі статтею 2 Закону №1788-XII за цим Законом призначаються трудові пенсії: до яких відносяться пенсії за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (надалі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтею 13 Закону №1788-XII було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок відносно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.

Отже, за змістом вищенаведеної норми пенсія за віком на пільгових умовах є особливим видом пенсії, яка призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу, залежить від праці такої особи в особливих умовах, певно визначений час, призначення якої має відбуватись при досягненні нижчого пенсійного віку.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом "б" статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

09.07.2003 було ухвалено Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-ІV).

03.10.2017 Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, яким Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" доповнено розділом XIV-І, який передусім у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Також зазначена норма передбачає зміст ідентичний пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII в редакції Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII щодо підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах.

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 у справі №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII (пункт 1 Рішення №1-р/2020).

Позивач вважає, що за наявності необхідного стажу роботи та досягненням 50 років вона має право на пенсію на пільгових умовах.

Натомість відповідач керується Законом №1058-ІV (в редакції Закону №2148-VIII), за яким право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 мають жінки з 01.10.1969 року по 31.12.1970 рік народження у 55 років.

Водночас Закон України від 03.10.2017 № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій", що містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.

Згідно з частиною першою статті 92 Закону України від 13.07.2017 №2136-VIII "Про Конституційний Суд України" (надалі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.

Вирішуючи спір суд зважає на те, що у Рішенні від 23.01.2020 Конституційний Суд України зробив висновок щодо неконституційності підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах та визнав неконституційною, зокрема, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

За такого правового регулювання ключовими питаннями справи є:

а) можливість застосування юридичної позиції, що сформульована у Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, до пункту 2 частини другої статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV в редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій";

б) визначення кола осіб при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, на яких поширюється дія суперечливих норм законів України №1788-ХІI та №1058-IV;

в) нормативне визначення величини показника вікового цензу при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах.

Так згідно зі статтею 1512 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Конституційний Суд України в рішенні від 08.06.2016 у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов`язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).

З огляду на вищенаведене правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Висновок сформульований у Рішенні Конституційного Суду України у справі №4-рп/2016 зроблений з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення №4-рп/2016, яка є тотожною статті 1512 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.

Водночас висновок, сформульований у пункті 7 Рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 1512 Конституції України.

Згідно з частиною першою статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

У пункті 3.1 Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 Суд наголошує на тому, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27.02.2018 №1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.

У пункті 4.4 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.

У першому пункті резолютивної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 Суд визнав неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII.

У контексті предмету даного спору Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб, що означає втрату ними чинності з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23.01.2020.

У пункті третьому резолютивної частини Рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку його виконання, а саме: застосуванню підлягають положення Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 №213-VIII для осіб, які працювали до 01.04.2015 на посадах, визначених у вказаних нормах.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону "Про Конституційний Суд України" з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.

У третьому пункті Рішення №1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 01.04.2015 (набрання чинності Законом №213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.

Таким чином Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону №213-VIII.

Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.

Водночас у контексті предмету даного спору юридична позиція, викладена у Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону №1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.

Тому ґрунтуючись на юридичній позиції Конституційного Суду України сформульованій у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 03.10.2017 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" №2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.

Згідно з позицією Конституційного Суду України, яка висловлена у Рішенні від 04.06.2019 №2-р/2019 (пункти 3.1 та 3.2 мотивувальної частини) до основних обов`язків держави належить забезпечення реалізації громадянами соціальних, культурних та економічних прав; гарантування державою конституційного права на соціальний захист є однією з необхідних умов існування особи і суспільства; рівень соціального забезпечення в державі має відповідати потребам громадян, що сприятиме соціальній стабільності, забезпечуватиме соціальну справедливість та довіру до держави; гарантування державою цих прав, у тому числі права на пенсійне забезпечення як складової конституційного права на соціальний захист, має здійснюватися на основі Конституції України та у спосіб, що відповідає їй.

Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 25.01.2012 №3-рп/2012).

За будь-яких обставин сутність права на пенсійне забезпечення як складової частини конституційного права на соціальний захист не може бути порушена, а законодавче регулювання у цій сфері має відповідати принципам соціальної держави. Конституційний Суд України наголошував на необхідності дотримання вказаних принципів, зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011.

Аналіз вищенаведених норм та позиції Конституційного Суду України свідчить на користь висновку про те, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.

Згідно з частиною 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

За такого правового регулювання та встановлених обставин суд приходить до висновку про те, що пункт 2 частини другої статті 114, абзаци 2, 3 пункту 2 розділу XV Закону №1058-IV за змістом і правовою природою є такими, що не відповідають Конституції України, а тому суд вирішує справу без застосування цих норм, натомість застосовує норми Конституції України як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції, викладеної в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020.

Тож суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно які мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішенням №1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.

Відповідно до статті 6 Основного Закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 1512 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі №1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб`єктами владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

За таких обставин та правового регулювання суд вважає, що відповідач не застосував більш сприятливий закон, який передбачає право позивача на обумовлену попередньою роботою пільгову пенсію, проте застосував закон, який позбавляє зазначеного права, отже діяв всупереч вимог верховенства права.

Ураховуючи те, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років, мала страховий стаж роботи 30 років 7 місяців 7 днів, у тому числі на пільгових умовах за списком № 2, відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" 18 років 10 місяців 9 днів, суд дійшов висновку про те, що вона має право на пенсію з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020.

Відтак рішення ГУПФ в Дніпропетровській області без номеру та дати прийнято не на підставах, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення суд визнає протиправним та скасовує у зв`язку з цим.

Обираючи належний спосіб відновлення порушеного права, суд виходить з наступних міркувань.

У справі, що розглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії визначені Законом України "Про пенсійне забезпечення" та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Також суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права сформовано у постанові Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Враховуючи те, що відповідно до частини першої статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім випадків, визначених цією статтею, ОСОБА_1 має право на призначення пенсії з 31.05.2021 (дата звернення).

При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком визначено ГУПФ в Дніпропетровській області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.

Тож обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати ГУПФ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах з 31.05.2021, а не з 23.01.2020 як просить позивач, на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

У зв`язку з цим аналогічні позовні вимоги адресовані позивачем до ГУПФ в Полтавській області задоволенню не підлягають.

Зважаючи на встановлені у ході судового розгляду фактичні обставини справи та беручи до уваги норми чинного законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Факт сплати позивачем судового збору у розмірі 1816,00 грн підтверджується квитанцією АТ КБ "Приватбанк" від 14.06.2021 № 0.0.2159947205.1 (а.с. 5).

Зважаючи на обставини часткового задоволення адміністративного позову, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУПФ в Дніпропетровській області на користь позивача половину витрат зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Відділу призначення пенсій Управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) призначити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) пенсію за віком на пільгових умовах з 31.05.2021 на підставі пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 № 213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".

В решті вимог - позов залишити без задоволення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 ) частину судових витрат, що пов`язані зі сплатою судового збору, у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня підписання судового рішення.

Суддя Є.Б. Супрун