Рішення № 99549985, 13.09.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4581/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Цховребової М.Г.

за участю:

секретаря судового засідання - Цибулі Ю.І.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Елісашвілі О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

встановив:

З Верховного Суду, на підставі постанови Верховного Суду від 17.03.2021 року про направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в певній частині, до Одеського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури, в якому позивач просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 21892,77 грн.;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 р. по день ухвалення судового рішення.

Ухвалою суду від 26.03.2021 року: адміністративну справу прийнято до провадження; вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; від 12 травня 2021 року: продовжено відповідачу строк для подання витребуваних судом документів (доказів) та відзиву на позовну заяву на 5 днів з дня отримання копії ухвали суду; від 25.05.2021 року: вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження.

В судовому засіданні позивач підтримав адміністративний позов, просив суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, відповіді на відзив та письмових поясненнях щодо окремих питань, які виникли при розгляді справи, із зазначенням таких фактичних обставин:

- наказом прокурора Одеської області від 29.04.2020 року № 779к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури Одеської області на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» з 30.04.2020 року;

- у день фактичного звільнення ОСОБА_1 . Одеською обласною прокуратурою вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку не виплачена, хоча належала до виплати в день звільнення відповідно до ст.ст. 44, 116 КЗпП України;

- відповідно до довідки Одеської обласної прокуратури від 20.05.2020 року № 83 середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 склала 21892,77 грн. Питання правильності розрахунку середньомісячної заробітної плати відповідачем визнано та не оспорюється;

- не виплативши ОСОБА_1 при звільненні вихідну допомогу, відповідач допустив не проведення повного розрахунку, що відповідно до ст. 117 КЗпП України тягне за собою стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2021 року по день постановлення судом рішення;

- із посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, позивач вважає, зокрема:

- відповідно до наданого Одеською обласною прокуратурою розрахункового листа за травень 2020 року, при звільненні 30.04.2020 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено наступні види виплат: надбавка за виконання особливо важливої роботи, компенсація за невикористану відпустку; премія згідно наказу - усього на суму 45278,37 грн.;

- із врахуванням вихідної допомоги при звільненні в сумі 21892,77 грн., на яку позивач мав право відповідно до державних гарантій, встановлених чинним законодавством про працю, сума усіх належних ОСОБА_1 при звільненні виплат становить 61171,14 грн.;

- за розрахунками позивача, сума усіх належних йому виплат при звільненні становить 67171,14 грн., що складає 100%; з них в день звільнення фактично виплачено 45278,37 грн., що становить 67,4%; а сума невиплаченої вихідної допомоги 21892,77 грн. становить 32,6% від суми усіх належних на день звільнення виплат;

- станом на 31.08.2021 року вихідна допомога при звільненні позивачу не виплачена, таким чином період затримки розрахунку при звільненні тривав з 30.04.2020 року по 31.08.2021 року, що складає 333 робочі дні відповідно до норм тривалості робочого часу на 2020-2021 роки;

- середньоденна заробітна плата позивача становить 1067,94 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 20.05.2020 року № 83;

- сума середнього заробітку за період затримки розрахунку складає 355624,02 грн. (1067,94 (середньоденний заробіток) х 333 (робочі дні періоду затримки розрахунку при звільненні));

- виходячи з принципу пропорційності, позивач зазначив, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі складає 115933,43 грн. (32,6% від 355624,02 грн.).

В судовому засіданні представник відповідача не визнав адміністративний позов повністю, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, із зазначенням таких фактичних обставин:

- підставою звільнення позивача є факт неуспішного проходження атестації, тому посилання у позові на те, що оскільки Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників у зв`язку із скороченням штатів, і тому підлягає застосуванню до спірних правовідносин КЗпП України, - є безпідставним;

- на думку прокурора, позивач помилково ототожнює звільнення з посади прокурора на підставі спеціального закону та розірвання трудового договору з працівником з ініціативи роботодавця у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

- юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ст. 51 ЗУ «Про прокуратуру» є наявність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. Вказаний факт є відмінним від тих юридичних фактів, у зв`язку з якими ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги;

- прокурор наголошує, що вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу і стабільний заробіток не за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим;

- ураховуючи факт подання позивачем заяви, відповідно до якої він був ознайомлений з умовами та порядком проходження атестації та погодився з ними, положення п. 19 Закону України № 113-ІХ, п. 5 розділу II та п. 6 розділу III Порядку № 221, а також наявний прокурорський юридичний стаж - він є особою, яка належним чином повідомлена про наслідки неуспішного проходження атестації та свідомо обрав такий шлях, розуміючи, що за відсутності належного кваліфікаційного рівня його буде звільнено з посади та з органів прокуратури;

- цей юридичний факт (підстава) є наслідком вільного волевиявлення позивача і результатом прийнятого ним рішення, тому є відмінним від тих юридичних фактів (підстав), з якими ст. 44 КЗпП України пов`язує виплату вихідної допомоги;

- щодо позовної вимоги про стягнення з обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки при звільненні прокурором зазначено, що ОСОБА_1 звільнено з посади та з органів прокуратури наказом прокуратури області від 29.04.2020 року за № 779к з 30.04.2020 року. Заробітну плату ним отримано у повному обсязі. Заборгованість відсутня;

- згідно з кошторисом доходів та видатків прокуратури області на 2020 рік зі змінами, на травень 2020 року було передбачено асигнування по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розмірі 21990806 грн. Вказані кошти надійшли 04.05.2020 року на рахунок, відкритий в ГУ ДКСУ в Одеській області, а тому, оскільки згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України прокуратура області не мала можливості зареєструвати бюджетні зобов`язання 30.04.2020 року, платіжне доручення було підготовлене 04.05.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками справи, а також докази в їх сукупності, суд встановив таке.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20:

- касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково;

- рішення Одеського окружного адміністративного суду ухвалене 17 серпня 2020 року у та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду прийняту 02 грудня 2020 року у справі № 420/4581/20 скасовано;

- ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задоволено частково;

- визнано протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні;

- у частині позовних вимог про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми вихідної допомоги, справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

У вказаній постанові зазначено, що вона набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Також, згідно зі змістом мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20 Верховний Суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1 права на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з ч.ч. 2, 4-7 ст. 13 «Обов`язковість судових рішень» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Виходячи з вищенаведеного, суд не бере до уваги посилання відповідача на обставини щодо відсутності у позивача права на нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги при звільненні, з тих підстав, що наведені вимоги вже вирішено судовим рішенням, яке набрало законної сили, та, відповідно, яке є обов`язковим до виконання, отже наведені обставини не стосуються предмету позову (спору), відповідно не входять до предмету доказування (дослідження, встановлення, тощо) у цій справі у частині, у якій справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Згідно зі змістом мотивувальної частини постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20, в частині, у якій справу направлено на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду, її прийнято з таких підстав, зокрема:

- у позовних вимогах позивач просив стягнути вихідну допомогу в конкретно визначеній сумі - 21 892,77 гривень. Проте у суду касаційної інстанції в силу вимог частини другої статті 341 КАС України відсутня процесуальна можливість перевірити правильність обрахунку позивачем заявленої суми та задовольнити позовну вимогу у цій частині;

- відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму;

- частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку;

- у разі не проведення розрахунку у зв`язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи;

- як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, суди, встановивши відсутність у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, не вирішували питання про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначала що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення;

- з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;

- судами першої та апеляційної інстанцій не було з'ясовано період, упродовж якого позивачу мала бути здійснена виплата, з урахуванням часу коли позивач дізнався про порушення свого права та звернувся з вимогою про його поновлення, а також розмір середньоденного заробітку для обчислення суми заборгованості;

- відповідно до частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

- суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості вирішити дане питання та стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- щодо позовних вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні у визначеній позивачем сумі з урахуванням визнання права на її виплату, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наявні підстави для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог в частині: стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 21892,77 грн., - на виконання постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20 судом з`ясовано, що згідно з довідкою прокуратури Одеської області від 20.05.2020 року № 83 (т.1 а.с.28):

- середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 за останні два місяці роботи перед звільненням складає 21892,77 грн.;

- середньоденна заробітна плата складає 1067,94 грн.

В судовому засіданні представник відповідача, з урахуванням доказів, наявних в матеріалах справи, визнав, що розмір вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням позивача складає 21892,77 грн.

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, затвердженого Законом № 322-VIII від 10.12.71 ВВР, 1971, додаток до № 50, ст. 375 (далі - КЗпП України), працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, відповідно

суд дійшов висновків, що:

- стягненню з відповідача на користь позивача підлягає вихідна допомога у зв`язку зі звільненням у розмірі 21892,77 грн.

Щодо позовних вимог в частині: стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 р. по день ухвалення судового рішення, - на виконання постанови Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 420/4581/20 судом з`ясовано, що відповідно до історії по картковому рахунку позивача з 29.04.2020 по 26.05.2020, сформованій АТ «Райффайзен Банк Аваль» 26.05.2020 року (т.1 а.с.31-32), зокрема:

- остання дата транзакції перед звільненням (30.04.2020) - заробітна плата - 28.04.2020;

- перша дата транзакції після звільнення - заробітна плата - 04.05.2020 в сумі 2526,19 грн.;

- друга і остання дата транзакції після звільнення - заробітна плата - 05.05.2020 в сумі 34033,43 грн.

Також, згідно зі змістом відзиву на позовну заяву, та в судовому засіданні представником відповідача визнано, зокрема, що станом на час розгляду і вирішення цієї справи вихідна допомога у зв`язку зі звільненням у розмірі 21892,77 грн. позивачу не виплачена.

З урахуванням наданих сторонами документів, наявних в матеріалах справи, у суду не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Тому, згідно з ч. 1 ст. 78 КАС України, зазначені обставини, не підлягають доказуванню.

При цьому, статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці прокурорів, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на спірні правовідносини.

Враховуючи, що відповідач не провів з позивачем при звільненні остаточний розрахунок, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Разом з тим, суд, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виходить з такого.

Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно з вимогами Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Разом з тим, згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, розраховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Також, Велика Палата Верховного Суду у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

З аналізу даних розміщених на офіційному сайті Національного банку України, встановлено, що на дату звільнення позивача (30 квітня 2020 року) розмір облікової ставки НБУ становив 8% річних.

Отже, враховуючи розмір невиплачених сум, які належать позивачу при звільненні, в тому числі вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, та період затримки такої виплати (з травня 2020 року по день винесення судового рішення), взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, позивач би сплатив 8% річних від цієї суми, тобто 2 390,59 грн., а саме:

Боргові періоди:

Сума заборгованостіВалютаДата початку розрахункуДата закінчення розрахунку58452.39грн.30.04.202004.05.202055926.2грн.05.05.202005.05.202021892.77грн.06.05.202031.08.2021Розраховується за формулою:

[Відсотки] = [Сума боргу] [Процентна ставка] / 100% / 365 днів [Кількість днів]

Дата початкуДата закінченняКількість днівСума боргуВідсоткова ставкаВідсотки30.04.202004.05.2020558 452.39863.8805.05.202005.05.2020155 926.20812.2206.05.202031.08.202148321 892.7782 314.49Всього: 489 2 390.59

При цьому суд не бере до уваги посилання відповідача, як на підстави для відмови у задоволенні позовних вимог у цій частині, на те, що: згідно з кошторисом доходів та видатків прокуратури області на 2020 рік зі змінами, на травень 2020 року було передбачено асигнування по КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розмірі 21990806 грн.; вказані кошти надійшли 04.05.2020 року на рахунок, відкритий в ГУ ДКСУ в Одеській області, а тому, оскільки згідно зі статтею 48 Бюджетного кодексу України прокуратура області не мала можливості зареєструвати бюджетні зобов`язання 30.04.2020 року, платіжне доручення було підготовлене 04.05.2020 року, - з тих підстав, що таке обґрунтування не відповідає висновкам вищенаведених постанов Верховного Суду, в тому числі у цій справі (№ 420/4581/20), відповідно наведені обставини не звільняють відповідача від обов`язку виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позивач щодо зазначених позовних вимог в частині застосування принципу пропорційності у спорі посилається на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а, від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20, відповідно до яких, зокрема: в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності; і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. На підставі зазначеного позивач вважає, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у даному спорі складає 115933,43 грн. (32,6% від 355624,02 грн.).

На доведення обставин, на яких ґрунтуються вимоги у зазначеній частині, позивачем суду також надано копію, зокрема розрахункового листа відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів прокуратури області за травень 2020 року, відповідно до якого позивачу всього нараховано: 42530,43 грн., всього утримано: 45278,37 грн. (т.1 а.с.27)

Проте, суд звертає увагу позивача на те, що при прийнятті вказаних позивачем постанов Верховним Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та від них у цих постановах Верховний Суд не відступив.

При цьому, згідно зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зокрема: встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця; суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв.

Отже, розраховуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, застосування судом при розгляді та вирішенні справи певних критеріїв залежить лише від конкретних обставин справи та не залежить від того, які саме критерії застосовано у більш новій позиції Верховного Суду.

В даному випадку, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, періоду заборгованості щодо нарахованої до виплати суми, з урахуванням строку розгляду справи, в тому числі у зв`язку з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в певній частині, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 2 390,59 грн.

Зазначена сума не відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.

Аналогічна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, сторонами суду не наведено та не надано.

При цьому щодо решти доводів сторін слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

суд дійшов висновків, що:

- стягненню з відповідача на користь позивача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по 31.08.2021 року у розмірі 2390,59 грн.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано квитанцію № 5 від 02.06.2020 року про сплату судового збору за подання даного адміністративного позову в сумі 840,80 грн. (т.1 а.с.43)

Відповідно, стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає сума судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Згідно з п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України (в редакції, чинній до 17.07.2020 року) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема, процесуальні строки щодо розгляду адміністративної справи продовжуються на строк дії такого карантину.

Згідно з п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-ІХ, який набрав чинності 17.07.2020 року, зокрема, процесуальні строки, які були продовжені відповідно до пункту 3 розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" № 540-IX від 30 березня 2020 року, закінчуються через 20 днів після набрання чинності цим Законом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 855 від 11.08.2021 року) до 1 жовтня 2021 р. на території України продовжено дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України.

В повному обсязі рішення складено з урахуванням часу перебування головуючого судді у відпустці.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 250, 255, 295, Прикінцевими та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) до Одеської обласної прокуратури (місцезнаходження: вул. Пушкінська, 3, м. Одеса, 65026; ідентифікаційний код юридичної особи: 03528552) про стягнення вихідної допомоги при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням у розмірі 21892,77 грн.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 30.04.2020 року по 31.08.2021 року у розмірі 2390,59 грн.

Стягнути з Одеської обласної прокуратури за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 804,80 грн. (вісімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В повному обсязі рішення складено 13 вересня 2021 року.

Суддя М.Г. Цховребова