Ухвала суду № 99549970, 13.09.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10861/21

У Х В А Л А

10 вересня 2021 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі судді Іванова Е.А.

за участі: секретаря Сідлецької А.П., представника позивача Афанасьєвої М.В., відповідача ОСОБА_1

розглянувши в підготовчому засіданні в залі суду в м. Одесі заяву про поновлення пропущеного строку та клопотання про залишення позовних вимог без розгляду по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

24.06.2021р. до Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_2 до Одеської обласної прокуратури про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення позивача на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області;

- зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

- визнання протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та не доплати позивачу заробітної плати за період з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду;

- зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою суду від 13.07.2021року повернуто ОСОБА_2 позовні вимоги в частині щодо визнання протиправною бездіяльність Одеської обласної прокуратури щодо негайного виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.09.2020 року у справі №420/4196/20 в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді прокурора першого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань та слідчих регіональної Прокуратури Одеської області.

Ухвалою суду від 13.07.2021р. відкрито позовне провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Одеської обласної прокуратури про:

- зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

- визнання протиправними дії відповідача щодо неправильного нарахування та не доплати позивачу заробітної плати за період з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду;

- зобов`язання відповідача донарахувати та виплатити позивачу заробітну плату з 25.03.2021 року по дату прийняття рішення суду у розмірі встановленому статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства;

та вирішено, що справа буде розглядатися за правилами загального позовного провадження.

16.08.2021року до суду надійшло письмове клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства мотивуючи це, тим, що середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, а отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежується місячним строком відповідно до ч.5 ст.122 КАС України з дня коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

27.08.2021 року до суду надійшла заява представника позивача про поновлення пропущеного строку на звернення до суду, в якому він мотивує, це тим, що наказ про поновлення на посаді ОСОБА_2 прийнятий 25.03.2021року та звертаючись до суду з позовом 24.06.2021року виходив з актуальної на час виникнення спірних правовідносин та на час звернення до суду сталої судової практики: постановах Верховного суду : від 30.01.2019р. у справі №808/1271/18, від25.07.2018р. у справі №552/3404/17, від 24.12.2020р. у справі №807/2434/15 в яких зазначено, що до спірних правовідносин, щодо виплати працівнику середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду належить застосовувати частину другу ст.233 КЗпП України, тобто звернення позивача не обмежується будь-яким строком.

На вказану заяву від представника відповідача надійшли письмові заперечення в яких він послався, на те, що Верховний суд ще 11.02.2021року у постанові по справі №240/532/20 сформував висновки щодо застосування положень ст.233 КЗпП України та ч.5 ст.122 КАС України. Та у подальшому 14.07.2021 року у справі №1340/4393/18 лише підтверджене їх подальше застосування та не встановлено підстав для відступлення від такої практики.

10.09.2021р представником позивача подано до суду письмові пояснення щодо заперечень відповідача на заяву позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду у якому зазначає, про відсутність висновку Верховного суду який вказав відповідач.

Вислухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи у поєднанні із наведеними стороною позивача аргументами щодо поважності причин пропуску строку на звернення до суду із даними позовними вимогами, суд дійшов висновку про його пропуск, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.122КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду встановлено статтею 123 КАС України.

Відповідно до ч.3 ст.123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Позовна заява подана до суду 24.06.2021 року.

Позивач висуває серед інших вимогу у якій просить суд зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства.

Тобто час коли відповідач припинив порушувати права позивача та коли почав спливати строк звернення до суду розпочався з 25.03.2021р.

Представник позивача єдиною причиною пропуску строку звернення до суду вказує сталу судову практику Верховного суду за якою строк звернення до суду з аналогічними позовними вимогами був визначений як безстроковий з посиланням на вищевказані постанови.

Разом з тим, ще 10.03.2021 року Верховний суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 березня 2021 року по справі № 569/2260/19 на підставі частини другої статті 403ЦПК України, зазначив, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне відступити від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, який викладений у постановах від 16 січня 2018 року у справі № 524/415/16-ц (провадження № 61-713св17) та від 25 липня 2018 року у справі № 552/3404/17 (провадження № 61-8881св18)», тобто однієї з тих на яку посилається представник позивача.

Також у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/13736/15 зазначено, що: «якщо працівник був незаконно звільнений, трудовий договір з ним був незаконно припинений роботодавцем в односторонньому порядку. Виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нежчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статті 2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права».

Таким чином ще 10.10.2019р. Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду Верховного суду визначена правова позиція, що середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника передбачений ст.236 КЗпП України не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, з чого логічно спливає, що ч. 2 ст.233 КЗпП України в якій встановлений строк звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці не може застосовуватися до цих правовідносин, а тому обґрунтування представником позивача дотримання строку звернення до суду посиланням на ч.2 ст.233 КЗпП України є безпідставним.

Щодо практики неоднакового застосування ч.1 ст.233 КЗпП України Верховним судом, то суд вважає слушним посилання відповідача на постанову Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.

Так колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного суду в ухвалі від 24 липня 2020 року по справі № 240/532/20 зазначила, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та залишаючи позов без розгляду, виходив з того, що спірні відносини пов`язані зі звільненням з публічної служби, тому під час обчислення строку звернення до суду із позовом цієї категорії застосуванню підлягають саме положення КАС України, як норми спеціального процесуального закону. Оскільки остаточний розрахунок з позивачем проведено 22 жовтня 2019 року, а з позовом до суду позивач звернувся лише 22 січня 2020 року, тобто з пропущенням місячного строку, визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Додатково суд апеляційної інстанції послався на аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 815/2681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19.

Так, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 лютого 2020 року у справі № 420/2934/19 та від 13 березня 2019 року у справі № 813/1001/17 Суд при застосуванні вказаних правових норм зробив інший правовий висновок в основу яких було покладено правовий висновок про необхідність застосування до спірних правовідносин саме тримісячного строку звернення до суду відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України, відповідно до якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За приписами частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

З викладеного судова колегія по справі №240/532/20 дійшла висновку, що Верховним Судом були прийняті судові рішення, в яких по різному зроблені правові висновки про застосування норми статті 122 КАС України та статті 233 КЗпП України щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому передала справу № 240/532/20 на розгляд судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян, до якої входить колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, що розглядає цю справу.

Після цього Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянула вказану справу №240/532/20 в якій визначила наступні правові позиції:

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п?ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.

Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.

За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.

Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.

Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України.

Ураховуючи викладене, висновок суду апеляційної інстанції щодо обмеження права ОСОБА_1 на звернення до суду з цим адміністративним позовом місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку ґрунтується на правильному застосуванні судом статті 122 КАС України та не суперечить Рішенню Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, яким розтлумачено статтю 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу в аспекті неоднозначної судової практики розгляду трудових спорів у порядку цивільного судочинства.

У зв`язку з цим судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування частини першої статті 233 КЗпП України для обчислення строку звернення до адміністративного суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладеному в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), одночасно погоджуючись з висновком щодо застосування частини п?ятої статті 122 КАС України у подібних правовідносинах, викладеному в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року (справа №815/2681/17) і від 22 січня 2020 року (справа №620/1982/19).

Відступаючи у цій справі від висновку Верховного Суду, який викладено у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року (справа №806/2164/16), від 11 лютого 2020 (справа №420/2934/19), від 13 березня 2019 року (справа №813/1001/17), колегія суддів судової палати зазначила, що відповідно до сформованої практики такий перелік судових рішень не є вичерпним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати усі такі рішення, оскільки суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що 11.02.2021 року Верховний суд визначив свою останню правову позицію з питання колізії, яка виникала при застосування ст.233 КЗПП України та ст.122 КАС України щодо строку позовної давності у справах проходження публічної служби, яка після цього не змінена та повинна враховуватися судами, про що свідчить постанова Верховного суду від 28 травня 2021 року у справі № 380/2355/20.

А відтак зміна судової практики відбулась 11.02.2021року, розрахунок на виконання судового рішення з ним проведений 25.03.2021р., а позивач звернувся до суду 24.06.2021 року, тобто пропуском місячного строку звернення до суду.

Суд звертає увагу на те, що причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно таким умовам: 1) це обставина, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення відповідних процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Тобто, поважними причинами можуть визнаватися тільки такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними перешкодами для своєчасного вчинення відповідних процесуальних дій та підтверджені належним чином.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28.02.2019р. у справі №826/17879/17.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України N 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

При визначенні початку перебігу строку звернення до адміністративного суду та, відповідно, вирішенні питання про дотримання, чи порушення позивачем цього строку, суду, насамперед, слід з`ясувати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Поважними в розумінні статті 121 КАС України можуть визнаватися ті причини, які не залежали від волі позивача та створювали об`єктивні перешкоди в реалізації ним свого права на звернення до суду.

Проте позивач в заяві не навів належних та допустимих доказів, які б свідчили про об`єктивну неможливість вчасного звернення до суду з цими позовними вимогами, а тому підстави для поновлення пропущеного позивачем строку звернення до суду з позовною вимогою відсутні.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28 жовтня 1998 року та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19 червня 2001 року зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Зі змісту п. 52 рішення "Устименко проти України" випливає, що якщо національний суд просто обмежився вказівкою на наявність у відповідача "поважних причин" для поновлення пропущеного строку оскарження, то, відтак, він (суд) не вказав чітких причин такого рішення.

За цих підстав Європейський Суд з прав людини одноголосно постановив, що було порушення п.1 ст. 6 Конвенції та дійшов висновку, що національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції (п. 53 рішення).

Отже, обставини, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною і встановлюються судом.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

Аналогічного висновку дійшов Верховний суд у справах № 804/2647/17 від 19.09.2018р., №826/3318/17 від 12 вересня 2019 року, №817/1285/17 від 23.05.2018р.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено поважних підстав, які б унеможливили звернення його до суду в межах встановленого КАС України строку. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про існування будь-яких об`єктивних перешкод у реалізації ним своїх прав на судовий захист з метою відновлення прав, свобод чи законних інтересів.

Враховуючи викладене суд доходить висновку, що позивач пропустив строк на подачу вказаної позовної вимоги до суду без поважних причин, а тому її слід залишити без розгляду.

Керуючись ст.ст.121,123,243,248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника позивача про поновлення пропущеного строку відмовити.

Клопотання представника відповідача задовольнити.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Одеської обласної прокуратури про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09.09.2020 року по справі №420/4196/20 за період з 09.09.2020 року по 24.03.2021 року, врахувавши всі суми нарахованої заробітної плати, згідно із статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», з проведенням необхідних відрахувань відповідно до чинного законодавства залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.256 КАС України.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами встановленими ст..ст.295-297 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст ухвали виготовлений 13.09.2021р.

Суддя Іванов Е.А.