Рішення № 99549738, 06.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/6490/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Львівської міської ради (Львівської об`єднаної територіальної громади) (далі - ЛМР, відповідач) з такими вимогами:

- зобов`язати Львівську міську раду (Львівську об`єднану територіальну громаду) розглянути та затвердити проект “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 ”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради;

- зобов`язати Львівську міську раду (Львівську об`єднану територіальну громаду) відшкодувати моральну шкоду, заподіяну в результаті неправомірної бездіяльності Львівської міської ради (Львівської об`єднаної територіальної громади) та вчинення протиправних дій по розгляду Управлінням вказаного звернення позивача.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що поданий позивачем на затвердження проект «Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 » був розглянутий Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради в порядку звернення громадян, в зв`язку чим порушено процедуру затвердження проекту детального плану території та право позивача на розгляд його питання компетентним та уповноваженим суб`єктом із застосуванням належної процедури. Позивач зазначає, що у наданій Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради не наведено жодної обґрунтованої підстави для відмови, що є порушенням вимог абз. 4 ст. 15 Закону України «Про звернення громадян». Враховуючи той факт, що проект детального плану не затверджується в порядку розгляду звернень громадян і для його затвердження законом передбачена особлива процедура, Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради допустило порушення права на отримання обґрунтованої відповіді суб`єкту розгляду. Позивач зазначає, що із наданої відповіді неможливо встановити правову природу такої відповіді. Однією з підстав для відмови у затвердженні проекту детального плану території є порушення порядку проведення громадських слухань відповідно до п.17 Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.2011 №555. Водночас, позивач вказує, що громадські слухання були проведені належним чином у відповідності до процедури, визначеної у Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні. Зокрема, попередньо в газеті Львівська Пошта №102 (2319) від 23.12.2020 було опубліковано повідомлення про проведення громадських слухань щодо виготовлення детального плану території. Отже, наведена підстава не може бути у цьому випадку підставою для відмови у затвердженні проекту детального плану території. Наступною підставою для відмови є невідповідність документації встановленому переліку, наявність в документах неповної чи недостовірної інформації. Така підстава також не може бути застосована, оскільки подана позивачем документація повністю відповідає вимогам законодавства. Індивідуальний гараж належить до структурно-планувальних елементів території населеного пункту, які мають цілісний та планувальний характер і розташовані в межах населеного пункту. Для таких елементів відповідно до ДБН.Б.1.1-14:2012 розробляється детальний план. Відтак, незрозумілим для позивача є посилання Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради у своїй відмові на розташування на площі 0,0028 га в межах населеного пункту як підстави для відмови у затвердженні. Більше того, Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради не є органом, який уповноважений на затвердження детального плану території. Прийняття ним оспорюваного рішення є фактичним виходом Управління за межі своїх повноважень. Позивач зазначає, що відповідно до ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» уповноваженим суб`єктом щодо затвердження детального плану території в даному випадку є Львівська міська рада. До компетенції Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради не належить затвердження детального плану території. Відповідно до п.3.2.1 Інструкції з діловодства у Львівській міській раді та її виконавчих органах, установах, організаціях, комунальних підприємствах, затвердженої Рішенням Львівської міської ради №35. Відповідно до п.3.2.9 цього Рішення, документи, які адресовані безпосередньо управлінням, що є у структурі департаментів, скеровуються у відповідно управління, якщо інше не передбачене директором департаменту. Документи, у яких порушені питання, що не входять до повноважень міської ради, пересилаються за належністю у 5-ти денний термін адміністративно-господарським управлінням. Такий обов`язок покладається і на виконавчі органи Львівської міської ради у разі отримання для вирішення питань, які не належать до їх компетенції. З цих положень можна зробити висновок, що Львівською міською радою було порушено порядок розподілу вхідної документації та було неправильно визначено компетентного суб`єкта вирішення питання, що свідчить про порушення Львівською міською радою власних нормативно-правових актів. Щодо затвердження детального плану території уповноважений орган наділений правом лише затвердити або відмовити у затвердженні. Тобто дискреційні повноваження органу у цьому випадку відсутні, що дає підставу вимагати від Львівської міської ради затвердження поданого позивачем проекту детального плану території. Зважаючи на обставини бездіяльності Львівської об`єднаної територіальної громади та зловживання правами Управління щодо розгляду питання затвердження детального плану території, позивач вбачає необхідність щодо здійснення судового контролю за належним виконання рішення суду, а саме в частині: 1) прийняття до розгляду уповноваженим органом звернення позивача про затвердження детального плану території; 2) своєчасного прийняття рішення про затвердження детального плану території; 3) унеможливлення розгляду звернення позивача про затвердження детального плану території Управлінням; 4) здійснення судом превентивних заходів впливу на порушника у разі порушення процедури розгляду звернення позивача про затвердження детального плану території; 5) звітування уповноваженого органу про належний, своєчасний розгляд звернення позивача про затвердження детального плану території та як наслідок прийняття законного рішення. Окрім того, позивач зазначає, що внаслідок бездіяльності Львівської міської ради (Львівської об`єднаної територіальної громади) завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо останнього з боку зазначеного Управління. В цій ситуації тривала протиправна бездіяльність викликала психічне напруження у зв`язку з очікуванням рішення, розчарування в діяльності народних обранців громади та додаткове психічне напруження, викликане дискримінацією під час розгляду заяви позивача порівняно із заявами інших громадян, які належно вирішувались. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Ухвалою судді від 26.04.2021 залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою судді від 18.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 04.06.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Відповідач позову не визнав. 10.06.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 41881). Зазначає, що листом Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування від 24.03.2021 № 2401-вих-22673 позивача було повідомлено, що поданий проект детального плану території розроблено без врахування ч.1 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» та повернуто пакет документів без розгляду у зв`язку із невідповідністю поданої на затвердження документації вимогам чинного законодавства. Окрім того, Львівською обласною державною адміністрацією листом від 11.02.2021 №16-407/012-21, скерованим міським, селищним та сільським головам, було проінформовано, зокрема і Львівські міську раду, про наступне. «У ДБН 2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» дано визначення, що квартал-це первинний елемент архітектурно-планувальної структури населеного пункту, що є частиною його території, обмеженої червоними лініями вулиць, у деяких випадках проїздами або природними межами (п.3.29). Детальні плани території розробляються у відповідності до вимог наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16.11.2011 №290 «Про затвердження Порядку розроблення містобудівної документації» та ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території.» Згідно п.4.1. наказу рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада. Як засвідчує практика, органами місцевого самоврядування приймаються рішення про розроблення детальних планів території на окремі земельні ділянки, що суперечить вимогам законодавства в сфері містобудування. Окрім того, відповідач зазначає, що Управління архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради, яке розглянуло звернення позивача мало на те відповідні повноваження. Зазначає, що згідно п. 42 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації. Згідно п.1 ч.2.2 розділу 7 ухвали Львівської міської ради №777 від 14.07.2016 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування здійснює забезпечення розробки і подання міській раді на затвердження містобудівної документації (генерального штабу м. Львова, плану зонування території, детальних планів та внесення змін до них) та інших містобудівних програм (на підставі затвердженого генерального плану м. Львов та затверджених планів зонування територій міста). Отже, зазначає, що позовна вимога про зобов`язання Львівську міську раду розглянути та затвердити проект детального плану території «Детальний план території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва індивідуального гаражу по вул. Бічна Інститутська в Дубляни Жовківського району Львівської області» є безпідставною. Щодо відшкодування позивачем моральної шкоди, зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди. Звертає увагу, що в позовній заяві відсутні будь-які доводи щодо заподіяння міською радою моральної шкоди, вказані вимоги жодним чином не пов`язані з діями або бездіяльністю відповідача, оскільки така шкода жодним чином необґрунтована та не надано жодного документа, який би підтвердив її наявність у позивача. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів для підтвердження ним моральних страждань, відтак у задоволенні позовних вимог просить відмовити.

25.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №45812). Позивач вказує, що відповідачем жодним чином не було наведено конкретних порушень, які були виявлені у поданому проекті детального плану території з посиланням на проект та його пункти. У відзиві на позов відповідач наводить порядок, згідно якого має відбуватись порядок розгляду поданої заяви про затвердження проекту детального плану території. Однак, не дивлячись на безпосереднє посилання у відзиві на порядок розгляду, Львівською міською радою його також не було дотримано. Зазначає, що управління архітектури та урбаністики згідно ухвали Львівської міської ради №777 від 14.07.2016 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» є уповноваженим органом на здійснення попереднього розгляду заяв, однак обов`язок прийняття рішення належить виключно місцевій раді. Оскільки сесія міської ради не є постійно діючим органом, то розгляд питання позивача мав бути винесений на найближчу сесію міської ради. Вказує, що Управління здійснює підготовку питання на розгляд сесії, проте не має повноважень щодо прийняття передбачених законом рішень. Отже, відповідачем не наведено обґрунтованих аргументів, які б вказували на безпідставність позовних вимог. Оскільки первинна позовна вимога підлягає задоволенню, то відповідно є підстави для задоволення і похідної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

09.07.2021 від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення (вх. №49065). Вказує, що в даній справі вбачається ухилення відповідних посадових осіб від візування заяви про затвердження детального плану території. У зв`язку з цим вважає за доречне встановлення судового контролю за кожною з відповідальних осіб, визначених Регламентом, які ухилилися від візування проекту ухвали щодо розгляду заяви про затвердження проекту детального плану території залежно від обставин, за яких ці посадові особи ухилилися від надання погоджувальної візи чи здійснили візування детального плану, проте з негативним висновком, що перешкоджає подальшому направленні детального плану території на розгляд сесії ради, ініціювання притягнення цих осіб до юридичної відповідальності згідно вимог ст. 382 КАС України.

09.07.2021 від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю щодо виконання судового рішення в адміністративній справі в частині відшкодування витрат на правову допомогу ( вх. №49066).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

У зв`язку з перебуванням судді у відпустці до 31.08.2021 включно, суддя розглядає справу 06.09.2021.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Рішенням Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області від 12.10.2020 №445 вирішено надати дозвіл на виготовлення детального плану території громадянину ОСОБА_1 для будівництва індивідуального гаражу орієнтовною площею 28 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 .

ТзОВ проектне об`єднання «УкрЗахідУрбанізація» розроблено детальний план території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва гаражу по АДРЕСА_1 .

Згідно протоколу громадських слухань Дублянської міської ради Жовківського району Львівської області 22.01.2021 о 11:00 год. тривало обговорення вказаного вище детального плану території. Встановлено, що за час відведений для проведення громадського обговорення (отримання зауважень та пропозицій) під час розроблення містобудівної документації від громадськості не надійшло.

Після розроблення згаданої містобудівної документації (детального плану території), позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про їх затвердження.

Листом від 24.03.2021 Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту Львівської міської ради № 2401-вих-22673 на звернення позивача №З-Х-19433/АП-ШД-24 від 09.03.2021 стосовно затвердження проекту «Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 », розробленого ТзОВ ПО «УкрЗахідУрбанізація» на підставі рішення №445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради, повідомлено позивача про те, що земельна ділянка, про яку йдеться у зверненні і щодо якої розроблено проект детального плану території, розташована в межах населеного пункту. Вказує, що зазначений проект детального плану території розроблено без врахування ч.1 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності врегульовано Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від від 17.02.2011 № 3038-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №3038-VI).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VІ у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території (пункт 3);

Статтею 7 цього Закону визначено, що управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється шляхом:

1) планування територій на державному, регіональному та місцевому рівнях;

2) моніторингу стану розроблення та реалізації містобудівної документації на всіх рівнях;

3) визначення державних інтересів для їх врахування під час розроблення містобудівної документації;

4) проведення ліцензування і професійної атестації;

5) розроблення і затвердження будівельних норм, державних стандартів і правил, запровадження одночасної дії міжнародних кодів та стандартів;

6) контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності, вимог будівельних норм, державних стандартів і правил, положень містобудівної документації всіх рівнів, вихідних даних для проектування об`єктів містобудування, проектної документації.

Планування територій здійснюється на державному, регіональному та місцевому рівнях відповідними органами виконавчої влади, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування.

Планування та забудова земельних ділянок здійснюється їх власниками чи користувачами в установленому законодавством порядку. Рішення з питань планування та забудови територій приймаються сільськими, селищними, міськими радами та їх виконавчими органами, районними, обласними радами, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах визначених законом повноважень з урахуванням вимог містобудівної документації (ст. 8 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону № 3038-VІ визначено, що детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції, та підлягає стратегічній екологічній оцінці (ч. 2 ст. 19 Закону № 3038-VІ).

Згідно із ч. 3 ст. 19 Закону № 3038-VІ на підставі та з урахуванням положень затвердженого детального плану території може розроблятися проект землеустрою щодо впорядкування цієї території для містобудівних потреб, який після його затвердження стає невід`ємною частиною детального плану території.

Детальний план території визначає:1) принципи планувально-просторової організації забудови;2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами і правилами;4) містобудівні умови та обмеження (у разі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території (частина четверта статті 19 Закону № 3038-VІ).

Відповідно до ч. 8 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території розглядається і затверджується сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання.

Механізм розроблення або внесення змін до містобудівної документації з планування території на державному рівні в частині схем планування окремих частин території України та містобудівної документації з планування території на регіональному і місцевому рівнях визначає Порядок розроблення містобудівної документації, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 16 листопада 2011 року № 290 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2011 року за № 1468/20206 (далі Порядок № 290).

Відповідно до п. 4.1 розділу ІV Порядку № 290 рішення про розроблення генерального плану, плану зонування території, детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, а також внесення змін до цієї містобудівної документації приймає відповідна сільська, селищна, міська рада.

Замовником розроблення містобудівної документації з планування території на місцевому рівні або внесення змін до неї є, при розробленні генерального плану населеного пункту, плану зонування території, а також детального плану території, яка розташована в межах населеного пункту, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації (пункт 4.3 розділу ІV Порядку № 290).

У відповідності до п. 4.12 розділу ІV Порядку № 290 детальний план території, яка розташована в межах населеного пункту, розглядається і затверджується виконавчим

органом сільської, селищної, міської ради, а за відсутності затвердженого в установленому порядку плану зонування території відповідною сільською, селищною, міською радою протягом 30 днів з дня його подання.

Відповідно до ч.ч. 1, 4, ст. 12 Закону України «Про основи містобудування» до компетенції сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування на відповідній території належить затвердження відповідно до законодавства місцевих програм, генеральних планів відповідних населених пунктів, планів зонування територій, а за відсутності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території - детальних планів територій.

До компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері містобудування належать: затвердження детальних планів територій за наявності затверджених в установленому законом порядку планів зонування території; визначення територій для містобудівних потреб; внесення пропозицій щодо встановлення і зміни меж населених пунктів відповідно до закону.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі - Закон № 280).

Згідно із п. 42 ч. 1 ст. 26 Закону № 280 виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, щодо затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280 рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як встановлено судом з відповіді, яка надана у формі листа Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради від 24.03.2021 №2401-вих-22673, 09.03.2021 позивач звертався із заявою від 09.03.2021 №3-Х-19433/АП-ШД-24 про затвердження проекту «Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва індивідуального гаражу по вул. Бічна Інститутська в м. Дубляни Жовківського району Львівської області».

Водночас, вказаним листом пакет документів позивача було повернуто без розгляду в зв`язку з тим, що проект детального плану території орієнтованою площею 0,0028 га для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 розроблено на територію окремої земельної ділянки. земельна ділянка, про яку йдеться у зверненні і щодо якої розроблено проект детального плану території, розташована в межах населеного пункту. Відтак, оскільки зазначений проект детального плану території розроблено без врахування ч. 1 ст. 19 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.4.2 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території, Управлінням архітектури та урбаністики Департаменту містобудування Львівської міської ради повернуто заяву ОСОБА_1 без розгляду.

Оцінюючи зміст вказаного листа, судом встановлено, що ухвалою Львівської міської ради №777 від 14.06.2016 «Про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради» (із змінами) визначено повноваження управління архітектури та містобудування Львівської міської ради, пунктом 1 розділу 2.2. якого передбачено забезпечення розробки і подання міській раді на затвердження містобудівної документації (генерального плану м. Львова, плану зонування території, детальних планів та внесення змін до них) та інших містобудівних програм (на підставі затвердженого генерального плану м. Львова та затверджених планів зонування територій міста).

Рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №1071 від 18.11.2016 затверджено Положення про Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради та його структури.

Згідно з п.1.1, п.1.2 вказаного Положення Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради (надалі – управління) є виконавчим органом Львівської міської ради відповідно до ухвали міської ради від 26.05.2016 № 505 «Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів», утвореним відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Управління є підзвітним і підконтрольним міській раді, виконавчому комітету міської ради, Львівському міському голові і підпорядкованим директору департаменту містобудування.

Відповідно до п. 4.1.16 даного Положення, до компетенції Управління належать забезпечення розробки і подання на затвердження міської ради містобудівної документації (генерального плану м. Львова, плану зонування території, детальних планів та внесення змін до них) та інших містобудівних програм (на підставі затвердженого генерального плану м. Львова та затверджених планів зонування територій міста).

З урахуванням викладених норм, суд дійшов висновку, що питання щодо затвердження детального плану території не належить до повноважень Управління архітектури та урбаністики Департаменту Львівської міської ради.

До повноважень вказаного Управління належить лише належать забезпечення розробки і подання на затвердження міської ради містобудівної документації, зокрема і детального плану території.

В даному випадку Управління перевищило свої повноваження, повернувши звернення позивача щодо затвердження детального плану території без розгляду, а Львівська міська рада відповідно не прийняла жодного рішення за результатами такого звернення.

Надавши оцінку таким обставинам, суд дійшов висновку, що Управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування Львівської міської ради перевищило надані йому законом повноваження та самостійно розглянуло звернення, вирішення котрого Законом №280/97-ВР віднесено до виключної компетенції Львівської міської ради (шляхом прийняття рішення сесії міської ради на пленарному засіданні).

Суд зазначає, що відповідь щодо затвердження позивачу детального плану території прийнято неуповноваженим органом місцевого самоврядування.

За наведених обставин суд вважає недоцільним надавати правову оцінку мотивам, викладеним у такій відповіді.

Разом з тим суд не бачить підстав аналізувати доводи позивача про порушення розподілу вхідної кореспонденції Львівською міською, внаслідок чого було неправильно визначено суб`єкта вирішення звернення, оскільки доводи сторін в цій частині стосуються організації внутрішньої роботи відповідача щодо розгляду звернень громадян та процедури підготовки проектів рішень Львівської міської ради.

Окрім того, суд не бере до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві, про те, що як засвідчує практика, органами місцевого самоврядування приймаються рішення про розроблення детальних планів території на окремі земельні ділянки, що суперечить вимогам законодавства в сфері містобудування, оскільки предметом розгляду даної справи є протиправність дій відповідача щодо нерозгляду звернення позивача в частині затвердження детального плану території. Суд зазначає, що відповідач не розглянув у встановлений чинним законодавством строк звернення позивача щодо затвердження детального плану території та не прийняв іншого рішення, яким би відмовив у його затвердженні.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправданоускладненадіямиабобездіяльністюорганіввладидержави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду - це захист її прав, який може бути досягнений лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб`єктом владних повноважень.

Суд зазначає, що бездіяльністю є певна форма поведінки особи, яка полягає у невиконанні нею дій, які вона повинна була вчинити відповідно до покладених на неї чинним законодавством України обов`язків.

Відтак, в спірних правовідносинах наявна протиправна бездіяльність Львівської міської ради щодо не розгляду та не прийняття відповідного рішення за результатами розгляду проекту “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по вул. Бічна Інститутська в м. Дубляни Жовківського району Львівської області”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач вказаного обов`язку не виконав, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази щодо правомірності оскаржуваної позивачем бездіяльності.

Отже, враховуючи вищевказані висновки, суд вважає за доцільне на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача вийти за межі позовних вимог та задовольнити вимогу позивача шляхом визнання протиправною бездіяльності Львівської міської ради щодо нерозгляду та неприйняття відповідного рішення за результатами розгляду проекту “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по вул. Бічна Інститутська в м. Дубляни Жовківського району Львівської області”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача затвердити проект «Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га для будівництва гаражу по АДРЕСА_1 », то суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами:

1) за допомогою оціночних понять, наприклад: «за наявності поважних причин орган вправі надати …», «у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…», «рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…» тощо;

2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав;

3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів;

4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності не обхідних та достатніх для цього підстав.

У постанові від 05.09.2018 у справі № 826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема, подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На вказаний правовий висновок наявні посилання і у постановах Верховного Суду від 26.12ю 2019 у справі № 520/8576/18 та від 11.02.2021 у справі № 814/2458/16.

Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

У межах даної справи відповідач не використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи і допустив протиправну бездіяльність щодо неприйняття жодного рішення у встановлений Законом строк.

За таких обставин суд повинен зобов`язати Львівську міську раду розглянути звернення ОСОБА_1 про затвердження проекту “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 ”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради, у встановлений законом строк з урахуванням висновків суду.

Водночас, позовні вимоги про зобов`язання Львівську міську раду затвердити детальний план території задоволенню не підлягають.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то зазначає наступне.

У ст. 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) врегульовано, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з положеннями ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

За приписами пункту 5 вищезазначеної Постанови Пленуму Верховного Суду України при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Аналогічний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 21.08.2020 у справі №665/49/13-а.

Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

Беручи до уваги те, що позивачем не доведено та не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Також, позивач в прохальній частині позовної заяви та в поданій окремо заяві, просить суд вирішити процесуальне питання щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі - шляхом зобов`язання його подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є правом суду, який ухвалив судове рішення, а не його обов`язком.

У даному ж випадку, суд не вбачає підстав для окремого встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, наголошуючи при цьому, що, відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Окрім того суд зазначає, що встановлення судового контролю щодо виконання рішення суду в частині відшкодування витрат на правову допомогу нормами Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`активному дослідженні.

Щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

Згідно із вимогами ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

За правилами ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

До матеріалів справи на підтвердження складу та розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано (копії):

- акту виконаних робіт від 13.04.2021;

- ордеру серії ВС №1070948;

- свідоцтва про зайняття адвокатською діяльністю від 08.06.2012 №1831;

- договору про надання юридичних послуг №05-04/2021.

Згідно п. 4.1. договору від № 05-04/2021 вартість послуг виконавця щодо судового представництва та юридичних послуг становить 10000,00 грн. Згідно п.4.3 умов даного договору послуги виконавця оплачуються замовником на підставі виставленого виконавцем рахунку.

Однак, жодного доказу оплати на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. позивачем до матеріалів позовної заяви не додано. Таких доказів не долучено і з часу відкриття провадження у справі до прийняття рішення суду по суті справи.

За наведених обставин, позаяк понесені позивачем витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. не підтверджені належними та допустимими доказами, то в задоволенні відшкодування цих витрат належить відмовити повністю.

З урахуванням вищенаведених норм чинного законодавства та встановлених судом фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково у інший спосіб відповідно до ч. 2 ст. 5 КАС України, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

За правилами, встановленими ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд, –

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівської міської ради щодо нерозгляду та неприйняття відповідного рішення за зверненням ОСОБА_1 про затвердження проекту “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 ”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради.

Зобов`язати Львівську міську раду (місцезнаходження: 79008, м. Львів,площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) розглянути звернення ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про затвердження проекту “Детального плану території орієнтовною площею 0,0028 га” для будівництва індивідуального гаражу по АДРЕСА_1 ”, розробленого ТзОВ ПО “УкрЗахідУрбанізація” на підставі рішення № 445 від 12.10.2020 Дублянської міської ради, у встановлений законом строк та з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (місцезнаходження: 79008, м. Львів, площа Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні рівно судових витрат у вигляді судового збору.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його складення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 13.09.2021.

Суддя Потабенко В.А.