Ухвала суду № 99548401, 13.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

13 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/16125/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гуріна Д.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву відповідача про залишення позову без розгляду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного сервісного центру МВС від 19.02.2021 №2/1/22-кп «Про переведення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Житомирській області (філія ГСЦ МВС) з 23.02.2021.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 02.08.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, надано відповідачу строк для подання відзиву на позов.

07.09.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов вх. №50325/21, клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження вх. №50336/21 та заява про залишення позову без розгляду вх. №50325/21, в обґрунтування якої відповідачем зазначено, що позивач при зверненні до суду з даним позовом пропустив місячний строк на оскарження наказу про переведення від 19.02.2021, оскільки з даним позовом позивач мав звернутися 20.02.2021, а звернувся до суду лише 21.07.2021. На думку відповідача, перебування позивача на лікуванні не перешкоджало йому звернутися до суду із позовом вчасно, а саме: до 20.03.2021.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 у задоволенні клопотання Головного сервісного центру МВС про розгляд справи у порядку загального позовного провадження від 07.09.2021 вх. №250336/21 відмовлено.

Вирішуючи заяву відповідача про залишення позову без розгляду, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини 1 статті 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 04.11.1950 (ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як зазначено у статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Приписами частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У пункті 1 Рішення Конституційного Суду України (справа №9-зп від 25.12.1997) зазначено: «Частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод».

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (справи «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об`єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск строку, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Предметом оскарження у даній справі є правомірність наказу від 19.02.2021 про переведення ОСОБА_1 .

Частиною 2 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Крім того, частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду зазначені у статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Питання щодо поновлення строку звернення до суду з даним позовом вже розглядалось судом під час вирішення питання про відкриття провадження у справі.

21.07.2021 позивач при зверненні до суду з даним позовом подав також заяву про поновлення строку звернення до суду, яка була розглянута та задоволена судом, а строк звернення до суду поновлений, про що зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі від 02.08.2021.

Представник відповідача серед аргументів, на підставі яких просить залишити позовну заяву без розгляду, наводить у своїй заяві практику Європейського суду з прав людини, у тому числі щодо тлумачення терміну позовної давності як законного права порушника уникнути притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Однак, з цього приводу слід зазначити, що практика Європейського суду з прав людини може застосовуватись судом виключно для захисту прав людини від порушень з боку держави, а не для захисту держави та її органів (суб`єктів владних повноважень) від позовних заяв фізичних та юридичних осіб та не може бути застосована проти людини.

Представник відповідача у заяві про залишення позовної зави без розгляду вказує на те, що позивач дізнався про своє переведення 20.02.2021, перейшов на нове місце роботи, наказ не оскаржував та відповідно останній день строку звернення до суду з даним позовом сплив 20.03.2021.

Суд не погоджується із такими доводами відповідача з огляду на наступне.

Частина 6 статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Так, позивачем оскаржується наказ про його переведення на роботу в іншу місцевість від 19.02.2021 з підстав ненадання згоди на таке переведення. Відповідно до матеріалів справи, з оскаржуваним наказом позивач був ознайомлений 20.02.2021.

Тобто, спір виник з приводу проходження та звільнення з публічної служби, при цьому, відповідно до частини 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Таким чином останній день на оскарження спірного наказу це понеділок 22.03.2021, оскільки 20.03.2021 припадає на суботу, яка є вихідним днем.

Відповідач у відзиві на адміністративний позов (аркуш 6 відзиву) зазначає, про те що згідно із листком непрацездатності, виданим 5 березня 2021 року серія АЛВ №344598, ОСОБА_1 перебував на лікарняному з 5 березня 2021 року до 13 березня 2021 року, приступити до роботи мав з 14 березня 2021 року.

Крім того, згідно із листками непрацездатності, виданими 20 березня 2021 року серія АЛВ №410076, 19 квітня 2021 року серія АДТ №405439, 20 квітня 2021 року серія АЛВ №410263 ОСОБА_1 безперервно перебував на лікарняному з 20 березня 2021 року до 26 квітня 2021 року, у тому числі на стаціонарному лікуванні від COVID-19, приступити до роботи мав з 27 квітня 2021 року.

Підтвердженням перебування позивача на лікуванні є також довідки Комунального некомерційного підприємства "Житомирська багатопрофільна лікарня" про те, що ОСОБА_1 у період з 20.03.2021 до 23.03.2021, а також з 20.04.2021 до 26.04.2021 знаходився на амбулаторному лікуванні з діагнозом негоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія, важкий перебіг. Дн І-ІІ 2019 n Cov гостра респіраторна хвороба; а у період з 22.03.2021 до 19.04.2021 знаходився на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні №1 в КНП ЖБОЛ Новогуйвинської селищної ради з діагнозом негоспітальна двобічна полісегментарна пневмонія, важкий перебіг. Дн І-ІІ 2019 n Cov гостра респіраторна хвороба, міокардіодистрофія інтоксикаційного генезу (а.с. 17, 18).

Враховуючи викладене, вищезазначені листки непрацездатності, які додані відповідачем до відзиву на адміністративний позов, підтверджують поважність причин пропуску ОСОБА_1 строку звернення до суду із даним позовом у період з 20.03.2021 до 26.04.2021, що судом також було враховано під час розгляду заяви позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом.

21 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення з нового місця роботи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що копію оскаржуваного наказу про переведення для підготовки адміністративного позову та звернення до суду позивачем отримано 29.04.2021, тобто у день звільнення з нового місця роботи.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 20.01.2012 «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь - якої помилки державного органу, у тому числі тої, причиною якої є їх власна недбалість, повинен покладатись на саму державу та її органи.

Розглядаючи цю справу, Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Це є «гарантією стабільності суспільних відносин», яка породжує у громадян впевненість у тому, що їх існуюче правове становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, тому саме на державний орган покладається обов`язок виправити свої помилки.

З цього приводу, суд вважає за необхідне звернути увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.01.2018 у справі №273/212/16-ц, зокрема, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Позивачем у заяві про поновлення строку звернення до суду було зазначено про те, що після отримання оскаржуваного наказу, він мав потребу у наданні правничої допомоги, йому був необхідний час для підготовки документів необхідних для судового розгляду та для звернення до суду із відповідним позовом, а також позивач вказав на необхідність лікування від COVID-19 у важкому перебігу та його наслідків, що в свою чергу призвело до порушення строків звернення до суду, встановлених частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на наведене, суд робить висновок про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду у період з 29.04.2021 до 21.07.2021, оскільки захворювання позивача на COVID-19 та реабілітація від його наслідків співпала з періодом підготовки та звернення до суду з адміністративним позовом.

Беручи до уваги наведені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином обґрунтовано причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, які визнані судом поважними, внаслідок чого заява представника відповідача щодо залишення адміністративного позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 122, 123, 240, 256, 294, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ухвалив:

У задоволенні клопотання представника Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України про залишення адміністративного позову без розгляду вх. №50325/21 від 07.09.2021 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала окремо від рішення по справі оскарженню не підлягає.

Суддя Д.М. Гурін