Рішення № 99548146, 31.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 р. Справа№200/6227/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Христофорова А.Б.,

при секретарі судового засідання – Нікіфорової В.

за участю:

представника відповідача – Наумова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2021 року №Ф-17786-13 на суму 38 888,74 грн., -

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Лиска Павло Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС України у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України, в якому просив суд:

- визнати протиправною вимогу Головного управління ДПС України у Донецькій області № Ф-17786-13 від 02 квітня 2021 року про стягнення з позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 888, 74 грн.;

- скасувати вимогу Головного управління ДПС України у Донецькій області № Ф-17786-13 від 02 квітня 2021 року про стягнення з позивача єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі 38 888,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 7 квітня 2021 року позивач отримав вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 02.04.2021 № Ф-17786-13. Вважає, що вказана вимога порушує його права та підлягає скасуванню.

Зазначає, що не має можливості встановити на підставі чого Відповідач стягує з Позивача грошову суму у розмірі 38 888,74 грн. та за які саме періоди, на підставі якого рішення податкового органу.

Вказує, що єдиний дохід позивача це пенсія, яку він отримує, у зв`язку з похилим віком позивач ще до початку АТО зупинив свою діяльність як підприємець, а в 2014 році взагалі подав документ на припинення підприємницької діяльності до державного реєстратора та припинив її.

Позивач фізично та розумово не в змозі працювати, з причини того, що його ресурс як працездатної особи вже вичерпано, не кажучи вже про здійснення професійної адвокатської діяльності. Вказує, що він є літньою людиною із вадами зору.

Відсутність здійснення адвокатської діяльності підтверджується відсутністю позивача в Єдиному реєстрі адвокатів.

Діяльність як фізична особа-підприємець чи самозайнята особа не здійснює, що підтверджується відсутністю відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємств та громадських формувань.

Вказує, що у спірній вимозі П.І.Б. позивача вказано російською мовою.

Звертає увагу суду на те, що позивачем було вжито всіх заходів для закриття підприємницької діяльності, яку він не веде, і яка на даний час припинена, а тому в розумінні ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» у позивача не може виникати ніяких податкових зобов`язань перед відповідачем зі сплати єдиного внеску.

Отже, позивач не є адвокатом в розумінні ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є самозайнятою особою та фізичною особою підприємцем в розумінні ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».

Стверджує, що йому вже виповнилось 80 років, він є пенсіонером та отримує пенсію за віком з 2013 року, останній звіт до податкового органу подано 13.01.2014 за 2013 рік.

16 червня 2021 року до суду надійшов відзив відповідача, в якому останній не погоджується із позовними вимогами, і вважає що вони не підлягають задоволенню, посилаючись при цьому на приписи Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI).

Вказує, що позивач є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою.

Зазначає, що згідно з інформаційною системою ДПС України, ОСОБА_1 перебуває за основним місцем обліку в Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Східна ДПІ (Будьонівський район м. Донецьк) з 16.08.1994, як - фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю. З 01.01.2013 рік обрана загальна система оподаткування.

Відповідно до Закону України від 08 липня 2010 року № 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01.01.2011, зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2464), визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Частиною першою ст.4 Закону № 2464 визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену системі оподаткування.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-УІН «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774) було внесено зміни до Закону № 2464, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - ЄВ) ФОП, у тому числі ФОП - платниками ЄП, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, які набули чинності з 01 січня 2017 року.

Платники ЄСВ зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати ЄСВ (п. 1 частини другої ст. 6 Закону № 2464).

ЄСВ підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (частина дванадцята ст. 9 Закону № 2464).

Вказує, що з 01.01.2017 ФОП - платники ЄП та ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу (частина четверта ст. 4 Закону № 2464 у редакції Закону № 1774).

Отже, починаючи з 01.01.2017, у разі якщо ФОП, які застосовують загальну систему оподаткування, та особами, які провадять незалежну професійну діяльність, не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такі платники зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування ЄСВ, встановленої Законом № 2464. При цьому сума ЄСВ не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

З урахуванням Закону № 2464 у ІС «Податковий блок» в ІКП по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування по коду бюджетної класифікації 710400000 - єдиний внесок для фізичних осіб підприємців, у т.ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, автоматично нараховувалось:

- 02.05.2018р. - 8448,00 грн за 2017 рік

- 19.04.2018р.- 2457,18 грн за 1 квартал 2018р;

- 19.07.2018р. - 2457,18 грн за 2 квартал 2018р;

- 19.10.2018р. - 2457,18 грн за 3 квартал 2018р;

- 21.01.2019р.-2457,18 грн за 4 квартал 2018р;

- 19.04.2019р. - 2754,18 грн за 1 квартал 2019р;

- 19.07.2019р. - 2754,18 грн за 2 квартал 2019р;

- 21.10.2019р. - 2754,18 грн за 3 квартал 2019р;

- 20.01.2020р. - 2754,18 грн за 4 квартал 2019р;

- 21.04.2020р.- 2078,12 грн за 1 квартал 2020р;

- 20.07.2020р. - 1039,06 грн за 2 квартал 2020р;

- 19.10.2020р. - 3178,12 грн за 3 квартал 2020р;

- 19.01.2021р. - 3300,00 грн за 4 квартал 2020р.

У зв`язку із наведеним просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Представником позивача надано відповідь на відзив Головного управління ДПС у Донецькій області, в якому останній звертає увагу суду на той факт, що відповідач у відзиві погоджується з тим, що з відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з 01.01.2017 платники ЄСВ та ФОП, які перебувають на загальній системі оподаткування, звільняються від сплати за себе ЄСВ, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Представник позивача наголошує, що з 20.08.2000 року позивачу призначено пенсію за віком, 19 травня 2004 року позивач отримав свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що є доказом нарахування відповідачем позивачу ЄСВ всупереч вимогам діючого законодавства.

Позовні вимоги представник позивача підтримав повністю, просив суд їх задовольнити.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 28 травня 2021 року, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою від 16 липня 2021 року суд перейшов зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання, строк проведення якого продовжив на 30 днів, на 10 серпня 2021 року о 14 год. 00 хвил.

Згідно з Наказом Донецького окружного адміністративного суду, суддя Христофоров А.Б. з 19.07.2021 року по 06.08.2021 року перебував у щорічній основній відпустці.

09 серпня 2021 року суд виніс ухвалу, якою відмовив представнику позивача у проведенні підготовчого засідання в режимі відео конференції.

Ухвалою від 10 серпня 2021 року суд відклав підготовче засідання до 17 серпня 2021 року до 11 год. 30 хвил., запропонував ОСОБА_1 надати суду в строк до 16 серпня 2021 року інформацію щодо точної дати з якої йому призначена пенсія за віком, а також пояснення з приводу звернення або не звернення ним до Головного управління ДПС України у Донецькій області з повідомленнями про припинення позивачем підприємницької діяльності, зобов`язав Головне управління ДПС України у Донецькій області у строк до 16 серпня 2021 року представити до суду детальний розрахунок спірної вимоги від 02 квітня 2021 року № Ф-17786-13 з вказаними періодами такого нарахування.

Ухвалою від 17 серпня 2021 року суд замінив відповідача у справі № 200/6227/21-а з Головного управління ДПС у Донецькій області на його правонаступника Головне управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

Також ухвалою від 17 серпня 2021 року суд закрив підготовче провадження та призначив дану адміністративну справу до розгляду по суті на 31 серпня 2021 року об 11 год. 00 хвил.

Поряд з цим, ухвалою від 17 серпня 2021 року суд відмовив у задоволенні заяви представника позивача про його участь у судовому засіданні в режимі відео конференції.

31 серпня 2021 року позивач та його представники до судового засідання не з`явились.

31 серпня 2021 року судом отримана заява представника позивача про проведення судового розгляду без його участі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши в судовому засіданні всі обставини справи та оцінивши їх наявними доказами в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою і здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов`язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (а.с. 13-15).

Відповідач – Головне управління ДПС у Донецькій області, як відокремлений підрозділ ДПС України (87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, ЄДРПОУ ВП 44070187) є суб`єктом владних повноважень, який у правовідносинах з юридичними особами, в тому числі пов`язаними із контролем за повнотою нарахування та сплати податків, обов`язкових платежів, реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб`єктів владних повноважень в розумінні п. 7 ч. 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.112-113).

Приймаючи рішення по суті спору, суд виходить з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був зареєстрований у АДРЕСА_2 (а.с. 13-15).

Відповідно до довідки від 07.12.2015 року № 1438025711, позивача взято на облік як внутрішньо переміщену особу за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17).

Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 з 22.04.2005 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем, основний вид діяльності у сфері права (а.с. 37).

Як вбачається з Єдиного реєстру адвокатів України інформація щодо ОСОБА_1 відсутня.

7 квітня 2021 року позивач отримав вимогу ГУ ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) із єдиного внеску від 02.04.2021 № Ф-17786-13 в сумі 38 888, 74 грн. (а.с. 25).

Суд зазначає, що у спірній вимозі відсутнє визначення періоду нарахування заборгованості із сплати ЄСВ в сумі 38 888, 74 грн. Прізвище, ім`я та по-батькові позивача вказано російською мовою, але лише ці обставини не свідчать про безпідставність винесення вказаної спірної вимоги.

Судом встановлено, що 5 січня 1994 року позивач отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 134, що видано Донецькою кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури (а.с.39).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію підприємницької діяльності від 16 серпня 1994 року № 1464, виданого виконкомом Будьонівської районної ради народних депутатів міста Донецька, позивач отримав статус підприємця без створення юридичної особи, який здійснює адвокатську діяльність (а.с. 38).

За інформацією Волноваського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (а.с 57-59) пенсію ОСОБА_1 призначено на загальних умовах з 20.08.2000 та з 01.01.2004 обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 20 грудня 2019 року позивачу було встановлено статус непрацюючого пенсіонера.

За даними трудової книжки, наданої позивачем, 16.07.1982 позивач «переведений в адвокати» за протоколом Донецької обласної колегії адвокатів від 15.07.1982 № 12 ( а.с.50).

Останній звіт із сплати ЄСВ було подано позивачем 14.01.2014 за 2013 рік (а.с.51).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі – Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI передбачено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI).

Згідно з абзацом 3 пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI).

Платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску (пункт 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI).

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI).

Як передбачено частинами 1-5 статті 8 Закону № 2464-VI, розмір єдиного внеску для кожної категорії платників, визначених цим Законом, та пропорції його розподілу за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування встановлюються з урахуванням того, що вони повинні забезпечувати застрахованим особам страхові виплати і соціальні послуги, передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків; створення резерву коштів для забезпечення страхових виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам; покриття адміністративних витрат із забезпечення функціонування системи загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Єдиний внесок не входить до системи оподаткування.

Кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до цього Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з податковим органом за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 51 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзаци перший-третій частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 51 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з абз. 24 ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV) пенсіонером визнається особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім`ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Приписами абз. 22 ст. 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом

Таким чином, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону №1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.

Звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох визначених умов, зокрема: особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда та отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Відтак, перша обов`язкова ознака звільнення фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску, потребувала наявності лише статусу пенсіонера за віком без умови сплати пенсії саме за віком, а друга ознака - отримання відповідно до закону пенсії безвідносно до її виду.

В той же час, редакція ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI з 01.01.2018 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року №2148-VIII) отримала більш конкретне законодавче закріплення переліку осіб, на яких розповсюджується таке звільнення від сплати за себе єдиного внеску, а саме: особи (фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), які не просто мають статус пенсіонера, а і безпосередньо отримують пенсію за віком.

Так, судом встановлено, що позивачу призначено пенсію за віком на загальних умовах з 20.08.2000 року відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та з 01.01.2004 року обчислено відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому на нього розповсюджується пільга, встановлена ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI щодо звільнення від сплати за себе єдиного внеску.

Враховуючи це - позивач є застрахованою особою у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, а тому замість обов`язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що у свою чергу, виключає можливість покладення на нього обов`язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення останнього від сплати такого внеску.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд неодноразово вирішував питання про можливість звільнення від сплати єдиного внеску пенсіонерів, які одночасно мають право на отримання пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до інших законів і обрали призначення пенсії за спеціальним законом.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №814/779/17 зазначено, що сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (першого-другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв`язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у ст. 7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.

Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону №1058-IV, виключно на добровільних засадах.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб`єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком.

Отже, сплата єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов`язкового державного соціального страхування при досягненні віку може здійснюватися лише на добровільних засадах, а тому позивачка набула права на пільги щодо сплати єдиного соціального внеску з моменту досягнення нею пенсійного віку.

Крім того, 2 вересня 2019 року у справі № 520/3939/19 Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалив рішення, в якому було задоволено позовні вимоги, а також визнано неправомірною вимогу Головного управління ДФС про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування фізичною особою – підприємцем, яка є одночасно самозайнятою особою, через що цю вимогу було скасовано. А 04 грудня 2019 року Велика Палата Верховного Суду видала постанову, якою вищевказане рішення залишили незмінним.

За висновком судів, перебування на обліку в ДФС фізичної особи-підприємця як платника єдиного внеску та внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб робить неможливим нарахування єдиного внеску за іншим типом платника, якщо для цього не прийнятті відповідні рішення і не внесені зміни щодо попереднього обліку особи у спосіб, визначений Законом і підзаконними нормативно-правовими актами. Саме таким підзаконним нормативно-правовим актом і є Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 24 листопада 2014 року № 1162, який своїм визначенням такої категорії платників єдиного внеску, як фізична особа – підприємець з ознакою здійснення незалежної професійної діяльності, не відповідає статті 4 Закону України №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який не має в переліку платників єдиного внеску такої категорії, як фізична особа – підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності.

Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників» від 13 травня 2020 року N 592-IX, який набрав чинності 1 січня 2021 року, частину першу статті 5 доповнити абзацом тринадцятим такого змісту:

"Якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у податковому органі як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності".

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, свою позицію не довів та не обґрунтував.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи викладене, оцінивши достовірність та достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, відповідно до свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить з правил частини першої статті 139 КАС України, відповідно до яких при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За подання даного адміністративного позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908, 00 грн. (а.с. 6).

Таким чином, враховуючи, що позов судом задоволений, суд приходить до висновку, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі – 908,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 6-8, 10, 19, 72, 90, 139, 191, 241-246, 255, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України (місце знаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, ЄДРПОУ ВП 44070187) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2021 року № Ф-17786-13 на суму 38 888,74 грн., - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 02.04.2021 року № Ф-17786-13 на суму 38 888,74 грн., що винесена відносно ОСОБА_1 .

Стягнути з Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС України (місце знаходження: 87515, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Італійська, 59, ЄДРПОУ ВП 44070187) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення складене у повному обсязі та підписане 10 вересня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя А.Б. Христофоров