Рішення № 99548107, 08.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 р. Справа№200/9756/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Череповський Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

03.08.2021 на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - Відповідач) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову позивач зазначила, що 26.12.2019 її було звільнено з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. В день звільнення позивача повний розрахунок по грошовому забезпеченню не був здійснений відповідачем. Позивачу було не нараховано кошти за відпускні 2019 року та компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, які стягнуті за рішенням суду у справі № 200/4479/21.

Позивач просила суд:

- стягнути з відповідача на користь позов ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89902,33 грн.

Ухвалою суду від 09 серпня 2021 року відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідачем 01.09.2021 до суду надано відзив на адміністративний позов, в якому зазначено, що протиправності в діях чи бездіяльності саме Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) по відношенню до позивачки не встановлено, оскільки обов`язок по розрахунку з нею при звільненні в 2019 році несло Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, яке було самостійною юридичною особою. Крім того, відповідач вважає, що позивач не обґрунтувала розмір пов`язаних з затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат, а розмір розрахованого нею середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суттєво перевищує загальний розмір виплат, які не були здійснені на момент звільнення. Просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 до 27 грудня 2019 року перебувала у трудових відносинах із Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.

Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.12.2019 № 4028/1 позивача звільнено з 27.12.2019 в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків). Зазначеним наказом передбачено виплату позивачу компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період з 29.04.2015 по 28.04.2016 у кількості 16 календарних дні, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.04.2016 по 28.04.2017 кількості 23 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29.04.2019 по 27.12.2019 кількості 04 календарних днів. У грудні 2019 року з позивачем проведений розрахунок при звільненні.

У листі позивачу від 22.02.2021 № ПІ-Г-97 відповідач повідомив, що внаслідок не здійснення належних налаштувань в програмному забезпеченні відповідальними працівниками, сума недорахованих коштів за відпускні 2019 року склала 3967,74 грн., сума не донарахованих коштів компенсації за невикористану відпустку при звільненні склала 9042,04 грн.

Вважаючи не виплату недорахованих коштів за відпускні 2019 року та суми не донарахованих коштів компенсації за невикористану відпустку при звільненні протиправною, позивач звернувся до суду.

Рішенням від 18 травня 2021 року у даній справі адміністративний позов задоволено, визнано протиправними дії Головного територіального управління юстиції у Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 недорахованих коштів за відпускні 2019 року в сумі 3967,74 грн. та компенсації за невикористану відпустку при звільненні в сумі 9042,04 грн., стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 13009 (тринадцять тисяч дев`ять) грн. 78 коп. заборгованості з невиплаченого розрахунку при звільненні, в тому числі недорахованих коштів за відпускні 2019 року в сумі 3967,74 грн. та компенсації за невикористану відпустку при звільненні в сумі 9042,04 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини щодо стягнення коштів за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" №95, ратифікованої Україною 30.06.1961р., незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

У відповідності до вимог статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки; вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум; відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно частини 2 статті 117 КЗпП України, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, в якій зазначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.»

Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

За приписами частини 5 статті 242 КАС України, при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи наявність між сторонами спору про належні позивачу при звільненні суми відпускних та компенсації за невикористану відпустку, суд вважає необхідним застосування до спірних правовідносин частини другої статті 117 КЗпП України та критеріїв зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, датою звільнення позивача з посади головного спеціаліста відділу державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області є 27 грудня 2019 року, з позовом про стягнення заборгованості з невиплаченого розрахунку при звільненні позивач звернулась в квітні 2021 року, тобто більш ніж через рік після звільнення.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просила стягнути на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 89902,33 грн., в той час як сума заборгованості з невиплаченого розрахунку при звільненні складала 13009,78 грн.

З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає правомірним застосування у спірних правовідносинах критеріїв зменшення розміру відшкодування та стягнення на користь позивача 3000,00 грн.

У відповідності до вимог частини 5 статті 242 КАС України, суд при вирішенні цієї справи застосовує останні правові позиції, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, від 13.05.2020 р. у справі № 810/451/17.

Щодо доводів відповідача, що протиправності в діях чи бездіяльності саме Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) по відношенню до позивачки не встановлено, а своєчасно розрахуватись з позивачем при звільненні мало Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, суд зазначає наступне.

09 жовтня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі Постанова КМУ № 870).

П. 1 Постанови КМУ № 870 передбачав ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, в тому числі ГТУЮ в області.

В свою чергу п. 2 Постанови КМУ № 870 передбачав утворення як юридичних осіб публічного права міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків).

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ідентифікаційний код 34898944) припинене 20 квітня 2021 року.

16 жовтня 2019 року на виконання Постанови КМУ № 870 Міністерство юстиції України видало наказ № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» (далі Наказ Міністерства № 3173/5).

П. п. 1-2 Наказу Міністерства № 3173/5 мали зміст, аналогічний змісту п. п. 1-2 Постанови КМУ № 870.

П. 4 Наказу Міністерства № 3173/5 затверджений список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (додаток 3).

Згідно з пп. 6 п. 5 Наказу Міністерства № 3173/5 головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції доручено забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів.

29 жовтня 2019 року відповідно до Постанови КМУ № 870 та на виконання Наказу Міністерства № 3173/5 до ЄДР внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код: 43315445, місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16).

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до положень статті 2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що пред`явлений позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 138 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Отже, стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягають судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог із розрахунку: (3000 грн х 100%)/89902,33 грн = 3,34%; 908 грн х 3,34% = 30,33 грн.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, ідентифікаційний код юридичної особи 43315445) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 3000 (три тисячі) гривень 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 30 (тридцять) гривень 33 копійки.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системиапеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.В. Череповський