Ухвала суду № 99542553, 13.09.2021, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

13.09.2021 Справа № 908/2614/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Ярешко О.В., розглянувши без виклику та повідомлення учасників справи заяву (вих. № б/н від 07.09.2021) Міністерства юстиції України про забезпечення позову у справі № 908/2614/21

за позовом: Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13)

до відповідача: Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області (72563, Запорізька область, Якимівський район, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 1)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради (69002, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 84)

позов немайнового характеру

ВСТАНОВИВ:

10.09.2021 у Господарський суд Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 07.09.2021) Міністерства юстиції України до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент реєстраційних послуг Запорізької міської ради, про: визнання незаконним та скасування рішення Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області від 30.09.2002 № 6 «Про уточнення об`єктів комунальної власності» в частині передачі у комунальну власність цілісного об`єкта – будівлі Кирилівської селищної ради; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 31.01.2005 на будівлю Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області загальною площею 877,1 кв.м, частка власності – 1/1; скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно на будівлю Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 67, зареєстровану за Кирилівською селищною радою Якимівського району Запорізької області; визнання за Міністерством юстиції України права власності на нерухоме майно, а саме: частину адміністративної будівлі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, яка складається з чотирьох службових і семи підсобних приміщень загальною площею 81,1 кв.м, розташованих на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 67. Позов обґрунтований ст.ст. 316, 321, 328, 387 ЦК України.

Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 10.09.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/2614/21 та визначено до розгляду судді Ярешко О.В.

Разом із вказаною позовною заявою від Міністерства юстиції України надійшла заява (вих. № б/н від 07.09.2021) про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 10.09.2021 заява про забезпечення позову у справі № 908/2614/21 передана на розгляд судді Ярешко О.В.

Згідно заяви про забезпечення позову заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом: накладення арешту на нерухоме майно, а саме на адміністративну будівлю Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області загальною площею 877,1 кв.м, розташованої на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 67; заборонити суб`єктам державної реєстрації прав будь-яких органів вчиняти реєстраційні дії відносно нерухомого майна, а саме: адміністративної будівлі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області загальною площею 877,1 кв.м, розташованої на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 67.

Заява мотивована таким. Міністерством юстиції України подано позов до Господарського суду Запорізької області до Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області про скасування рішення, свідоцтва, державної реєстрації права власності на майно, визнання права власності. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачам безпідставно було оформлено право власності на частину адміністративної будівлі Кирилівської селищної ради Якимівського району Запорізької області, яка складається з чотирьох службових і семи підсобних приміщень загальною площею 81,1 кв.м, розташованих на першому поверсі адміністративної будівлі за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар, буд. 67, що перебуває на балансі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та належить до сфери управління Міністерства юстиції України. Як зазначено, спірне майно було придбане Кабінетом Міністрів України від АКАБ «Україна» на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.2003 № 130-04/055/128. У подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.10.2003 № 599-р вказане майно було передане до сфери управління Міністерства юстиції України. На сьогодні спірне майно перебуває на балансі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) і належить Міністерству юстиції України на праві оперативного володіння. У ході вжиття заходів щодо оформлення державної реєстрації права власності на спірне майно за Міністерством юстиції України встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вже зареєстровано право власності в цілому на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: Запорізька обл., Якимівський р-н, смт. Кирилівка, вул. Приморський бульвар (Калініна), буд. 67 за Кирилівською селищною радою на підставі іншого правовстановлюючого документу. На спірне майно було видане свідоцтво на право власності від 31.01.2005 № САА № 369297. При цьому, на момент прийняття рішення частина адміністративної будівлі Кирилівської селищної ради, а саме: чотири службових і сім підсобних приміщень загальною площею 81,1 кв.м, належала АКАБ «Україна» на підставі свідоцтва про право власності від 20.06.2000. Таким чином, обставини оформлення відповідачем права власності на спірне майно, яке йому ніколи не належало та ніким йому не передавалось, на думку заявника, свідчать про те, що у випадку відсутності заборони вчиняти певні дії стосовно спірного майна, відповідач може приймати будь-які рішення, зокрема з приводу його відчуження третім особам. Вважає, що у випадку задоволення позову Мін`юст не зможе захистити або поновити свої права у межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся з позовом. Накладення арешту на майно обмежує право особи користуватися та розпоряджатися майном, тому може застосовуватися у справі, в якій заявлено вимогу про визнання права на майно. Заявник вважає, що з огляду на недобросовісну поведінку відповідача стосовно спірного майна вбачається існування реальної загрози його відчуження третім особам, що значно ускладнить відновлення порушеного права позивача. Якщо до закінчення розгляду даної справи суб`єктом державної реєстрації прав будуть вчинені нові реєстраційні дії відносно адміністративної будівлі та якщо спірне майно буде відчужено на користь інших осіб, позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження.

Розглянувши заяву Міністерства юстиції України про забезпечення позову, суд вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

У силу статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згадані судові рішення та зміст самої Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини є пріоритетним джерелом права для національного суду.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка застосовується судом при розгляді справ (ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України), закріплено право на ефективний засіб юридичного захисту, встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Іншими словами, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення – гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.

Згідно зі ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 140 ГПК). Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день (ч.ч. 1, 4 ст. 116 ГПК).

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов`язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.

Отже, сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу для забезпечення позову. Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У той же час, ст. 77 ГПК України передбачає, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. У разі відсутності доказів в підтвердження викладених обставин та обґрунтування, що невжиття таких заходів утруднить чи зробить неможливим виконання рішення, господарський суд відхиляє таку заяву як необґрунтовану та не підтверджену належними доказами.

Згідно приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За юридичними позиціями Конституційного Суду України верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу; конституційне право людини на судовий захист є гарантією усіх прав і свобод людини і громадянина (абзац дев`ятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003, абзац чотирнадцятий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004).

Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Найважливішою ознакою суду є його незалежність та безсторонність, а однією з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1 частини другої статті 129 Конституції України).

У практиці Європейського суду з прав людини сформовано, серед іншого, характеристики незалежності суду, одна з яких полягає в тому, що суд має сприйматися як незалежний орган; щодо ознак безсторонності суду, то він повинен сприйматися таким з об`єктивного погляду з достатніми гарантіями для виключення будь-яких легітимних сумнівів з цього приводу (пункти 125, 126 рішення від 6 жовтня 2011 року у справі "Агрокомплекс проти України").

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

На рівні національної правової системи відповідне положення кореспондується з приписами ч.ч. 1, 4 ст. 41 Конституції України, відповідно до яких кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.

З урахуванням викладеного, забезпечення права на ефективний спосіб захисту позивача не може виправдовувати втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з поданням необґрунтованої заяви про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно.

Із змісту заяви та доданих до неї документів не вбачається жодного обґрунтованого припущення та не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що існують обставини, які дійсно можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення, зокрема відповідачем вчиняються дії щодо відчуження спірного майна чи-то дії з підготовки такого відчуження.

На підставі викладеного вище, суд приходить до висновку, що заявником не обґрунтовано та не подано достатніх доказів на підтвердження того, яким чином не вжиття заходів забезпечення позову в майбутньому може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду за позовом заявника за умови його задоволення. У заяві про забезпечення позову викладені лише припущення заявника (без подання належних доказів) щодо ймовірності вчинення відповідачем дій, які, на думку заявника, ускладнять або унеможливлять виконання судового рішення.

За таких обставин, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви (вих. № б/н від 07.09.2021) Міністерства юстиції України про забезпечення позову – відмовити.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Відповідно до ст. 235 ГПК України ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею – 13.09.2021 та може бути оскаржена в апеляційному порядку згідно зі ст.ст. 255, 256 ГПК України.

Суддя О.В. Ярешко