Рішення № 99542145, 07.09.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 вересня 2021 року Справа № 903/344/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Вороняка А.С., секретар судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом: Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут"

про стягнення 5262,31 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Оніщук В. М., довіреність № 1-2515 від 09.12.2020;

від відповідача: Філюк П. П., довіреність № 007.1 Др-40-0720 від 02.07.2020.

Встановив: Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" про стягнення 26118,49 грн, з них: 20856,18 грн заборгованості щодо оплати наданих послуг за період з січня 2018 року по квітень 2019 року, 3566,09 грн пені, 1051,15 грн. 3% річних та 645,07 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1506000218/П004 від 01.07.2015 в частині повної та своєчасної сплати за надані послуги.

Ухвалою суду від 24.05.2021 позовну заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" про стягнення 26118,49 грн було залишено без руху; надано позивачу строк 10 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме надання суду: доказів надіслання на адресу відповідача (Волинська обл., місто Луцьк, пр. Молоді, будинок 14А) копії позовної заяви та доданих до неї документів листом з описом вкладення.

Позивач 31.05.2021 через відділ документального забезпечення та контролю подав суду заяву про усунення недоліків із доказами надіслання позовної заяви з додатками на адресу відповідача.

Ухвалою суду від 01.06.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.06.2021, запропоновано відповідачу надати відзив на позов, позивачу - відповідь на відзив.

16.06.2021 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 16.06.2021, в якому зазначено, що відповідач позов не визнає, оскільки позивачем не надано жодного доказу, яким можна було б обґрунтувати наявність заборгованості за основним зобов`язанням. На думку позивача, долучений до позовної заяви лист відповідача від 26.03.2019 № 43704-Сл-554-0319, підтверджує факт споживання послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період березень-квітень 2019 р, згідно договору № 1506000218/П004 від 01.07.2015. З даним твердженням AT "Укртрансгаз" відповідач не погоджується, оскільки із тексту вказаного листа вбачається, що ТОВ "Волиньгаз збут" наголошує на необхідності з лютого 2019 року документально оформлювати акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами у відповідності до договору транспортування природного газу № 1512000637 від 17.12.2015. При цьому ТОВ "Волиньгаз збут" зазначило, що між ним та AT "Укртрансгаз" було укладено договір від 17.12.2015 року № 1512000637, яким сторони замінили первісне зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами відповідно до ст. 604 ЦК України, тому як договір, укладений 17.12.2015, врегульовує ті ж відносини, які були урегульовані раніше договором № 1506000218/П004 від 01.07.2015 про надання послуг з транспортування природного газу. Також вказаним листом ТОВ "Волиньгаз збут" просило AT "Укртрансгаз" з лютого 2019 року оформляти акти згідно договору № 1512000637 від 17.12.2015. Таким чином, вказаним листом ТОВ "Волиньгаз збут" повернуло позивачу акт наданих послуг за лютий 2019 року та повідомило AT "Укртрансгаз" про необхідність правильного оформлення первинних бухгалтерських документів в майбутньому. Відповідач стверджує, що оскільки позивачем не долучено до позову акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період березень-квітень 2019 р., відповідач позбавлений можливості надати свої заперечення з приводу того, що ці документи не можуть вважатись первинними документами. Однак ТОВ "Волиньгаз збут" припускає, що ці акти сформовані на виконання договору № 1506000218/П004 від 01.07.2015, а відтак у вказаних актах, ймовірно, неправильно вказано зміст господарської операції та підстава для здійснення операції, що може бути підставою для невизнання господарської операції. Також ТОВ "Волиньгаз збут" зазначає, що листом № 43704-Сл-645-0419 від 12.04.2019 просило AT "Укртрансгаз" провести виправлення даних на інформаційній платформі, оскільки у березні 2019 року в інформаційну платформу були подані прогнозні значення по споживачам ТОВ "Волиньгаз збут", з якими у товариства на той момент були відсутні укладені договори на поставку природного газу та яким не здійснювалось постачання газу. Однак даний лист, так само як і лист ТОВ "Волиньгаз збут" від 26.03.2019 № 43704- Сл-554-0319 щодо необхідності використання договору транспортування природного газу № 1512000637 від 17.12.2015 року були залишені AT "Укртрансгаз" без відповіді. Також звертає увагу суду на те, що позивачем долучено до позовної заяви банківську виписку за 29.03.2019. Згідно даної виписки ТОВ "Волиньгаз збут" перерахувало позивачу 17318, 36 грн. за транспортування природного газу для промислових споживачів згідно договору № 1512000637 від 17.12.2015. Що стосується позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, то ці вимоги є похідними від вимоги про стягнення основного боргу, безпідставність вимоги про стягнення основного боргу зумовлює безпідставність цих похідних вимог.

16.06.2021 з метою надання можливості учасникам справи скористатися своїми процесуальними правами, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, суд ухвалив на місці задовольнити клопотання представника позивача та відкласти підготовче засідання на 06.07.2021, 12:00 год.

02.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що доводи відповідача є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Позивач вважає, що між позивачем та відповідачем укладено договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000218/П004 від 01.07.2015. Пунктом 11.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 01 липня 2015 року до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуг - до повного виконання Замовником своїх зобов`язань за цим Договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору жодної із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. Виходячи з такого, у період надання послуг за Договором ані позивач, ані відповідач не менше ніж за місяць до закінчення дії Договору чи в інший строк не заявляли одне одному про припинення його дії або перегляд його умов, Договір діяв у період виникнення спірних правовідносин. Звертає увагу суду, що до позовної заяви додані акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня 2018 року по квітень 2019 року, а також банківські виписки за період з січня 2018 по травень 2019 про часткову оплату заборгованості. Призначення платежу вказано самостійно відповідачем у платіжних дорученнях, які зазначені у банківських виписках - а саме договір від 01.07.2015 №1506000218/П004, що свідчить про факт укладення договору та виконання його умов обома сторонами - як в частині надання послуг, так і в частині розрахунків за них саме на підставі правочину від 01.07.2015 №1506000218/П004. Зазначені дії відповідача, свідчать, що правовідносини сторін щодо стягнення заборгованості за надані послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами на підставі двосторонніх актів наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами виникли саме на підставі договору від 01.07.2015 №1506000218/П004, а проведення часткової оплати суми основного боргу відповідачем, свідчить про визнання боргу. Позивач стверджує, що Договір №1512000714 від 17.12.2015 не є новацією, оскільки умови вказаного Договору не містять посилання на попередні домовленості та зобов`язання сторін за Договором від 01.07.2015 №1506000218/П004. Таким чином, зобов`язання сторін за договором від 01.07.2015 №1506000218/П004 діють поряд із зобов`язання сторін за договором від 17.12.2015 №1512000637. Звертає увагу суду, що відповідачем визнано заборгованість перед АТ «Укртрансгаз» згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000218/П004 від 01.07.2015 в розмірі 20 856,18 грн, що підтверджується заявою відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 25.06.2021 №VLz-CK-3170. В свою чергу, відповідно до п. 7.1. Договору позивач та відповідач у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за Договором несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством України. Просить позовні вимоги задовольнити.

06.07.2021 від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 20856,18 грн. у зв`язку із відсутністю предмету спору.

06.07.2021 в судовому засіданні було оголошено перерву до 04.08.2021 та постановлено клопотання про закриття провадження у справі розглянути в наступному судовому засіданні, оскільки представник позивача його не отримав.

04.08.2021 в судовому засіданні було розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі на суму 20856,18 грн основного боргу.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 04.08.2021 провадження у справі за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" в частині стягнення 20856,18 грн. основного боргу закрито.

Суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України (відсутній предмет спору).

04.08.2021 в судовому засіданні судом було ухвалено на місці оголосити перерву до 10.08.2021.

23.08.2021 від позивача надійшли заперечення № 1001вих-21-6251 від 20.08.2021, в яких зазначено, що відповідач, в процесі розгляду даної справи по суті, заявив усне клопотання про застосування строків позовної давності щодо стягнення пені, зазначивши, що «при нарахуванні штрафних санкцій позивачем не застосовано позовну давність, передбачену ст. 258 ЦК України чим саме припустив порушення норм чинного законодавства України». Позивач вважає, що заявлене відповідачем усне клопотання є абсолютно безпідставним та не підлягає задоволенню судом. Згідно п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Зазначені вище зміни до ЦК України набрали чинності 02.04.2020. Початок карантину у зв`язку з розповсюдженням коронавірусної хвороби (COVID-19) на території України датується 12.03.2020, що вбачається з постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» № 211 від 11 березня 2020 року. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність щодо застосування неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю у один рік (якщо її збільшення не відбулось за домовленістю. Таким чином, якщо закінчення строку позовної давності за вимогами про стягнення пені, штрафу, з урахуванням п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України, припадає на період з 02.04.2020 по даний час, - відповідно, строк позовної давності за такими вимогами не вважається пропущеним та продовжується на строк дії зазначеного карантину, який на даний час не припинив свою дію. Отже, за таких умов позовна заява може бути подана до суду в будь-який період з 02.04.2020 по момент закінчення дії зазначеного карантину без пропуску строку позовної давності до таких вимог.

В судовому засіданні 10.08.2021 судом було ухвалено на місці оголосити перерву до 07.09.2021.

01.09.2021 від відповідача надійшла письмова заява про застосування строків позовної давності, в якій відповідач зазначає, що статтею 315 ГК України встановлено шестимісячний строк для пред`явлення позовів, що випливають з перевезення, перевізником до вантажоодержувачів та вантажовідправників. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВОЛИНЬГАЗ ЗБУТ» про стягнення 3566,09 грн. пені, 1051,15 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат у зв`язку зі спливом строку позовної давності.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити, а заяву відповідача про застосування строків позовної давності залишити без розгляду у зв`язку із поданням заяви після закінчення процесуальних строків, оскільки заява подана під час розгляду справи по суті.

Представник відповідача подану заяву підтримав і зазначив, що відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору, -

встановив:

01.07.2015 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (в подальшому внаслідок реорганізації створено Акціонерне товариство «Укртрансгаз», далі - AT «Укртрансгаз», позивач, газотранспортне підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» (далі - ТОВ «Волиньгаз Збут», відповідач, замовник) був укладений договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами №1506000218/П004 (а.с. 100-106).

17.12.2015 між Публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз» (в подальшому внаслідок реорганізації створено Акціонерне товариство «Укртрансгаз», далі - AT «Укртрансгаз», позивач, газотранспортне підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Волиньгаз Збут» (далі - ТОВ «Волиньгаз Збут», відповідач, замовник) був укладений договір на транспортування природного газу магістральними № 1512000637 (а.с. 85-95).

Судом не приймаються до уваги посилання відповідача, що правововідносини між сторонами з 01.12.2015 регулюються Договором від 17.12.201 з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 609/67/18 зробив наступний висновок: «Аналіз статті 604 ЦК України дозволяє стверджувати, що новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання.

Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на заміну цього зобов`язання.

До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов`язання повинне пов`язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов`язання іншим, а «Домовленість про новацію», - це Договір про заміну зобов`язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного Договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних Для нового зобов`язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у Договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов`язання (недійсність первинного зобов`язання веде до недійсності і нового зобов`язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний Договір, сторони залишаються пов`язаними первинним зобов`язанням, і новація не відбувається); заміна змісту зобов`язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; Допустимість заміни первісного зобов`язання новим.

Отже, важливою умовою новації є наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов`язково вказати у договорі, оскільки за відсутності такого застереження первинне зобов`язання не припиняється, а буде діяти поряд із новим.»

У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 340/385/17 зроблено наступний висновок: « 37. Новація - це угода про заміну первинного зобов`язання новим зобов`язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв`язку сторін, оскільки замість зобов`язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов`язання. Юридичною підставою для зобов`язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов`язання.

Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним Договором, який має право припинювальну природу. Істотними умовами такого Договору є: предмет, вказівка на колишнє й нове зобов`язання, яке виникає замість попереднього, яке припиняється. Про намір вчинити новацію сторони повинні зазначити в Договорі.

Отже, умовами здійснення новації є: новий договір укладається між тими самими сторонами, які були учасниками первинного договору позики; новий правочин оформляється укладенням сторонами так званого новаційного договору позики, який можна визначити як договір, за яким одна сторона (позикодавець) враховує суму заборгованості, що виникла з Договору позики, як сума позики, а інша сторона (позичальник) зобов`язується повернути таку суму вже на виконання нових позикових зобов`язань; дотримання форми такого правочину (новаційного Договору), тобто у формі, передаченій для укладння Договору позики (частина друга статті 1053 ЦК України); дійсність первинного зобов`язання. Суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Договір позики від 26 вересня 2014 року, на підставі якого пред`явлено позов, не є Договором новації боргу, оскільки в ньому відсутні посилання на попередні Домовленості та зобов`язання сторін.»

Враховуючи висновки Верховного Суду, щодо застосування ст. 604 ЦК України, суд вважає, що Договір №1512000714 від 17.12.2015 не є новацією, оскільки умови вказаного Договору не містять посилання на попередні домовленості та зобов`язання сторін за договором від 01.07.2015 №1506000218/П004.

Крім того, пунктом 11.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами та діє в частині транспортування газу з 01 липня 2015 року до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані Газотранспортним підприємством послуг - до повного виконання Замовником своїх зобов`язань за цим Договором.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Виходячи з такого, у період надання послуг за Договором ані позивач, ані відповідач не менше ніж за місяць до закінчення дії Договору чи в інший строк не заявляли одне одному про припинення його дії або перегляд його умов, Договір діяв у період виникнення спірних правовідносин.

Водночас до позовної заяви додані акти наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами за період з січня 2018 року по квітень 2019 року, а також банківські виписки за період з січня 2018 по травень 2019 про часткову оплату заборгованості.

Призначення платежу вказано самостійно відповідачем у платіжних дорученнях, які зазначені у банківських виписках - а саме договір від 01.07.2015 №1506000218/П004, що свідчить про факт укладення договору та виконання його умов обома сторонами - як в частині надання послуг, так і в частині розрахунків за них саме на підставі правочину від 01.07.2015 №1506000218/П004.

Зазначені дії відповідача, свідчать, що правовідносини сторін щодо стягнення заборгованості за надані послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами на підставі двосторонніх актів наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами виникли саме на підставі Договору від 01.07.2015 №1506000218/П004.

Крім того, посилання саме на Договір від 01.07.2015 №1506000218/П004 наявні і в заяві про застосування строків позовної давності від 01.06.2021, що свідчить, що відповідач не заперечує, що правовідносини сторін виникли саме на підставі Договору від 01.07.2015 №1506000218/П004 (далі-Договір).

Отже, умовами п. 1.1 Договору передбачено, що позивач надає відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу відповідача від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій, а Відповідач зобов`язується внести плату за надані послуги з транспортування газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченому умовами цього Договору.

Відповідно до п. 3.1 Договору послуги з транспортування природного газу оформлюються Газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг).

Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством (п. 3.4. Договору).

Згідно з п. 5.4. Договору вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Пунктом 11.1. Договору передбачено, що цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 01 липня 2015 року до 31 грудня 2013 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуг-до повного виконання замовником своїх зобов`язань за цим Договором.

Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії Договору жодної із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

На виконання умов Договору позивач, зокрема, надав у період з січня 2018 року по квітень 2019 року Відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу на загальну суму 206221,54 грн. відповідно до наступних актів наданих послуг:

-Акт № 01-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.01.2018 на суму 21 335,80 грн.;

-Акт № 02-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.02.2018 на суму 22 159,37 грн.;

-Акт № 03-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2018 на суму 11 446,45 грн.;

-Акт № 04-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 30.04.2018 на суму 18 020,16 грн.;

-Акт № 05-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.05.2018 на суму 4 825,00 грн.;

-Акт № 06-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 30.06.2018 на суму 4 772,71 грн.;

-Акт № 07-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.07.2018 на суму 5 041,38 грн.;

-Акт № 08-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.08.2018 на суму 5 799,47 грн.;

-Акт № 09-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 30.09.2018 на суму 5 255,17 грн.;

-Акт № 10-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2018 на суму 10 669,15 грн.;

-Акт № 11-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 30.11.2018 на суму 15 613,49 грн.;

-Акт № 12-18-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.12.2018 на суму 20 706,28 грн.;

-Акт № 01-19-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.01.2019 на суму 22 402,57 грн.;

-Акт № 02-19-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.02.2019 на суму 17 318,36 грн.;

-Акт № 03-19-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.03.2019 на суму 14 058,71 грн.;

-Акт № 04-19-1506000218/П004 наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 30.04.2019 на суму 6 797,47 грн.

Відповідно до п. 5.6. Договору у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то Замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок Газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за послуги згідно з умовами Договору (п. 6.3.2. Договору).

Згідно з п. 6.3.4 Договору замовник зобов`язується у випадку розірвання Договору провести звірку взаєморозрахунків та оплатити Газотранспортному підприємству вартість фактично отриманих ним послуг в повному обсязі.

Відповідач в порушення зазначених умов Договору та наведених положень законодавства оплатив послуги, надані у період з січня 2018 року по лютий 2019 року відповідно до актів наданих послуг, з порушенням належного строку для їх оплати та до цього часу не виконав своїх зобов`язань щодо оплати наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами за період березень-квітень 2019 року, чим здійснив прострочення таких зобов`язань, внаслідок чого утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 20856,18 грн.

25.06.2021 відповідач направив позивачу заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 8790252,64 грн., зокрема за Договором № 1506000218/П004 від 01.07.2015 на суму 20856,18 грн. на підставі якого позивачем заявлено стягнення у даній справі, отже зобов`язання ТОВ "Волиньгаз Збут" по сплаті основного боргу в розмірі 20856,18 грн. припинено відповідно до положень ст. 601 ЦК України (внаслідок зарахування зустрічних однорідних вимог), що встановлено в ухвалі Господарського суду Волинської області від 04.08.2021 по даній справі.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 3566,09 грн. за період з 22.04.2019 по 21.10.2019 та з 21.05.2019 по 20.11.2019, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 7.1. Договору позивач та відповідач у випадку невиконання або неналежного виконання зобов`язань за Договором несуть відповідальність у межах, передбачених законодавством України.

У разі порушення Замовником строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із Замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 7.3. Договору).

Згідно п. 3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно ч. 5 ст. 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що позивачем допущено помилку, а саме: не враховано положення ст. 253 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України, при розрахунку пені, зокрема, не взято до уваги, що із врахуванням п. 5.6. Договору останній, двадцятий день припадає на вихідний, а отже днем закінчення строку є перший за ним робочий день - 22.04.2019. Враховуючи ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня - з 23.04.2019.

Суд провів власний перерахунок пені, за заявлений період, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача та вважає, що остання підставна в загальній сумі 3552,02 грн., а в решті частини стягнення пені в сумі 14,07 грн. слід відмовити через безпідставність.

Щодо стягнення з відповідача 1051,15 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат, суд зазначає таке.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок нарахованих інфляційних втрат та процентів річних, вважає, що 3% річних підставні частково з огляду на те, що позивачем здійснено ту ж саму помилку, що й при розрахунку пені.

Суд провів власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, за заявлений період, а також перевірив методику та правильність інших періодів наведених в розрахунку позивача та вважає, що останні підставні в загальній сумі 1693,92 грн., з них: 1048,85 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат. У стягненні 2,30 грн. 3% річних слід відмовити через безпідставність.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, дійшов висновку, що позовні вимоги є частково підставними та обгрунтованими, а саме підставною є вимога про стягнення 5245,94 грн., з них: 3552,02 грн пені, 1048,85 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат. У стягненні 16,37 грн., з них: 2,30 грн. 3% річних та 14,07 грн. пені слід відмовити через безпідставність.

Разом з тим, 01.09.2021 відповідачем до прийняття рішення у справі подано письмову заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною п`ятою статті 315 ГК України встановлено, що для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Відповідно до статті 1 ГК України, він визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Виходячи із системного аналізу статті 315 ГК України, зазначена норма розміщена в Главі 32 цього Кодексу "Правове регулювання перевезення вантажів", яка включена до Розділу VI "Особливості правового регулювання в окремих галузях господарювання".

Згадана глава розпочинається статтею 306, у частині першій якої визначено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Частиною третьою ст. 306 ГК України також закріплено, що перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Враховуючи те, що між сторонами укладений договір на транспортування продукції трубопроводами, за умовами якого здійснюється переміщення продукції виробничо- технічного призначення трубопроводами, то, з огляду на об`єктивні ознаки цієї діяльності, вона підпадає під визначення перевезення вантажів, закріплене в статті 306 ГК України, а відтак на нього, разом із нормами ЦК України, Законів України «Про транспорт», «Про трубопровідний транспорт», «Про ринок природного газу» та інших законодавчих актів поширюються й норми ГК України, зокрема, в частині правового регулювання перевезення вантажів, а укладеному договору притаманні риси, у тому числі договору перевезення.

При цьому, позивач у справі є саме перевізником в розумінні вищевказаних положень чинного законодавства.

За таких обставин, до спірних правовідносин мають бути застосовані положення частини п`ятої статті 315 Господарського кодексу України,

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.07.2020 у справі № 920/206/19; від 23.07.2020 у справі №920/180/19.

Статтею 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Водночас інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19.

Отже, до підставних вимог позивача про стягнення 5245,94 грн., з них: 3552,02 грн пені, 1048,85 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму основної заборгованості, слід застосувати спеціальний строк позовної давності.

Згідно ч.4 ст.261 ЦК України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до п.5.5 договору на транспортування природного газу магістральними газопроводами № 1506000218/П004 від 01.07.2015 р., остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Враховуючи п. 5.5 договору, строк оплати послуг, наданих у період з січня 2018 року по квітень 2019 року, настав з 20.02.2018. по 20.05.2019 по кожному періоду окремо. Відповідно, шестимісячний строк позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення сум основної заборгованості за надані послуги та додаткових зобов`язань сплив з 20.08.2018, по 20.11.2019 по кожному періоду окремо, тому заперечення позивача щодо введення в Україні карантину(12.03.2020) та непропущення строку позовної давності є безпідставним.

Позивач звернувся до господарського суду із позовом тільки 31.05.2021, тобто за межами строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що позов у даній справі частково безпідставний та поданий із спливом строку позовної давності, cуд приходить до висновку, що заява відповідача про застосування строків позовної давності подана до прийняття рішення судом, підставна, тому у задоволенні позову в частині стягнення 16,37 грн., з них: 2,30 грн. 3% річних та 14,07 грн. пені слід відмовити через безпідставність, в частині стягнення 5245,94 грн., з них: 3552,02 грн пені, 1048,85 грн. 3% річних та 645,07 грн. інфляційних втрат через сплив строку позовної давності. Враховуючи положення ч. 3 ст. 267 ЦК України, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, суд прийшов до переконання у задоволенні усного клопотання позивача про залишення заяви відповідача про застосування строку позовної давності без розгляду відмовити, оскільки представником відповідача саме до винесення судом рішення зроблена зяява(спочатку заявлено усне клопотання, а пізніше подана письмова заява про застосування строку позовної давності).

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

у задоволенні позову Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волиньгаз Збут" про стягнення 5262,31 грн. - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено

13.09.2021

Суддя А. С. Вороняк