Вирок № 99525478, 10.09.2021, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/17730/21

Провадження №1-кп/127/706/21

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2021 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Печенюк Т.О.,

сторони обвинувачення: прокурора Шиманського В.В.,

сторони захисту: адвоката Красномовець Н.П., обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.03.2021 за № 12021020000000207, за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Костянтинівка Донецької області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

23.06.2010 Костянтинівським міським судом Донецької області за частиною третьою статті 185, частиною другою статті 297 Кримінального кодексу України до покарання у виді 3 років позбавлення волі;

23.03.2016 Костянтинівським міським судом Донецької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі;

08.06.2016 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області за частиною першою статті 309, з урахуванням положень статей 70, 72 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років 2 місяців позбавлення волі,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

24.03.2021 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 спільно розпивали спиртні напої у житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві приватної власності ОСОБА_4 , яка запросила їх для виконання робіт з ремонту зазначеного житлового будинку.

Близько 05.00 год. 24.03.2021 ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у приміщенні спальної кімнати, розпочав суперечку з ОСОБА_2 через словесні образи з боку останнього.

В ході суперечки у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на заподіяння смерті ОСОБА_2 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, передбачаючи наслідки та бажаючи їх настання, пішов у вітальню, де взяв зі столу кухонний ніж, після чого повернувся в спальну кімнату та, підійшовши до ОСОБА_2 , наніс йому один удар зазначеним ножем в грудну клітину зліва в ділянку життєво важливого органу людини, а саме серця, чим спричинив тілесне ушкодження, від якого останній помер на місці події.

При судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_2 виявлене колото-різане поранення грудей зліва з ушкодженням серця, а також садна на лобі, синець на животі, садна на грудях зліва, синці та садна на руках. Колото-різане поранення грудей зліва з ушкодженням серця утворилось від дії плаского однобічно-гострого колючо-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав обушок та гостре лезо, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення та стоїть в причинному зв`язку зі смертю. Садна на лобі, синець на животі, садна на грудях зліва, синці та садна на руках утворились від дії тупих твердих предметів, незадовго до настання смерті (в межах 1 -2 діб), мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку зі смертю не стоять.

Смерть ОСОБА_2 настала від колото-різаного поранення грудей зліва з ушкодженням серця, яке викликало розвиток тампонади серця кров`ю, не менш ніж за 24 години до проведення розтину тіла в морзі, можливо й 24.03.2021.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння визнав та суду пояснив, що причиною вчинення злочину стало сильне алкогольне сп`яніння. Зокрема, повідомив, що він з ОСОБА_2 спільно розпивав алкогольні напої, після чого у них виникла суперечка, яка переросла в бійку. ОСОБА_2 провокував його на спричинення смерті, казав, що якщо він не вб`є його, то той зробить це з ним. Він пішов на кухню, взяв ножа та наніс ОСОБА_2 один удар в ділянку грудної клітки.

Після спричинення ОСОБА_2 поранення він не викликав швидку допомогу, оскільки був сильно п`яний та ліг спати.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) на підставі заявлених сторонами кримінального провадження клопотань дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:

-протокол огляду місця події від 24.03.2021, відповідно до якого в період часу з 12.05 год. до 15.18 год. оглянуте домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , зафіксована обстановку на території домогосподарства та в будинку, виявлений труп ОСОБА_2 , зафіксовані виявлені на трупі тілесні ушкодження; під час огляду також виявлені та вилучені: чотири предмети, ззовні схожі на ножі, штани чоловічі чорного кольору, кофту чоловічу синього кольору, двоє чоловічих штанів темного кольору, запаховий слід з внутрішньої ручки вхідних дверей, із зовнішньої ручки вхідних дверей, сліди рук з поверхні пляшок, мобільний телефон марки «Nokia» сірого кольору, моноблок, мобільний телефон марки «Nomi» червоного кольору, предмет, схожий на складний ніж, джинси синього кольору зі слідами речовини бурого кольору (далі – РБК);

-протокол огляду трупа від 25.03.2021, згідно з яким в період часу з 10.00 до 11.20 год. в приміщенні моргу ВОБСМЕ оглянутий труп ОСОБА_2 , зафіксований одяг, в який одягнутий труп та його пошкодження, тілесні ушкодження, виявлені на трупі; встановлена попередня причина смерті, а саме колото-різане поранення грудей зліва, з пораненням серця, тампонада серця кров`ю; під час проведення огляду виявлені та вилучені: светр червоного кольору, сорочку чорного кольору в сіру смужку зі слідами РБК, зрізи нігтьових пластин з обох рук трупа, зразки волосся з голови трупа, зразок крові трупа, зразки папілярних узорів пальців рук трупа;

-копія лікарського свідоцтва про смерть № 918-5 від 26.03.2021, відповідно до якого смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , причиною смерті стало колото-різане поранення грудної клітки з ушкодженням серця;

-висновок експерта № 285 від 26.04.2021, відповідно до якого на підставі судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 виявлене колото-різане поранення грудей зліва з ушкодженням серця, а також садна на лобі, синець на животі, садна на грудях зліва, синці та садна на руках; колото-різане поранення утворилось від дії плаского однобічно-гострого колючо-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав обушок та гостре лезо, має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення та стоїть в причинному зв`язку зі смертю; садна на лобі, синець на животі, садна на грудях зліва, синці та садна на руках утворились від дії тупих предметів, незадовго до настання смерті (в межах 1-2 діб), мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку зі смертю не стоять; смерть ОСОБА_2 настала від колото-різаного поранення грудей зліва з ушкодженням серця, яке викликало розвиток тампонади серця кров`ю; враховуючи вираженість трупних змін на момент проведення експертизи трупа, можливо зробити висновок, що його смерть настала менш ніж за 24 годин до проведення розтину тіла в морзі, можливо 24.03.2021; після спричинення ОСОБА_2 колото-різаного поранення грудей зліва з ушкодженням серця він міг жити нетривалий проміжок часу, який вимірювався секундами - декількома хвилинами, на протязі якого ОСОБА_2 міг вчиняти самостійні активні дії (пересуватись, кликати на допомогу, тощо); колото-різане поранення грудей зліва з ушкодженням серця, що було виявлено при судово-медичній експертизі трупа ОСОБА_2 , утворилось від дії плаского однобічно-гострого колючо-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав обушок та гостре лезо, шириною поперечного перерізу біля 1,2 см на рівні його занурення в тіло потерпілого; раневий канал вищевказаного ушкодження проходить у напрямку зверху вниз, зліва направо та дещо спереду назад, а довжина раневого каналу від шкіри до порожнини лівого шлуночка серця складає 13-14 см.; висловитись про найбільш ймовірне положення тіла ОСОБА_2 у момент його поранення, а також про найбільш ймовірне взаєморозташування ОСОБА_2 та нападника в момент нанесення колото-різаного поранення грудей, по наявним судово-медичним даним не представляється можливим. Індивідуальні особливості травмуючого предмету (предметів) не відобразились в наявних у ОСОБА_2 саднах на лобі, синці на животі, саднах на грудях зліва, синцях та саднах на руках; при судово-токсикологічній експертизі крові та сечі від трупа виявлений етиловий спирт концентрації 2,7 ‰ у крові та 3,9 ‰ у сечі; така концентрація етилового спирту в крові у живих осіб може відповідати сильному алкогольному сп`янінню;

-протокол проведення слідчого експерименту від 25.03.2021, згідно з яким свідок ОСОБА_5 вказав на місце, де він виявив труп ОСОБА_2 ;

-протокол затримання від 24.03.2021, відповідно до якого у ОСОБА_1 під час затримання були вилучені куртка червоного кольору та джинси синього кольору;

-протокол проведення слідчого експерименту від 25.03.2021, згідно з яким ОСОБА_1 вказав на кімнату, де він вбив ОСОБА_2 , продемонстрував спосіб нанесення тілесного ушкодження та місце, де він залишив ножа;

-висновок експерта № 141 від 19.04.2021, згідно з яким кров трупа ОСОБА_2 відноситься до групи А з ізогмаглютинином анти-В за ізосерологічною системою АВО. В його крові виявлено супутній антиген Н. Кров ОСОБА_1 відноситься до групи О з ізогмаглютининами анти-А та анти-В за ізосерологічною системою АВО. В плямах на сорочці, вилученій при огляді трупа ОСОБА_2 , встановлено наявність крові людини, при серологічному дослідженні якої виявлені антигени А та Н, і ізогемаглютинин анти-В. Таким чином, кров у вказаному об`єкті може походити від потерпілого ОСОБА_2 ;

-висновок експерта № 62 від 15.03.2021, згідно з яким при дослідженні піднігтьового вмісту правої руки трупа ОСОБА_2 (об`єкт № 1) встановлена наявність крові людини, при визначенні групової належності якої бав виявлений антиген А, що може визначати А(ІІ) групу крові ізосерологічної системи АВО; статева належність крові не встановлена у зв`язку з відсутністю клітинних елементів крові ( ОСОБА_6 ) зі збереженими і придатними для цитологічного дослідження ядрами; при дослідженні піднігтьового вмісту лівої руки трупа ОСОБА_2 (об`єкт № 2) наявності крові не встановлено; в мікропрепаратах об`єкту № 2 знайдені епітеліальні клітини людини, розміщені у вигляді невеликих пластів, що не виключає їх травматичного походження, при визначенні групової належності яких був виявлений антиген А; враховуючи отримані результати та групову характеристику осіб, що проходять по справі, походження слідів крові в піднігтьовому вмісті правої руки та епітеліальних клітин в піднігтьовому вмісті лівої руки трупа ОСОБА_2 може бути від будь-якої однієї чи кількох осіб з групою крові А(ІІ), у тому числі і від трупа ОСОБА_7 не виключається;

-висновок експерта № 61 від 15.03.2021, згідно з яким при дослідженні піднігтьового вмісту правої та лівої руки ОСОБА_1 наявності крові не встановлено; знайдені одиничні епітеліальні клітини людини, статева належність яких не встановлена у зв`язку з відсутністю серед них епітеліальних клітин зі збереженими і придатними для цитологічного дослідження ядрами;

-висновок експерта № СЕ-19/102-21/4986-Д від 06.04.2021, відповідно до якого сліди пальців рук розмірами 15х27 мм, 14х23 мм, 17х18 мм, 18х19 мм, 14х20 мм, 16х17 мм, 11х17 мм, 15х24 мм, які вилучені під час огляду місця події, придатні для ідентифікації; сліди розмірами 19х25 мм, 7х13 мм, 28х30 мм, 17х18 мм, 14х21 мм непридатні для ідентифікації особи; слід пальця руки розмірами 15х27 мм залишений мізинцем правої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 14х23 мм залишений мізинцем лівої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 17х18 мм залишений безіменним пальцем лівої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 18х19 мм залишений середнім пальцем лівої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 14х20 мм залишений безіменним пальцем правої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 16х17 мм залишений безіменним пальцем лівої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 11х17 мм залишений середнім пальцем лівої руки ОСОБА_1 , слід пальця руки розмірами 15х24 залишений безіменним пальцем правої руки ОСОБА_1 ;

-висновок експерта № СЕ-19/102-21/4888-БД від 01.07.2021, відповідно до якого в результаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлені генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_2 та зразка букального епітелію ОСОБА_1 . На поверхні наданого на дослідження кухонного ножа (об`єкти № 5.1, 5.2, 5.3) виявлені сліди крові людини та клітини з ядрами. На поверхнях наданих на дослідження кухонних ножів (об`єкти № 3.1, 4.1, 4.2, 6.1, 6.2) виявлені клітини з ядрами, слідів крові людини не виявлено. Генетичні ознаки слідів крові людини та тканин з ядрами виявлених на поверхні кухонного ножа (об`єкт № 5.3) та клітин з ядрами виявлених на поверхні кухонних ножів (об`єкти № 3.1, 3.2, 4.1, 4.2), збігаються між собою, з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_1 та не збігаються з генетичними ознаками зразка крові ОСОБА_2 . Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_1 та в об`єктах № 3.1, 3.2, 4.2, 5.3 складає 2,82499 х 10-35. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах, зустрічається не частіше ніж у 1 з 35,4 децильйонів (3,54 х 1034) осіб. Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_1 та в об`єкті № 4.1 складає 7,98096 х 10-26. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах, зустрічається не частіше ніж у 1 з 12,5 септильйонів (1,25 х 1025) осіб. Походження зазначених слідів від ОСОБА_2 виключаються. Генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами виявлених на поверхні кухонного ножа (об`єкт № 5.1) збігаються з генетичними ознаками зразка крові трупа ОСОБА_2 та не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_1 . Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку крові ОСОБА_2 та в об`єкті № 5.1 складає 6,94091 х 10-35. Сукупність генетичних ознак, встановлених у вказаних об`єктах, зустрічається не частіше ніж у 1 з 14,4 децильйонів (1,44 х 1034) осіб. Походження вищезазначених слідів від ОСОБА_1 виключається. Генетичні ознаки слідів крові людини та клітин з ядрами виявлених на поверхні кухонного ножа (об`єкт № 5.2), є змішаними, належать більше ніж одній особі, містять ознаки зразка крові трупа ОСОБА_2 та зразка букального епітелію ОСОБА_1 ;

Здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої, другої та шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини третьої статті 349 КПК, аналізуючи показання обвинуваченого, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

В судовому засіданні встановлено, що 24.03.2021 о 10.48 год. на спецлінію «102» надійшло повідомлення від гр. ОСОБА_4 про виявлення в її будинку трупа малознайомого їй чоловіка на ім`я ОСОБА_8 , який виконував у її помешканні ремонтні роботи.

Під час проведення огляду місця події (домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 ) був виявлений труп ОСОБА_2 та вилучені чотири предмети, ззовні схожі на ножі.

При огляді трупа ОСОБА_2 встановлено, що попередньою причиною смерті є колото-різане поранення грудей зліва, з пораненням серця, тампонада серця кров`ю. Така ж причина смерті зазначена й в копії лікарського свідоцтва про смерть № 918-5 від 26.03.2021.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні надав суду зізнавальні показання та повідомив, що він спричинив смерть (вбив) ОСОБА_2 . Зокрема, пояснив, що він разом із загиблим здійснював ремонтні роботи у ОСОБА_4 , там же вони й проживали. 24.03.2021 вони спільно розпивали алкогольні напої, під час чого у них виникла суперечка, яка переросла у бійку. ОСОБА_2 провокував його, тому він пішов на кухню, взяв ножа та наніс ОСОБА_2 один удар у грудну клітину. Після спричинення ОСОБА_2 поранення, як повідомив обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні, останній ліг спати, не викликавши швидку допомогу.

Такі покази обвинуваченого повністю узгоджуються з наданими суду доказами.

Зокрема, під час досудового розслідування були проведені слідчі експерименти з підозрюваним на той час ОСОБА_1 та свідком ОСОБА_5 . Так, ОСОБА_1 за допомогою манекена відтворив спосіб спричинення тілесного ушкодження ОСОБА_5 , а свідок ОСОБА_5 вказав на місце, де він виявив труп.

Крім того, під час досудового розслідування були проведені ряд експертиз.

Показання ОСОБА_1 щодо нанесення ним одного ножового поранення ОСОБА_2 підтверджується висновком експерта № 285 від 26.04.2021, відповідно до якого колото-різане поранення, виявлене на трупі ОСОБА_2 , утворилось від дії плаского однобічно-гострого колючо-ріжучого предмета типу клинка ножа, що мав обушок та гостре лезо. Зі змісту зазначеного висновку також випливає, що виявлене у ОСОБА_2 тілесне ушкодження має ознаки тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент спричинення та стоїть в причинному зв`язку зі смертю. Смерть ОСОБА_2 , як випливає з наведеного висновку, настала від колото-різаного поранення грудей зліва з ушкодженням серця, яке викликало розвиток тампонади серця кров`ю. Зазначеним висновком також підтверджуються пояснення обвинуваченого щодо бійки з потерпілим, яка передувала вбивству. Зокрема, на трупі ОСОБА_2 були також виявлені садна на лобі, синець на животі, садна на грудях зліва, синці та садна на руках. Відповідно до зазначеного вище висновку наведені тілесні ушкодження утворились від дії тупих предметів, незадовго до настання смерті (в межах 1-2 діб), мають ознаки легких тілесних ушкоджень та в причинному зв`язку зі смертю не стоять.

В результаті проведеного під час досудового розслідування молекулярно-генетичного дослідження встановлені генетичні ознаки зразка крові ОСОБА_2 та зразка букального епітелію ОСОБА_1 . На поверхні вилученого на місці події ножа виявлені сліди крові людини та клітини з ядрами. Генетичні ознаки зазначених слідів є змішаними, належать більше ніж одній особі, містять ознаки зразка крові трупа ОСОБА_2 та зразка букального епітелію ОСОБА_1 (висновок експерта № СЕ-19/102-21/4888-БД від 01.07.2021).

Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння обвинуваченого суд враховує таке.

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі – ВСУ) № 2 від 07.02.2003 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи» (далі Постанова № 2) надане роз`яснення, згідно з яким для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.

У постанові від 26.06.2014 (справа № 5-10кс14) ВСУ зазначив, що вирішуючи в справах про злочини проти життя та здоров`я особи питання про те, з прямим чи непрямим умислом діяв винуватий, суд має виходити із сукупності всіх обставин справи й ураховувати не тільки поведінку винуватого, потерпілого і їх взаємостосунки до злочину, під час і після його вчинення, але й спосіб учинення злочину, застосовані засоби і знаряддя, сам характер заподіяних потерпілим поранень. Про наявність саме прямого умислу можуть свідчити, зокрема, діяння винуватого, які завідомо для нього повинні були потягти смерть потерпілих і не призвели до смертельного наслідку лише в силу обставин, які не залежали від його волі.

Аналогічний висновок зроблений і Верховним Судом (далі – ВС) у постанові від 21.06.2018 (справа № 263/8377/16-к).

У постанові від 17.12.2019 (справа № 756/10059/17-к) ВС зазначив, що питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність усіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину.

Слід мати на увазі, що спосіб відображає насамперед причинний зв`язок між діяннями та наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб та засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів та наслідків своїх діянь, що проявляє свою конкретизацію в способі вчинення діянь.

Крім цього, у постанові від 09.10.2018 (справа № 760/4968/15-к) ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисне вбивство слід відрізняти від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого.

Визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Склад злочину, передбачений частиною другою статті 121 КК, належить до особливих (складних) злочинів і виділений законодавцем в окремий вид необережного заподіяння смерті, тому що за своєю суттю, природою речей заподіяння смерті відбувається єдиним засобом - завданням тілесних ушкоджень. Умисне тяжке тілесне ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Для з`ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.

Аналогічні висновки викладені у постанові ВС від 21.05.2020 (справа № 604/546/16-к) та від 25.03.2021 (справа № 428/11944/19).

Як суд вже зазначив вище, обвинувачений у своїх показаннях зауважив, що у нього з потерпілим ОСОБА_2 виникла суперечка, яка переросла в бійку. Під час зазначеної бійки ОСОБА_2 провокував ОСОБА_1 на спричинення йому смерті. Саме тому, згідно з показаннями обвинуваченого, останній пішов на кухню, взяв ножа та наніс ОСОБА_2 один удар в ділянку серця. Після спричинення зазначеного удару ОСОБА_1 ліг спати, не викликавши швидку допомогу. Суд вважає за доцільне зауважити, що обвинувачений ОСОБА_1 , надаючи показання в судовому засіданні, зауважив, що він спричинив удар ножем померлому ОСОБА_2 , оскільки той кричав, що якщо обвинувачений не вб`є померлого, то останній вб`є обвинуваченого.

Враховуючи показання обвинуваченого, надані суду докази в їх сукупності, суд дійшов до переконання, що характер та механізм утворення виявленого у ОСОБА_2 тілесного ушкодження свідчить про цілеспрямований характер спричинення травматичної дії. Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що в діянні обвинуваченого був наявний умисел саме на умисне позбавлення потерпілого життя, тобто вчинення умисного вбивства.

Отже, аналізуючи надані суду докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд вважає, що діяння ОСОБА_1 охоплюється складом злочину, передбаченого частиною першою статті 115 КК, за ознаками умисного убивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людини.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

ВС у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Аналогічний висновок ВС зробив і у постанові від 06.08.2020 (справа № 155/1064/18).

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК), як зазначив ВС, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» як зазначив ВС означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

У постанові від 10.06.2020 (справа № 149/1596/16-к) ВС сформулював висновок, згідно з яким невизнання своєї вини не може свідчити про щире каяття.

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання скарг на останнього не надходило. Також судом встановлено, що обвинувачений вчинив умисний особливо тяжкий злочин, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів та інкриміноване йому діяння вчинив в період не знятої і не погашеної судимості.

Під час досудового розслідування у кримінальному провадженні проведена судово-психіатрична експертиза, відповідно до висновку якої (№ 71 від 14.06.2021) в період часу, до якого відносить інкриміноване ОСОБА_1 діяння, останній страждав на психічний розлад у вигляді розладу особистості внаслідок органічного ураження головного мозку (F07.0); розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (F10.2), міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. В теперішні час ОСОБА_1 є особою з розладом особистості внаслідок органічного ураження головного мозку (F07.0); розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності (F10.2), може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

Суд вважає за доцільне зауважити, що у постанові від 29.07.2021 (справа № 755/5059/19) ВС звернув увагу, що законодавець розрізняє неосудність та обмежену осудність, а встановлення тієї чи іншої обставини спричиняє різні правові наслідки; неосудність та обмежена осудність є юридичними поняттями, а тому висновок про можливість застосування до особи положень ст. 19 або ст. 20 КК у конкретному провадженні робить суд, спираючись на результати судово-психіатричної експертизи.

Як суд вже зазначив вище, у кримінальному провадженні була проведена судово-психіатрична експертиза, якою встановлено, що на час вчинення інкримінованого йому діяння ОСОБА_1 міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Інші об`єктивні дані, які б давали підстави сумніву в осудності обвинуваченого, суду не надані. Тому суд вважає, що правові підстави для визнання ОСОБА_1 неосудним чи обмежено осудним в судовому засіданні не встановлені.

Отже, обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, є щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, як обтяжують його покарання, суд враховує таке.

У пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 надані роз`яснення, згідно з якими у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).

З пред`явленого ОСОБА_1 обвинувачення, яке доведене в суді, випливає, що останній вчинив умисне вбивство. З наданих суду копій вироків випливає, що він раніше був засуджений за вчинення злочинів, передбачених частиною третьою статті 185 та частиною першою статті 309 КК. Тому застереження, встановлені у частині четвертій статті 67 КК, судом не встановлені, а тому суд вважає, що в судовому засіданні підтверджена наявність в діях ОСОБА_1 такої обставини, що обтяжує його покарання, як рецидив злочинів.

Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, зокрема, вчинення інкримінованого йому злочину в стані алкогольного сп`яніння, суд враховує висновки, викладені ВС у постанові від 03.12.2019 (справа № 571/1436/15-к), згідно з яким факт перебування в стані алкогольного сп`яніння може встановлюватися шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно медоглядом.

Відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп`яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.

Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.

При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп`яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.

Факт перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під час вчинення інкримінованого йому злочину в стані алкогольного сп`яніння сторонами кримінального провадження не оспорювався. Крім того, обвинувачений під час допиту зауважив, що саме стан алкогольного сп`яніння став причиною вчинення ним злочину.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в судовому засіданні підтверджена наявність такої обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, як вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Отже, обставинами, що обтяжують покарання обвинуваченого, є рецидив злочинів та вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, враховуючи особу обвинуваченого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.

Санкцією кримінального закону тривалість такого виду кримінального покарання як позбавлення волі визначена в межах від 7 до 15 років.

Вирішуючи питання щодо тривалості застосованого кримінального покарання (його міри), суд враховує таке.

Як вже суд зазначив вище, в ході судового розгляду кримінального провадження встановлено, що обвинувачений ОСОБА_1 щиро розкаявся у вчиненні інкримінованого йому злочину, надав суду чіткі та послідовні показання, під час досудового розслідування активно сприяв розкриттю злочину. А тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Разом з тим, суд також встановив, що інкримінований злочин ОСОБА_1 вчинив під час не знятої та не погашеної судимості, в стані алкогольного сп`яніння. Саме тому суд вважає, що правові підстави для призначення мінімально допустимого строку кримінального покарання, визначеного санкцією кримінального закону, також відсутні.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для його звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням, суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як вже суд зазначив вище, загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Приписи кримінального закону та наведені вище висновки, сформульовані ВС, уповноважують суд звільнити засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням лише у разі призначення кримінального покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років. Санкція кримінального закону за інкримінований ОСОБА_1 злочин у виді позбавлення волі перевищує п`ять років. Правові підстави для призначення обвинуваченому кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, судом не встановлені. Тому суд вважає, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування кримінального покарання відповідно до приписів частини першої статті 75 КК, тобто з випробуванням, відсутні.

Згідно з абзацом третім пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання.

Отже, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 72 КК строк перебування обвинуваченого під вартою слід зарахувати до строку призначеного йому покарання.

Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, згідно з наданими суду копіями ухвали слідчого судді на зазначені речові докази під час досудового розслідування був накладений арешт, який слід скасувати.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК процесуальні витрати слід покласти на обвинуваченого.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 9 (дев`яти) років позбавлення волі.

Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Відповідно до частини п`ятої статті 72 Кримінального кодексу України зарахувати ОСОБА_1 строк перебування під вартою з 24.03.2021 по день набрання вироком законної сили з розрахунку 1 (один) день попереднього ув`язнення за 1 (один) день позбавлення волі.

Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили, але не довше ніж до 23.59 години 08.11.2021.

Речові докази:

- чотири предмети, ззовні схожі на ножі, штани чоловічі чорного кольору з надписом «Найк», чоловічу кофту синього кольору, двоє чоловічих штанів темного кольору, запахові сліди з внутрішньої ручки вхідних дверей, із зовнішньої ручки вхідних дверей, сліди рук, предмет, схожий на складний ніж, джинси синього кольору, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області – знищити;

- мобільний телефон марки «Nokia» сірого кольору, моноблок, мобільний телефон марки «Nomi» червоного кольору, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області – повернути їх законним володільцям;

- светр червоного кольору, який поміщений до спецпакету НПУ ГСУ № 7264001, сорочку чорного кольору в сіру смужку зі слідами РБК, яка поміщена до спецпакету НПУ ГСУ № 7258602, зрізи нігтьових пластин з обох рук трупа, зразки волосся з голови трупа, зразок крові трупа, зразки папілярних узорів пальців рук трупа, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області – знищити;

- чоловічу куртку червоного кольору та чоловічі джинси синього кольору, які передані на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Відділу поліції № 1 Вінницького районного управління поліції ГУНП у Вінницькій області – повернути ОСОБА_1 .

Арешти, накладені на зазначені речові докази на підставі ухвал слідчого судді від 26.03.2021, 29.03.2021, 30.03.2021 – скасувати.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь держави 32071 (тридцять дві тисячі сімдесят одну) гривню 70 (сімдесят) копійок витрат на залучення експерта.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою – в той же строк з дня отримання копії вироку.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: