Рішення № 99525301, 03.09.2021, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/655/19

Провадження № 2/147/20/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2021 року смт.Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Подолян Т.І.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача, адвоката Шуляк В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про визнання заповіту недійсним,

встановив:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Торканівська сільська рада Тростянецького району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про визнання заповіту недійсним.

Позовну заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її двоюрідний брат ОСОБА_4 . Після його смерті залишилось майно, яке знаходиться у селі Торканівка Тростянецького району Вінницької області. Протягом встановленого законодавством строку ОСОБА_1 звернулася до Тростянецької державної нотаріальної контори Вінницької області із заявою про прийняття спадщини після смерті її двоюрідного брата за законом. Спадщина відкрита на підставі заяви відповідачів та складеного на їх користь заповіту, який державний нотаріус позивачці не надала, лише повідомила, що заповіт ОСОБА_4 складено на зовсім сторонніх осіб, та запропонувала звернутися до суду за захистом порушених прав. Позивачка стверджує, що на час складення заповіту, ОСОБА_4 був дуже хворий. В останні роки життя в нього розвивався склероз і почастішали випадки несприйняття дійсних подій. Враховуючи викладене, позивачка просить визнати недійсним складений ОСОБА_4 заповіт, та стягнути на її користь з відповідачів понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 25.06.2019 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

09.07.2019 р. від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків та уточнена позовна заява.

Ухвалою суду від 06.08.2019 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

06.09.2019 р. від ОСОБА_2 надійшло заперечення, в якому відповідачка вказує, що заперечує проти позовних вимог в повному обсязі та вважає їх необґрунтованими з наступних підстав. ОСОБА_1 стверджує, що померлий ОСОБА_4 на час складання заповіту був дуже хворий, зазначає, що заповіт по формі не відповідає діючому законодавству, однак на підтвердження не надає жодних доказів. На підставі викладеного, просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 01.10.2019 р. витребувано від Тростянецької державної нотаріальної контори відомості про те, чи зверталася будь-яка особа із заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_4 . Витребувано від Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області другий примірник заповіту складеного ОСОБА_4 , копії книги реєстрації заповітів за 2018 рік та книги сплати державного мита за реєстрацію заповітів у 2018 році.

Ухвалою суду від 28.10.2019 р. витребувано від КНП «Тростянецька ЦРЛ» інформацію про те, чи перебував на обліку ОСОБА_4 та належним чином засвідчену копію медичної картки хворого ОСОБА_4 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.07.2020 р., справу №147/655/19 (провадження 2/147/43/20) передано на розгляд судді Натальчук О.А.

Ухвалою суду від 29.07.2020 р. справу прийнято до свого провадження суддею та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 15.09.2020 р. витребувано від КНП «Тростянецький РЦ ПМСД» належним чином засвідчену копію медичної картки хворого ОСОБА_4 , витребувано від Тростянецького ОРВК належним чином засвідчені висновки медичних комісій відносно ОСОБА_4 , призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 16.11.2020 р. поновлено провадження у справі та призначено її до розгляду у підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 07.12.2020 р. частково задоволено клопотання завідувача судово-психіатричним відділенням КНП «Вінницька обласна клінічна психоневрологічна лікарня ім. акад. О.І. Ющенка Вінницької обласної ради», витребувано від КНП «Тростянецький РЦ ПМСД» оригінал медичної картки хворого ОСОБА_4 , витребувано від КНП «Тростянецька ЦРЛ» інформацію про те, чи перебував на диспансерному наркологічному обліку чи обліку у лікаря-психіатра ОСОБА_4 та підтверджуючу медичну документацію.

Ухвалою суду від 11.01.2021 р. направлено справу для проведення посмертної судово-психіатричної експертизи та зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 14.05.2021 р. поновлено провадження у справі та призначено до розгляду в підготовчому засіданні.

Ухвалою суду від 17.06.2021 р. задоволено клопотання представника відповідача, замінено у справі первісну третю особу Торканівську сільську раду Тростянецького району Вінницької області на належну третю особу Ободівську сільську раду Гайсинського району Вінницької області, відкладено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 13.07.2021 р. закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримала та просила задоволити. Додатково зазначила, що в 2019 році вона звернулася до суду з позовною заявою про визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним, тому що в самому заповіті є багато порушень по формі та по суті. ОСОБА_1 зазначає, що згідно її переліку порушень, у заповіті має бути вказано у якій місцевості та якому приміщенні його складено, чого немає. Також, особи яким ОСОБА_4 заповів своє майно, вказано лише прізвища, імена та по-батькові, чого не достатньо щоб ідентифікувати їх. Так як заповідач погано бачив та не міг писати (у разі друкування заповіту), він має містити вказівку про те, що він прочитаний заповідачем, що у оскаржуваному заповіті не зазначено. Крім того, заповіт був посвідчений секретарем сільської ради, однак у відповіді на запит до Торканівської сільської ради, останньою не було надано ніяких документів на підставі яких діяв секретар сільської ради посвідчуючи заповіт. Згідно норм чинного законодавства посвідчення заповіту здійснюється уповноваженою особою, відповідні вимоги до якої містяться у змінах до нотаріального законодавства. Секретар сільської ради не могла посвідчувати заповіт, оскільки не відповідає вимогам щодо освіти, стажу, тощо. До державного реєстру заповіт передав державний нотаріус, який не перевірив його на відповідність вимогам законодавства. ОСОБА_4 у своєму заповіт вказав, що при ясній пам`яті і здоровому розумі склав заповіт, однак ОСОБА_4 за життя був з «білим» військовим білетом та хворів на олігофренію, що спростовує його адекватний стан на момент складання заповіту. Хвороба, на яку за життя хворів ОСОБА_4 унеможливлювало його службу в армії, що вказує на відсутність його повної дієздатності.

Відповідач ОСОБА_2 просив в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача, адвокат Шуляк В.М. підтримала думку відповідача, просила відмовити в задоволенні позову. Зазначила, що позивачкою не доведено те, що вона є родичкою померлого ОСОБА_4 , та відповідно, що її права як спадкоємиці, було порушено. Також позивачкою не доведено, що порушено форму та спосіб посвідчення заповіту, та те, що ОСОБА_4 був недієздатним на момент складання заповіту. Тобто, не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів позовної заяви. Окрім того, в судовому засіданні представник відповідача відмовилася від заявленого раніше клопотання про виклик свідків.

Відповідач ОСОБА_3 висловив аналогічну позицію.

Представник третьої особи - Тростянецької державної нотаріальної контори, в судове засідання не з`явився. Від завідуючої Тростянецької ДНК надійшла заява про розгляд справи без участі державного нотаріуса. При вирішенні справи по суті покладається на розсуд суду.

Представник - третьої особи Ободівської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, в судове засідання не з`явився. 13.07.2021 р. від сільського голови надійшла заява про розгляд справи без участі представника у порядку письмового провадження.

Суд дослідивши письмові докази, заслухавши сторін та представника відповідача, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом статті 15 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно із п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року.

Разом із тим, пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року №9 визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Оскільки оскаржуваний заповіт оформлено 03 грудня 2018 року, то до правовідносин, що пов`язані із його недійсністю, слід застосувати норми Цивільного кодексу України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Статтею 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, а у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом.

Відповідно до ст.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Частиною 2 статті 1236 ЦК України передбачено, що заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Згідно заповіту, складеного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 03 грудня 2018 року, та посвідченого секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Кучерявою Н.П., заповідач все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі все те, що буде належати йому на день його смерті, і на що він матиме право за законом заповів в рівних долях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (тобто, відповідачам по справі) (Том 1, а.с.72).

Із спадкової справи №139/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , наданої Тростянецькою державною нотаріальною конторою, вбачається, що відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 02.01.2019 р. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 59 років (арк. спадкової справи 3).

23.04.2019 р. від ОСОБА_3 та ОСОБА_2 надійшли заяви про прийняття спадщини за заповітом (арк. спадкової справи 1,2).

06.06.2019 р. до Тростянецької державної нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 . Після чого ОСОБА_1 дізналася про наявність заповіту та звернулася до суду з позовом про визнання заповіту недійсним (арк. спадкової справи 15-20).

Позивач вважає, що заповіт посвідчено не уповноваженою особою та не дотримано вимог законодавства щодо змісту та форми заповіту.

Судом встановлено, що оспорюваний заповіт складено в селі Торканівка 03.12.2018 р., посвідчено секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Кучерявою Н.П., записаний нею зі слів заповідача, до підписання прочитаний уголос і підписаний ОСОБА_4 у присутності секретаря об 11.00 год. Особу ОСОБА_4 встановлено, дієздатність перевірено, заповіт зареєстровано в реєстрі за №60 (Том 1, а.с. 67-69) та стягнуто держмита – 0,85 грн. (Том 1, а.с.70, 71), що вбачається із наданих на вимогу суду копій книги реєстрації заповітів та книги сплати державного мита за реєстрацію заповітів.

У даному заповіті вказано про те, що заповідачу роз`яснено зміст статей 1235,1241,1254, 1274,1276,1307 Цивільного кодексу України. Заповіт складено у двох примірниках, один з яких залишається і зберігається у справах Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, а другий видається заповідачу.

Порядком вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 11 листопада 2011 року №3306/5 (далі - Порядок) визначено порядок посвідчення заповіту.

Так, у пункті 1.2 розділу I цього Порядку в редакції 2011 року, що діяла на момент посвідчення заповіту, зазначено, що нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Нотаріальні дії вчиняються в приміщенні органу місцевого самоврядування. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням. При вчиненні нотаріальної дії посадові особи органів місцевого самоврядування встановлюють особу, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії (пункти 2.1, 2.3 розділу II Порядку).

У пункті 1.4. розділу III цього Порядку зазначено, що посадова особа органу місцевого самоврядування посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Посадова особа органу місцевого самоврядування може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути прочитаний уголос та підписаний заповідачем, про що ним зазначається у заповіті перед його підписом.

Відповідно до статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 ЦК України).

Відповідно до ст.1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Відповідно до частин першої, другої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту).

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.

В ході судового розгляду, судом встановлено, що відповідно до рішення Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області №4 від 11.11.2015 р. про затвердження результатів таємного голосування по виборах секретаря сільської ради, ОСОБА_5 за результатами таємного голосування обрано секретарем сільської ради (Том 1, а.с.141).

Відповідно до правової позиції КЦС ВС викладеної в постанові від 25 березня 2020 року у справі № 303/5126/18, дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 37 Закону України «Про нотаріат» (у редакції, чинній на момент посвідчення оспорюваного заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, вчиняють, зокрема, такі нотаріальні дії, як посвідчення заповітів.

Наведена вище норма закону містила пряму вказівку щодо покладення на посадових осіб виконавчих комітетів сільських рад, у випадку відсутності у такому населеному пункті нотаріусів, повноважень на вчинення нотаріальних дій.

Згідно статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 38 зазначеного Закону, вчинення нотаріальних дій з питань, віднесених законом до їх відання, визначено одним із делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

При цьому делегованими повноваженнями є повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад (стаття 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Виходячи із вищевикладеного, положень Закону України «Про нотаріат» у відповідній редакції, суд зазначає, що вчинення нотаріальних дій посадовою особою виконавчого комітету сільської ради, якою, в тому числі є його секретар, у випадку відсутності у населеному пункті нотаріуса, є здійсненням відповідним органом місцевого самоврядування (від імені якої діє її посадова особа) делегованих повноважень, наданих їм в силу прямої норми закону.

З урахуванням вказаної позиції, суд вважає, що заповіт посвідчений уповноваженою особою, відповідно вимоги щодо порядку посвідчення заповіту секретарем Торканівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, як уповноваженої на вчинення нотаріальних дій особи було дотримано, а тому доводи позивачки в цій частині є необґрунтованими та недоведеними.

Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочини, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203 ЦК України). Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (ч.1 ст.225 ЦК України).

Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 по справі справа № 397/1396/19 (провадження № 61-14040 св 20) зазначив, що у статті 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, та зазначено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України. Зі змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Відповідно до ч.2 ст.1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Зокрема, це має місце при підтвердженні доказами наявності таких загальних підстав для визнання правочину недійсним як складення заповіту недієздатною особою або особою, яка в момент його складення не усвідомлювала й не могла усвідомлювати значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, складення заповіту під впливом насильства.

За змістом ст.30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Призначення експертизи у разі заявлення клопотання про її призначення хоча б однією зі сторін, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи згідно з вимогами п. 2 ч. 1 статті 145 ЦПК України є обов`язковим. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 13 березня 2017 року у справі № 6-2833цс16. Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 6-1531цс16 від 28 вересня 2016 року, № 6-9цс12 від 29 лютого 2012 року, відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов`язковою для усіх судів України.

На виконання ухвали суду від 15.09.2020 р. та 11.01.2021 р., за клопотанням позивача було проведено посмертну судово-психіатричну експертизу.

14.05.2021 р. на адресу суду надійшов висновок судово-психіатричного експерта №2 від 19.03.2021 р., згідно якого, ОСОБА_4 на час підписання ним заповіту від 03.12.2018 р. страждав на психічний розлад у вигляді розумової відсталості легкого ступеня з відсутністю відхилень у поведінці; розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, синдром залежності. ОСОБА_4 на час підписання ним заповіту від 03.12.2018 р. усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними (Том 2, а.с. 8-11).

Відповідно до копії амбулаторної карти на ім`я ОСОБА_4 , 1959 року народження, а також інформації наданої КНП «Тростянецька ЦРЛ», ОСОБА_4 перебував на обліку у лікаря-нарколога з діагнозом: розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю (Том 1, а.с. 233-248).

Суд критично оцінює посилання позивачки на те, що ОСОБА_4 був недієздатним, що підтверджено тим, що він не проходив військову службу. З копії військового квитка серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_4 звільнено від військової служби в армії по ст. 1-Б (олігофренія ступеня помірно вираженої дебільності), проте визнано придатним до нестройової служби у воєнний час, він приймав військову присягу, мав військову спеціальність – спеціаліст гусеничних тягачів (Том 1, а.с. 225-230).

Відтак, будь-яких доказів на підтвердження того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, суду не надано. Посилання позивача на те, що ОСОБА_4 страждав психічними розладами, склерозом та іншими хворобами, внаслідок чого не міг усвідомлювати значення своїх дій, не підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами, на підставі яких можна було б зробити про це беззаперечний висновок; позивачем не надано суду належних та допустимих доказів про невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача.

Враховуючи ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» існує презумпція психічного здоров`я – тобто, кожна людина вважається психічно здоровою до тих пір, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно, факт наявності психічної хвороби за життя у спадкодавця не підтверджено жодними належними і допустимими доказами, обмежено недієздатним чи недієздатним ОСОБА_4 також не визнавався, що свідчить про те, що останній на час складання та посвідчення заповіту усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними.

Отже, у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б невідповідність заповіту внутрішній волі заповідача, невідповідність його форми та змісту вимогам чинного законодавства, чи не усвідомлення заповідачем своїх дій на момент складення заповіту.

Незгода позивача із волевиявленням спадкодавця, при відсутності допустимих та достовірних доказів на підтвердження своїх тверджень, не є підставою для визнання заповіту недійсним.

Крім того, ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження її родинного зв`язку з померлим ОСОБА_4 , а відповідно не доведено те, що її права як спадкоємиці за законом було порушено під час складання заповіту чи після відкриття спадщини.

В судовому засіданні, на запитання представника відповідача про родинний зв`язок позивачки з померлим ОСОБА_4 , ОСОБА_1 зазначила що є його двоюрідною сестрою, та що вона сама є доказом цього. Також, позивачкою було надано суду довідку №15 від 13.08.2021 р. видану Тростянецьким районним судом Вінницької області, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зверталася до Тростянецького районного суду Вінницької області із заявами про встановлення факту родинних відносин з померлим ОСОБА_4 двічі, а саме: 05.08.2019 р., справа №147/863/19, яку ухвалою суду від 10.12.2019 р. залишено без розгляду та 16.04.2021 р., справа №147/380/21, яку ухвалою суду від 04.08.2021 повернуто заявнику (Том 2, а.с.71-75).

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На день звернення позивача до суду та на день прийняття судом рішення, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження її родинного зв`язку з ОСОБА_4 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши матеріали справи та наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, заслухавши пояснення учасників судового розгляду справи, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання заповіту складеного ОСОБА_4 недійсним.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача

Керуючись ст. ст. 3, 5, 11, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, Тростянецька державна нотаріальна контора Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, про визнання заповіту недійсним, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Вінницької області. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , громадянка України, місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Третя особа - Ободівська сільська рада Гайсинського району Вінницької області, місцезнаходження якої за адресою: 24353, Вінницька область, Гайсинський район, с.Ободівка, вул.Ватутіна 8, код ЄДРПОУ:04331107.

Третя особа – Тростянецька державна нотаріальна контора, місцезнаходження якої за адресою: 24300, Вінницька область, смт.Тростянець, вул.Соборна, 90.

Повний текст рішення складено 10 вересня 2021 року.

Суддя О.А. Натальчук