Рішення № 99523291, 10.09.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/3738/21

Справа №754/4043/21

РІШЕННЯ

Іменем України

10 вересня 2021 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Івченка В.А.

за участю представника позивача - адвоката Власенка Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Судакської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі № 1186 від 27.05.2011 приватним нотаріусом Герцевою Г.В., та рішенням Печерського районного суду м. Києва, яким визнано право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,600 га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047 за ОСОБА_1 . На земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,600га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047, знаходиться житловий будинок, побудований 23.01.2014, має загальну площу 559,3кв.м., житлову площу 388,9кв.м. Однак, за позивачем не зареєстровано право власності на самочинний збудований будинок. У зв`язку з викладеним позивач просить суд визнати за ОСОБА_1 право власності на самочинно збудований будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальну площу 559,3кв.м., житлову площу 388,9кв.м.

Разом з позовною заявою та доданими до неї документами позивач у порядку статті 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" подав до Київського апеляційного суду клопотання про визначення підсудності розгляду спору, оскільки майно знаходиться на території Автономної Республіки Крим.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04.03.2021, визначено Деснянський районний суд м. Києва для забезпечення розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до Судакської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-УІІ (далі - Закон України № 1207-УІІ) визначено, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції України та законів України.

Згідно ч.1 ст. 3 Закону України № 1207-УІІ, для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Ухвалою Деснянського районного суму м. Києва від 19.03.2021 відкрито провадження по справі.

Представник позивача - адвокат Власенко Д.О. в судових засіданнях підтримав позовні вимоги, посилаючись на докази які містяться в матеріалах справи та на обставини, які викладені в позовній заяві, 02.09.2021 до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, просили суд задовольнити позовні вимоги.

Представник Судакської міської ради Автономної Республіки Крим в судові засідання не з`явився, останнє відоме місцезнаходження відповідача є АР Крим, м. Судак, вул. Леніна, 85-А, однак починаючи з 27 березня 2014 року поштові відправлення, які спрямовані УДППЗ «Укрпошта» з материкової частини України, не приймаються поштою АР Крим і м. Севастополя і повертаються у зворотному напрямку. За даних обставин УДППЗ «Укрпошта» не має можливості пересилати поштові відправлення на півострів. У зв`язку з цим повідомлення для сторін про розгляд справи Деснянським районним судом міста Києва було розміщено на офіційному сайті веб-порталі «Судова влада України» з посиланням на веб-портал Єдиного реєстру судових рішень. Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи Державна архітектурно-будівельна інспекція України в судові засідання не з`явився, про день, місце та час судових засідань повідомлений належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення судових повісток. Третьою особою у встановлений законом строк до суду не подано пояснень або заперечень на позовну заяву.

У зв`язку з чим, суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача та третьої особи виходячи з вимог ст.128 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлені такі факти та їм правовідносини.

27.05.2011 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до якого ОСОБА_2 продав в цілому земельну ділянку, а ОСОБА_3 купив в цілому земельну ділянку, площею 0,0600 гектара, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: житлове будівництво, кадастровий номер земельної ділянки:0111700000:01:039:0047, посвідчений приватним нотаріусом Сімферопольського міського нотаріального округу Герцевою Г.В., зареєстровано в реєстрі за №1186.

З матеріалі справи установлено, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та позивачка ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.

Після смерті ОСОБА_3 , відкрилась спадщина, до складу якої входить: квартира за адресою: АДРЕСА_3 ; земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 ; житловий будинок, який відповідно до технічного паспорту від 23.01.2014, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 17.02.2020, визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,600га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047 за ОСОБА_1 , після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в задоволені визнання права власності в порядку спадкування на житловий будинок, який відповідно до технічного паспорту від 23.01.2014, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 28.07.2020, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.02.2020 залишено без змін.

Позивачка ОСОБА_1 обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що є власницею земельної ділянки на якій розташований житловий будинок, а тому просить суд визнати за нею право власності на самочинно збудований будинок.

Однак судом установлено, що на час розгляду зазначеної справи, державна реєстрація на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,600га, кадастровий номер 0111700000:01:039:0047 за ОСОБА_1 відсутня, доказів про виконання рішення Печерського районного суду міста Києва від 17.02.2020, суду не надано.

Згідно звіту про незалежну оцінку майна житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , дата оцінки 15.01.2019, мета оцінки: визначення ринкової вартості об`єкта оцінки для прийняття управлінських рішень становить 566 476,00грн.

Відповідно до технічного паспорту на будинок, в якому вказано характеристику, квадратуру та всі параметри об`єкту нерухомості, він побудований у 2014 році, має загальну площу 559кв.м, житлову площу 388,9кв.м.

Стаття 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» регламентує, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої, другої статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Положення частини другої статті 331 ЦК України слід розуміти у системному зв`язку з положеннями статті 182 ЦК України щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, яка не передбачає жодних винятків. Як правило, усі об`єкти нерухомого майна в силу своєї специфіки після завершення будівництва підлягають прийняттю в експлуатацію та державній реєстрації.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 Земельного кодексу України), землекористувачі (стаття 95 Земельного кодексу України), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Крім того, відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його до експлуатації в установленому законодавством порядку.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Водночас згідно із частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п`ята статті 376 ЦК України).

Аналіз норм частини третьої статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.

Ця умова є необхідною для визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.

При цьому слід ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об`єкті нерухомості.

Як вбачаєтся з матеріалів справи, будівництво здійснювалось покійним ОСОБА_3 на земельній ділянці, що була йому відведена в установленому порядку для цієї мети, а також те, що об`єкт нерухомості відповідно до висновку №39/02-14 експертного будівельно-технічного дослідження від 21.02.2014, за своїм станом відповідає стану конструкцій І - нормальний; будинок АДРЕСА_1 відповідає вимогам нормальних документів, чинними у галузі будівництва, станом на 21.03.2014 та прийнятий до експлуатації за своїм функціональним призначенням, а саме як будинок класу 1110.2 «Котеджі та будинок одноквартирні підвищеної комфортності».

Однак, зі змісту листа про надання інформації від 11.06.2020 № 40-303-1060/20, підписаний заступником директора Департаменту - начальником відділу методології та нагляду за видачею дозволів на виконання будівельних робіт Департаменту дозвільних процедур, вбачається, що відсутні інформація щодо видачі/реєстрації документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів за вказаними у запиті адресами.

Крім того рішенням Печерського районного суду міста Києва та постановою Київського апеляційного суду установлено, що житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на момент смерті ОСОБА_3 у 2017 році, будівництво якого здійснювалось згідно із законом, не був введений в експлуатацію та не був зареєстрований у встановленому чинним законодавством порядку, внаслідок чого право власності у спадкодавця на нього не виникло.

Отже, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на житловий будинок, іншу споруду.

Якщо будівництво об`єкта нерухомого майна здійснювалося згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов`язки як забудовника входять до складу спадщини на підставі статті 1216 ЦК України.

Отже, з доданих документі до позовної заяви убачається, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 є об`єктом незавершеного будівництва, спадкодавцем не був прийнятий в експлуатацію, право власності відсутнє, тому до складу спадщини входять усі належні спадкодавцеві як забудовнику права та обов`язки, а саме: право власності на будівельні матеріали та обладнання, які були використані спадкодавцем у процесі цього будівництва; право завершити будівництво (як правонаступник спадкодавця - замінений у порядку спадкування забудовник); право передати від свого імені для прийняття в експлуатацію завершений будівництвом об`єкт; право одержати на своє ім`я свідоцтво про право власності та зареєструвати право власності.

Таким чином, спадкоємець має право звернутись до суду з позовом про визнання за ним майнових прав забудовника як таких, що входять до складу спадщини.

Саме такий висновок був зроблений в постанові Київського апеляційного суду від 28.07.2020 і підстав для відступлення від цього висновку немає.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Отже, обраний позивачем спосіб захисту визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки є не ефективним, тобто таким, що не відповідає змісту відповідного права, характеру його порушення.

Стаття 15 ЦК України, регламентує, що кожна особа, права якої порушено, не визнано або оспорено має право на захист такого права.

Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу. У розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Статтею 16 ЦК України визначено захист цивільних прав та інтересів судом. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Це означає, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Суд зазначає, що таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи - позивача з боку відповідача, який стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 і підстави для відступлення від неї відсутні.

Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (8согбіпо v. Italy) (№ 1) [ВП], № 36813/97, пункти 190 та 191, ECHR 2006-V та п.52 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), від 14 жовтня 201 Ороку, яке набуло статусу остаточного 14 січня 201Іроку).

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Конституція України, проголосивши Україну соціальною, правовою державою, визначила зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини (статті 1,3 Конституції України).

Згідно зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 8 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, вони в такому вигляді не ґрунтуються на встановлених нормах цивільного законодавства України, і тому не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а в разі відмови в позові покладається на позивача.

Керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», Земельним кодексом України, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», статтями 15, 16, 319, 182, 331, 376, 1216 ЦК України, статтями 7, 10, 75-79, 81, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У позові ОСОБА_1 до Судакської міської ради Автономної Республіки Крим, третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки - відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання через Деснянський районний суд міста Києва.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації та проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

Відповідач: Судакська міська рада Автономної Республіки Крим, місце знаходження: АР Крим, м. Судак, вул. Леніна, 85-А.

Третя особа: Державна архітектурно-будівельна інспекція України, місце знаходження: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2021, у відповідності до частини 5 статті 268 ЦПК України.

Суддя В.В. Бабко