Рішення № 99518311, 09.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 року м. Київ № 640/24159/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доДарницької районної в м. Києві державної адміністраціїпро визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

08.10.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати дії Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації протиправними;

- зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію в особі Центру з надання адміністративних послуг повторно розглянути заяву від 26.08.2020 ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію його постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

В якості підстав позову позивач зазначає, що 26.08.2020 він звернувся із відповідною заявою у Центр надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації з метою реєстрації постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ОСОБА_1 було надано повний перелік документів, що передбачений зазначеною статтею для реєстрації місця проживання, але у такій реєстрації суб`єктом владних повноважень відмовлено.

Позивач вважає таку відмову незаконною, оскільки протягом певного часу ОСОБА_1 постійно проживає у будинку, який розташований у садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 , який належить на праві приватної власності батьку позивача - ОСОБА_2 ; зазначений будинок загальною площею 244,8 кв. м. обладнаний всім необхідним для постійного проживання у ньому, а саме: підсобними приміщеннями, трьома житловими кімнатами, двома санвузлами, електрокотлом, водопроводом та каналізацією, тобто має всі необхідні умови для постійного у ньому проживання; батько позивача, як власник зазначеного майна, не заперечує проти реєстрації місця проживання позивача у будинку.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

27.10.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/24159/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

05.11.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог посилаючись на наступне. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про адміністративні послуги» центр надання адміністративних послуг - це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування, що зазначений у частині другій цієї статті, в якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб`єктами надання адміністративних послуг; відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України «Про адміністративні послуги» основними завданнями адміністратора є: 1) надання суб`єктам звернень вичерпної інформації та консультацій щодо вимог та порядку надання адміністративних послуг; 2) прийняття від суб`єктів звернень документів, необхідних для надання адміністративних послуг, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним суб`єктам надання адміністративних послуг не пізніше наступного робочого дня після їх отримання; 3) видача або забезпечення направлення через засоби поштового зв`язку суб`єктам звернень результатів надання адміністративних послуг (у тому числі рішення про відмову в задоволенні заяви суб`єкта звернення), повідомлення щодо можливості отримання адміністративних послуг, оформлених суб`єктами надання адміністративних послуг; 4) організаційне забезпечення надання адміністративних послуг суб`єктами надання адміністративних послуг; 5) здійснення контролю за додержанням суб`єктами надання адміністративних послуг термінів розгляду справ та прийняття рішень; відповідно до п. 8 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 207, документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги»; відповідно до п. 27 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру, затверджених постановою КМУ від 02.03.2016 № 207, працівник відділу реєстрації приймає рішення про зняття з реєстрації або про відмову у знятті з реєстрації місця проживання особи; отже, до повноважень управління (Центру) надання адміністративних послуг Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації не входить реєстрація та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб.

13.11.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог посилаючись на те, що Центр надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації не є органом реєстрації та не здійснює повноважень щодо реєстрації місця проживання (розгляду заяв щодо реєстрації місця проживання, відмови у реєстрації місця проживання).

Також Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація зазначила, що ОСОБА_1 відмовлено у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з таких причин: особа не надала необхідних документів чи інформацію, а саме: військовий квиток з відповідними відмітками про перебування на військовому обліку Дарницького РВК та документ, що підтверджує переведення садового (дачного) будинку в житлову нерухомість.

Відповідач підкреслив, що садовий (дачний) будинок не є жилим, оскільки призначений для сезонного використання.

19.11.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від Центру надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації надійшло клопотання про заміну первинного відповідача належним відповідачем.

В обґрунтування клопотання зазначено, що реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб апарату Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.02.2021 запропоновано ОСОБА_1 надати пояснення щодо клопотання Управління (центру) надання адміністративних послуг Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про заміну первинного відповідача належним відповідачем.

26.02.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_1 щодо вирішення питання про заміну відповідача на належного на розсуд суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.04.2021 позов ОСОБА_1 залишено без руху та роз`яснено позивачу про необхідність надати редакцію позовної заяви з уточненням заявлених позовних вимог щодо належного відповідача.

На виконання ухвали Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.04.2021, позивачем скеровано до суду уточнену позовну заяву, а позовні вимоги викладено у наступній редакції:

- визнати дії Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації протиправними;

- зобов`язати Дарницьку районну в місті Києві державну адміністрацію повторно розглянути заяву від 26.08.2020 ОСОБА_1 та здійснити реєстрацію його постійного місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.05.2021 вирішено продовжити розгляд адміністративної справи № 640/24159/20 у письмовому провадженні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13.05.2009 у справі № 2-4410/09 визнано за ОСОБА_2 право власності на індивідуальний садовий (дачний) будинок, загальною площею 244,8 кв.м. та господарські споруди, які розташовані у садовому товаристві « ІНФОРМАЦІЯ_1 » по АДРЕСА_1 .

26.08.2020 ОСОБА_1 звернувся до відділу з питань реєстрації місця проживання Дарницької РДА із заявою про реєстрацію місця проживання. У вказаній заяві згода власника на реєстрацію місця проживання у дачному (садовому) будинку за адресою: АДРЕСА_1 надана.

27.08.2020 відділом з питань реєстрації місця проживання Дарницької РДА відмовлено у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_1 не надав необхідних документів чи інформації: 1) військовий квиток з відповідними відмітками про перебування на військовому обліку Дарницького РВК (п. 3 ст. 37, п. 2 ст. 38 «Про військовий обов`язок і військову служу»); 2) документ, що підтверджує переведення садового будинку в житлову нерухомість.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся із відповідним позовом до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Цивільним кодексом України, Житловим кодексом Української РСР, постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно зі ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що місце проживання - це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Реєстрація - це внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг): письмову заяву; документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Якщо дитина не досягла 16-річного віку, подається свідоцтво про народження; квитанцію про сплату адміністративного збору; документи, що підтверджують право на проживання в житлі, перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту, проходження служби у військовій частині, адреса яких зазначається під час реєстрації; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших, ніж передбачених цією статтею, документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» орган реєстрації здійснює: формування та ведення Реєстру територіальних громад; реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці; передачу інформації та/або внесення у встановленому законом порядку відомостей про реєстрацію та зняття з реєстрації місця проживання/перебування до Єдиного державного демографічного реєстру.

Таким чином, реєстрація місця проживання особи здійснюється за адресою відповідного житла на підставі поданих особою документів, виключний перелік яких встановлений статтею 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

Механізм здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні, а також форми необхідних для цього документів визначені у Правилах реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.

Відповідно до п. 3 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, реєстрація / зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до п. 4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

Відповідно до п. 8 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, документи для здійснення реєстрації / зняття з реєстрації місця проживання/перебування особи подаються до органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративні послуги».

Відповідно до п. 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, відомості про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України, тимчасового посвідчення громадянина України, посвідки на постійне проживання, посвідки на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, а відомості про реєстрацію місця перебування - до довідки про звернення за захистом в Україні (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування) шляхом проставлення в них відповідного штампа реєстрації місця проживання/перебування особи за формою згідно з додатком 1.

Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 379 Цивільного кодексу України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Статтею 380 Цивільного кодексу України передбачено, що житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання.

Отже, для цілей реєстрації місця проживання будинок або інше приміщення мають відповідати таким ознакам житла як пристосування та придатність для постійного проживання в них.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі № 826/12955/18 (адміністративне провадження № К/9901/24348/19).

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, що знаходяться на території Української РСР, утворюють житловий фонд.

Житловий фонд включає: жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать державі (державний житловий фонд); жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях, що належать колгоспам та іншим кооперативним організаціям, їх об`єднанням, профспілковим та іншим громадським організаціям (громадський житловий фонд); жилі будинки, що належать житлово-будівельним кооперативам (фонд житлово-будівельних кооперативів); жилі будинки (частини будинків), квартири, що належать громадянам на праві приватної власності (приватний житловий фонд); квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях усіх форм власності, що надаються громадянам, які відповідно до закону потребують соціального захисту (житловий фонд соціального призначення).

До житлового фонду включаються також жилі будинки, що належать державно-колгоспним та іншим державно-кооперативним об`єднанням, підприємствам і організаціям.

До житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

З аналізу вище зазначених норм Житлового кодексу Української РСР вбачається, що садовий будинок не зазначений в переліку об`єктів, які не входять до житлового фонду.

До того ж, відповідно до ст. 6 Житлового кодексу Української РСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного або тимчасового проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Таким чином, місцем проживання особи є як житло в якому вона проживає постійно, так і житло в якому вона проживає тимчасово або призначене для тимчасового проживання.

Відповідно до ч. 1 ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва.

Відповідно до пункту 3.41 ДБН 360-92 «Планування і забудова міських і сільських поселень» садовий будинок - це будівля для літнього (сезонного) використання, яка в питаннях нормування площі забудови, зовнішніх конструкцій та інженерного обладнання не відповідає нормативам, установленим для житлових будинків.

Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001 № 127, садовий будинок - це будинок для літнього (сезонного) використання, в якому відсутня житлова площа, а є основна та допоміжна.

Отже, садовий будинок - це будівля сезонного використання, призначена для тимчасового проживання.

Верховний Суд у постанові від 31.03.2020 у справі № 826/12955/18 (адміністративне провадження № К/9901/24348/19) акцентував увагу на тому, що відмінність будівельних норм у частині вимог до окремих конструктивних рішень, що застосовуються під час будівництва житлових будинків у порівнянні з садовими будинками, не позбавляє останніх ознак, притаманних житлу, і не спростовує їхньої придатності для постійного проживання, за умови, що власник садового будинку з власної ініціативи пристосував його для цього, встановивши додаткове обладнання чи комунікації.

Отже, факт будівництва садового будинку на підставі будівельних норм, що відрізняються від будівельних норм, установлених для житлових будинків, не спростовує того, що він може потім використовуватися для проживання в ньому.

Аналогічний правовий висновок викладено і в постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 183/4661/16 (2-а/183/10/17) (адміністративне провадження № К/9901/29587/18), від 10.10.2019 у справі № 2340/4673/18 (адміністративне провадження № К/9901/18913/19).

Отже, дії Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації є протиправними в частині відмови у реєстрації місця проживання на підставі не надання ОСОБА_1 документів та інформації, а саме документа, що підтверджує переведення садового будинку у житлову нерухомість.

Щодо необхідності подачі для реєстрації місця проживання військового квитка із відповідними відмітками про перебування на військовому обліку, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік та не раніше ніж за три дні до вибуття з місця проживання знятися із зазначеного обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» органи реєстрації місця проживання чи перебування осіб (крім випадків, передбачених Кабінетом Міністрів України) зобов`язані здійснювати реєстрацію за місцем проживання або перебування чи зняття з реєстрації призовників, військовозобов`язаних та резервістів лише в разі наявності в їхніх військово-облікових документах позначок відповідних районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України відповідно про зняття з військового обліку або про перебування на військовому обліку за місцем проживання.

Як вже зазначалося судом вище, відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» для реєстрації особа або її представник подає органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг), зокрема, військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку).

Також суд звертає увагу і на те, що статтею 9-1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію; у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними; для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.

Відповідно до п. 11 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207, орган реєстрації відмовляє в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання, якщо: особа не подала необхідних документів або інформації; у поданих документах містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними; звернулася особа, яка не досягла 14 років.

Рішення про відмову в реєстрації / знятті з реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи або її представника шляхом зазначення у заяві про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання підстав відмови. Зазначена заява повертається особі або її представнику.

Судом встановлено, що позивач звернувся до органу реєстрації із заявою про реєстрацію місця проживання від 26.08.2020, копія якої є в матеріалах справи.

З наведеної заяви та з матеріалів справи не вбачається, що ОСОБА_1 подавав разом із заявою військовий квиток або посвідчення про приписку.

З огляду на зазначене, а також враховуючи те, що положеннями ч. 3 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено необхідність подачі для здійснення реєстрації місця проживання військового квитка або посвідчення про приписку, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно відмовлено ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції від 05.10.2020 (номер платежу 1047440730), позивачем за подачу позову було сплачено судовий збір у розмірі 549,25 грн.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, то не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати дії Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації (адреса: 02660, м. Київ, вул. Кошиця, 11, ідентифікаційний код 37388222) в частині відмови у реєстрації місця проживання ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на підставі не надання документів чи інформації, а саме документа, що підтверджує переведення садового будинку (об`єкта нерухомого майна) в житлову нерухомість, протиправними.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко