Рішення № 99518309, 09.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 року м. Київ № 640/16762/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доОболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) провизнання протиправними дій, та зобов`язання вчинити певні дії представники позивача та відповідача - не з`явилися,

сторін:

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 ) (далі - позивач, ОСОБА_1 ) подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (адреса: 04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 2-Д, ідентифікаційний код - 35018577, ел. пошта - vdvs.obolon@ukr.net) (надалі - відповідач, ДВС), у якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо не зняття арешту з нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13064816 накладеного 02.10.2012 Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.10.2012 та арешту нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13077344 накладеного 04.10.2012 Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2012;

- зобов`язати Оболонський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт з нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13064816 накладеного 02.10.2012 Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.10.2012 та арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13077344 накладеного 04.10.2012 Державним підприємством "Інформаційний центр" Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2012.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, а порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання ДВС зняти арешт з нерухомого майна боржника.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.06.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/16762/21, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України), у відкритому судовому засіданні на 08.07.2021.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2021 витребувано у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 32942721.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.07.2021 витребувано у Оболонського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження № 32942721.

Призначеного дня, а також 28.07.2021 розгляд справи відкладався; призначено розгляд справи на 12.08.2021.

У цей день представники сторін у судове засідання не з`явилися.

Наразі суд примічає, що обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 зазначає, що відносно нього Оболонським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № 32942721 на підставі виконавчого листа № 1/7/12 виданого 04.05.2012 Васильківським міськрайонним судом Київської області.

Згідно постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2012 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 .

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта щодо ОСОБА_1 є наявні обтяження, а саме:

- арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13064816 накладеного 02.10.2012 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 02.10.2012;

- арешт нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження 13077344 накладеного 04.10.2012 року Державним підприємством «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04.10.2012.

Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 29.04.2016, виконавчий лист № 1/7/12 виданий 04.05.2012 Васильківським міськрайонним судом Київської області повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач вказує, що повторно до ДВС вищезазначений виконавчий лист не надходив.

В червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця з запитом про зняття арештів в Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, на що позивача повідомлено, що для зняття арешту необхідно звертатися до суду.

За таких обставин позивач відзначає, що не зняття відповідачем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з його нерухомого майна.

Поряд із цим, 06.08.2021 через канцелярію до суду позивачем подано заяву, у якій останнім зауважується про здійснення розгляду справи без його участі.

Суд відзначає, що за ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів (ч. 3 ст. 194 КАС України).

Якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта (ч. 9 ст. 205 КАС України).

Тому, з урахуванням поданого позивачем клопотання, беручи до уваги належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання 12.08.2021, докази чого містяться в матеріалах справи, суд вважає за можливе розглянути справу у порядку письмового провадження на підставі наявних у ній матеріалів згідно ч. 3 ст. 194, ч. 9 ст. 205 та ч. 3 ст. 268 КАС України.

Разом з тим суд примічає, що у відповідності до ч. 1 ст. 269 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Суд відмічає, що з моменту відкриття провадження у справі та на дату прийняття рішення у ній, відзиву на позов від ДВС не надходило.

При цьому, через канцелярію до суду від ДВС надійшли копії матеріалів ВП № 32942721.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

08.06.2012 старшим державним виконавцем ДВС Чорним В.В. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 32942721, згідно виконавчого листа № 1/7/12 від 04.05.2012, виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 100 000,00 грн.

04.10.2012 вказаним державним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, за якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику - ОСОБА_1

29.04.2016 державним виконавцем відповідного органу державної виконавчої служби Рижик А.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, а саме виконавчий лист № 1/7/12 виданий 04.05.2012 Васильківським міськрайонним судом Київської області повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Оспорюючи дії ДВС в рамках не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві, що, на думку ОСОБА_1 , є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зауважує на таке.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон, Закон № 1404-VІІІ), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень» (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Закону передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів рішень та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За ч. 1 ст. 11 Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.06.2012 старшим державним виконавцем ДВС Чорним В.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 32942721, згідно виконавчого листа № 1/7/12 від 04.05.2012, виданого Васильківським міськрайонним судом Київської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 100 000,00 грн.

Боржником у цьому виконавчому провадженні № 32942721 визначено ОСОБА_2 , а стягувачем - ОСОБА_1 .

З даних «Автоматизована система виконавчого провадження» (адреса посилання: https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors, реєстраційний номер ВП в АСВП: 32942721, ідентифікатор доступу: …) випливає про прийняття 04.10.2012 державним виконавцем Чорним В.В. постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, згідно якої накладено арешт на все майно, що належить боржнику.

Обставин винесення 02.10.2012 ДВС постанови про арешт майна боржника з даних АСВП не вбачається.

Наявні у справі матеріали ВП 32942721 постанови ДВС від 02.10.2012 також не містять.

Зворотнього до суду не представлено.

29.04.2016 державним виконавцем ДВС Рижик А.В. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, за змістом якої виконавчий лист № 1/7/12 виданий 04.05.2012 Васильківським міськрайонним судом Київської області повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження».

Суд акцентує, що в силу п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону, виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований (ч. 4 ст. 47).

За ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження.

У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.

З наведених приписів випливає про зняття державним виконавцем накладеного арешту на майно боржника у випадку повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі).

Як убачається з мотивувальної частини постанови від 29.04.2016 про повернення виконавчого документа стягувачу:

«В результаті вжитих державним виконавцем заходів було встановлено: згідно відповіді на запит до ПФУ про осіб - боржників, які працюють за трудовими та цивільно-правовими договорами, про останнє місце роботи відсутня інформація; згідно відповіді на запит до ПФУ про осіб - боржників, які отримують пенсії - інформацію не знайдено; згідно відповіді на запит ДПС України про джерела доходів - відсутня інформація в ДРФО; згідно відповіді ДПС про номери рахунків, відкритих у банках чи інших фінансових установах боржниками - боржник на обліку в органах ДПС не перебуває. У відповідності до п. 2 ст. 47 Закону України про виконавче провадження " повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього закону. Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" - виконавчий документ - повернути стягувачу».

Таким чином, державним виконавцем Рижик А.В. у вказаній постанові зазначено мотиви її прийняття, та повернуто виконавчий лист № 1/7/12 від 04.05.2012 стягувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Таким чином, з огляду на відсутність, в силу ст.ст. 47, 50 Закону, у державного виконавця обов`язку зазначення в постанові про повернення виконавчого документу стягувачу про зняття арешту, накладеного на майно боржника, необґрунтованими, за висновками суду, є доводи позивача щодо протиправної бездіяльності відповідача з не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні № 32942721 за постановою від 29.04.2016 про повернення виконавчого документа стягувачеві, а відтак і про наявність підстав для визнання оспорюваних дій ДВС протиправними.

В частині вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ДВС вчинити певні дії, то з урахуванням того, що такі є похідними від вимог про протиправність дій відповідача, необґрунтованими є твердження позивача у цій частині.

Додатково варто зауважити, що постанова ДВС про арешт майна боржника від 02.10.2012 не оскаржувалася, та не скасована.

Протилежного матеріали справи не містять.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до положень статті 139 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для їх розподілу, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

Окремо, враховуючи окреслення позивачем обґрунтувань позовних вимог через бездіяльність ДВС через не зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві, суд визначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як видно з матеріалів справи, 01.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою в питаннях зняття арешту з нерухомого майна.

Згідно відповіді ДВС від 04.06.2021 за № 77425, у відділі відсутні підстави для зняття арешту з майна боржника, оскільки державним виконавцем прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідно, про порушення своїх інтересів у межах заявленого позову позивач дізнався після такої відповіді відповідача.

З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості останнього звернутись до суду для вирішення спору, беручи до уваги обґрунтування заявлених за позовом вимог через бездіяльність ДВС у питаннях зняття арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві, суд вважає обґрунтованими твердження ОСОБА_1 про звернення до суду з відповідним позовом в межах строку з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав та інтересів, що випливає з ч.ч. 1, 2 ст. 287 КАС України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 122, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову б/н від 01.06.2021 ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя К.С. Пащенко