Рішення № 99517207, 08.09.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2866/21

08 вересня 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., позивача - ОСОБА_1 , представника позивача - Микитовича П.М., представників відповідача - Чаповського В.В., Григорович С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Великогаївської сільської ради Тернопільського району про скасування рішення від 29.04.2021 року №168 та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Великогаївської сільської ради Тернопільської ради Тернопільського району Тернопільської області (далі - відповідач) в якому просить суд:

- скасувати рішення десятої сесії VIII скликання Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 29 квітня 2021 року №168 «Про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» в частині відмови позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району;

- зобов`язати Великогаївську сільську раду Тернопільського району Тернопільської області прийняти рішення про надання Позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району;

- встановити судовий контроль за його виконанням шляхом зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень, подати у місячний строк, з моменту набранням судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення у даній адміністративній справі.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Великогаївської сільської ради та до заяви долучено відповідні документи. Проте, рішенням Великогаївської сільської ради від 29 квітня 2021 року відмовлено у наданні дозволу, оскільки вказана в графічних матеріалах земельна ділянка з бажаним місцем розташування перебуває у користуванні жителів села Баворів та відсутнє погодження землекористувачів.

Позивач вказує, що така підстава для відмови не передбачена ні Земельним Кодексом України, ні іншими нормативно-правовими актами, а тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 31.05.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 22.07.2021, яке було відкладено на 10.08.2021.

Ухвалою суду від 10.08.2021 проголошеною в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати та занесеної до протоколу судового засідання продовжено строк розгляду справи до 01.09.2021 та відкладено на 26.08.2021 та на 08.09.2021.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що із змісту заяви позивачки про виділення земельної ділянки вбачається, що вона просить її виділити за рахунок земель сільськогосподарського призначення землі, які перебувають в користуванні на території с.Баворів Тернопільського району Тернопільської області, а тому сільська рада своїм рішенням №168 від 29.04.2021 відмовила їй у такому виділенні відповідно до вимог ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представники відповідачів просили відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд заслухавши вступне слово представників сторін, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Як випливає із матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулась до Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у площею 2,00 га у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення розташованої за адресою с.Баворів Тернопільського району (аркуш справи 30).

Рішенням десятої сесії VIII скликання Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 29 квітня 2021 року №168 «Про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» гр. ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: село Баворів Тернопільського району у зв`язку з тим, що вказана в графічних матеріалах земельна ділянка з бажаним місцем розташування перебуває у користуванні жителів села Баворів відповідно до пункту 6 ст.118 Земельного кодексу України відсутнє погодження землекористувачів (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

У відповідності до ч.1 ст.122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Частиною 1 ст. 123 Земельного кодексу України визначено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Так, повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у власність встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України, статтями 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно із п.34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Частинами 1, 2 ст.59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР передбачено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Також, приписами частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, як вбачається із вищенаведеного, за результатами розгляду відповідного звернення на пленарному засіданні відповідач зобов`язаний або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав наведених у ч.7 ст.118 ЗК України.

Суд встановив, що підставою для відмови позивачці у наданні дозволу було те, що вказана в графічних матеріалах земельна ділянка з бажаним місцем розташування перебуває у користуванні жителів села Баворів.

Щодо зазначених в оскаржуваному рішенні підстав їх прийняття, суд зазначає наступне.

Як випливає із матеріалів справи, дане твердження відповідача документально не підтверджено. Додане відповідачем рішення Баворівської сільської ради Тернопільського району №6 від 04.05.1998 про виділення земельних ділянок під городи громадянам сільської ради в тимчасове користування із резервного фонду судом не приймається до уваги, оскільки воно не підтверджує належним чином те, що саме бажана позивачем земельна ділянка виділена в тимчасове користування. Крім того, правовим режимом користування земельною ділянкою на даний час може бути тільки оренда або власність.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Крім того, як акти індивідуальної дії оскаржувані рішення повинні бути конкретними, тобто в них має бути чітко сформульовано юридичне волевиявлення суб`єкта адміністративного права, який видає такі акти; розв`язано за їх допомогою конкретні, а саме індивідуальні, справи або питання, що виникають у сфері державного управління; чітко визначено адресата, конкретну особу або осіб; зазначено виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Натомість, оскаржуване рішення не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії, та породжують його неоднозначне трактування, що в свою чергу впливає на можливість реалізації права або виконання обов`язку позивача виконати юридичне волевиявлення суб`єкта владних повноважень.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

З оскаржуваних рішень не видно, у кого саме в користуванні перебуває бажана позивачем земельна ділянка.

Таким чином, невиконання відповідачем законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості актів індивідуальної дії призводить до його протиправності, тому рішення десятої сесії VIII скликання Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області від 29 квітня 2021 року №168 «Про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» в частині відмови позивачу в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району, то суд розглядаючи її керується наступними мотивами.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною сьомою статті 118 ЗК України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такі ж висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 440/793/19, від 02.04.2020 у справі № 826/568/19, а також від 02.07.2020 за № 825/2228/18.

Проте, суд зазначає, що зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи. Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання прийняти рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав. В той же час суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

В контексті обставин спору застосування такого способу захисту вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, судом враховано, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проте, наведених обставин судом не встановлено. Оцінка правомірності рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено в оскаржуваному рішенні відповідача. За таких обставин суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення за умови не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб`єктом владних повноважень з цього питання, в тому числі на відповідність вимогам ст. 118 Земельного кодексу України, а тому позовні вимоги про зобов`язання надання дозволу на розроблення проекту землеустрою за наявності встановлених вище обставин, є передчасними та не підлягають задоволенню.

Вказані висновки узгоджуються з позицією, висловленою у постанові Верховного Суду у постанові від 10.10.2019 у справі №814/1959/17.

Однак, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.

Щодо застосування судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу вказаної норми видно, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, тобто дискреційними (виключними) повноваженнями.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд не вважає за необхідне зобов`язувати суб`єкта владних повноважень подавати звіт про виконання даного судового рішення, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що це судове рішення не буде виконуватися, то суд відмовляє у задоволенні вимоги позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Частиною першою статті 9 КАС України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У цій справі, заперечуючи проти позову, відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.90 КАС України та аналізуючи наведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню в порядку частини третьої ст.139 КАС України.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення десятої сесії VII скликання Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області №168 від 29 квітня 2021 року в частині відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району Тернопільської області.

3. Зобов`язати Великогаївську сільську раду Тернопільського району Тернопільської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20 квітня 2021 року про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,00 га на території села Баворів Тернопільського району Тернопільської області та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Великогаївської сільської ради Тернопільського району Тернопільської області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати, а саме частину судового збору сплаченого при подачі позову у розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 вересня 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Великогаївська сільська рада Тернопільського району (місцезнаходження/місце проживання: вул.Галицька, 47,с. Великі Гаї,Тернопільський район, Тернопільська область,47722 код ЄДРПОУ/РНОКПП 04394875);

Головуючий суддя Осташ А.В.