Рішення № 99516907, 01.09.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

01 вересня 2021 року м. Рівне №460/631/21Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Зозулі Д.П. за участю секретаря судового засідання Минько Н.З. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Грицишин Микола Степанович,

відповідача: представник Кректун Олександра Андріївна,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доРівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, надбавки за класний чин та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, стягнення надбавки за класний чин у сумі 2400,00 грн. та стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні по день ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Рівненської обласної прокуратури №1312к від 23.12.2020 позивач з 30.12.2020 звільнений з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України “Про прокуратуру”. Стверджує, що приписами статті 44 Кодексу законів про працю України визначено право на вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України. Вважає, що пункт 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України та пункт 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” визначають однакову підставу припинення трудових відносин. А відтак, відповідачем безпідставно невиплачена позивачу вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Крім того, вказав, що враховуючи положення пункту 3 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 113-ІХ від 19.09.2019, пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов слати праці працівників органів прокуратури», а також додатку 8 до вказаної постанови, а також те, що він не був позбавлений класного чину та не попереджений про зміну істотних умов праці роботодавцем, вважає, що у період з 25.09.2019 до 30.12.2020 мав право на надбавку за класний чин. Також, зазначає, що відповідач відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. За наведеного, просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 03.02.2021 самовідвід судді Н.С. Гудими у справі №460/631/21 задоволено. Адміністративну справу №460/631/21 за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної прокуратури про стягнення вихідної допомоги, надбавки за класний чин та середнього заробітку за час вимушеного прогулу - передано до відділу документального забезпечення Рівненського окружного адміністративного суду для повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями та визначення складу суду у порядку, передбаченому частиною першою статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 10.02.2021 позовна заява залишалася без руху. Позивачу встановлювався строк для усунення недоліків позовної заяви. У вказаний строк позивач допущені недоліки усунув, відтак позовна заява вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 24.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкритого провадження у справі, вирішено розглянути справу за правилами загального позовного провадженням, призначено підготовче засідання та встановлено відповідачу строк для подання до суду відзиву на позовну заяву.

Відповідач, у строк встановлений судом, надав відзив на позов, в якому просив відмовити в позові з підстав відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні, оскільки Закон України “Про прокуратуру” не визначає такої виплати. Вважає, що саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації стало підставою для звільнення позивача з посади та органів прокуратури, а тому неприйнятним є ототожнення підстав звільнення, визначених пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру”, з підставами пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, які є передумовою виплати вихідної допомоги при звільненні за правилами ст. 44 Кодексу законів про працю України. Також, зазначає, що підпунктом 1 пункту 3 розділу XII Закону України «Про прокуратуру» 2014 року визнано такими, що втратили чинність з набранням чинності цим законом положення Закону України «Про прокуратуру» 1991 року в частині присвоєння класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом). Більше того, пунктом 2 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ визнано такою, що втратила чинність, Постанову Верховної Ради України від 06.11.1991 «Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України». Так, відповідно до пункту 11 вказаної Постанови, працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачувалися відповідні грошові надбавки до посадових окладів. Вказує, що посилання позивача на пункт 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113-ІХ є безпідставним з огляду на те, що вказаний пункт регулює правовий статус прокурора та загальні питання оплати праці до моменту звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури, а не питання виплати надбавок, яке визначено саме Постановою від 06.11.1991. Враховуючи викладене, позовні вимоги щодо стягнення з обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні та інших виплат вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Інших заяв по суті від учасників справи до суду не надходило.

Ухвалою від 31.03.2021, за обґрунтованим клопотання позивача, відкладено підготовче засідання до 26.04.2021.

Ухвалою суду від 26.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 26.05.2021.

Протокольною ухвалою суду від 26.05.2021, за обґрунтованим клопотанням позивача, розгляд справи відкладено до 30.06.2021.

У зв`язку із щорічною відпусткою головуючого судді ухвалою суду від 06.08.2021 розгляд справи було перенесено на 01.09.2021.

Протокольною ухвалою суду від 01.09.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

У судовому засіданні позивач, підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача заперечила проти позовних вимог, та просила суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 01.09.2021.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суду слід зазначити наступне.

У відповідності до статті 11 Закону України “Про прокуратуру, підпункту 2 частини першої пункту 19 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” 23.12.2020 Прокуратурою Рівненської області прийнято наказ №1312к, яким ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Рівненської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 30 грудня 2020 року (а.с.26).

Підставою для прийняття вказаного наказу зазначено Рішення №14 Шістнадцятої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором атестації у зв`язку з неявкою від 30.11.2020 (а.с. 25).

Цим же наказом Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Рівненської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 та виплатити йому компенсацію за невикористані щорічні та додаткові відпустки.

Розрахунок по цьому наказу з позивачем проведений своєчасно і в повному розмірі. Вказана обставина сторонами не заперечувалася.

При кінцевому розрахунку вихідна допомога у зв`язку зі звільненням позивачеві не виплачувалася. Сторонами вказана обставина не оспорюється.

Не погодившись з бездіяльністю відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини між сторонами склались з приводу наявності/відсутності у позивача права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури у 2020 році та відповідно наявності/ відсутності зобов`язання відповідача щодо виплати такої вихідної допомоги.

При цьому, позивач доводив існування у нього права на таку вихідну допомогу, покликаючись на те, що підлягали застосуванню норми КЗпП України, позаяк нормами спеціального законодавства питання виплати такої допомоги не врегульовано і, в той же час, застосування відповідних загальних норм трудового законодавства спеціальним не заборонено.

Відповідач, в свою чергу, доводив відсутність у позивача відповідного права, покликаючись на пріоритетність норм Закону України “Про прокуратуру” №1697-VІІ від 14.10.2014 над нормами КЗпП України. В обґрунтування своєї позиції покликався на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.01.2018 у справі №820/1119/16.

Вирішуючи цей адміністративний позов по суті у даній частині позовних вимог, суд керується та виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 (далі по тексту, - Закон №1697-VII).

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Згідно з пунктом 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX від 19.09.2019, прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” за умови настання однієї із наступних підстав:

1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв`язку із цим пройти атестацію;

2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури;

3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію;

4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.

Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.

Підпунктом 41 пункту 21 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX від 19.09.2019, статтю 51 Закону України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження”.

Відповідно до статті 1 Кодексу законів про працю Україні, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

За нормою пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

А відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених , зокрема, у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Підпунктом 2 пункту 1 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX від 19.09.2019, статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”.

Позивача звільнено з посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014, якою передбачено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

В свою чергу, підстави звільнення, зазначені у цій нормі, тотожні підставам звільнення, що зазначені у пункті 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Разом з тим, Законом України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, в той час, як КЗпП України встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Закон України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері публічної служби прокурорів.

Кодекс законів про працю України є нормативно-правовим актом, який містить систематизовані норми трудового права, що є загальними для усіх трудових правовідносин.

За загальним правилом, при існуванні розбіжностей між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному.

В той же час, при відсутності колізій, і у тих випадках, коли норми спеціального права не регулюють певну частину правовідносин, то до такої частини застосовуються норми загального права.

Відповідно, положення КЗпП України до правовідносин, пов`язаних з прийняттям на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби застосовуються субсидіарно, тобто тоді, коли спеціальним законодавством не встановлено інше.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства – Закону України “Про прокуратуру” №1697-VII від 14.10.2014 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

При цьому, суд зауважує, що зміни, внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” №113-IX від 19.09.2019 в Закон України “Про прокуратуру” та в Кодекс законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру”.

Фактично, Закон України “Про прокуратуру” при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону встановлює обмеження у вигляді не поширення відповідних положень КЗпП України лише щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Внесені зміни в Кодекс законів про працю України стосуються обмежень щодо застосування положень частини другої статті 40, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу.

Із аналізу наведених положень суд вбачає, що частиною п`ятою статті 51 Закону №1697-VII та частиною четвертою статті 40 Кодексу законів про працю України передбачено виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми Кодексу законів про працю України. Разом з тим у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 Кодексу законів про працю України при вирішенні спірного питання.

Таким чином, жодного обмеження, щодо застосування статті 44 Кодексу законів про працю України наразі не встановлено.

За правилами ж частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При аналізі та застосуванні вищенаведених норм права судом врахована правова позиція, викладена Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 21 січня 2021 року у справі № 260/1890/19, від 15 квітня 2021 року у справі № 440/3166/20, від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20.

Що стосується посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що прокурора звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, суд у цій справі зауважує таке.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, з огляду на сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та враховуючи правову позицію викладену Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суд у цій справі враховує правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 420/4887/20, яка є останньою у цій категорії спорів.

Підсумовуючи вказане, суд констатує, що Законом України “Про прокуратуру” не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, що не заборонено спеціальним законодавством.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” (ліквідація чи реорганізація органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури), то позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України.

Відтак, не виплативши позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні, відповідач тим самим порушив його гарантовані трудові права при звільненні.

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Встановлені обставин справи в їх сукупності дають підстави для висновку, що позовні вимоги у даній частині є обґрунтованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а відтак підстави для відмови у задоволенні даних позовних вимог у суду відсутні.

З огляду на викладене в сукупності, порушені у спірних правовідносинах права позивача підлягають захисту шляхом стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 2400,00 грн., то суду слід зазначити наступне.

Так, порядок встановлення і присвоєння класних чинів працівникам органів прокуратури було врегульовано Положенням про класні чини працівників органів прокуратури України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 № 1795-ХІІ (далі - Положення).

Відповідно до п. 11 Положення працівникам органів прокуратури, які мають класні чини, виплачуються відповідні грошові надбавки до посадових окладів.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-ІХ (далі – Закон № 113) визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України від 6 листопада 1991 року "Про затвердження Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 4, ст. 14).

Таким чином, з 25.09.2019 (з моменту набрання чинності Законом № 113) у працівників органів прокуратури, які мають класні чини, відпала правова підстава для виплати грошової надбавки до посадових окладів. Доказів невиплати відповідачем надбавки до посадового окладу за класний чин позивачу до 25.09.2019 ОСОБА_1 суду не надав.

Твердження позивача обґрунтовані пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України № 113 є безпідставними та відхиляються судом з огляду на те, що вказаний пункт регулює правовий статус прокурора та загальні питання оплати праці (без конкретизації її складових) до моменту звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної чи окружної прокуратури, а не питання виплати надбавок, яке визначено саме Положенням.

Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 надбавки за класний чин у сумі 2400,00 грн. є необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Що ж до стягнення середнього заробітку за весь час затримки при звільненні, то суд з системного аналізу ст. 117 КЗпП України дійшов висновку, що лише в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Із матеріалів справи слідує, що Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора з підстав п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про відсутність вини відповідача з приводу не виплати цієї допомоги при звільненні та як наслідок, відсутності підстав для застосування до нього відповідальності, передбаченої, статтями статей 116, 117 КЗпП України

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, а суд згідно ст. 90 зазначеного Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, позивач частково довів суду обґрунтованість позовних вимог. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, частково надав суду достатні та беззаперечні докази в обґрунтування обставин, на яких ґрунтується його відзив, і частково довів правомірність його дій.

Отже, при зазначених обставинах, відзив відповідача частково відхиляється судом як безпідставний і такий, що суперечить чинному законодавству та фактичним обставинам справи.

Частиною 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір, звільнений від сплати судового збору в частині позовних вимог, що підлягають до задоволення, то судові витрати не стягуються.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Рівненської обласної прокуратури (33028, вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, код ЄДРПОУ 02910077) про стягнення вихідної допомоги, надбавки за класний чин та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, задовольнити частково.

Стягнути з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі середньомісячного заробітку.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 10 вересня 2021 року

Суддя Д.П. Зозуля