Рішення № 99514710, 10.09.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 р. Справа№200/7680/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (місце реєстрації: пр. Нахімова, буд. 186, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 23313948) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

22 червня 2021 року на адресу Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини 3057 Національної гвардії України про:

- визнання протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2019 року;

- зобов`язання військову частину 3057 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня 2019 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу за контрактом та був виключений зі списку особового складу та всіх видів забезпечення 22.08.2019 року. Зазначає, що протягом проходження військової служби не був в повній мірі забезпечений належним йому речовим майном та в день звільнення не отримав грошову компенсацію за невикористане речове майно за період служби у військовій частині.

Позивач звернувся до відповідача з заявою, якою просив виплатити йому грошову компенсацію за невикористане речове майно, на яку отримав відповідь, відповідно до якої заява не підлягає задоволенню через відсутність правових підстав для здійснення нарахування та виплати грошової компенсації.

Позивач зазначає, що має право на виплату йому такої грошової компенсації та що це передбачено діючим законодавством, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач надав до до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби та загибелі військовослужбовця. Особи, які вже звільненні з військової служби, статусу військовослужбовців не мають. Позивач під час проходження військової служби та під час звільнення з військової служби не звертався з рапортом або заявою про компенсацію вартості речового майна.. Також зазначає, що позивачем порушений строк звернення до суду з позовною заявою, адже його було виключено зі списків особового складу 22.08.2019 року, з якого він і був обізнаний про його порушене право.

Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якому зазначив, що має статус колишнього військовослужбовця, про порушене право на отримання компенсації за неотримане речове майно дізнався лише з листа відповідача, протягом проходження служби був впевнений що все належне речове майно отримав.

Зазначає, що з цих підстав ним не пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 24 червня 2021 року залишено позовну заяву без руху.

Ухвалою суду від 14 липня 2021 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 є учасником бойових дій, відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 , виданого 26 травня 2016 року.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини 3057 Національної гвардії України від 22 серпня 2019 року № 167 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , який здав справи і обов`язки за посадою водія відділення спеціальних автомобілів 2-го автомобільного взводу роти матеріально технічного забезпечення, звільненого відповідно до ст. 26 ч. 5 п. 2 з 22 серпня 2019 року. Наказано виплатити премію за період з 01 по 22 серпня 2019 року у розмірі 145% від посадового окладу; вихідну допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік; грошову компенсацію за 15 (п`ятнадцять) календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за 2019 рік.

22 квітня 2021 року позивач звернувся до військової частини 3057 Національної гвардії України з заявою, якою просив надати належний розрахунок грошової компенсації за невикористане речове майно за період служби з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористане речове майно за період служби з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року.

У відповідь на вказану заяву позивачу було надано відповідь від 19.05.2021 року № 40/57/27/3-1651, що оскільки до звільнення у запас ОСОБА_1 не було подано відповідного рапорту командиру частини про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно, у військовій частині 3057 на даний час відсутні правові підстави для здійснення її нарахування та виплати.

Спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача стосовно відмови в виплату позивачу грошової компенсації за невикористане речове майно.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

На підставі частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XIIзі змінами та доповненнями (далі – Закон № 2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991зі змінами та доповненнями (далі - Закон № 2011-XII).

На підставі статті 1 Закону № 2011-XIІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII).

Відповідно до частини першої статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за не отримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178), пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

На підставі пунктів 4, 5 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 за № 797/30665 (далі - Інструкція № 475), військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно». Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Аналіз вищенаведених нормативно-правових актів свідчить, що в разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку № 178 виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 03.10.2018 у справі № 803/756/17.

Згідно абзаців 1 та 3 пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, (дія якого відповідно до ч.3 Указу поширюється і на військовослужбовців Національної гвардії України) після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Матеріали справи свідчать, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини з 22 серпня 2019 року, проте, при звільненні зі служби компенсація за неотримане речове майно позивачу не виплачена.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 178, оскільки вказаним пунктом визначено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком до вказаного Порядку № 178.

У зв`язку з цим, у позивача наявне право на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня поточного року, в якому буде проведено виплату.

Суд враховує правову позицію, викладену у пункті 54 Постанови Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 815/5826/16 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, у якій зазначено, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату, і аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 23.08.2019 по справі №2040/7697/18 та в постанові Верховного Суду від 14.11.2018 по справі №809/1488/16.

Проте суд зазначає, що право позивача в цій частині ще не було порушено, а тому позовні вимоги позивача про виплату йому компенсації за неотримане речове майно, виходячи із закупівельної вартості за цінами станом на 01 січня 2019 року – є передчасними і тому не підлягають задоволенню.

Щодо посилання відповідача про пропущення позивачем строку звернення до суду з позовними вимогами суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.

За характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати.

Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами.

Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації.

Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців, а відтак відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 122 КАС України.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі №380/5093/20 та від 24 червня 2021 у справі № 380/6442/20.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

У справі Європейського суду з прав людини «Стаббігс та інші проти Великобританії» визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

У Рішенні «Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25 січня 2000 року Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не прийнято наказу та не проведено виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу.

Водночас слід зазначити, що до відповідача позивачем було направлено заяву від 20 квітня 2021 року, у відповідь на який листом від 19.05.2021 року № 40/57/27/3-1651 повідомлено позивача про те, що відсутні підстави для виплати йому компенсації за неотримане речове майно.

Не погоджуючись з вказаною відповіддю, позивач звернувся до суду 15 червня 2021 року, що вбачається зі штемпелю поштового відправлення.

Наведене свідчить про дотримання позивачем строку звернення до суду, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, з відповідними позовними вимогами.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 7 ч.2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Згідно положень статті 3 Конституції України, як Основного Закону України - людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Розподіл судових витрат не здійснюється у зв`язку зі звільненням позивача від їх сплати на підставі ч. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як учасника бойових дій.

Керуючись ст. ст. 139, 244-250, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Військової частини 3057 Національної гвардії України (місце реєстрації: пр. Нахімова, буд. 186, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 23313948) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини 3057 Національної гвардії України щодо не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Зобов`язати військову частину 3057 Національної гвардії України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане під час проходження військової служби в період з 30.04.2015 року по 22.08.2019 року речове майно, відповідно до ст. 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 10 вересня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Л.В. Арестова