Рішення № 99514236, 04.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2021 року Справа № 160/6958/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кучми К.С.

при секретарі судового засідання – Ткаченко Ю.А.

за участю:

представника позивача – Александрової І.І.

представника відповідача – Журавель І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпрі адміністративну справу за правилами загального позовного провадження за позовною заявою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський коксохімічний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з ПрАТ «Дніпровський коксохімічний завод» на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2020 рік у розмірі 4 379 171,87 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач не виконав норматив щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановлений статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", не забезпечив працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 19 осіб та не сплатив у добровільному порядку адміністративно-господарські санкції за не працевлаштування осіб з інвалідністю суму в розмірі 4 379 171,87 грн. Несплата відповідачем адміністративно-господарських санкцій до Фонду соціального захисту інвалідів завдає значної шкоди державним інтересам, не дозволяє в повній мірі створити особам з інвалідністю необхідні умови, які дають можливість вести повноцінний спосіб життя у зв`язку з чим, позивач просить стягнути зазначену суму боргу з відповідача у судовому порядку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2021 року було відкрито провадження по даній справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання.

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ПрАТ «ДКХЗ» вжило усіх заходів, передбачених Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та систематично протягом 2020 року повідомляло відповідний центр зайнятості своїми звітами форми №3-ПН про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю. Таким чином, підприємство виконано вимогу законодавства в частині виділення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році (було заброньовано 50 робочих місць з необхідних 47). Фактичне створення та пристосування робочого місця для осіб з інвалідністю, можливе лише після працевлаштування такої особи. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що відповідач скористався лише найпростішим варіантом з численних передбачених законодавством заходів спрямованих на виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю - це подання до центру зайнятості звітної форми №3-ПН. Враховуючи інформацію відповідно до звіту за формою №10-ПОІ (річна) «Звіт про працевлаштування осіб з інвалідністю», затвердженої наказом Міністерства соціальної політики України від 27.08.2020 р. №591 за 2020 рік, який був надісланий на адресу позивача відповідачем, невиконання нормативу робочих місць вбачається невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2020 році. У зв`язку з чим нарахована адміністративно-господарська санкція у розмірі 4 379 171,87 грн, яку відповідач, враховуючи норму ч.4 ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», повинен був сплатити до 15 квітня 2021 року.

До суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в яких зазначено, що протягом 2020 року ПрАТ «ДКХЗ» самостійно були здійснені заходи з пошуку осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування. Зокрема, підприємство належним чином інформувало центр зайнятості, а також усіх громадян про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. В результаті проведених ПрАТ «ДКХЗ» заходів щодо залучення на підприємство осіб з інвалідністю, відповідачем було також самостійно працевлаштовано 3 особи з інвалідністю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . З боку відповідача не було допущено жодного випадку невмотивованої чи необґрунтованої відмови в працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися на вакантні посади чи безпосередньо зверталися на підприємство. Все вищезазначене викладено відповідачем у відзиві на позовну заяву та підтверджено відповідними доказами, але залишено позивачем поза увагою у відповіді на відзив. Позивач у відповіді на відзив посилається на лист Державної служби зайнятості від 14.09.2016 р. № ДЦ-01-6415/0/616 «Щодо обов`язковості подання форми № 3-ПН та заходів з працевлаштування інвалідів». Так, відповідачем були здійснені усі заходи, що зазначені у даному листі, а не тільки подання Державній службі зайнятості протягом 2020 року форми № 3-ПН, крім того, листи Державної служби зайнятості (Центрального апарату) не встановлюють нових норм права, а мають інформаційний характер. Крім того, протягом 2020 року відповідачем не здійснювалося працевлаштування осіб з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб, зареєстрованих як безробітних за направленням центру зайнятості, у зв`язку з відсутністю таких осіб, тому підстави для отримання компенсації фінансування заходів сприяння зайнятості таких осіб - відсутні.

В судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовольнити повністю, з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача під час судового засідання пред`явлені позовні вимоги не визнала, просила суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік ((форма № 10-ПІ (річна)), наданого ПрАТ "Дніпровський коксохімічний завод" до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача у 2020 році склала 1164 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 28 особи, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» склала 47 осіб, фонд оплати праці штатних працівників склав 268 281 900 грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 230 482,73 грн.,

На підставі наданого відповідачем звіту за 2020 рік, позивачем здійснено розрахунок, відповідно до якого сума адміністративно-господарських санкцій, що підлягала сплаті відповідачем за 19 незайнятих робочих місць призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю становить 4 379 171,87 грн.

Оскільки у визначений законодавством строк відповідач не сплатив адміністративно-господарські санкції у розмірі 4 379 171,87 грн. позивач звернувся до суду з даним позовом.

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини другої статті 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" від 21.03.1991 року №875 (далі - Закон №875), підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьої статті 18 Закону №875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону №875 встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року за №70 (далі - Порядок) визначає процедуру подання підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, що використовують найману працю, в яких за основним місцем роботи працює вісім і більше осіб (далі - роботодавці), звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю відділенням Фонду соціального захисту інвалідів (далі - відділення Фонду) та інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю - базовому центру зайнятості.

Пункт 2 Порядку встановлює, що звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов`язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону №875.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.05.2018 року у справі №804/8007/16 (адміністративне провадження №К/9901/32032/18).

Так, судом встановлено, що на виконання вищенаведених вимог на підприємстві відповідача 31.12.2019 року було видано наказ №2900-п «Про бронювання робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю», яким на 2020 рік заброньовано робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю у кількості 50 робочих місць.

26.02.2021 року відповідачем було подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік до Дніпропетровського обласного відділення ФСЗІ за формою № 10-ПІ, затвердженою наказом Мінпраці України від 10.02.2007 року №42, в якому ПрАТ «ДКХЗ» самостійно зазначено про те, що на підприємстві відповідача у 2020 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ПрАТ «ДКХЗ» склала 1164 особи, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 28 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» 47 осіб, фонд оплати праці штатних працівників склав 268 281,9 тис.грн., середньорічна заробітна плата штатного працівника склала 230,5 тис.грн., сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць для працевлаштування інвалідів визначена в розмірі “ - “ грн.

Як було зазначено вище, відповідачем подавались щомісячні звіти за формою 3-ПН до центру зайнятості від: 08.01.2020 року, 26.02.2020 року, 17.03.2020 року, 17.04.2020 року, 18.05.2020 року, 11.06.2020 року, 30.07.2020 року, 28.08.2020 року, 23.09.2020 року, 26.10.2020 року, 16.11.2020 року, 08.12.2020 року в яких було зазначено про наявність вакантних посад для працевлаштування осіб з інвалідністю на посади: робітник з комплексного прибирання та утримання споруд з прилеглими територіями, кур`єр, що підтверджується доказами, наявними у справі.

Крім того, протягом 2020 року відповідачем самостійно були здійснені заходи з пошуку осіб з інвалідністю з метою їх працевлаштування. Зокрема, ПрАТ «ДКХЗ» належним чином інформувало центр зайнятості, а також усіх громадян про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме:

- на підставі укладеного між ПрАТ «ДКХЗ» та ТОВ «РОБОТА ІНТЕРНЕШНЛ» договору №19-03-314/228 від 21.03.2019 р. останнім надавалися послуги з доступу до баз даних резюме, з розміщення інформаційних матеріалів, інші послуги в мережі Інтернет на веб-сайті https://rabota.ua/;

- на підставі укладеного між ПрАТ «ДКХЗ» та ТОВ «Ворк Україна» договору №6049/229 від 21.03.2019 р. останнім надавалися послуги з розміщення та просування вакансій Замовника та інші послуги на сайті Work.ua;

- в судовому засіданні представник відповідача зазначила, що підприємство періодично здійснювало у телефонному режимі інформування центру зайнятості про наявність робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надавало консультації всім особам з інвалідністю, які зверталися на підприємство.

Разом з тим, з метою інформування осіб з інвалідністю щодо працевлаштування, ПрАТ «ДКХЗ» протягом 2020 року приймало участь у тематичних заходах, які проводились Кам`янським міським центром зайнятості. Так, на запрошення Кам`янського міського центру зайнятості за вих.№ 4190/2020 від 24.09.2020 р. представник підприємства брав участь у ярмарку вакансій для осіб з інвалідністю, який відбувся 25.09.2020 р.

Представник відповідача в судовому засіданні також зазначила, що при проведенні цих заходів представник ПрАТ «ДКХЗ» інформував всіх учасників про наявність та кількість на підприємстві актуальних вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, про умови праці за кожною професією, розмір заробітної плати, умови виробничого побуту, медичного страхування, оздоровлення, надання матеріальної допомоги особам з інвалідністю та інші соціальні гарантії. Кожен учасник на ярмарках вакансій мав нагоду пройти співбесіду з представником підприємства та отримати запрошення на роботу.

11.05.2021 року за вих.№18/75 ПрАТ "ДКХЗ" звернулось до Кам`янського міського центру зайнятості з запитом про підтвердження інформації, що особи з інвалідністю, які були направлені як кандидати для працевлаштування на підприємство не отримували необґрунтованої відмови на працевлаштування протягом 2020 року.

12.05.2021 року за вих.№1280/2021 позивачем отримано від Кам`янського міського центру зайнятості відповідь на запит за №18/75 від 11.05.2021 яким повідомлялося, що протягом 2020 року на обліку в міському центрі зайнятості перебувало 108 осіб з інвалідністю, за цей період було запропоновано працевлаштування на ПрАТ «ДКХЗ» 6 особам, з яких 2 особи працевлаштовані, а 4 особи від працевлаштування відмовились.

Також судом встановлено, що в результаті проведених ПрАТ «ДКХЗ» заходів щодо залучення на підприємство осіб з інвалідністю, відповідачем було самостійно працевлаштовано 3 особи з інвалідністю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

При цьому, від державних органів та громадських організацій осіб з інвалідністю пропозицій на працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємство не надходило.

З боку відповідача не було допущено жодного випадку невмотивованої чи необґрунтованої відмови в працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які направлялися на вакантні посади чи безпосередньо зверталися на підприємство, що в судовому засіданні не заперечувалось представником позивача.

Крім того, протягом 2020 року відповідачем не здійснювалося працевлаштування осіб з інвалідністю з числа внутрішньо переміщених осіб, зареєстрованих як безробітних за направленням центру зайнятості, у зв`язку з відсутністю таких осіб, тому підстави для отримання компенсації фінансування заходів сприяння зайнятості таких осіб - відсутні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач здійснював можливі заходи, спрямовані на забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю.

Частиною першою статті 20 Закону №875 передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

При цьому, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

З аналізу наведених норм слідує, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком таких осіб для працевлаштування. Відповідач може нести адміністративно-господарську відповідальність саме за вчинення правопорушення, а невід`ємним елементом останнього є наявність вини.

Досліджені в судовому засіданні докази свідчать про те, що відповідач не вчиняв правопорушення у сфері соціального захисту прав та законних інтересів осіб з інвалідністю, оскільки відсутня вина відповідача у тому, що на підприємстві за 2020 рік не було виконано норматив по працевлаштуванню осіб з інвалідністю.

Таким чином, суд приходить висновку, що відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для організації і забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленого нормативу, чим було виконано вимоги частини 3 статті 18, частин 1 та 2 статті 19 Закону №875, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

В силу ч.1 ст.9 КАС України визначено, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд вважає у задоволенні даної позовної заяви слід відмовити з викладених вище підстав.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного акціонерного товариства «Дніпровський коксохімічний завод» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України та може бути оскаржене в порядку та у строки, встановлені ст.ст.295, 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 13.08.2021 року.

Суддя К.С. Кучма