Рішення № 99513886, 06.08.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2021 року Справа № 160/9458/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Олійника В. М.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

11 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просить:

визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії Позивачки;

визнати протиправною та дискримінаційною бездіяльність та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії Позивачці викладене в листах Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №13314-8275/М-01/8-0400/21 від 21.04.2021 року;

визнати протиправними та дискримінаційними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області стосовно відмови поновити виплату пенсію Позивачці;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії поновити виплату пенсії Позивачці з 07.10.2009 року, на вказаний нею банківський рахунок, з нарахуванням індексації та компенсації втрати частини доходів, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області кошти в сумі 100,000 гривень (сто тисяч гривень) на відшкодування моральної шкоди, заподіяної їй протиправними та дискримінаційними рішеннями, дією та бездіяльністю, в результаті яких Відповідач відмовив у поновленні пенсії Позивачці.

В обґрунтування позовних вимог представником позивача зазначено, що 16 червня 1999 року позивач виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Починаючи з 16 червня 1999 року і станом на сьогоднішній день позивач призначеної їй по закону пенсії не отримує. Позивач стала жертвою недостовірної інформаційної кампанії, що проводиться органами Пенсійного фонду України, та була впевнена, що вона не має права на поновлення пенсії, доти, доки не буде укладений відповідний договір між державами.

З метою реалізації свого права на поновлення виплати пенсії, 30 липня 2020 року позивач через свого представника звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про поновлення виплати її пенсії з 07.10.2009 року, засвідченою нотаріально в Державі Ізраїль та легалізованою печаткою апостиль у відповідності до Гаазької Конвенції.

Відповідач листом за №13314-8275/М-01/8-0400/21 від 21 квітня 2021 року відмовив представнику позивача у поновленні її пенсії, обґрунтовуючи свою відмову тим, що ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до органів пенсійного фонду із вказаною заявою, зокрема до заяви долучити копію паспорта (або інший документ, що посвідчує особу), місце її реєстрації та вік.

Така дії, на думку представника позивача, щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії є неправомірними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим позивач змушена звернутися із захистом до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року відкрито провадження справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи.

16 червня 2021 року відповідачу на електронну адресу було надіслано ухвалу про відкриття провадження по справі із копію позовної заяви з додатками, що підтверджується звітом про відправлення електронного повідомлення від 16.06.2021 о 15 годині 14 хвилин, що міститься в матеріалах справи.

Протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття провадження, відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи вищезазначене, суд вирішив розглянути справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Позивач є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 24 грудня 2019 року, РНОКПП НОМЕР_2 .

До матеріалів справи також долучена копія трудової книжки на ім`я ( ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 від 05 травня 1957 року.

Судом встановлено, що представником позивача В.Меламедом за довіреністю надіслано заяву від 30 липня 2020 року до відповідача про поновлення виплати пенсії позивачці з 07.10.2009 року, до заяви долучено нотаріально посвідчені копії документів.

Відповідач листом за №13314-8275/М-01/8-0400/21 від 21 квітня 2021 року відмовив представнику позивача у поновленні її пенсії, обґрунтовуючи свою відмову тим, що ОСОБА_1 необхідно особисто звернутись до органів пенсійного фонду із вказаною заявою, зокрема до заяви долучити копію паспорта (або інший документ, що посвідчує особу), місце її реєстрації та вік.

Такі дії, на думку представника позивача, щодо незаконної відмови в поновленні виплати пенсії є неправомірними та суперечать чинному законодавству, чисельній судовій практиці, у зв`язку із чим позивач змушена звернутися із захистом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (ст. 33 Конституції України).

Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року, загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами, зокрема, рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Пунктом 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV від 09.07.2003 передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.49 Закону №1058-IV від 09.07.2003, виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення п.2 ч.1 ст.49, другого речення ст.51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов`язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України.

Відповідно до п.3.3 Рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009, вказаними нормами Закону (статті 51) конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

У Рішенні Конституційним Судом зазначено, що право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні, оскільки держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Після прийняття вищевказаного рішення Конституційного Суду України і на теперішній час інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, не прийнято.

Частиною 3 ст3 2 Протоколу №4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Враховуючи наведене можна дійти висновку, що позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Крім того, у рішенні по справі "Пічкур проти України" (Заява № 10441/06), яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, Європейський суд з прав людини зазначив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому Європейський суд з прав людини доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Таким чином, Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" після набрання чинності рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року, не передбачено таких підстав для відмови у поновленні пенсії, як необхідність особисто звернутись до органів пенсійного фонду із вказаною заявою до якої необхідно долучити копію паспорта (або інший документ, що посвідчує особу), місце її реєстрації та вік.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі №537/52/17, від 18 липня 2018 року у справі №263/3644/17, а в силу частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачу по досягненню пенсійного віку та за наявності 42 років страхового стажу була призначена пенсія за віком, яка виплачувалася до виїзду останньої за кордон.

У зв`язку із припиненням виплати пенсії за віком позивач 30.07.2020 через свого представника звернулась до пенсійного органу із заявою про поновлення виплати такої пенсії з 07.10.2009 року.

З цього приводу суд звертає увагу на наступне.

За приписами ч.1 ст.4 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закону "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Крім того, у ст.2 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII чітко визначено, що за цим Законом призначаються: трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Таким чином, законодавство України про пенсійне забезпечення передбачає різні види державних пенсій, в тому числі пенсію за віком, яка призначається у відповідності та на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також призначення, перерахунку, виплати пенсії тощо, врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 за №1058-IV.

Станом на день звернення позивача із заявою про поновлення виплати пенсії, вирішення питання щодо поновлення виплати пенсії належить до повноважень, зокрема, Головних управлінь Пенсійного фонду України в областях, як це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 №1522 "Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян".

В той же час, згідно з положеннями ч.2 ст.49 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Питання, пов`язані з механізмом поновлення виплати пенсії, а також вимоги до оформлення документів, поданих для цього, процедуру розгляду відповідних заяв пенсіонерів, врегульовує Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1(у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1), зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846.

За змістом пунктів 1.5, 2.8., 4.1, 4.2, 4.3 Порядку 22-1 заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім`ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

При поновленні виплати пенсії та переведенні з одного виду пенсії на інший до наявних документів особа може додати: документи про страховий стаж за період роботи до 01 січня 2004 року, який не врахований у пенсійній справі, у тому числі після призначення пенсії. За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, відділ персоніфікованого обліку подає довідку із бази даних реєстру застрахованих осіб за формою згідно з додатком 1 до Положення, а у разі необхідності за формою згідно з додатком 3 до Положення; довідку про заробітну плату відповідно до абзаців другого і третього підпункту 3 пункту 2.1 цього розділу; документи про обставини, що впливають на розмір пенсії (наприклад, зміна кількості членів сім`ї, які перебували на утриманні пенсіонера чи померлого годувальника, виникнення (втрата) права на надбавку на непрацездатних членів сім`ї і надбавку на догляд за ними, визнання заявника одиноким і таким, що потребує сторонньої допомоги, визнання заявника інвалідом або учасником війни тощо).

Особи, які одержували пенсію від інших органів і звертаються до органів, що призначають пенсію, надають документ, що підтверджує розмір пенсії, строки її виплати та дату зняття з обліку за попереднім місцем отримання.

Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

При прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб до оформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Отже, питання про поновлення виплати раніше призначеної пенсії вирішується на підставі поданої до пенсійного органу заяви встановленого зразка, а її розгляд завершується прийняттям управлінням пенсійного фонду відповідного рішення, у якому зазначаються мотиви і підстави його прийняття.

При цьому, під час розгляду заяви, пенсійний орган перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, їх копій, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Суд звертає увагу й на те, що уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів, в тому числі і нових. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не була надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на поновлення виплати пенсії. Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд зауважує, що обставини стосовно відсутності пенсійної справи позивача у відповідача не були покладені в основу відмови у поновленні виплати спірної пенсії, а відтак не входять до предмету доказування у межах цього спору, не є елементом спірних правовідносин.

Абзацом 2 частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В контексті зазначеного, з урахуванням встановлених у цій справі обставин та вимог наведених вище законодавчих приписів, а також того, що питання поновлення виплати позивачу спірної пенсії по суті, з наданням оцінки поданим представником позивача документам і прийняттям відповідного рішення покладено саме на відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 від 21.04.2021 №13314-8275/М-01/8-0400/21, зобов`язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити виплату відповідної пенсії.

Вказаний висновок в повній мірі відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 16.10.2019 № 404/1811/17(2-а/404/284/17).

Разом з тим, суду доцільно зазначити, що згідно ч.1 ст.2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка.

Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв`язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст.6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів у тому числі пенсій. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

У разі підвищення розмірів мінімальної заробітної плати, пенсії, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, стипендій, а також у разі зростання грошових доходів населення без перегляду їх мінімальних розмірів місяць, в якому відбулося підвищення, вважається базовим при обчисленні індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення. Індексація грошових доходів, отриманих громадянами за цей місяць, не провадиться. З наступного місяця здійснюється обчислення наростаючим підсумком індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації (абзац 1 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення).

Відповідно до абзацу 6 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, сума індексації грошових доходів, визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Отже, у разі відсутності перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, підстав для проведення індексації грошових доходів населення немає.

Тобто, в місяцях, коли величина приросту індексу споживчих цін не подолала поріг індексації, сума індексації грошових доходів залишається фіксованою.

При цьому, при підвищенні грошового доходу (пенсії) позивача необхідно керуватись нормами ст.4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та зразком нарахування індексу споживчих цін для проведення індексації приведеному у Додатку №1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, згідно з яким не проводиться індексація в місяці, в якому здійснено підвищення грошових доходів громадян.

Аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що питання визначення базового місяця, наявності факту перевищення індексом споживчих цін порогу індексації, встановленого у розмірі 101%, у взаємозв`язку з розміром пенсії, що має виплачуватись позивачу, належить до компетенції пенсійного органу при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум. При цьому у разі незгоди з діями відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для нарахування індексації та її розмірів, позивач не позбавлений права звернутися за захистом своїх прав до суду.

З огляду на наведене, позовні вимоги у цій частині є передчасними та направлені на захист ще не порушеного права, що суперечить ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, так як підлягає судовому захисту лише порушене право позивача.

Щодо вимог стосовно компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до частини 2 статті 46 Закону №1058, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється лише у випадку, якщо відповідні виплати були нараховані, проте не виплачені.

В даному випадку позивачу нарахування пенсійних виплат не здійснювалося, що свідчить про відсутність законних підстав для виплати компенсації.

Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає таке.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31.03.1995 р. № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4,5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, так як позивачем не надано до суду ані обґрунтування, ані доказів в обґрунтування заявленої суми завданої моральної шкоди.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1,2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє часткове підтвердження у ході розгляду справи, то поданий позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 сплатила суму судового збору за подання позовної заяви до адміністративного суду у розмірі 908,00 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату №34221 від 27 травня 2021 року.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про необхідність присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн.

Керуючись ст.ст.241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 21.04.2021 №13314-8275/М-01/8-0400/21 про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 з 07.10.2009 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та здійснити виплату відповідної пенсії.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні нуль копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.М. Олійник