Вирок № 99513091, 10.09.2021, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/1252/18

провадження № 1-кп/631/8/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2021 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участю секретаря судового засіданні М`ячиної Ю. В.,

з боку сторони обвинувачення:

прокурора Малюкіна Р. В.,

потерпілих ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

з боку сторони захисту:

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника Майбороди С. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань приміщення суду в селищі міського типу Нова Водолага Харківської області кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 серпня 2018 року під № 12018220390000396, щодо обвинувачення:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища міського типу Нова Водолага Харківської області, громадянина України, маючого середню-спеціальну освіту, одруженого, утриманців не має, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

?31 жовтня 2011 року вироком Нововодолазького районного суду Харківської області за частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185, статті 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі, звільнений від відбування покарання на підставі статтей 75, 76 Кримінального кодексу України із встановлення іспитового строку 3 роки;

?18 березня 2014 року вироком Валківського районного суду Харківської області за частиною 2 статті 186, частиною 2 статті 185, статті 70 Кримінального кодексу України до 4 років 3 місяців позбавлення волі;

?12 червня 2014 року вироком Нововодолазького районного суду Харківської області за частиною 3 статті 185, частиною 4 статті 70 Кримінального кодексу України до 5 років позбавлення волі;

?22 червня 2018 року вироком Нововодолазького районного суду Харківської області за частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України до 3 років 3 місяців позбавлення волі;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України,

В С Т А Н О В И В:

Згідно обвинувального акта, складеного 30 жовтня 2018 року старшим слідчим Слідчого відділення Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області О. А. Бабенком та затвердженого того ж дня прокурором Нововодолазького відділу Первомайської місцевої прокуратури Харківської області Р. В. Малюкіним, та підтриманого обвинувачення прокурором у суді, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачується у тому, що він маючи не зняту та не погашену в установленому законом порядку судимість за вчинення умисних злочинів проти власності, на шлях перевиховання не став та повторно скоїв умисні злочини при наступних обставинах.

17 серпня 2018 року, у нічний час, ОСОБА_3 , разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_4 , знаходився за місцем свого мешкання за адресою: АДРЕСА_1 , та у нього виник злочинний умисел спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, що належить ОСОБА_1 , а саме автомобілем марки «ВАЗ 2101», який останній зазвичай залишав поблизу свого домоволодіння АДРЕСА_1 .

17 серпня 2018 року приблизно о 02 годині 40 хвилин, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_3 перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, прийшов до домоволодіння АДРЕСА_1 , де був припаркований автомобіль марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, 1972 року випуску, фактичним власником якого є ОСОБА_1 та виявив, що автомобіль на замикаючі пристрої не зачинений.

У вказаний час та у вказаному місці, ОСОБА_3 реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на незаконне заволодіння транспортним засобом, усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння та передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки у вигляді заподіяння матеріальної шкоди потерпілому ОСОБА_1 і бажаючи їх настання, діючи повторно, з корисливих мотивів з метою незаконного збагачення, діючи без дозволу ОСОБА_1 та всупереч його волі, умисно, скориставшись відсутністю поряд сторонніх осіб та власника, шляхом відчинення дверцят з боку водія присів до салону автомобіля, де шляхом пошкодження замку запалювання запустив двигун автомобілю марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, 1972 року випуску, та поїхав на вказаному автомобілі по провулку Воскресінському у селищі міського типу Нова Водолага Харківської області, віддаляючись від місця скоєння злочину та розпорядився транспортним засобом на власний розсуд, чим фактично довів свій злочинний умисел до кінця, вилучивши вказаний транспортний засіб у користувача всупереч його волі, заподіявши ОСОБА_1 згідно висновку судово – автотоварознавчої експертизи Харківського науково – дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М.С. Бокаріуса № 21815 від 24 жовтня 2018 року, матеріальну шкоду на загальну суму 10238 гривень 10 копійок.

У зв`язку з зазначеним, дії ОСОБА_3 органом досудового розслідування кваліфіковані за частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

Крім того, ОСОБА_3 обвинувачується у тому, що в ніч з 26 серпня 2018 року на 27 серпня 2018 року, більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, маючи умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна, прийшов до домоволодіння, розташованого на території садового товариства «Ветеран», земельна ділянка № НОМЕР_2 , що знаходиться між селами Низівка та Голованівка, поряд із залізничною станцією «Сосонівка» Нововодолазького району Харківської області.

Реалізуючи свій злочинний умисел, у вказаний час і у вказаному місці ОСОБА_3 , діючи умисно та повторно, із корисливих спонукань, з метою особистого незаконного збагачення, впевнившись, що за його діями не спостерігають сторонні особи та власник домоволодіння, шляхом пошкодження вхідних дверей проник до будинку, що розташований на території земельної ділянки АДРЕСА_2 , звідки викрав побутову техніку та особисті речі, що належать ОСОБА_2 , а саме: мультиварку «DEX DMC-65», вартістю 800 гривень 00 копійок, електровентилятор «Silver star fs40-07», вартістю 250 гривень 00 копійок, електрочайник «Maestro MR-036 2000 W», вартістю 350 гривень 00 копійок, тепловентилятор «Delfa WFH-201 2000 W», вартістю 180 гривень 00 копійок, згідно висновку експерта № 21654 від 27 вересня 2018 року, та дві синтепонові подушки, розміром 40*40 см, вартість яких в ході досудового розслідування не встановлена.

Після цього ОСОБА_3 з місця вчинення злочину втік, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, заподіявши потерпілому ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 1580 гривень 00 копійок.

Тим самим, ОСОБА_3 висунуто обвинувачення у таємному викраденні чужого майна (крадіжки), поєднаному із проникненням у житло, вчинене повторно, тобто вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України.

Суд заслухавши доводи сторін з боку сторони обвинувачення та сторони захисту, провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, приходить до наступного.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 свою вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України не визнав та пояснив, що ніякого відношення до вказаних злочинів він не має. Зі слів його дружини – ОСОБА_5 , яка приїздила до нього у Державну установу «Харківський слідчий ізолятор», йому стало відомо, що її викликали до себе працівники поліції та здійснювали тиск з приводу кримінальних правопорушень, які нібито вчинив ОСОБА_3 .

Обвинувачений пояснив, що в день вчинення угону автомобіля ОСОБА_1 він перебував вдома у батька разом із дружиною ОСОБА_6 , де вони допомагали останньому по господарству. В цей період часу вони мешкали то у селищі міського типу Нова Водолага, то їздили до батька ОСОБА_6 , який повернувся з вахти, у село Сосонівка Нововодолазького району Харківської області.

ОСОБА_3 зазначив, що 28 серпня 2018 року його було затримано працівниками поліції за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 червня 2018 року та 29 серпня 2018 року його направлено до Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», а тому ніякого відношення до скоєння крадіжки він не має.

Також обвинувачений вказав, що під час досудового розслідування вину у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень ніколи не визнавав, від надання пояснень відмовлявся, оскільки вже перебував у Державній установі «Темнівська виправна колонія № 100» та хвилювався за дружину, яка два тижні не виходила на зв`язок та на яку з її слів був здійснений тиск з боку працівників поліції.

Вважає, що пред`явлене обвинувачення не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, оскільки досудове розслідування було проведено поверхнево та не об`єктивно, доказів його винуватості не має, а тому просить суд винести справедливе рішення.

Також сторона захисту наполягала на тому, що стороною обвинувачення не здобуто і не надано суду будь-яких допустимих доказів винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому у провину діянь. Вважає пред`явлене обвинувачення таким, що ґрунтується виключно на припущеннях, посилаючись при цьому на те, що деякі докази збиралися з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, а відтак є недопустимими.

У відповідності до положень частини 2 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом (частина 1 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України).

Згідно з приписами статті 25 Кримінального процесуального кодексу України, прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Саме на вказаних осіб законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно частини 2 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України.

За правилами статті 91 Кримінального процесуального кодексу України, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання; 6) обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення; 7) обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.

При цьому обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, покладається на прокурора (стаття 92 Кримінального процесуального кодексу України).

Отже з вищенаведеного слід дійти висновку, що обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та регламентовані статтею 91 Кримінального процесуального кодексу України, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Прокурором, з урахуванням не визнання ОСОБА_3 вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, з метою доведення пред`явленого обвинувачення, що викладене у обвинувальному акті, вказано на необхідність допиту ряду свідків, у тому числі які не допитувались у ході досудового розслідування, а також дослідженні матеріалів кримінального провадження, що мають доказове значення.

На підтвердження пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, судом допитано потерпілих та свідків сторони обвинувачення, на виклику яких наполягав прокурор.

Будучи допитаним в судовому засіданні відповідно до положень статті 353 Кримінального процесуального кодексу України, у взаємозв`язку із частинами 2, 3, 5 – 14 статті 352 Кримінального процесуального кодексу України потерпілий ОСОБА_1 пояснив, що у серпні 2018 року, у вечірній час, більш точної дати він не пам`ятає, він приїхав з роботи додому, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , та оскільки був дуже втомлений залишив автомобіль марки «ВАЗ 2101», синього кольору, 1972 року випуску, яким він користується, біля двору, а сам пішов відпочивати. Потерпілий вказав, що на той час замикаючий пристрій на його транспортному засобі був пошкоджений та не працював, а тому він залишив його відчиненим біля двору. Зранку виявив, що машини біля двору не має та одразу звернувся з цього приводу до органу поліції. Автомобіля у розпорядженні ОСОБА_1 не було 4 дні, а потім йому зателефонували з поліції та повідомили, що автотранспортний засіб потерпілого був знайдений у полі біля села Старовірівка Нововодолазького району Харківської області.

Після виявлення автомобіля було з`ясовано, що його привели у рух шляхом пошкодження замку запалювання та з`єднання проводів. Зі слів потерпілого, автотранспортний засіб був повернутий йому без акумулятора, магнітофону, ковпаків та були виявлені деякі технічні пошкодження. Після викрадення автомобілю потерпілому довелось відремонтувати транспортний засіб власним коштом, на що пішло близько 10 000 гривень. ОСОБА_1 повідомив, що автотранспортним засобом «ВАЗ 2101», 1972 року випуску, він фактично користується близько 3 – 4 років, власником автомобілю є мешканець Нововодолазького району громадянин ОСОБА_7 , який як йому відомо помер. Чому звинувачують у викраденні автомобілю ОСОБА_3 потерпілий не обізнаний, доказів вчинення ним кримінального правопорушення у ОСОБА_1 не має. Хто міг вчинити заволодіння транспортним засобом потерпілому також достеменно не відомо.

У судовому засіданні, будучи допитаним в якості свідка у відповідності до вимог статті 352 Кримінального процесуального кодексу України та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_8 пояснив, що влітку 2018 року, більш точної дати він не пам`ятає, у період часу з 02 години 00 хвилин до 04 години 00 хвилин, свідок почув звук схожий на відчинення хвіртки. Оскільки вулиця на якій живе свідок та його сусід, потерпілий ОСОБА_1 ,. є тихим провулком, тому все, що відбувається на ньому дуже чутно.

Потім свідок почув, що завівся двигун автомобіля. Останній встав з ліжка та виглянув у вікно, щоб переконатися чи його машина на місці. Впевнившись, що все в порядку, ОСОБА_8 пішов далі відпочивати, але чув звук працюючого двигуна автомобіля. Зі слів свідка те, що поїхав саме автомобіль ОСОБА_1 він дізнався по звуку машини. Через 15 хвилин машина знову приїхала, водій газував та знову поїхав. За версією свідка, дані звуки були не характерні для манери керування сусіда ОСОБА_9 , але свідок вирішив, що можливо у нього поганій настрій або щось трапилось. Свідок ОСОБА_8 указав, що нічого підозрілого та нікого конкретно у ту ніч він не бачив. Даних про те, хто міг вчинити дане кримінальне правопорушення у свідка не має, обвинуваченого ОСОБА_8 не знає та ніколи не бачив. Про викрадення автомобіля свідок дізнався згодом від сусідів та працівників поліції.

Будучи допитаним в судовому засіданні відповідно до положень статті 353 Кримінального процесуального кодексу України, у взаємозв`язку із частинами 2, 3, 5 – 14 статті 352 Кримінального процесуального кодексу України потерпілий ОСОБА_2 пояснив суду, що до першої половини дня 27 серпня 2018 року він разом із дружиною перебував на дачі у садово – городньому кооперативі «Ветеран» Сосонівської сільської ради Харківської області, що знаходиться між селами Низівка та Головнівка, садова дільниця № 146, на території якої у нього є збудований дачний будинок.

28 серпня 2018 року ОСОБА_2 був вдома за місцем свого мешкання у місті Харкові. 30 серпня 2018 року йому зателефонував голова кооперативу та повідомив, що будинок потерпілого відкритий, й запропонував звернутись до сусіда, що проживає поряд. В цей же день по приїзду на дачу, потерпілий оглянув будинок та виявив, що двері прибудови відчинені, а замок на вхідних дверях дачного будиночку вирваний з петлями. З будинку були викрадені речі, а саме: мультиварка, СВ-піч, маленький холодильник, вентилятор, колонки, вимірювач тиску та ще багато інших дрібних речей, таких як туалетний папір, чай, кава та інше. Сусід ОСОБА_2 надав йому номер телефону дільничного з яким потерпілий домовився про зустріч. 02 вересня 2018 року потерпілий приїхав до дільничного, який направив його до слідчого, щоб написати заяву про вчинення кримінального правопорушення, що й було відразу зроблено ОСОБА_2 .

На запитання прокурора та суду потерпілий вказав, що будинок, звідки було скоєно викрадення майна, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_3 належить його сусідам та ніякого відношення до неї він не має.

Також ОСОБА_2 повідомив, що в ніяких слідчих чи процесуальних діях участі він не приймав, частину викраденого майна йому було повернуто слідчим. У кого вилучалися ці речі та яким чином потерпілому не відомо, слідчий показав йому лише фотознімки з огляду місця події. Відомостей щодо скоєння викрадення майна саме ОСОБА_3 у потерпілого не має, особу обвинуваченого він бачить вперше, тому будь – які претензії до останнього у ОСОБА_2 відсутні.

У судовому засіданні свідок сторони обвинувачення – ОСОБА_10 після роз`яснення їй прав та обов`язків у відповідності до вимог статті 352 Кримінального процесуального кодексу України повідомила, що у січні 2019 року вона уклала шлюб з ОСОБА_3 , а тому від надання пояснень відносно обвинуваченого у судовому засіданні відмовляється на підставі статті 63 Конституції України.

Із копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , виданого 18 січня 2019 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Харківському району та місту Люботин Головного територіального управління юстиції у Харківській області судом встановлено, що 18 січня 2019 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що складено відповідний актовий запис за № 07, та після державної реєстрації шлюбу прізвище дружини зазначено як « ОСОБА_11 » (т. 2, а. с. 41).

Будучи допитаним у судовому засіданні, у відповідності до вимог статті 352 Кримінального процесуального кодексу України та попередженим про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_12 дав пояснення, відповідно до яких вказав, що обвинуваченого він не знає та ніколи не бачив. Близько 2 років тому, більш точного часу та дати свідок не пам`ятає, він працював на громадських роботах у Сосонівській сільській раді Нововодолазького району Харківської області. Староста сільської ради ОСОБА_13 попросив його прийняти участь у слідчих діях, а саме допомогти знайти викрадені речі. Свідок та ОСОБА_13 сіли до машини та поїхали до села Головнівка в район сільського цвинтаря. Працівники поліції пояснили, що їхати треба саме в це місце. Зі слів свідка, попереду їхала машина з працівниками поліції, в якій знаходились три працівника поліції, а саме: два чоловіка та жінка, а також дівчина на ім`я ОСОБА_6 . Коли приїхали на місце, а саме відкриту територію біля цвинтаря, працівники поліції пояснили ОСОБА_12 , що треба знайти речі, що були викрадені. У кого були викрадені речі свідку не повідомили, але йому здалося, що ці речі були викрадені у дівчини ОСОБА_6 , яка знаходилась при проведенні слідчих дій. Всі учасники проведення слідчої дії ходили по відкритій місцевості та відшукували речі. Речі, які були знайдені, а саме: сумка, вентилятор, чайник та ще деякі речі заносились до протоколу. Як указав свідок, дівчина на ім`я ОСОБА_6 не вказувала на місце знаходження речей, але коли якусь річ знаходити, дівчина підходила до кожної речі та її фотографували. ОСОБА_6 нічого не говорила, чому саме вона приймає участь у слідчих діях також не казала. Вказану дівчину представили як свідка. Чи роз`яснювались їй права відповідно до статті 63 Конституції України свідку не відомо.

Даних про те, що крадіжку речей вчинив обвинувачений ОСОБА_3 у свідка не має, проте ОСОБА_12 вказав, що чув від правників поліції, що винну особу на час проведення слідчої дії вже затримано.

Як повідомив свідок ОСОБА_12 , всі знайдені речі зазначались у протоколі та фотографувались, учасники слідчих дій ставили свої підписи у проколі. Хто саме з працівників поліції складав протокол свідок не бачив, але підтвердив автентичність свого підпису, що мається у проколі огляду місця події. На запитання чи перевірялись анкетні дані учасників слідчої дії, чи був присутній при проведенні слідчих дій ОСОБА_2 , як це зазначено в протоколі, свідок відповів, що не пам`ятає, а ОСОБА_2 не бачив.

Допитаний в якості свідка відповідно до статті 352 Кримінального процесуального кодексу України та попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання, свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні повідомив, що десь у серпні – вересні 2018 року, більш точної дати він не пам`ятає, його було запрошено працівниками поліції взяти участь в якості понятого у слідчій дії, під час якої були присутні, окрім свідка, ОСОБА_12 , три працівника поліції: два чоловіка та жінка, а також ОСОБА_4 . Усі поїхали на двох автомобілях до села Головнівка Сосонівської сільської ради Харківської області. У першому автомобілі їхали працівника поліції та ОСОБА_4 , а у другому – свідок ОСОБА_13 та ОСОБА_12 . Коли приїхали на місце, а саме відкриту територію біля сільського цвинтаря, працівники поліції пояснили, що треба шукати речі, що були викрадені. Всі розійшлись та стали шукати речі. В ході розшуку було знайдено: вентилятор, електрочайник, обігрівач та інші речі. Вказані речі працівники поліції фотографували та зазначали в протоколі. Свідок пояснив, що йому невідомо хто вказав дорогу, куди треба їхати та місцезнаходження викрадених речей. ОСОБА_14 не вказувала на місце знаходження речей, що були знайдені. Хто викрав дані речі свідку також не повідомляли, але прізвище « ОСОБА_11 » згадувалось працівниками поліції. На запитання, чи роз`яснювались учасникам слідчої дії їх права, гарантовані статтею 63 Конституції України, а також положеннями Кримінального процесуального кодексу України, ОСОБА_13 відповів, що не пам`ятає.

Також свідок указав, що під час проведення слідчої дії в якій свідок брав участь, ОСОБА_2 не було та що це за чоловік йому не відомо. Зі слів ОСОБА_13 ОСОБА_4 брала участь у слідчій дії як свідок.

Згідно приписів статті 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

При цьому, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом (стаття 26 Кримінального процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене, прокурором у судовому засіданні було заявлено клопотання про відмову від допиту свідка з боку сторони обвинувачення ОСОБА_15 , яке ухвалою суду, постановленою 04 березня 2020 року у порядку, передбаченому частиною 4 статті 371 та частиною 2 статті 372 Кримінального процесуального кодексу України, за згодою сторін кримінального провадження, а саме з боку обвинувачення та захисту, з урахуванням положень статтей 22 та 26 Кримінального процесуального кодексу України, задоволено.

Аналізуючи зміст показань допитаних безпосередньо у судовому засіданні свідків та потерпілих, суд враховує, що вони отриманні у порядку, передбаченому приписами статей 65, 95, 352 та 353 Кримінального процесуального кодексу України, а відтак, на думку суду, з точки зору допустимості є прийнятними та належними, оскільки, вони прямо підтверджують відсутність обставин, що підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження.

Надаючи оцінку показанням свідків та потерпілих, як доказам, суд враховує той факт, що відповідно до статті 95 Кримінального процесуального кодексу України, показання – це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту свідком, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Свідок, експерт зобов`язані давати показання суду в установленому цим Кодексом порядку.

Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання.

Особа дає показання лише щодо фактів, які вона сприймала особисто, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Свідки та потерпілі, які були допитані у судовому засіданні, надавали пояснення щодо фактів, які вони сприймали особисто. Обставин, регламентованих статтею 87 Кримінального процесуального кодексу України, у відношенні свідків та потерпілих в ході судового розгляду встановлено не було.

Даних, передбачених частиною 2 статті 96 Кримінального процесуального кодексу України, відносно допитаних судом свідків та потерпілих для доведення недостовірності їх показань, як то показання, документи, які підтверджують їх репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останніх, надано не було.

При цьому, суд ураховує, що жодною допитаною в судовому засіданні особою із числа перелічених вище, обставини подій, що мали місце згідно обвинувального акту 17 серпня 2018 року (щодо незаконного заволодіння транспортним засобом) та в ніч з 26 серпня 2018 року на 27 серпня 2018 року (щодо таємного викрадення чужого майна, поєднаного із проникненням у житло), особисто не сприймались. Вказані особи прямо або непрямо на причетність ОСОБА_3 до вчинення діянь, передбачених частиною 3 статті 185 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України не вказали.

Таким чином, показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підтверджують доведеність обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а саме винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, форму вини, мотиву і мети вчинення кримінальних правопорушень, а також часу та місця вчинення кримінального правопорушення (по епізоду таємного викрадення майна), та обтяжуючої покарання обставини – вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння (по епізоду незаконного заволодіння транспортним засобом).

Не вказують на підтвердження наведених вище обставин й досліджені судом у судовому засіданні, у порядку статті 358 Кримінального процесуального кодексу України, документи, що були надані стороною обвинувачення, тобто спеціально створені з метою збереження інформації матеріальні об`єкти, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу І Кримінального процесуального кодексу України.

Оскільки, судовим слідством встановлено, що більшість із них не можуть сприйматися судом, як допустимі, у розрізі норм статті 86 Кримінального процесуального кодексу України, так як отриманні з порушенням порядку, встановленого цим Кодексу, інша частина не є належними, а решта, що залишається не є достатньою для констатації факту доведеності винуватості особи «поза розумним сумнівом».

Так, на думку прокурора підтверджують винуватість ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень відомості, що міститься у наступних письмових доказах.

Протоколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 17 серпня 2018 року, складеного оперуповноваженим сектору кримінальної поліції Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Литовкою С. А. о 08 годині 00 хвилин, з якого судом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтею 383 Кримінального кодексу України звернувся до правоохоронного органу з проханням вжити заходів до невідомої особи, яка в ніч з 16 серпня 2018 року на 17 серпня 2018 року незаконно заволоділа його автомобілем марки «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , синього кольору, 1972 року випуску, який знаходився біля домоволодіння по АДРЕСА_1 . Даний протокол було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області 17 серпня 2018 року за № 2902 (т. 1, а. с. 136).

З протоколу огляду місця події від 17 серпня 2018 року, складеного слідчим СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П., вбачається, що в період часу з 09 години 20 хвилин до 10 години 00 хвилин на підставі заяви ОСОБА_1 у присутності понятих ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , із застосуванням фотоапарату «Canon», була зафіксована обстановка місця події, якою є територія місцевості по провулку Воскресінському у селищі міського типу Нова Водолага Харківської області біля двору № 32, з боку якого ведуть сліди автомобільних шин, далі на відстані 50 метрів маються сліди пробуксовки задніх колес автомобілю, які ведуть до виїзду з провулка у бік автодороги (т. 1, а. с. 137 – 138). При проведенні даної слідчої дії (огляду місця події), використовувався фотоапарат, але через несправність флеш носія виготовлення фотознімків не уявляється можливим, що підтверджується рапортом слідчого СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченка І. П. (т. 1, а. с. 139).

Дані про вказану подію були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 серпня 2018 року о 08 годині 04 хвилини 01 секунду із фабулою, що 17 серпня 2018 року о 02 годині 40 хвилин ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повторно, незаконно заволодів автомобілем «ВАЗ 2101», реєстраційний номер НОМЕР_1 , 1972 року випуску, який знаходився біля домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , чим спричинив матеріальну шкоду потерпілому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Кримінальному провадженню присвоєно № 12018220390000396, що підтверджується відповідним Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань (т. 1, а. с. 1).

Відповідно до копії технічного паспорту автомобіля серії НОМЕР_4 , виданого 08 червня 1990 року встановлено, що власником автомобіля марки «ВАЗ 2101», 1972 року випуску, номер двигуна НОМЕР_5 , номер кузова НОМЕР_6 , блакитного кольору з номерним знаком НОМЕР_1 , є ОСОБА_7 (т. 1, а. с. 142).

Згідно із даними протоколу огляду місця події від 21 серпня 2018 року та фототаблиці до нього на 4 аркушах, складених слідчим СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П., в період часу з 11 години 10 хвилин до 11 години 50 хвилин у присутності потерпілого ОСОБА_1 й понятих ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , із застосуванням мобільного телефону «Samsung», вбачається, що місцем події є ділянка ґрунтової дороги, розташованої за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, село Старовірівка, вулиця Орлова біля будинку № 75, поруч з яким знаходиться автомобіль марки «ВАЗ 2101», синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 . Потерпілий впізнав даний автомобіль за номерним знаком. Вказаний автомобіль не має акумуляторної батареї, ліве вікно пошкоджено, в салоні автомобіля виявлено зникнення автомагнітоли та колісних ковпаків, пошкоджений замок запалювання, маються дроти живлення та пустий отвір. Під час огляду виявлені відбитки пальців на лівих передніх дверцях автомобілю, які зафіксовані на липкій прозорій стрічці та упаковані у аркуш білого паперу. Вказаний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь – яких зауважень (т. 1, а. с. 143 – 148).

Відповідно до протоколу огляду речового доказу від 21 серпня 2018 року, складеного слідчим СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П., слідчим у присутності потерпілого ОСОБА_1 , понятих ОСОБА_20 та ОСОБА_18 було оглянуто автомобіль марки «ВАЗ 2101», з номерним знаком чорного кольору НОМЕР_1 , 1972 року випуску, синього кольору, з хромованим переднім та заднім бампером, який потерпілий впізнав за державним номером реєстрації та іншими зовнішніми ознаками. Вказаний протокол підписаний усіма учасниками слідчої дії, а також понятими без будь – яких зауважень (т. 1, а. с. 149).

Постановою слідчого СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченка І. П. від 21 серпня 2018 року про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів, автомобіль марки «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , 1972 року випуску, синього кольору, з номерними знаками чорного кольору, визнано в якості речового доказу по кримінальному провадженню № 12018220390000396 від 18 серпня 2018 року та передано на відповідальне зберігання потерпілому (без вказівки прізвища, ім`я та по батькові останнього) (т. 1, а. с. 150).

Як слідує із розписки, складеною власноруч ОСОБА_1 21 серпня 2018 року, останній отримав від працівників поліції належний йому автомобіль «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 , який був викрадений 17 серпня 2018 року та зобов`язався зберігати до вирішення питання по суті (т. 1, а. с. 151).

Висновком судово – товарознавчої експертизи № 21815, складеного 24 жовтня 2018 року судовим експертом Харківського науково – дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса Власовим О. Ю. визначено, що середня ринкова вартість автомобіля «ВАЗ 2101», державний номерний знак НОМЕР_1 станом на 17 серпня 2018 року складає 10 238 гривень 10 копійок (т. 1, а. с. 152 – 155).

Відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення від 04 вересня 2018 року, складеного інспектором Сектору реагування патрульної поліції Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Морусом О. М. о 10 годині 00 хвилин, встановлено, що ОСОБА_2 , будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтею 383 Кримінального кодексу України, повідомив, що у період часу з 27 серпня 2018 року по 29 серпня 2018 року невідомі особи шляхом пошкодження вхідних дверей проникли до дачного будинку АДРЕСА_4 , звідки скоїли крадіжку особистих речей. Даний протокол було зареєстровано в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчиненні кримінальні правопорушення та інші події Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області 04 вересня 2018 року за № 3179 (т. 1, а. с. 156).

З протоколу огляду місця події від 04 вересня 2018 року, складеного слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С. М., вбачається, що у період часу з 10 години 30 хвилин по 11 годину 15 хвилин за участю потерпілого ОСОБА_2 й понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , спеціаліста ОСОБА_21 , та як вказано у протоколі – власника (користувача) приміщення чи іншого володіння особи ОСОБА_4 , із застосуванням фотоапарату «Sony», було проведено огляд місцевості – території відкритої ділянки місцевості, розташованої неподалік садового товариства «Ветеран», поблизу села Низівка Нововодолазького району Харківської області. Під час огляду місця події за участю свідка ОСОБА_4 , котра показала де саме знаходяться викрадені з домоволодіння речі. Під час огляду потерпілий впізнав свої речі, які були знайдені на місці події, а саме: мультиварку «DEX DMC-65», електровентилятор «Silver star fs40-07», електрочайник «Maestro MR-036» 2000 W, тепловентилятор «Delfa WFH-201» 2000 W та дві синтепонові подушки, розміром 40*40. Вказаний протокол слідчої дії має підписи: учасника – ОСОБА_4 , понятих – ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , а також спеціаліста Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С. М. й міститься запис, що огляд провів слідчий СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області І. П. Животченко (т. 1, а. с. 157 – 158). До вказаного протоколу маються додатки у вигляді фототаблиці, яка складається із 11 фотографій, складених слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П. (т. 1, а. с. 159 – 169).

З заяви, написаної власноруч ОСОБА_2 на ім`я в. о. начальника Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Харківській області Стародубцева В. М. без вказівки дати її складання вбачається, що останній не заперечує проти огляду працівниками поліції території його земельної ділянки № НОМЕР_7 та забудов, розташованих на ній, що знаходяться на території садово – городнього товариства «Ветеран» Нововодолазького району Харківської області поблизу села Низівка (т. 1, а. с. 170).

Відповідно до протоколом огляду місця події від 04 вересня 2018 року, складеного слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С. М., вбачається, що у період часу з 11 години 30 хвилин по 12 годину 15 хвилин за участю потерпілого ОСОБА_2 й понятих ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , спеціаліста ОСОБА_21 , та як вказано у протоколі – власника (користувача) приміщення ОСОБА_2 , із застосуванням фотоапарату «Sony» (хоча в графі «під час огляду застосовані технічні засоби» вказано мобільний телефон «Samsung») було проведено огляд домоволодіння, розташованого на території садівничого товариства «Ветеран», що знаходиться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, між селами Голованівка та Низівка. Як вказано у протоколі безпосереднім місцем огляду є земельна ділянка № НОМЕР_7 , розташована на території вищевказаного садового товариства, яка по периметру не огороджена ніяким парканом. Вхід до будинку здійснюється через двері зі скляною вставкою з відсутністю запираючого механізму та на дверях маються сліди пошкодження. За відкритими дверям знаходиться кімнати, де розкидані речі в хаотичному порядку. Даний протокол слідчої дії має підписи: понятих – ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , а також спеціаліста Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С. М. й міститься запис, що огляд провів слідчий СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області І. П. Животченко. Підпис ОСОБА_2 у протоколі відсутній (т. 1, а. с. 175 – 176). До вказаного протоколу маються додатки у вигляді фототаблиці, яка складається із 11 фотографій, складених слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П. (т. 1, а. с. 177 – 187).

Згідно довідки Відділу Держкомзему у Нововодолазькому районі Харківської області, плану встановлених меж та викопіювання, земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_2 , для ведення садівництва, яка розташована на території садівничого товариства «Ветеран» Сосонівської сільської ради, за межами населеного пункту, надано № 146 (т. 1, а. с. 171 – 174).

З протоколу огляду речового доказу від 05 вересня 2018 року, складеного слідчим СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченком І. П., встановлено, що слідчим у присутності понятих ОСОБА_22 та ОСОБА_23 було оглянуто мультиварку «DEX DMC-65», сірого кольору з наліпками на верхній кришці; електровентилятор «Silver star fs40-07», білого кольору з лопатями синього кольору; електрочайник «Maestro MR-036» 2000 W, світлого кольору з кришкою та підставкою чорного кольору; тепловентилятор «Delfa WFH-201» 2000 W, білого кольору, з двома регуляторами та дві синтепонові подушки, розміром 40*40 см. Вказаний протокол підписаний слідчим, а також понятими без будь – яких зауважень (т. 1, а. с. 190).

Постановою слідчого СВ Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Животченка І. П. від 05 вересня 2018 року про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів, мультиварку «DEX DMC-65», сірого кольору з наліпками на верхній кришці; електровентилятор «Silver star fs40-07», білого кольору з лопатями синього кольору; електрочайник «Maestro MR-036» 2000 W, світлого кольору з кришкою та підставкою чорного кольору; тепловентилятор «Delfa WFH-201» 2000 W, білого кольору, з двома регуляторами, дві синтепонові подушки, розміром 40*40 см., визнано в якості речових доказів по кримінальному провадженню № 12018220390000432 від 05 вересня 2018 року та передано на відповідальне зберігання потерпілому (без вказівки прізвища, ім`я та по батькові останнього) (т. 1, а. с. 191).

Як вбачається з розписки, складеної власноруч ОСОБА_2 без зазначення дати складання, останній отримав від працівників поліції належні йому речі, а саме мультиварку «DEX DMC-65», електровентилятор «Silver star fs40-07», електрочайник «Maestro MR-036» 2000 W, тепловентилятор «Delfa WFH-201» 2000 W, синтепонові подушки, розміром 40*40 см. у кількості двох штук, які були викрадені з господарської будови на його земельній ділянці № НОМЕР_7 , розташованої в садово – городньому товаристві «Ветеран» та які зобов`язався зберігати до вирішення питання по суті (т. 1, а. с. 192).

Висновком судово – товарознавчої експертизи № 21654, складеного 27 вересня 2018 року судовим експертом Харківського науково – дослідного інституту судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса Литвиненко А. С. визначено, що ринкова вартість мультиварки «DEX DMC-65», придбаної 03 лютого 2013 року складає 800 гривень 00 копійок, ринкова вартість електровентилятора «Silver star fs40-07», придбаного у 2014 році складає 250 гривень 00 копійок, ринкова вартість електрочайника «Maestro MR-036» 2000 W складає 350 гривень 00 копійок, ринкова вартість тепловентилятора «Delfa WFH-201» 2000 W складає 180 гривень 00 копійок, визначити вартість двох синтепонових подушок, розміром 40*40 см. неможливо через відсутність повної товарної характеристики. Загальна ринкова вартість не наданого для дослідження майна, зазначеного в ухвалі, станом на 29 серпня 2018 року складала 1580 гривень 00 копійок (т. 1, а. с. 195 – 198).

Дослідивши та проаналізувавши в сукупності надані стороною обвинувачення докази, перевіривши їх на предмет належності та допустимості, суд, ґрунтуючись на засадах справедливості, виваженості та неупередженості приходить до висновку, що ОСОБА_3 необхідно виправдати на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України через недоведеність вчинення ним кримінальних правопорушень передбачених частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 2 Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Положеннями статті 62 Конституції України гарантовано, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в Законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Зазначені права і свободи мають своє відображення у загальних засадах кримінального провадження, а саме у презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка відповідно до частини 1 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України полягає у тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Конституційний Суд України у рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) статті 368-2 Кримінального кодексу України зауважив, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип «in dubio pro reo», згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Ірландія проти Сполученого Королівства», «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Розумний сумнів – це такий непереборний сумнів, який залишається у слідчого, прокурора, слідчого судді, суду щодо винуватості обвинуваченого чи підсудного після всебічного, повного і об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості обвинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати обвинуваченого винним.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.

Виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений положеннями статті 92 Кримінального процесуального кодексу України, сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

При ухваленні даного вироку, відповідно до приписів частини 1 статті 368 Кримінального процесуального кодексу України, суд вирішує в тому числі, наступні питання: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа; чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону України про кримінальну відповідальність він передбачений; чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення тощо.

Як вже зазначалося положеннями статті 91 Кримінального процесуального кодексу України урегулюванні обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

При цьому, доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального правопорушення (частина 2 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України).

Нормою статті 84 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Судом, відповідно до вимог статтей 10 та 22 Кримінального процесуального кодексу України були створені необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав, сторони користувалися рівними правами та свободою у наданні доказів, дослідженні та доведенні їх переконливості перед судом.

Кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з частинами 2 та 6 статті 22 Кримінального процесуального кодексу України сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні мови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

У даній справі всі клопотання учасників процесу розглянуто у відповідності до вимог Кримінального процесуального законодавства України, при цьому суд зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створював необхідні умови для реалізації їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

За змістом частини 3 статті 62 Основного Закону України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Як вже вказувалось відповідно до приписів частини 2 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Частина 1 статті 8 Кримінального процесуального кодексу України обумовлює, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. При цьому положення частини 5 статті 9 Кримінального процесуального кодексу України та частини 1 статті 9 Конституції України передбачають, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.

Для України нормою міжнародного договору є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, де у пункті 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» зазначено, що «Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою, і без укладання спеціальної угоди, юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції».

У статті 1 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підтверджено обов`язковість виконання Україною рішення Європейського суду з прав людини, а статтями 13 і 17 передбачено, що при розгляді справ суди також повинні застосовувати Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року містить положення про те, що «Високі Договірні сторони (якою є і Україна) гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі ІІІ цієї Конвенції».

Враховуючи вищевказані вимоги та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17 липня 1997 року Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, учинену у Римі, 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року у визначенні кримінального обвинувачення кожному гарантовано право на справедливий розгляд справи щодо нього незалежним і безстороннім судом із застосування презумпції невинуватості.

Аналогічні гарантії містить і Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 pоку, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української PCP від 19 жовтня 1973 року № 2148-VІІІ.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) неодноразово наголошував що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 17 червня 2011 року у справі «Бочаров проти України» (заява № 21037/05), пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини від 15 жовтня 2010 року у справі «Олександр Смирнов проти України» (заява № 38683/06), пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 травня 2015 року у справі «Огороднік проти України» (заява № 29644/10), пункт 52 рішення Європейського суду з прав людини від 15 лютого 2013 року у справі «Єрохіна проти України» (заява № 12167/04).

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року у справі № 1-38/2016 – в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України є нормами прямої дії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України (стаття 8, частина 2 статті 19 Основного Закону України).

Відповідно до пункту «b» статті 13 Керівних принципів Організації Об`єднаних Націй щодо ролі обвинувачів (прийнятих Восьмим Конгресом Організації Об`єднаних Націй з профілактики злочинності і поводження з правопорушниками. Гавана, Куба, 27 серпня – 7 вересня 1990 року) при виконанні своїх обов`язків обвинувачі захищають державні інтереси, діють об`єктивно, належним чином враховують положення підозрюваного та жертви і звертають увагу на всі обставини, що мають відношення до справи, незалежно від того, вигідні або невигідні вони для підозрюваного.

За змістом статтей 62 та 129 Конституції України, пункту 2 статті 11 Загальної декларації прав людини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 10 рудня 1948 року, пункту 2 статті 14 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, прийнятого Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй 18 грудня 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожна особа вважається невинуватою у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Відтак, презумпція невинуватості, закріплена у пункті 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод – є одним із найважливіших елементів справедливого кримінального процесу.

Як вказав Європейський суд з прав людини у пункті 146 рішення від 06 грудня 1998 року у справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії», принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного (Barberа, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no. 146, p. 33, § 77).

Згідно з частиною 1 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (частина 2 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до положень статті 2 Кримінального процесуального кодексу України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Статтею 7 Кримінального процесуального кодексу України встановлені засади кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться: верховенство права; законність; рівність перед законом і судом; презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; безпосередність дослідження показань, речей і документів; диспозитивність.

Приписами частини 3 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України визначено, зокрема, що обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, отриманих незаконним шляхом.

Відповідно до статті 93 Кримінального процесуального кодексу України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Пленум Верховного Суду України у пункті 19 своєї Постанови від 01 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» зазначив, що «докази мають визнаватись такими, що одержані незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання й закріплення здійснено або з порушенням гарантованих Конституцією прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на це особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами».

Частина 1 статті 87 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (стаття 86 Кримінального процесуального кодексу України).

Вивчивши надані суду протоколи огляду місця події від 04 вересня 2018 року, (складених за фактом вчинення таємного викрадення майна із домоволодіння) судом встановлено, що під час їх складання допущені істотні порушення вимог статей 87, 103 – 106, 223, 237 Кримінального процесуального кодексу України, а тому сприймати, ці докази, як допустимі передумов немає.

Так, згідно з протоколу огляду місця події від 04 вересня 2018 року, складеного слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С. М., було проведено огляд місцевості (ділянки місцевості, розташованої неподалік території садового товариства «Ветеран», поблизу села Низівка Нововодолазького району Харківської області) за участю понятих ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , та як вказано у протоколі – власника (користувача) приміщення чи іншого володіння ОСОБА_4 , а також потерпілого ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 157 – 158).

У той же час, у даному протоколі вказано, що при проведенні даної слідчої дії у якості спеціаліста приймала участь ОСОБА_21 . Аналогічні відомості щодо поєднання в одній особі слідчого та спеціаліста вказані й у протоколі огляду місця події від 04 вересня 2018 року, у якому зафіксовано обстановка та обставини викрадення майна із домоволодіння, розташованого на території садівничого товариства «Ветеран», що знаходиться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, між селами Головнівка та Низівка (т. 1, а. с. 175 – 176).

Таким чином, під час проведення слідчих дій має місце поєднання процесуальних статусів слідчого та спеціаліста у одній особі, що прямо суперечить вимогам статтей 40 та 71 Кримінального процесуального кодексу України, оскільки слідчий є стороною обвинувачення, а спеціаліст – іншою особою, яка бере участь у кримінальному провадженні.

Крім цього, у якості власника (користувача) приміщення чи іншого володіння у протоколі від 04 вересня 2018 року (проведення огляду ділянки місцевості у період часу з 10 години 30 хвилин по 11 годину 15 хвилин) вказано ОСОБА_4 , але доказів належності їй ділянки, розташованої неподалік території садового товариства «Ветеран», поблизу села Низівка Нововодолазького району Харківської області, матеріали справи не містять.

У той же час, допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які були понятими під час проведення слідчої дії, повідомили, що ОСОБА_4 приймала участі у даній слідчій дії як свідок, що також, до речі, вбачається зі змісту самого процесуального документу.

Тоді в даному випадку заслуговує на увагу посилання сторони захисту на те, що протокол огляду місця події від 04 вересня 2018 року, проведений в період часу з 10 години 30 хвилин по 11 годину 15 хвилин (т. 1 а. с. 157 – 159) за участі свідка ОСОБА_24 містить у собі елементи зовсім іншої слідчої дії, а саме слідчого експерименту.

Як вказав Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 14 червня 2018 року по справі № 539/2553/16-к для розмежування проведення слідчої дії, її оцінки, а також оцінки доказів, отриманих у результаті проведення слідчої (розшукової) дії, потрібно враховувати не назву документа, використану для оформлення процедури її проведення, а зміст та спосіб фактично вчинюваних уповноваженою особою дій, мети проведення слідчої дії.

В даному випадку суд вважає за необхідне погодитись із захисником відносно того, що не зважаючи не те, що проведена слідча дія була названа оглядом місця події, за своїм характером фактично це був слідчий експеримент за участю свідка, яка, як встановлено зі змісту протоколу, вказувала на те, де саме знаходяться викрадені речі.

Даний протокол, як вже зазначалося, оформлений з істотними порушенням приписів статтей 104, 223, 240 Кримінального процесуального кодексу України, у тому числі щодо не роз`яснення свідку її прав і обов`язків згідно зі статтями 66 та 67 Кримінального процесуального кодексу України, а також відсутність даних відносно попередження останньої про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань за статтею 385 Кримінального кодексу України і за дачу завідомо неправдивих показань за статтею 384 Кримінального кодексу України.

При цьому суд відзначає, що дана слідча дія була проведена 04 вересня 2018 року у період часу з 10 години 30 хвилин по 11 годину 15 хвилин, в той час як відомості про вчинення даного кримінального правопорушення були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань лише наступного дня – 05 вересня 2018 року о 08 годині 46 хвилин 10 секунд, що вбачається із відповідного Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018220390000396 від 18 серпня 2018 року (т. 1, а. с. 1 – 2).

З цього приводу слід зазначити, що вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що докази збираються під час досудового розслідування. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується направленням до суду обвинувального акта.

Слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні. За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань та не можуть проводитися до внесення відомостей до реєстру, після закінчення строків досудового розслідування. Будь-які слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази – недопустимими (статті 214, 219, 223 Кримінального процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 3 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, здійснення досудового розслідування, крім випадків, передбачених цією частиною, до внесення відомостей до реєстру або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути проведений огляд місця події (відомості вносяться невідкладно після завершення огляду). Аналогічна редакція цією статі була й станом на момент проведення досудового розслідування.

За такими обставин, проведений органом досудового розслідування 04 вересня 2018 року у період часу з 10 години 30 хвилин по 11 годину 15 хвилин огляд місця події фактично є слідчим експериментом за участі свідка та повинен був відбуватися після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (частини 3 статті 214 Кримінального процесуального кодексу України).

При цьому дана слідча дія за часом передувала дійсному огляду місця події – огляду домоволодінню, розташованого на території садівничого товариства «Ветеран», що знаходиться за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, між селами Головнівка та Низівка, з якого були таємно викрадені особисті речі потерпілого ОСОБА_2 , проведення якого відбулося 04 вересня 2018 року у період часу з 11 години 30 хвилин по 12 годину 15 хвилин.

Також не може залишитися поза увагою суду те, що у протоколі огляду місця події від 04 вересня 2018 року (ділянки місцевості, розташованої неподалік території садового товариства «Ветеран», поблизу села Низівка Нововодолазького району Харківської області) в якості присутнього учасника слідчої дії зазначено потерпілого ОСОБА_2 , який нібито впізнав знайдені на місці події речі, що були викрадені з його домоволодіння (т. 1, а. с. 157 – 158).

Разом із тим вказаний процесуальний документ не містить підпису особи потерпілого, що є прямим порушенням вимог частини 5 статті 104 Кримінального процесуального кодексу України.

Процесуальні дії – це регламентований кримінальним процесуальним законом комплекс заходів (дій), що спрямований на збирання, фіксацію та перевірку доказів. Їх значення полягає в тому, що вони є основним способом збирання доказів і відповідно – основним засобом всебічного повного та об`єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, досягнення завдань кримінального судочинства.

Так, частини 1 та 5 статті 104 Кримінального процесуального кодексу України регламентують, що у випадках, передбачених цим Кодексом, хід і результати проведення процесуальної дії фіксуються у протоколі. Протокол підписують усі учасники, які брали участь у проведенні процесуальної дії.

Особою, яка проводила процесуальну дію, до протоколу долучаються додатки, таким додатком можуть бути серед іншого фото таблиці, відеозапис процесуальної дії. Додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовленні, упаковані з метою надійного збереження, а також засвідченні підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні таких додатків (стаття 105 Кримінального процесуального кодексу України).

Статтею 106 Кримінального процесуального кодексу України визначено, що протокол під час досудового розслідування складається слідчим або прокурором, які проводять відповідну процесуальну дію, під час її проведення або безпосередньо після її закінчення.

Більш того, суд констатує, що свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які приймали участь у вказаній слідчій дії в якості понятих, у судовому засіданні одноголосно заперечували участь потерпілого ОСОБА_2 у проведенні слідчих дій 04 вересня 2018 року. Окрім цього, потерпілий ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що особисто він участь у будь – яких слідчих діях не приймав.

Таким чином протокол огляду території відкритої ділянки місцевості, розташованої неподалік садового товариства «Ветеран», поблизу села Низівка Нововодолазького району Харківської області від 04 вересня 2018 року був складений правоохоронним органом із істотними чисельними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, а тому в силу частини 1 статті 86 та статті 87 Кримінального процесуального кодексу України є недопустимим доказом. Отже, використання фактичних даних, отриманих під час цієї слідчої дії є неприпустимим.

У свою чергу, у протоколі огляду місця події від 04 вересня 2018 року проведеного у період часу з 11 години 30 хвилин по 12 годину 15 хвилин, складеного слідчим Нововодолазького відділення поліції Первомайського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Юшко С.М., за участю понятих ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , та як вказано у протоколі – власника (користувача) приміщення ОСОБА_2 визначено, що місцем проведення слідчої дії – огляду є домоволодіння, розташоване на території садівничого товариства «Ветеран» на земельній ділянці № НОМЕР_7 (т. 1, а. с. 175 – 176). Даний протокол як вже зазначалося містить аналогічні вади щодо поєднання процесуальних статусів слідчого та спеціаліста у одній особі, що прямо суперечить вимогам статтей 40 та 71 Кримінального процесуального кодексу України, а також фіксує відсутність підпису власника (користувача) приміщення ОСОБА_2 у цьому документі, з огляду на що його участь під час проведення слідчої дії є сумнівною. Також звертає на себе увагу й той факт, що наявна в матеріалах справи заява ОСОБА_2 про надання дозволу на огляд домоволодіння, не містить дати її складання (т. 1, а. с. 170), а у судовому засіданні потерпілий стверджував, що він звернувся до органу поліції 02 вересня 2018 року.

Більш того, вказаною слідчою дією проведено огляд домоволодіння, розташованого на території садівничого товариства «Ветеран» на земельній ділянці № НОМЕР_7 , власником якої за довідкою Відділу Держкомзему у Нововодолазькому районі Харківської області, плану встановлених меж та викопіювання, є ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 171 – 174). У той же час, відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_3 , звинувачують у тому, що він шляхом пошкодження вхідних дверей проник до будинку, що розташований на території земельної ділянки АДРЕСА_2 , яке знаходиться між селами Низівка та Голованівка, звідки викрав побутову техніку та особисті речі, що належать ОСОБА_2 .

У свою чергу, матеріали кримінального провадження від 18 серпня 2018 року за № 12018220390000396 доказів належності земельної ділянки № 147 Садового товариства «Ветеран» Нововодолазького району Харківської області ОСОБА_2 , не містять; на вказаній земельній ділянці жодних слідчих/процесуальних дій у даному кримінальному провадженні не проводилось.

Окрім іншого, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно адміністративно – територіального поділу Нововодолазького району Харківської області, який був чинним на момент вчинення кримінального правопорушення (до впровадження адміністративно – територіальної реформи), на території Нововодолазького району Харківської області не існувало села Голованівка, як вказано у обвинувальному акті, а є село Головнівка Сосонівської сільської ради (нині – Сосонівський старостинський округ № 5 Нововодолазької селищної об`єднаної територіальної громади Харківського району).

З огляду на вказане, всупереч пункту 1 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України, під час досудового розслідування стороною обвинувачення не було встановлено усіх обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема, місця вчинення кримінального правопорушення.

Виявлені у протоколах огляду місця події від 04 вересня 2018 року порушення вимог кримінального процесуального закону є системними, істотними та не відповідають фактичним обставинам, а отже є такими, що не дозволяють використання результатів проведення слідчих дій у якості засобів доказування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 серпня 2018 року під № 12018220390000396 по факту викрадення майна, через їх недопустимість.

Враховуючи те, що предмети злочину, які в подальшому були піддані огляду слідчим та експертному дослідженню, були отримані з порушенням норм Кримінального процесуального кодексу України, тому вони не можуть бути використані у кримінальному провадженні. У свою чергу протокол огляду речей від 05 вересня 2018 року, постанова про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 05 вересня 2018 року та висновок судово – товарознавчої експертизи № 21654, проведеної 27 вересня 2018 року судовим експертом Харківського науково – дослідного інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса є похідними від цих доказів, а тому суд визнає протокол огляду речей, постанову про визнання речових доказів та даний висновок експерта також недопустимими доказами по кримінальному провадженню.

Дійшовши вказаного висновку, суд застосовує доктрину «плодів отруєного дерева» (fruit of the poisonous tree), відповідно до якої недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі № 344/11299/15-к, від 26 січня 2021 року у справі № 127/25394/18, відповідно до якої, якщо «базові докази» отримані з грубим порушенням порядку, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України і правильно визнані недопустимими, то всі інші докази, які є похідними від них, є також недопустимими.

У кримінальному процесуальному законі дана доктрина має своє правове втілення у положеннях частини 1 статті 87 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Так, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» (заява № 11901/02) підкреслив, що вираз «відповідно до закону» значною мірою покладає на національне законодавство і державу обов`язок дотримання матеріальних і процесуальних норм.

В рішенні від 30 червня 2008 року у справі «Гефген проти Німеччини» Європейський суд з прав людини для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої, якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані з його допомогою, будуть такими ж.

Також Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04) зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

За правилом, визначеним у частині 2 статті 86 Кримінального процесуального кодексу України, недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже суд звертає увагу, що протокол огляду речей від 05 вересня 2018 року, постанова про визнання речовими доказами від 05 вересня 2018 року та висновок експерта є похідними доказами від доказів, отриманих з порушенням Закону, а згідно практики Європейського суду з прав людини щодо застосування доктрини «плодів отруєного дерева», визнаються недопустимими не лише докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі пособі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

З цих підстав вказані базові докази та похідні від них докази (серед яких, зокрема, протокол огляду речей від 05 вересня 2018 року, постанова про визнання та долучення до матеріалів кримінального провадження речових доказів від 05 вересня 2018 року та висновок судово – товарознавчої експертизи № 21654 від 27 вересня 2018 року) не є доказами інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України.

Не може залишитись поза увагою суду й те, що за версією сторони обвинувачення, зазначеної в обвинувальному акті по епізоду таємного викрадення майна із домоволодіння ОСОБА_2 , ОСОБА_3 вчинив таємне викрадення майна потерпілого (крадіжку), поєднане із проникненням у житло в ніч з 26 серпня 2018 року на 27 серпня 2018 року.

В той же час із наданих у судовому засіданні пояснень потерпілого ОСОБА_2 , судом встановлено, що останній в ніч з 26 серпня 2018 року на 27 серпня 2018 року перебував разом із дружиною на дачі у садовому товаристві «Ветеран» Сосонівської сільської ради Харківської області та поїхав додому у місто Харків у першій половині дня 27 серпня 2018 року. Потерпілий стверджував, що крадіжку речей невідомі особи вчинили в період часу з 27 серпня 2018 року по 29 серпня 2018 року. Що також відображено у проколі прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (або таке, що готується) від 04 вересня 2018 року (т. 1, а. с. 156), а отже в порушення вимог пункту 1 частини 1 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України, стороною обвинувачення не доведено належними та допустимими доказами таку важливу обставину події кримінального правопорушення як час вчинення.

Таким чином, із доказів, наданих стороною обвинувачення, на підтвердження вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 185 Кримінального кодексу України не підтверджується вина ОСОБА_25 у їх вчиненні поза розумним сумнівом (при наявності доказів у даному випадку, які судом визнанні недопустимими).

Також, наданні стороною обвинувачення докази за фактом незаконного заволодіння транспортним засобом, як то покази потерпілого ОСОБА_1 та свідка ОСОБА_8 , а також письмові докази – протоколи огляду місця події від 17 серпня 2018 року та від 21 серпня 2018 року, протокол огляду речового доказу від 21 серпня 2018 року та висновок судової автотоварознавчої експертизи № 21815, проведеної 24 жовтня 2018 року судовим експертом Харківського науково – дослідного інститут судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса, не містять у собі відомостей, які б беззаперечно свідчили про причетність до даного кримінального правопорушення обвинуваченого ОСОБА_3 .

Інші, надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, зміст яких розкрито вище, як самі по собі, так і в сукупності з іншими доказами не доводять висунутого ОСОБА_3 обвинувачення, а підтверджують лише факт вчинення невідомими особами незаконного заволодіння транспортним засобом ОСОБА_1 та таємного викрадення особистих речей із домоволодіння ОСОБА_2 .

Отже, суду не надано жодних об`єктивних даних, які б були у розпорядженні органу досудового розслідування та які б могли свідчити про причетність обвинуваченого до скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку», в основу вироку можуть бути покладені лише достовірні докази, досліджені в судовому засіданні. При постановленні вироку суд повинен дати остаточну оцінку доказам з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності і достатності.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 12рп/2011, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд повинен ретельно перевірити доводи сторони захисту, які обґрунтовано ставлять під сумнів версію сторони обвинувачення. У випадку, якщо суд після такої перевірки відхиляє доводи сторони захисту, він має навести переконливі мотиви такого висновку, які не залишають розумного сумніву у винуватості обвинуваченого. Разом з тим, якщо небезпідставні доводи сторони захисту не можуть бути спростовані з наведенням переконливих мотивів, які ґрунтуються на обставинах відповідного провадження, то це свідчить про існування розумного сумніву в доведеності винуватості особи. Так, поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.

З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, – є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17, від 03 лютого 2021 року у справі №761/7897/18.

Суд вважає необхідним зазначити, що досудове слідство по даній кримінальній справі проведено поверхово, неякісно, так як орган досудового розслідування не вжив заходів для з`ясування всіх обставин у справі.

Сумнівний характер вчинення ОСОБА_3 інкримінованих йому суспільно небезпечних діянь не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який також знайшов свій вияв і в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні від 21 липня 2011 року у справі «Коробов проти України», в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Беручи до уваги положення частини 2 статті 17 Кримінального процесуального кодексу України, які розкривають зміст загальної засади кримінального провадження – презумпцію невинуватості та забезпечення доведеності вини та які визначають, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом та що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а також рішення Європейського суду з прав людини з цього питання, зокрема, § 77 рішення у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» («Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain») № 10590/83 від 06 грудня 1988 року та § 39 рішення Страсбурзького суду «Капо проти Бельгії» («Capeau v. Belgium») № 4291/98 від 13 січня 2005 року, про те, що тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, суд дійшов висновку про те, що невстановлені достатні докази для доведення винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, при цьому, вичерпані можливості їх отримати.

На підставі викладеного, всебічно, повно дослідивши обставини кримінального провадження, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку, даючи правову оцінку встановленим по кримінальному провадженню обставинам, суд вважає, що доводи обвинувачення не знайшли свого об`єктивного підтвердження, наведені стороною обвинувачення доводи ґрунтуються на припущеннях та на доказах, здобутих з порушенням процесуального закону, які не відповідають критеріям допустимості і законності, та з урахуванням позиції ОСОБА_3 , про його невинуватість, суд приходить до висновку, що належних, достатніх та допустимих доказів на спростування його тверджень стороною обвинувачення надано не було, а усі сумніви стосовно доказування вини трактуються на користь обвинуваченого.

В силу вимог частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що 1) вчинено кримінальне правопорушення в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; 3) в діях обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1990 року № 5 «Про виконання судами України законодавства постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитися на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Якщо висунуті обвинувачення у вчинені кримінально карного діяння, то тягар доведення цих звинувачень, тобто обов`язок щодо пошуку, збирання і надання суду доказів вини обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення.

Суд вкотре наголошує, що ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Підозра обвинуваченому не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Зазначене є однією з загальних засад кримінального провадження, є презумпцією невинуватості та закріплено у статті 62 Конституції України.

Таким чином, з огляду на те, що сторона обвинувачення, поза розумним сумнівом не довела винуватість ОСОБА_3 , у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених частиною 3 статті 185 та частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, суд дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні докази, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості і достовірності, вважає за необхідне його виправдати у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Заходи забезпечення кримінального провадження в даній справі не застосовувались.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, обвинуваченому не обирався, оскільки ОСОБА_3 відбуває покарання за вироком Нововодолазького районного суду Харківської області від 22 червня 2018 року, а тому передумови для вирішення цього питання (щодо запобіжного заходу) відсутні.

Долю речових доказів по справі слід вирішити в порядку, визначеному частиною 9 статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.

Цивільні позови в рамках даного кримінального провадження не заявлялися.

Частина 1 статті 126 Кримінального процесуального кодексу України покладає на суд обов`язки вирішити питання щодо процесуальних витрат у вироку або ухвалі суду.

Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 118 Кримінального процесуального кодексу України до процесуальних витрат відносяться витрати, пов`язані із залученням експертів, які в силу приписів частини 1 та 2 статті 122 цього ж кодифікованого процесуального закону України несе сторона кримінального провадження, яка залучила експерта. При цьому у разі залучення експертів спеціалізованих державних установ стороною обвинувачення, це здійснюється за рахунок коштів, які цільовим призначенням виділяються цим установам з Державного бюджету України.

Процесуальні витрати на залучення експертів по справі необхідно вирішити відповідно до вимог частини 1 статті 124 Кримінального процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись положеннями статтей 8, 19, 62, 129 Конституції України, статтями 1, 3, 5 – 10, 17, 22, 25, 26, 84 – 87, 89, 91 – 95, 98, 99, частиною 9 статті 100, статтями 104 – 106, пунктом 3 частини 1 статті 118, частинами 1 та 2 статті 122, статтею 124, частиною 1 статті 126, статтями 223, 237, 240, 349, 368 – 371, 373 – 376, 392, 393, 395, 532 – 535 Кримінального процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати невинуватим в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, передбачених частиною 3 статті 185, частиною 2 статті 289 Кримінального кодексу України, та виправдати на підставі пункту 2 частини 1 статті 373 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку із недоведеністю, що кримінальні правопорушення вчинені обвинуваченим.

Речові докази у кримінальному провадженні № 12018220390000396, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 18 серпня 2018 року, а саме: автомобіль марки «ВАЗ 2101», синього кольору, 1972 року випуску, номер кузову НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , який передано на зберігання потерпілому ОСОБА_1 відповідно до його заяви, та мультиварку «DEX DMC-65», електровентилятор «Silver star fs40-07», електрочайник «Maestro MR-036» 2000 W, тепловентилятор «Delfa WFH-201» 2000 W, дві синтепонові подушки, розміром 40*40 см., які передані не зберігання потерпілому ОСОБА_2 відповідно до його заяви – залишити останнім за належністю та вважати повернутими власникам.

Процесуальні витрати на залучення експертів для проведення судової автотоварознавчої експертизи № 21815 від 24 жовтня 2018 року та судово – товарознавчої експертизи № 21654 від 27 вересня 2018 року, понесені Харківським науково – дослідним інститутом судових експертиз імені Заслуженого професора М. С. Бокаріуса – віднести за рахунок Держави.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, потерпілим та прокурору.

Копію цього судового рішення не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутні в судовому засіданні при його проголошенні.

Роз`яснити учасникам судового провадження, що вони мають право отримати в суді копію вироку.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Нововодолазький районний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, а у разі її подання – вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: Т. М. Трояновська