Ухвала суду № 99498001, 25.08.2021, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

пр. № 2-о/759/1537/21

ун. № 759/18802/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2021 року суддя Святошинського районного суду м. Києва Ул`яновська О.В. вирішуючи питання про прийняття до розгляду та відкриття провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Міністерстао юстиції України Центральне міжрегіональне управління Юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення,

ВСТАНОВИВ:

у серпні 2021 р. до Святошинського районного суду м. Києва надійшла вказана заява, в якій заявник просить встановити факт того, що в графі національність в свідоцтві про народження не вірно зазначено "українка" замість "німка".

Зазначає, що в позасудовому визнати неправильність чи неповноту запису в акті громадянського стану неможливо, чинним законодавством України не передбачений порядок зміни чи встановлення факту реєстрації національності відділами РАЦС, а тому він не може звернутись з такою вимогою до цих органів.

Мету встановлення такого факту не зазначає.

Вважаю, що обраним заявником шляхом такі обставини не встановлюються і не можуть розглядатись у порядку окремого провадження, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

За нормами п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з положеннями, що викладені у частині першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:1) родинних відносин між фізичними особами;2) перебування фізичної особи на утриманні;3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною третьою статті 315 ЦПК України передбачено, що справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.

За нормами ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Як вбачається із вказаних норм права, встановлення факту, що має юридичне значення можливе за умови, якщо від цього залежить виникнення, зміна або припинення прав саме заявника та якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Вказані норми не передбачають можливості розгляду у порядку окремого провадження заяв про встановлення факту національності. Хоча зазначений у частині першій статті 315 ЦПК України перелік справ, не є вичерпним, проте за змістом вищенаведених норм процесуального права суд може встановлювати факти, які тягнуть для заявника певні правові наслідки.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» внесення змін до актового запису цивільного стану проводиться відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану за наявності достатніх підстав. За наслідками перевірки зібраних документів орган державної реєстрації актів цивільного стану складає обґрунтований висновок про внесення змін до актового запису цивільного стану або про відмову в цьому. У разі відмови у внесенні змін до актового запису цивільного стану у висновку вказуються причини відмови та зазначається про можливість її оскарження в судовому порядку.

Згідно із пунктом 1.15 Правил внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 12 січня 2011 року № 96/5 та зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 14 січня 2011 року за №55/18793 (далі - Правила), відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновленні та анулюванні може бути оскаржена в судовому порядку.

Питання зміни національності громадянами України регулювалося Указом Президента України «Про порядок зміни громадянами України національності» від 31 грудня 1991 року № 24, відповідно до якого національність могла бути змінена особами, які при досягненні 16-річного віку та одержанні паспорта прийняли національність одного з батьків та бажали змінити її відповідно до національності другого з батьків. Зміна національності провадилася відділом внутрішніх справ виконавчого комітету районної, міської, районної у місті ради народних депутатів за місцем проживання заявника. Зміна національності допускалася також і щодо осіб, які обрали національність до прийняття цього Указу. Вказаний Указ втратив чинність на підставі Указу Президента України від 27 січня 1999 року № 70/99.

В даний час діюче законодавство України не містить вимог про внесення в паспорт громадянина України, у свідоцтво про народження, у свідоцтво про шлюб чи в інші документи відомостей про національність.

Проте, відповідно до статті 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

Згідно зі статтею 300 Цивільного кодексу України особа має право на індивідуальність, до якої відноситься і право визначати свою національність. Таке право підпадає під захист статті 8 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка передбачає, що кожна людина має право на повагу до її особистого і сімейного життя. Держава не може втручатися у здійснення цього права інакше ніж згідно із законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересах національної і громадської безпеки.

Стаття 11 Конституції України передбачає, що держава сприяє як консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, так і розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин в Україні.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції держав-членів Ради Європи про захист національних меншин (ратифікована Законом України від 9 грудня 1997 року № 703/97-ВР) кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв`язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі.

Згідно з пунктом 2.13.2 Правил підставою для внесення змін в актові записи цивільного стану є постанова адміністративного суду. Зміни до актового запису цивільного стану відповідно до пункту 1.7 Правил вносяться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем зберігання відповідного актового запису, за винятком випадків, встановлених у пункті 2.28 розділу II цих Правил.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Аналізуючи вказане, вважаю, що поставлені заявником питання не можуть бути розглянуті у порядку окремого провадження, оскільки у даному випадку вимагається факт підтвердження того, що він належить до польської національності на підставі того, що його бабуся, прадідусь та прабабуся по лінії матері за національністю «поляки», то і він себе відносить до цієї національності.

Вважаю, що до переліку, визначеному у частині першій ст. 315 ЦПК України, юридичний факт, який просить встановити заявник, не відноситься.

Встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 315 ЦПК України, в судовому порядку можливо лише тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

При цьому, заявник не позбавлений права звернутися для вирішення питання про приналежність його до польської національності до органів реєстрації актів цивільного стану як суб`єкта владних повноважень, з метою внесення змін до актового запису щодо його національності, а у разі відмови такого суб`єкта - оскаржити її в судовому порядку. Справи про оскарження рішень органів реєстрації актів цивільного стану відносяться до компетенції адміністративних судів.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 186, 258-261, 293, 315 ЦПК України, суддя

УХВАЛИВ:

відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Святошинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Міністерстао юстиції України Центральне міжрегіональне управління Юстиції (м. Київ) про встановлення факту, що має юридичне значення.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження у справі надіслати заявникові, разом з заявою та матеріалами, що до неї додавалися. Копію заяви залишити в суді.

Ухала набирає законної сили негайно з моменту її підписання суддею, але може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: О.В. Ул`яновська