Рішення № 99495977, 07.09.2021, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/6816/20

Провадження № 2/645/558/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2021 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого – судді Сілантьєвої Е.Є.,

за участю секретаря Ятлової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в заочному порядку за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи- Харківська міська рада, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань із сплати коштів пайової участі -

встановив:

Представник Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради за довіреністю Хрущ Є.І. звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_1 , треті особи- Харківська міська рада, ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача суму заборгованості у зв`язку з невиконанням договірних зобов`язань із сплати коштів пайової участі в розмірі 6990,00 грн., інфляційні витрати у розмірі 210,00 грн., 3% річних у розмірі 168,71 грн та штраф у розмірі 1747,50 грн. Крім того просив стягнути з відповідача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що відповідно до ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка діяла на момент виникнення правовідносин з укладання договору у судовому порядку, замовник об`єкта будівництва зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту та укласти договір про пайову участь з органом місцевого самоврядування до прийняття об`єкта містобудування в експлуатацію.Відповідно до п. 1.4 Порядку пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова, затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 09.11.2011 № 804 (із змінами), який діяв на момент виникнення договірних правовідносин між позивачем та відповідачем (далі - Порядок), залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Водночас, ухилення замовника від укладення договору про пайову участь є порушенням зобов`язання, яке прямо передбачене чинним законодавством.

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 вимог ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.05.2019 року по справі № 645/4232/17, задоволено позов Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: Харківська міська рада, ОСОБА_2 , визнано укладеним Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Договір) між ОСОБА_1 та Департаментом економіки такомунального майна Харківської міської ради в редакції викладеній в резолютивній частині даного рішення суду.

16.08.2019 року Департаментом економіки та комунального майна подано заяву про виправлення описки в рішенні Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.05.2019 року по справі № 645/4232/17.

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.10.2019 року, яка набрала законної сили 05.11.2019 року по справі № 645/4232/17 - виправлено описки допущені в рішенні Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.05.2019 року по справі № 645/4232/17.

Відповідно до умов Договору (п. 4.1.) договір набирає чинності з часу підписання сторонами або набрання чинності судового рішення щодо укладання цього договору, та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Вказане рішення по справі № 645/4232/17 набрало законної сили 10.06.2019 року та підлягає обов`язковому виконанню.

Таким чином, беручи до уваги рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 02.05.2019 року по справі № 645/4232/17 та ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 11.10.2019 року по справі № 645/4232/17 договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова вважається укладеним між Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради та ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Строк виконання договору передбачений п. 2.1.2 Договору, відповідно до якого замовник сплачує пайовий внесок в повній сумі єдиним платежем або частинами протягом десяти календарних днів з дня укладення даного Договору, тобто до - 20.06.2019 року включно.

З метою досудового врегулювання спору управлінням соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна міської ради на адресу ОСОБА_1 19.03.2020 року направлено листа від 19.03.2020 року № 62/0/114-20 з вимогою до про необхідність сплати пайового внеску у розмірі 6990 грн. та штрафу в сумі 1747, 50 грн., як штрафної санкції за несвоєчасне перерахування пайового внеску за договором про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при реконструкції квартири АДРЕСА_1 під нежитлове приміщення (магазин) з влаштуванням окремого входу по АДРЕСА_2 .Розрахунок суми штрафу та загальної заборгованості за несвоєчасне перерахування пайового внеску за договором складено та підписано заступником директора Департаменту економіки та комунального майна міської ради, який також було направлено 20.01.2020 року до відповідача разом з листом від 17.01.2020 року №13/0/114-20. Проте, відповідач відмовився від виконання судового рішення, про що повідомив позивача.

На підставі викладеного до суду подано відповідний позов.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2020 року визначено головуючого суддю - Сілантьєву Е.Є.

Інформаційною довідкою з Реєстру територіальної громади м. Харкова підтверджено, що місце проживання відповідача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 .

Ухвалою судді Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.11.2020 року по справі відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін у судове засідання.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі, в разі неявки в судове засідання відповідача не заперечував проти винесення заочного рішення.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи відповідач, згідно вимог ч.8 ст.128 ЦПК України, в судове засідання не з`явилась, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомила.

Належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи третя особа ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, в порушення ч.3 ст.131 ЦПК України про причини неявки суд не повідомила.

Відповідач також в установлений ч. 7 ст.178 ЦПК України строк не подала до суду відзив на позовну заяву, у зв`язку із чим суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Відповідно до ст. 224 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення з урахуванням того, що позивач не заперечував проти такого вирішення справи.

Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1 ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судовим розглядом і вбачається із матеріалів справи, рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкові від 02.05.2019 року позовні вимоги Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи – Харківська міська рада, ОСОБА_2 було частково задоволено, визнано укладеним договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Харкова (надалі - Договір) та викладено його зміст у резолютивній частині рішення суду.

Відповідно до умов Договору (п. 4.1.) договір набирає чинності з часу підписання сторонами або набрання чинності судового рішення щодо укладання цього договору, та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків за договором.

Рішення набрало законної сили 10.06.2019 року.

Строк виконання договору передбачений п. 2.1.2 Договору, відповідно до якого замовник сплачує пайовий внесок в повній сумі єдиним платежем або частинами протягом десяти календарних днів з дня укладення даного Договору, тобто до - 20.06.2019 року включно.

Відповідно до вимог ч. 4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згідно частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Крім того, згідно з статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що в обумовлені у Договорі строки, відповідачем не було сплачено пайовий внесок ані єдиним платежем ані частинами протягом десяти календарних днів з дня укладення даного Договору (з 10.06.2019 року).

Ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (пункт 45)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

З огляду на те, що відповідач порушила вказане грошове зобов`язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

При цьому іншого порядку компенсації грошей (грошових коштів) у зв`язку з їх знеціненням, окрім встановленого індексу інфляції (індексу споживчих цін), чинним законодавством України не передбачено.

Зволікання відповідача з виконанням судового рішення, що набрало законної сили, призвело до девальвації (знецінення) грошових коштів, стягнутих з них судовим рішенням, та інших втрат, а отже, позивач вправі вимагати від відповідачів сплати не тільки суми боргового зобов`язання, що набуло грошового виразу, а й з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п.2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періоді у порівнянні з базовим.

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначене відповідає правовому висновку, наведеному у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1946цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18), у постановах Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 459/3560/15-ц, від 11 липня 2018 року у справі № 753/23612/15-ц, від 05 вересня 2018 року у справі № 461/479/16-ц, від 22 листопада 2018 року у справі № 761/43507/16-ц.

Відповідач знала про грошове зобов`язання, що підтверджується ухваленим рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 02.05.2019 року, яке набрало законної сили 10.06.2019 року, однак грошову суму не сплатила, чим порушила вказане грошове зобов`язання. На підставі вищевикладеного у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.

Оскільки на підставі судового рішення між сторонами виникло грошове зобов`язання, то його невиконання зумовлює застосування положень частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначений правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року № 6-1946цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Отже, відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили.

Права та інтереси стягувача у випадку невиконання боржником рішення суду про стягнення коштів забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання будь-якого грошового зобов`язання.

Саме таку правову позицію щодо застосування положень статті 625 ЦК України висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц, провадження № 14-16цс18.

Таким чином, суд прийшов до висновку щодо наявності підстав для стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат на грошові кошти за неналежне виконання грошового зобов`язання, є законним та узгоджується з зазначеними вище нормами матеріального права.

Щодо стягнення із відповідача суми штрафу, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1,2 си. 549 ЦК України, Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частиною першою статті 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Так, згідно п.3.1 Договору, у разі невиконання або неналежного виконання «Замовником» обов`язків, передбачених п. 2.1 цього договору, «Замовник» сплачує до бюджету міста Харкова штраф у розмірі 25% від суми не перерахованих коштів у визначений термін.

Пунктом 2.1 Договору встановлена сума пайового внеску у розмірі 6999,00 грн., яка не була сплачена відповідачем до бюджету міста Харкова, тобто сума штрафу становить 25% від 6990,00 грн., що дорівнює 1747,50 грн.

Вищевикладене свідчить про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення суми штрафу з відповідача за неналежне виконання умов Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова.

Питання про розподіл судових витрат вирішується судом відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 5, 11-13, 76-89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 280-283, 352-355 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 до бюджету міста Харкова суму основного боргу у розмірі 6 990 (шість тисяч дев`ятсот дев`яносто) гривень 00 копійок; 3% річних за період з 21.06.2019 року по 20.06.2020 року у розмірі 210 (двісті десять) гривень 00 копійок; інфляційні витрати за період з липня 2019 року по червень 2020 року у розмірі 168 (сто шістдесят вісім) гривень 71 копійка.

Стягнути з ОСОБА_1 до бюджету міста Харкова штраф у розмірі 1 747 (одна тисяча сімсот сорок сім) гривень 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривні 00 копійок.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Фрунзенський районний суд м. Харкова.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи

Позивач: Департамент економіки та комунального майна Харківської міської ради, місцезнаходження: 61003, м. Харків, пл. Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 25610834, р/р НОМЕР_1 , банк ДКСУ, МФО 820172;

Відповідач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце перебування: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

Треті особи: Харківська міська рада, місцезнаходження: 61003, м. Харків, пл. Конституції, буд. 7, код ЄДРПОУ 04059243;

ОСОБА_2 , місце перебування: АДРЕСА_5 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 .

Повний текст рішення складено 09.09.2021 року.

Головуючий суддя -