Рішення № 99495681, 23.07.2021, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/12102/21

Провадження № 2/643/4566/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2021 року Московський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді-Майстренко О.М., за участю секретаря –Cілаєвої Е.О. , розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «БК «Укртехносфера» про визнання права власності в порядку спадкування за законом , суд,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просить суд визнати за ним право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями та спорудами, а саме будівель під літ. «А1» – площею 63,2 кв.м., гаражу під літ. «М» площею 14,5 кв.м., гаражу під літ. «С» – площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» – площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» – площею 1,2 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовної заяви, з урахуванням додаткових пояснень, позивач зазначає, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 03.03.2010 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який був рідним братом позивача. Також відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 21.08.2015 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , яка була дружиною брата позивача. Також відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , від 09.03.2019 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , який був сином брата позивача та племінником позивача.

Таким чином єдиним спадкоємицем за законом третьої черги після смерті рідного брата – ОСОБА_3 , та його спадкоємців першої черги жінки – ОСОБА_4 та сина – ОСОБА_2 є - позивач за справою . Інших спадкоємців після смерті племінника позивача немає. Заповіту ОСОБА_2 не залишив.

Спадщину позивач прийняв, оскільки на день смерті був зареєстрований та проживав разом з племінником, за адресою: АДРЕСА_2 .

Так згідно технічного паспорта на житловий будинок, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається наявність житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме будівель житлового дому під літ. «А1» – 1912 року будівництва, площею 63,2 кв.м., гаражу під літ. «М» – 1983 року будівництва, площею 14,5 кв.м., які належали ОСОБА_3 , та самочинного будівництва гаражу під літ. «С» – 1997 року будівництва, площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» – 2003 року будівництва, площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» – 2003 року будівництва, площею 1,2 кв.м.

Право власності на зазначений об`єктсвоєчасноне було зареєстровано ані рідним братом позивача – ОСОБА_3 , ані жінкою брата – ОСОБА_4 , ані племінником позивача (який був рідним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) – ОСОБА_2 . На даний час позивачем було отримано усну претензію від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укртехносфера» щодо звільнення будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що ТОВ «БК«Укртехносфера» вважає себе власником будівель по АДРЕСА_1 , а саме гаражу під літ. «С» 1997 року будівництва, площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» 2003 року будівництва, площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» 2003 року будівництва, площею 1,2 кв.м., у зв`язку з будівництвом таких будівель.

Позивач та представник позивача в судове засідання не з`явились, надали заяву, в якій позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили слухати справу у їх відсутінсть.

Представник відповідача надав заяву, в якій просить розглядати справу у відсутність представника відповідача , проти позову не заперечує.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.223ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувався за відсутності сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків,передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень,крім випадків,встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, щопункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи(Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

За вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд встановлює такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню для цих правовідносин.

Суд, дослідив матеріали справи, вважає, що заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_1 від 03.03.2010 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 , який був рідним братом позивача. Також відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_2 від 21.08.2015 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_4 , яка була дружиною брата позивача. Також відповідно до свідоцтва про смерть НОМЕР_3 , від 09.03.2019 року, виданим Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_2 , який був сином брата позивача та племінником позивача.

Таким чином єдиним спадкоємицем за законом третьої черги після смерті рідного брата – ОСОБА_3 , та його спадкоємців першої черги жінки – ОСОБА_4 та сина – ОСОБА_2 є - позивач за справою . Інших спадкоємців після смерті племінника позивача немає. Заповіту ОСОБА_2 не залишив.

Спадщину позивач прийняв, оскільки на день смерті був зареєстрований та проживав разом з племінником, за адресою: АДРЕСА_2 .

Так згідно технічного паспорта на житловий будинок, виданого КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається наявність житлового будинку АДРЕСА_1 , а саме будівель житлового дому під літ. «А1» – 1912 року будівництва, площею 63,2 кв.м., гаражу під літ. «М» – 1983 року будівництва, площею 14,5 кв.м., які належали ОСОБА_3 , та самочинного будівництва гаражу під літ. «С» – 1997 року будівництва, площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» – 2003 року будівництва, площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» – 2003 року будівництва, площею 1,2 кв.м.

Право власності на зазначений об`єкт своєчасноне було зареєстровано ані рідним братом позивача – ОСОБА_3 , ані жінкою брата – ОСОБА_4 , ані племінником позивача ( який був рідним сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) – ОСОБА_2 . На даний час позивачем було отримано усну претензію від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Укртехносфера» щодо звільнення будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з тим, що ТОВ «БК«Укртехносфера» вважає себе власником будівель по АДРЕСА_1 , а саме гаражу під літ. «С» 1997 року будівництва, площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» 2003 року будівництва, площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» 2003 року будівництва, площею 1,2 кв.м., у зв`язку з будівництвом таких будівель.

Статтею 41 Конституцією України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно із частиною четвертою статті 3 зазначеного Закону речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Тобто, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (03 серпня 2004 року) нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв`язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, як офіційного визнання державою такого права, а не підставою його виникнення.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Крім того, згідно з частинами першою та другою статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

До 05 серпня 1992 року закон не передбачав процедуру введення нерухомого майна в експлуатацію при оформленні права власності.

Враховуючи вищезазначене, індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію.

Фактично єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації (лист Міністерства юстиції України від 23 лютого 2016 року № 8.4-35//18/1).

Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень ст. 1218 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих у п. 7 ППВСУ від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування".

За змістом зазначених роз`яснень спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Це узгоджується із частинами 3,5 ст. 376 ЦК і нормами про поняття спадкування та склад спадщини (статті 1216,1218 ЦК).

Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об`єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства (частини 3, 5 ст. 376 ЦК) належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину.

Право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно відповідно до частин 3,5 ст. 376 ЦК є суб`єктивним цивільним правом, яке переходить у порядку спадкування відповідно до норм статей 1216,1218 ЦК.

Відповідно до ст.375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Так ,згідно технічного паспорта на житловий будинок, виданих КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», вбачається, що земельну ділянку площею 578 кв.м. по АДРЕСА_1 було виділено для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на підставі рішення Ради народних депутатів Московського району від 24 вересня 1955 року № 154, зареєстрованого в міському БТІ м. Харкова за № 14669, на якій збудований будинок та самочиннопобудовані добудови до житлового будинку під літ. «С», «О», «Т», тобто є обов`язкова умова наявність у праві власності земельної ділянки.

Згідно ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно дост. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак позивач не міг звернутись із відповідною заявою до нотаріуса для оформлення спадщини, у зв`язку із відсутністю реєстрації вказаного майна, в результаті чого у відповідача відсутнє свідоцтво про право на спадщину.

Враховуючи, що позивач прийняв спадщину у встановленому законом порядку, однак позбавлений можливості її оформити, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Приймаючи до уваги вищенаведене та керуючись ст.ст.12,13,81,259,263-265,268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , з належними до нього будівлями та спорудами, а саме: будівель під літ. «А1» – площею 63,2 кв.м., гаражу під літ. «М» площею 14,5 кв.м., гаражу під літ. «С» – площею 19,5 кв.м., літнього душа під літ. «О» – площею 1,3 кв.м. та туалету під літ. «Т» – площею 1,2 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті племінника - ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі поданняапеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Майстренко О.М.