Рішення № 99494712, 31.08.2021, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/22159/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року Рівненський міський суд

в особі судді – Ковальова І.М.

при секретарі – Соломон О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

В Рівненський міський суд з позовом до Рівненської обласної державної адміністрації про скасування розпорядження про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу звернувся ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 06 грудня 2019 року визначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

За клопотанням відповідача, ухвалою від 04 лютого 2020 року суд залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі (далі - Фонд).

В судовому засіданні позивач та представник позивача заявлені позовні вимоги повністю підтримали, просять суд їх задовольнити - скасувати розпорядження Голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24 жовтня 2019 року № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновити ОСОБА_1 на посаді голови Рівненського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з 25 жовтня 2019 року, стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеною прогулу з 25 жовтня 2019 року по день постановлення судом рішення.

В судовому засіданні представник відповідача заявлені позовні вимоги позивача не визнав та просить суд відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов.

В судовому засіданні представник третьої особи з приводу заявлених позовних вимог повністю підтримав позицію представника відповідача.

Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши матеріали справи та подані сторонами письмові докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 розпорядженням голови Рівненської обласної державної адміністрації №153-к від 08 липня 2015 року був призначений та працював на посаді голови Рівненського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі. Вказана обставина підтверджується наявною в матеріалах справи копією зазначеного розпорядження.

Як встановлено в судовому засіданні та доводиться наявною у справі копією розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації №103-к від 24 жовтня 2019 року (далі - Розпорядження), ОСОБА_1 звільнено з посади 24 жовтня 2019 року, керуючись пунктом 4 частини 1 статті 40, статтями 147-149 Кодексу законів про працю України.

В Розпорядженні зазначено, що зважаючи на відсутність ОСОБА_1 на роботі 16 жовтня 2019 року більше трьох годин без поважних причин, з урахуванням листа Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19, акта про відсутність на робочому місці від 16 жовтня 2019 року, складеного працівниками Фонду, прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 .

Представник відповідача заявив клопотання про допит свідків ОСОБА_2 - заступника голови Фонду, Ціхоцької О.А. - бухгалтера Фонду, яке було задоволене судом.

Судом встановлено, не заперечувалося сторонами та підтверджено показами свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , що після виходу з відпустки, 07 жовтня 2019 року по 24 жовтня 2019 року (до дня звільнення) ОСОБА_1 , як керівник Фонду не мав права першого підпису, печатки Фонду, увесь час після виходу з відпустки голови Фонду, заступник голови Фонду виконував обов`язки голови, які були покладені на нього розпорядженням відповідача, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником Фонду був зазначений ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що про вказані обставини позивач письмово звертався до голови Рівненської обласної державної адміністрації листом від 07 жовтня 2019 року, який зареєстровано в Рівненській ОДА за номером 8454/0/01-28/19 07 жовтня 2019 року о 10 год. 38 хв., вказуючи на неможливість здійснення посадових повноважень та проханням усунути порушення його прав, як керівника Фонду і працівника.

Представник позивача в судовому засіданні, вказуючи на упередженість та протиправність дій відповідача, посилалася на те, що хоча зазначений лист стосувався роботи Фонду та безпосередньої роботи голови Фонду та надійшов до відповідача на 17 днів раніше, аніж лист Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19, він розглянутий відповідачем не був та на нього не була надана відповідь по суті зазначених у ньому проблем, вирішення яких було безпосередньою та виключною компетенцією відповідача. В той час, як лист Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19 був складений 24.10.2019, направлений відповідачу 24 жовтня 2019 року отриманий, зареєстрований, розглянутий ним 24 жовтня 2019 року і по ньому в цей же день було прийняте рішення про звільнення позивача, яке саме по собі передбачає підготовку проекту розпорядження, його візування службами ОДА, а також здійснення передбачених законом заходів, які гарантують дотримання прав працівника при його звільненні з ініціативи роботодавця або уповноваженого роботодавцем органу чи особи.

Представник відповідача не надав суду доказів на спростування вказаних обставин, які доведені наявними у справі копією листа Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19 та копією розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації №103-к від 24 жовтня 2019 року «Про звільнення ОСОБА_1 ».

В оскаржуваному Розпорядженні зазначені підстави для звільнення позивача: у зв`язку з відсутністю ОСОБА_1 на роботі 16 жовтня 2019 року більше трьох годин без поважних причин, з урахуванням листа Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19, акта про відсутність на робочому місці від 16 жовтня 2019 року, складеного працівниками Фонду.

Встановлюючи факт відсутності працівника на роботі, суд звертає увагу на те, що в оскаржуваному Розпорядженні вказано про відсутність на роботі позивача 16 жовтня 2019 року більше 3-х годин впродовж робочого дня, а в акті про відсутність на робочому місті від 16 жовтня 2019 року, складеного працівниками Фонду (заступником голови Фонду в.о. обов`язки голови Фонду Пахолюком В.О., начальником фінансово-кредитного відділу ОСОБА_3 , начальником юридичного відділу Януль-Сидорчук Х.В.), зазначено про відсутність впродовж 8 годин, такі ж дані містяться у листі Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19, підписаному в.о. голови Фонду Пахолюком В.О.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка заступник голови Фонду ОСОБА_2 не зміг підтвердити ні дату, ні час відсутності позивача на робочому місці. Посилався на часті випадки відсутності голови Фонду на роботі в різні дні і впродовж різного часу. Більш точних свідчень дати не міг, посилаючись на те, що точно не пам`ятає. При з`ясуванні обставин, як і ким, коли і у зв`язку з чим була виявлена відсутність ОСОБА_1 на робочому місці пояснити не зміг, посилаючись на те, що ОСОБА_1 «усі шукали». При цьому підтвердив, що печатка Фонду, право першого підпису і право видання розпорядчих документів Фонду, як і виконання обов`язків голови Фонду були у нього. Підтвердив, що ініціатива та вказівка скласти акт відсутності на робочому місці ОСОБА_1 належать йому, проте не зміг пояснити в який період робочого дня він дав таку вказівку, якого числа, місяця.

Не зміг пояснити, кому саме мав чи повинен був голова Фонду повідомляти про причини своєї відсутності в контексті того, що в акті зазначено «причини відсутності не повідомив», а також на підставі чого (без повідомлення причин відсутності) зробив висновок про відсутність 16 жовтня 2019 року голови Фонду на роботі без поважних причин, як це зазначено в листі Фонду за його підписом, направленому Рівненській обласній державній адміністрації.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка начальником фінансово-кредитного відділу ОСОБА_3 , не змогла підтвердити ні дату, ні час відсутності позивача на робочому місці. Факт складання акту підтвердила. Пояснити, яким чином пересвідчувалася у відсутності голови Фонду на робочому місці не змогла, вказала, що його не бачила. Підтвердила, що печатка Фонду, право першого підпису і право видання розпорядчих документів Фонду, як і виконання обов`язків голови Фонду були у заступника голови Фонду Пахолюк В.О. і після виходу 07 жовтня 2019 року з відпустки голови Фонду Пашковського В.Г.

Суд констатує, що відповідач, 24 жовтня 2019 року отримавши лист Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19 за підписом в.о. голови Фонду, акта про відсутність на робочому місці голови Фонду Пашковського В.Г. від 16 жовтня 2019 року, складеного працівниками Фонду, не вжив жодних заходів до перевірки фактів, викладених у них. Доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до п.41 статуту Фонду, затвердженого розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації 18 травня 1998 року № 305 (у редакції розпорядження голови Рівненської обласної адміністрації 27 березня 2019 року № 262) :

«41. Голова Фонду:

2)розподіляє обов`язки між працівниками Фонду;

6)представляє інтереси Фонду в усіх закладах без доручення, діє від імені Фонду у встановленому порядку, розпоряджається коштами та майном Фонду, укладає угоди;

7)делегує окремі свої повноваження працівникам Фонду.»

В судових засіданнях позивач та представник позивача звертали увагу, що Голова Фонду лист № 218/19 від 24 жовтня 2019 року на адресу Рівненської обласної адміністрації не направляв, повноважень щодо представництва Фонду в відносинах з РОДА жодному працівнику Фонду не делегував та не уповноважував вести переписку від імені Фонду, вказували та те, Рівненська обласна державна адміністрація, яка достеменно обізнана з статутом Фонду, оскільки затверджує його та неодноразово цитує у самому Розпорядженні, безумовно обізнана з тим, хто представляє Фонд та чи є направлений лист листом Фонду.

Суд приймає до уваги доводи позивача про те, що попри очевидну необхідність з`ясувати легітимність повноважень особи, яка підписала та направила зазначений лист від імені Фонду, відповідач негайно розглянув його.

Відповідач не навів аргументів на спростування вказаних тверджень.

Позивач наполягав в судовому засіданні на тому, що сам факт направлення листа Фондом (якого він, як голова Фонду не направляв) 24 жовтня 2019 року, вимога Рівненської ОДА про надання пояснень листом від 24 жовтня 2019 року (врученого Фонду, а не позивачу) та винесення Розпорядження про звільнення голови Фонду 24 жовтня 2019 року є достатнім доказом неправомірності та упередженості дій відповідача.

Відповідач не навів суду доказів чи міркувань, які б довели хибність вказаних доводів.

Беручи до уваги покази свідків, у сукупності з іншими наявними у справі матеріалами, суд приходить до висновку, що факт відсутності позивача на роботі 16 жовтня 2019 року до видання розпорядження про звільнення відповідачем не перевірявся та суду не доведений.

Щодо повідомлення позивача про факт дисциплінарного проступку як підставу подальшого звільнення, судом встановлено наступне.

Отримавши лист Фонду від 24 жовтня 2019 року № 218/19 про відсутність голови Фонду на роботі 16 жовтня 2019 року за підписом заступника голови Фонду в.о. голови Фонду, Рівненська ОДА 24 жовтня 2019 року на адресу Фонду скерувала лист за вих. №7428/01-28/19.

На доведення факту направлення такого листа та отримання його Фондом, відповідач надав суду копію витягу з журналу реєстрації вхідної кореспонденції Фонду, де під номером 209 зареєстровано отримання Фондом вказаного листа.

Вказаний доказ, поза тим, не доводить обставину вручення зазначеного листа позивачу та його обізнаність про існування щодо нього обставин, які безпосередньо та суттєво впливають на його права та обов`язки, надання йому можливості спростувати або пояснити вказані обставини, що є правом працівника, який притягується до дисциплінарної відповідальності з застосуванням, у даному випадку, крайнього заходу дисциплінарного стягнення – звільнення з роботи.

В оскаржуваному Розпорядженні про звільнення значиться, що відповідно до частини 1 статті 149 Кодексу законів про працю України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. А також вказано, що листом від 24 жовтня 2019 року Рівненська обласна державна адміністрація зажадала пояснення від голови Фонду Пашковського Володимира стосовно відсутності на роботі 16 жовтня 2019 року.

Як встановлено судом, передбаченого частиною 1 статті 149 Кодексу законів про працю України обов`язку роботодавець не виконав, чим, відповідно, порушив права позивача щодо можливості пояснити причини відсутності на роботі або спростувати сам факт такої відсутності.

Надана відповідачем копія листа №7623/0/01-28/19 від 31 жовтня 2019 року підтверджує, що на день звільнення позивачу не було повідомлено про обставини його звільнення та не забезпечено дотримання його прав на надання пояснень чи спростувань. Доказів отримання і вказаного листа позивачем суду не надано, що не впливає на висновки суду про доведеність того, що позивача не було повідомлено про обставини його звільнення з юридично-правовими наслідками, які виникли внаслідок цього.

Щодо посилання представника відповідача на застосування позиції Верховного Суду, викладеної в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №583/2695/18 про те, що відсутність пояснень працівника щодо обставин порушення, яке стало підставою звільнення не свідчать про незаконність звільнення та скасування наказу про звільнення, суд наводить наступне:

У вказаній постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначено: «Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом з тим правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений представленими суду доказами.»

При вирішенні спорів суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини та висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених у його постановах (частина 4 статті 10, частина 4 статті 263 ЦПК України).

Отже, правова позиція Суду, на яку посилається відповідач, стосується двох підстав: забезпечення гарантії, наданих порушнику, для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення та обов`язку урахування письмового пояснення працівника при вирішенні питання щодо застосування до нього стягнення.

Вказана правова позиція застосовується судом при розгляді даної справи та суд приходить до висновку, що таких гарантій прав позивача відповідачем дотримано не було.

Щодо правової позиції Суду про можливість невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, що не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, суд застосовує вказану правову позицію при оцінці спірних правовідносин та судовому розгляді справи та приходить до висновку, що умова можливості невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення, передбачена наведеною правовою позицією у відповідача не існувала.

Так, наданими та дослідженими судом доказами встановлено, що до прийняття рішення про звільнення факт порушення трудової дисципліни підтверджений не був, представленими суду доказами цей факт також не доведено.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України § 23).

Суд бере до уваги встановлені та доведені обставини того, що позивач тривалий час був позбавлений можливості виконувати свої трудові обов`язки, чим порушувалися його права, про що письмово інформував відповідача, який не повідомив позивачу про результати розгляду його звернень та не усунув вказаних обставин.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Конституцією України частиною 2 статті 19 закріплено принцип, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку, що за змістом статті 235 Кодексу законів про працю України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Поняття «поновлювати» означає повертати втрачений стан, продовжувати перерваний процес, стосунки і таке інше. Отже, поновлення на роботі - це надання працівнику обумовленої трудовим договором роботи, саме тієї, з якої він був звільнений. Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного суду України від 11.07.2012 року у справі №6-65цс12.

У постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі №6-33цс14 зазначається, що у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що звільнення позивача було проведено без законної підстави та з порушенням передбаченого законом порядку, яке мало не формальні ознаки, а було неправомірним за своєю суттю.

Тому суд вважає, що позовні вимоги про скасування розпорядження Голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24.10.2019 № 103-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлення ОСОБА_1 на посаді голови Рівненського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з 25 жовтня 2019 року підлягають до задоволення.

Згідно з частини 2 статті 235 КЗпП України при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

З огляду на що, підлягає до задоволення і вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день поновлення на роботі органом, що розглядає трудовий спір, як похідна від задоволених вимог про скасування рішення про звільнення та поновлення працівника на роботі.

Задовольняючи вказану позовну вимогу саме до відповідача, суд виходить з того, що другим пунктом оскаржуваного розпорядження «Про звільнення ОСОБА_1 » встановлено: «Рівненському обласному фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі провести з ОСОБА_4 розрахунок», з чого суд приходить до висновку, що прийняття рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно з поновленням позивача на роботі належить до компетенції відповідача, який є належним відповідачем у досліджуваних судом правовідносинах. Інших доводів суду не наведено, заперечень з цього приводу відповідачем суду не надано.

Про необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення її порушених прав йдеться в рішенні Європейського суду з прав людини від 9 січня 2013 року у справі "Олександр Волков проти України".

В цьому ж рішенні звертається увага на те, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд приходить до висновку, що саме в такий спосіб буде досягнуто ефективне та реальне забезпечення відновлення порушених прав позивача, ураховуючи практику ЄСПЛ з вказаного питання та фактичні встановлені судом обставини справи.

Розрахунок середньоденного заробітку проводиться у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100 (зі змінами) (далі – Порядок №100).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку №100: «1. Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках:

з) вимушеного прогулу та за час затримки виконання рішення суду;»

Згідно розділу 2: «II. Період, за яким обчислюється середня заробітна плата

2. Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.»

Змістом абзацу 19 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 встановлено: «При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю».

Як вбачається із довідки про нарахування та виплату заробітної плати та інших нарахувань за період з 01 січня 2019 року по 30 вересня 2019 року ОСОБА_1 станом на 08 жовтня 2019 року, у позивача немає відпрацьованих днів та нарахованої заробітної плати ні у період 2-х місяців, які передують звільненню (вересень-серпень 2019), ні в 2-х попередніх перед цим періодом місяцях (липень-червень 2019), а виплати відпускних та лікарняних (згідно наведеного вище) не включаються до розрахунку середнього заробітку у випадку його встановлення.

Згідно з абзацом 20 пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 встановлено, якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Згідно Додаткової угоди №1 від 16 січня 2016 року до Контракту з головою Рівненського обласного фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, що належить до сфери управління Рівненської держадміністрації №256/01-2015 від 08 липня 2015, підписаної в.о. голови Рівненської обласної державної адміністрації та головою Фонду, абзац 1 пункту 2 контракту викласти в такій редакції: «20. За виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, Керівникові нараховується заробітна плата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 травня 1999 року № 859 «Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності та об`єднань державних підприємств» у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат працівника основної професії, визначеної у колективному договорі.

Представник позивача надала суду розрахунок середнього заробітку у якому, зокрема, зазначила, що оскільки в колективному договорі не визначено терміну «працівник основної професії» та не встановлено розміру «мінімальної заробітної плати працівника основної професії», слід застосовувати розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом, яка станом на 01 січня 2019 року встановлена у розмірі 4173 грн.

Відповідач не заперечив вказаних обґрунтувань, власного розрахунку суду не надав, проти розрахунку позивача не заперечував.

Суд, перевіривши розрахунок середнього заробітку, зроблений представником позивача, погоджується з його правильністю, виходячи з приписів Порядку №100, який встановлює порядок розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу для цілей, які є предметом позовних вимог.

Період вимушеного прогулу починається з дня звільнення позивача з роботи до дня його поновлення на роботі органом, який розглядає трудовий спір: з 25 жовтня 2019 року по 31 серпня 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволені повністю, понесені судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,12,81,141,263,264,265,268,273, 354ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рівненської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі про скасування розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу – задоволити.

Скасувати розпорядження голови Рівненської обласної державної адміністрації від 24 жовтня 2019 року №103-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді голови Рівненського обласного Фонду підтримки індивідуального житлового будівництва на селі з 25.10.2019.

Стягнути з Рівненської обласної державної адміністрації, м.Рівне, майдан Просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712 на користь ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1

середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 жовтня 2019 року по 14 червня 2021 року в розмірі 405 376,56 грн. та понесені судові витрати по справі, а саме сплачений судовий збір в розмірі 4053,77 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , проживає АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1

Відповідач: Рівненська обласна державна адміністрація, м.Рівне, майдан Просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712

Третя особа: Рівненський обласний Фонд підтримки індивідуального житлового будівництва на селі, м.Рівне, вул.Словацького, 4/6

Суддя Рівненського

міського суду І.М.Ковальов