Рішення № 99485687, 06.09.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1402/21

Провадження № 2/459/675/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого – судді Грабовського В.В.,

з участю секретаря судового засідання Войтків Р.І.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

12.05.2021 року позивач звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 59284, 40 грн. та моральну шкоду в сумі 10000, 00 грн. В обґрунтування позову зазначила, що вона працювала у Комунальному підприємстві «Червоноградтеплокомуненерго» з 10.03.1992 р. по 22.02.2017 р. на різних посадах, остання - бухгалтер. На підставі наказу № 41-к від 22.02.2017 р. відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України вона була звільнена з роботи. В день звільнення відповідачем не було виплачено нараховану їй заробітну плату. Станом на 22.02.2017 р. (день звільнення) їй було нараховано до виплати 7242, 42 грн. заробітної плати, яка частинами виплачувалась, залишок заборгованості було сплачено лише 31.07.2017 року. Крім того, відповідачем неправильно нараховано зарплату за лютий 2017 року.07.10.2019 року вона звернутися до Головного управління Держпраці у Львівській області зі скаргою на неправомірні дії відповідача. За результатами перевірки було встановлено, що при обчисленні заробітної плати за лютий 2017 року ОСОБА_1 не було проведено нарахування заробітної плати за фактично відпрацьований час (13 днів), що слугує підставою для донарахування заробітної плати.Крім того, в ході перевірки було встановлено, що виплата заробітної плати ОСОБА_1 за січень 2017 р. була виплачена в березні 2017 р., а заробітна плата за лютий 2017 р. - в липні 2017 р. У зв`язку із неправильністю обчислення остаточної суми заробітної плати за лютий 2017 р., належної працівникові при звільненні, остаточний розрахунок за донарахованою заробітною платою в сумі 2553, 79 грн. відповідачем було здійснено лише 23.02.2018 року. Внаслідок несвоєчасного отримання розрахунку при звільненні вона змушена була неодноразово звертатись із заявами про відновлення порушеного права. Крім того, вона недоотримала суми, належні їй як допомога по безробіттю. Це вимагало від неї додаткових затрат енергії, часу, у зв`язку з чим було порушено її звичний ритм та спосіб життя, понесла матеріальні витрати, отримала емоційний стрес, душевні страждання, негативні емоції.

29.06.2021 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що на підставі заяви працівника 21 лютого 2017 року роботодавцем видано наказ №41-К від 22 лютого 2017 року «Про звільнення з роботи» ОСОБА_1 , бухгалтера, звільнено з роботи 22.02.2017 р. за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України.Нараховані при звільненні кошти було виплачено частинами, у зв`язку з тяжким фінансовим становищем підприємства та остаточна виплата нарахованих коштів за лютий 2017 р. була проведена31.07.2017 р. В день звільнення позивач не працювала, доказів пред`явлення вимоги про розрахунок немає. В січні 2018 року бухгалтером ОСОБА_4 самостійно було виявлено, що при звільнені бухгалтера ОСОБА_1 не було подано в бухгалтерію рапорту, яким зафіксовано тривалість робочого часу працівників, про що бухгалтером була написана службова, згідно якої був складений рапорт, в січні 2018 року була проведена оплата за лютий 2017 року. Кошти, які були виявлені та нараховані самостійно підприємством в січні 2018 р., виплачені 23.02.2018 р., ОСОБА_1 не здійснила жодних заходів щодо інформування підприємства про невідповідність отриманого розрахунку при звільненні фактичному відпрацьованому часу. Крім того, строк позовної давності до вимог про стягнення середнього заробітку становить 3 місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Як видно з листа Головного управління держпраці у Львівській області від 07.11.2019 року, позивачу було відомо про порушення її права у листопаді 2019 року, а з позовом до суду остання звернулася у травні 2021 року, пропустивши строк позовної давності. Жодних доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань, позивачем не надано.

Ухвалою від 02.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.

30.06.2021 року призначено розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Позивач та її представник у судовому засіданні позов підтримали з підстав, вказаних у позовній заяві. Просили позов задовольнити. Позивач додатково пояснила, що в день звільнення вона не працювала, з вимогою про проведення розрахунку усно зверталась до відповідача.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала з підстав, вказаних у відзиві на позов.

З`ясувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з огляду на таке.

Установлено, що на підставі заяви позивача від 21 лютого 2017 року відповідачем видано наказ №41-К від 22 лютого 2017 року, яким ОСОБА_1 - бухгалтера, звільнено з роботи 22.02.2017 р. за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією цього наказу та копією трудової книжки позивача.

07.10.2019 року позивач звернулася зі скаргою до Головного управління Держпраці у Львівській області про порушення відповідачем законодавства про працю.

Згідно з довідками відповідача від 05.05.2021 року станом на 22.02.2017 року позивачу належала до виплати заробітна плата у сумі 7242, 42 грн., ця сума була виплачена частинами, остання виплата проведена 31.07.2017 року.

Відповідно до копії повідомлення до Головного управління Держпраці у Львівській області від 07.11.2019 року, адресованого позивачу, проведеною перевіркою встановлено, що за лютий 2017 року позивачу не проведено нарахування зарплати за фактично відпрацьований час (13 днів), що є порушенням вимог законодавства про працю, оскільки не виплачено зарплату за виконану роботу. Це порушення самостійно усунуто підприємством шляхом проведення відповідного донарахування у січні 2018 року. Крім того, при звільненні ОСОБА_1 22.02.2017 року виплату усіх сум, що належали їй при звільненні, проведено не в день звільнення. В день звільнення позивач не працювала, вимоги про проведення розрахунку адміністрацією підприємства не надано.

20.11.2019 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області винесено припис про усунення виявлених порушень директором Комунального підприємства «Червоноградтеплокомуненерго».

Вирішуючи спір, судом ураховано наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У частині 1 статті 117 КЗпП України зазначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).

Відповідно до ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

Отже, ураховуючи невиконання відповідачем обов`язку перед позивачем щодо здійснення виплати всіх належних їй сум, суд дійшов висновку про порушення права позивача на їх виплату.

При цьому судом не беруться до уваги посилання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства, як на підставу звільнення його від відповідальності у зв`язку з невиплатою позивачеві одноразової допомоги, оскільки, як зазначено в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності на підставі ст. 117 КЗпП.

Відповідачами не подано доказів відсутності його вини у затримці проведення розрахунку з позивачем; у матеріалах справи відсутні й будь-які дані щодо спору про розмір невиплачених позивачеві сум. За таких обставин наявні підстави для застосування положень частини 1 статті 117 КЗпП України щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22.02.2012 року роз`яснено, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як встановлено судом, розрахунок із позивачем було проведено 23.02.2018 року, 07.11.2019 року позивачу скеровано повідомлення Головного управлінням Держпраці у Львівській області про невиплату позивачу зарплати за лютий 2017 року, тобто найпізніше, коли позивач дізналася про порушення свого права, є місяць листопад 2019 року. Звернувшись із позовом до суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку 12.05.2021 року, позивач пропустила тримісячний строк звернення до суду, який розпочав свій перебуг у листопаді 2019 року, із заявою про поновлення пропущеного строку звернення до суду позивач не зверталася.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Слід зазначити, що до спірних правовідносин не застосовується строк позовної давності, тому суд відхиляє відповідні доводи відповідача.

Щодо позовної вимог про стягнення моральної шкоди у розмірі 10000 грн. суд звертає увагу на те, що відповідно до присів ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Оскільки позивачем не подано суду жодного доказу на підтвердження завдання їй моральної шкоди у зв’язку із затримкою розрахунку при звільненні, а також ураховуючи відмову в позові в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд дійшов висновку про відмову в позові у цій частині.

Керуючись ст.ст. 2, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга через Червоноградський міський суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (і.н. НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Комунальне підприємство «Червоноградтеплокомуненерго» (ЄДРПОУ 23966248, вул. Промислова, 1, м. Червоноград, Львівської обл.)

Повне судове рішення складено 08.09.2021 року.

Суддя: В. В. Грабовський