Рішення № 99480355, 09.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 року м. Київ № 755/12875/16-ц

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доУправління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києвітретя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета споруФонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Українипро відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ВСТАНОВИВ:

22.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства трест «Київміськбуд-6» (далі - ПрАТ трест «Київміськбуд-6»), яке в подальшому було змінено на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Києві (далі - УВД Фонду) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом - путівка за 2015 рік.

Позов обґрунтований тим, що 01.03.1984 при спорудженні « Водогрязелечебницы », за адресою: вул. Попудренка, 34, Дніпровський район, м. Київ , ОСОБА_1 отримав трудове каліцтво, внаслідок якого став інвалідом 1-ї групи безстроково, з постійним стороннім доглядом, паралічем обох ніг, 100% втратою професійної працездатності, втратою контролю над функціями тазових органів.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2017, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20.12.2017, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 01.04.2020 у справі № 755/12875/16-ц (провадження № 61-9895св18) касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15.09.2017 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20.12.2017 скасував, провадження у справі закрив. Верховний Суд повідомив ОСОБА_1 , що розгляд справи за його позовом віднесено до юрисдикції адміністративних судів та про те, що протягом десяти днів з дня отримання позивачем відповідної постанови він може звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

07.05.2020 до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.05.2020 справу № 755/12875/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2020 головуючим по справі № 755/12875/16-ц визначено суддю Пащенка К.С.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.06.2020 прийнято до провадження справу № 755/12875/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у місті Києві про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом. Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

01.07.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти позовних вимог посилаючись на наступне. Постановою Управління № 10/476 від 10.06.2004 позивачу було продовжено нарахування щомісячних страхових виплат та надання медико-соціальної допомоги; страхові виплати в повному обсязі проводились на рахунок позивача, номер якого містила страхова справа, з моменту призначення по листопад 2004 року; однак 30.11.2004 Московським відділенням Ощадбанку № 5398/442 було повернуто нараховані Управлінням за жовтень та листопад кошти з припискою «у зв`язку з закриттям особового рахунку»; внаслідок цього Управлінням винесено постанову про припинення страхових виплат № 09/592-3м від 10.12.2004, після чого останнє звернулось до ОСОБА_1 з проханням надати пояснення, на що отримано лист від 13.12.2004 з відмовою отримувати будь-які кошти від Фонду; у зв`язку з неможливістю примусити позивача отримувати страхові кошти Управління винесло постанову № 09/592 від 20.12.2004, якою припинялось надання соціальної допомоги з вичерпним переліком послуг, що припиняються, який включав у себе надання чи компенсацію вартості санаторно-курортного лікування в тому числі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.03.1984 ОСОБА_1 , при будівництві «Водогрязелечебницы», за адресою: м. Київ, вул. Попудренка, 34 , внаслідок нещасного випадку (падіння з висоти), отримав трудове каліцтво, про що був складений відповідний акт №1 про нещасний випадок на виробництві від 12.03.1984.

Згідно довідки серії ВТЕ-20 № 033365, виданої лікарсько-трудовою експертною комісією, позивачу була встановлена інвалідність першої групи безстроково із втратою професійної працездатності.

Відповідно до довідки про результати виявлення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потребі в додаткових видах допомоги, складеної 31.07.2001 спеціалізованою травматологічною медико-соціальною експертною комісією внаслідок проведеного огляду, ОСОБА_1 потребує санаторно-курортного лікування. Вказані відомості також підтверджуються медичним висновком № 679/15 від 29.03.2002.

Позивачем у якості письмового доказу надано до суду копію рахунку на оплату № УС00-000471 від 30.05.2016, постачальник послуги ГАУ РК «Специализированный спинальный санаторий им. Академика Н.Н. Бурденко », ИНН 9107005128, 296500, Крым Респ., Саки г., Курортная ул., дом № 10, на суму 229 050,00 рублів.

18.04.2015 позивачем направлено на адресу ПАТ трест «Київміськбуд-6» заяву щодо надання, придбання та оплати вартості путівки у спеціалізованому спинальному санаторії для лікування у 2015 році.

У відповідь на заяву позивача від 18.04.2015 надійшов лист ПАТ трест «Київміськбуд-6» № 04/58 від 21.04.2015, у якому зазначено, що всіма питаннями забезпечення позивача, як постраждалого на виробництві, соціальними послугами, в т.ч. і санаторно-курортним лікуванням, займається Фонд соціального страхування від нещасних випадків. У зв`язку з цим позивачу було рекомендовано звертатися саме до Фонду з питаннями, які стосуються його санаторно-курортного лікування.

УВД Фонду листом від 19.10.2016 № Д-119/15-123 повідомило ОСОБА_1 про те, що з 01.12.2004 страхові виплати та витрати на медико-соціальну допомогу позивачу припинені на підставі його відмови отримувати страхові виплати від Фонду (лист від 13.12.2004).

Серед іншого, Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України прийнято постанову від 10.12.2004 № 09/592-3м, якою ОСОБА_1 припинено страхову виплату та надання соціальних послуг, у зв`язку з відмовою отримувати кошти від Фонду ССНВ та закриття рахунку в банку.

Не погоджуючись із бездіяльністю відповідача, яка знайшла свій прояв у не компенсації вартості путівки на санаторно-курортне лікування ОСОБА_1 за 2015 рік, позивач звернувся із відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я регламентуються Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Відповідно до ч. 3 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» Фонд фінансує витрати на медичну та соціальну допомогу, у тому числі на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальний медичний, постійний сторонній догляд, побутове обслуговування, протезування, медичну реабілітацію, санаторно-курортне лікування, придбання спеціальних засобів пересування тощо, якщо потребу в них визначено висновками МСЕК та індивідуальною програмою реабілітації інваліда (у разі її складення). Фонд організовує цілеспрямоване та ефективне лікування потерпілого у власних спеціалізованих лікувально-профілактичних закладах або на договірній основі в інших лікувально-профілактичних закладах з метою якнайшвидшого відновлення здоров`я застрахованого.

Витрати на ліки, лікування, протезування (крім протезів з дорогоцінних металів), придбання санаторно-курортних путівок, предметів догляду за потерпілим визначаються на підставі виданих лікарями рецептів, санаторно-курортних карток, довідок або рахунків про їх вартість.

За приписами ч. 4 ст. 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» потерпілому, який став інвалідом, періодично, але не рідше одного разу на три роки, а інвалідам І групи щорічно безоплатно за медичним висновком надається путівка для санаторно-курортного лікування; у разі самостійного придбання путівки її вартість компенсує Фонд у розмірі, встановленому правлінням Фонду.

Потерпілому, який став інвалідом, компенсуються також витрати на проїзд до місця лікування і назад. Особі, яка супроводжує потерпілого до місця лікування і назад (крім санаторно-курортного лікування), Фонд компенсує за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) витрати на проїзд і житло за розмірами згідно із законодавством про службові відрядження. Особу, яка супроводжує на санаторно-курортне лікування інваліда, якому за висновком МСЕК або індивідуальною програмою реабілітації інваліда визначено потребу в супроводі, Фонд забезпечує путівкою без лікування (лише проживання та харчування) або компенсує такі витрати у разі самостійного придбання путівки.

Механізм забезпечення виконавчою дирекцією Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та її управліннями в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділеннями в районах та містах обласного значення потерпілих, які стали інвалідами, унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, санаторно-курортним лікуванням регламентується Положенням про забезпечення потерпілих внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання санаторно-курортним лікуванням, затвердженим постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 31.10.2007 № 49 (далі - Положення № 49).

Відповідно до п. 1.2 Положення № 49 санаторно-курортне лікування потерпілих здійснюється на території України в профільних санаторно-курортних закладах, де є відповідна лікувально-діагностична база, з урахуванням наявності природних лікувальних ресурсів, спеціального обладнання та приладів для лікування відповідних категорій хворих, за пред`явленням путівки на санаторно-курортне лікування та санаторно-курортної карти форми № 0-72/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)».

За приписами п. 2.1 Положення № 49 фінансування витрат на санаторно-курортне лікування потерпілих здійснюється виконавчою дирекцією Фонду, робочими органами виконавчої дирекції Фонду в межах передбачених коштів на ці цілі відповідно до потреби шляхом безготівкового перерахування коштів санаторно-курортним закладам, з якими укладено договори.

Відповідно до п. 2.2 Положення № 49 підставою для забезпечення потерпілих санаторно-курортним лікуванням є документи, зазначені в пункті 2.5 цього Положення, та висновок медико-соціальної експертної комісії, індивідуальна програма реабілітації інваліда (у разі наявності).

Відповідно до висновку МСЕК потерпілі забезпечуються санаторно-курортним лікуванням за прямими наслідками виробничої травми чи професійного захворювання.

Відповідно до п. 2.5 Положення № 49 для взяття на облік для санаторно-курортного лікування потерпілі (або уповноважені ними особи) подають до робочих органів такі документи: заяву за встановленою формою (додаток 1); висновок МСЕК про потребу потерпілого в санаторно-курортному лікуванні; медичну довідку лікувальної установи за формою № 070/о; індивідуальну програму реабілітації (у разі наявності).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Інструкції про порядок передачі виконавчій дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України документів, що підтверджують право застрахованого або членів його сім`ї на страхову виплату, затвердженої постановою Правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 20.04.2001 № 10, особова справа потерпілого ОСОБА_1 була прийнята Управлінням від ВАТ «Трест Київміськбуд-6» згідно Акту прийому-передачі № 10/184 від 08.06.2004.

Постановою Управління № 10/476 від 10.06.2004 потерпілому ОСОБА_1 було продовжено виплату щомісячних страхових виплат та надання медико-соціальної допомоги. Страхові виплати в повному обсязі проводились з моменту призначення по листопад 2004 року включно на рахунок потерпілого, що був повідомлений документально при передачі справи, та на який попередньо проводило виплати саме підприємство.

30.11.2004 Московським відділенням Ощадбанку № 5398/442 було повернуто кошти нараховані Управлінням за жовтень та листопад місяць з припискою «у зв`язку з закриттям особового рахунку». На підставі зазначених дій Управління винесло постанову про припинення страхових виплат № 09/592-3м від 10.12.2004, після чого звернулось до позивача з проханням надати пояснення, на що отримано лист від 13.12.2004, в якому повідомлялось про відмову отримувати будь-які кошти від Фонду.

У зв`язку фізичною неможливістю надавати зазначені кошти та відсутністю в Управління права зобов`язати потерпілого їх отримувати, Управлінням було винесено Постанову № 09/592 від 20.12.2004, якою додатково припинялось надання соціальної допомоги з вичерпним переліком послуг, що припиняються, який включав у себе витрати на санаторно-курортне лікування позивача та оплату вартості проїзду до місця призначення в тому числі.

Таким чином, для здійснення фінансування витрат на санаторно-курортне лікування позивача з боку відповідача, позивачем ОСОБА_1 мала б бути подана відповідна заява, за результатами подання якої позивача мали б взяти на облік та розглянути питання про надання фінансування на санаторне-курортне лікування його як потерпілого від нещасного випадку на виробництві. В той же час, як вбачається з матеріалів справи, соціальні виплати позивачу були припинені на підставі саме його заяви, при цьому інших заяв про надання виплат на санаторне-курортне лікування, позивачем відповідачу надано не було.

Щодо тверджень позивача про те, що постанови про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 № 09/592-3м оскаржуються у судовому порядку, а заява ОСОБА_1 від 13.12.2004 визнається такою, що подана внаслідок обману зі сторони Фонду, то суд зазначає таке.

Дійсно, у провадженні Окружного адміністративного суду м. Києва перебувала справа № 640/19132/19, у якій 24.11.2020 винесено рішення, яким позовні вимоги в частині визнання нечинними постанов Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 № 09/592-3м залишено без розгляду, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2021 у справі № 640/19132/19 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.11.2020 - без змін.

З огляду на зазначене, факт подачі заяви ОСОБА_1 від 13.12.2004 про припинення соціальних виплат підтверджується, а постанови Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в місті Києві про припинення страхової виплати та соціальних послуг від 20.12.2004 № 09/592, від 10.12.2004 № 09/592-3м є чинними.

Підсумовуючи вищевикладене, суд принагідно зазначає, що підставою для отримання соціальних виплат, а також для здійснення фінансування витрат на санаторно-курортне лікування є заява, яка подається потерпілою особою. Натомість, матеріалами цієї справи підтверджується тільки факт волевиявлення ОСОБА_1 щодо припинення соціальних виплат, в той час як інші заяви, зокрема, про надання путівки на санаторно-курортне лікування, не подавались.

Щодо заявлених позовних вимог про стягнення моральної шкоди, то вказані позовні вимоги також задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Позивачем до матеріалів справи не було надано будь-яких відомостей на підтвердження душевних хвилювань, моральних переживань, понесених позивачем внаслідок протиправності дій відповідача, враховуючи те, що суд прийшов до ґрунтовного висновку про відсутність неправомірності в діях відповідача.

Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в м. Києві, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, - путівки на 2015 рік.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, а судовий збір позивачем не сплачувався, то не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко