
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 вересня 2021 року м. Київ № 640/28039/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю
секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового
провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 доФонду гарантування вкладів фізичних осібтретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Банк Михайлівський»про визнання дій протиправними та стягнення грошових коштів, ВСТАНОВИВ:
10.11.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб стосовно не виплати вчасно гарантованої суми відшкодування банківського вкладу позивачу;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 збитків на загальну суму 144 509,58 грн. з яких: пеня 39 354,63 грн., 3 % річних 24 689,64 грн., інфляційні збитки 80 465,31 грн.
В якості підстав позову позивач зазначає, що відповідач своїми діями щодо несвоєчасного повернення коштів ОСОБА_1 на відшкодування гарантованої за вкладом суми, порушує права позивача. Зокрема позивач зазначає, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 640/25032/19, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича щодо невключення відомостей щодо рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправною; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_1 на суму 194 456,00 грн.
Позивач акцентує увагу на тому, що відповідно до квитанції про видачу готівки № 54535951 від 07.10.2020 ОСОБА_1 було виплачено кошти у сумі 194 456,80 грн.; грошові кошти повернуто несвоєчасно, що порушує право позивача стосовно належного та добросовісного виконання грошового зобов`язання.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.
18.11.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/28039/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.
Зазначеною ухвалою залучено до участі у справі Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - третя особа) в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18.11.2020 відповідачу надано п`ятнадцятиденний строк з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі на подачу відзиву на позовну заяву.
Відправлення № 0105105984681 відповідачем не отримано та повернуто до суду за закінченням встановленого строку зберігання.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
На підставі рішення Національного банку України від 23.05.2016 № 4/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних», виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 23.05.2016 № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». Уповноваженою особою на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Банк Михайлівський» призначено Ірклієнка Ю.П.
13.06.2016 виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23.06.2016 до 22.07.2016 включно.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12.07.2016 № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12.07.2016 № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно, призначено Уповноважену особу та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Ірклієнку Ю.П. з 13.07.2016 до 12.07.2018 включно.
Рішенням від 01.09.2016 № 1702 виконавча дирекція Фонду змінила Уповноважену особу, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» з 05.09.2016, на Волкова О.Ю.
Рішенням від 24.01.2017 № 265 виконавча дирекція Фонду делегувала окремі повноваження ліквідатора Волкову О.Ю. з 25.01.2017 та призначила Уповноваженою особою Гриценка В.В. з 25.01.2017, делегувавши йому також окремі повноваження ліквідатора.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 08.02.2018 № 383 змінено уповноважену особу ФГВФО ПАТ «Банк Михайлівський» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» провідного юрисконсульта відділу розслідування протиправних діянь департаменту розслідування протиправних діянь Смолія Б.В. , якому з 09.02.2018 делеговані повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 21.06.2018 № 1758 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора», продовжено процедуру ліквідації до 12.07.2020 включно та продовжені повноваження ліквідаторів: Волкова О.Ю. - повноваження, визначені статтями 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; Смолія Б.В. - повноваження, визначені пунктами 4, 5, 6 та 8 частини другої статті 37, пунктом 4 частини першої статті 48 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.02.2020 № 311 «Про зміну уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» призначено Уповноваженою особою з 12.02.2020 відповідного професіонала з питань ліквідації банків відділу організації процедур ліквідації банків департаменту ліквідації банків Паламарчука В.В.
Також, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 28.05.2020 № 1014 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» на один рік з 13.07.2020 до 12.07.2021. Вказаним рішенням також продовжено повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський» Паламарчука В.В. до 12.07.2021 року включно.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.03.2020 у справі № 640/25032/19, залишеним без змін ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.07.2020, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю; визнано бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича щодо невключення відомостей щодо рахунку ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» для виплати гарантованої суми відшкодування за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протиправною; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича внести зміни та доповнення до Переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, шляхом внесення відомостей щодо ОСОБА_1 на суму 194 456,00 грн.
07.10.2020 на виконання вищезазначеного рішення суду ОСОБА_1 отримав кошти на відшкодування за вкладом у ПАТ «Банк Михайлівський» у розмірі 194 456,80 грн.
Позивач, вважаючи, що у зв`язку із затримкою виплати коштів на відшкодування за вкладом відповідач повинен виплатити йому заподіяні збитки на загальну суму 144 509,58 грн. з яких: пеня 39 354,63 грн., 3 % річних 24 689,64 грн., інфляційні збитки 80 465,31 грн., звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.
У спірному випадку рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» було прийнято 12.07.2016, відповідно якого розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» з 13.07.2016 по 12.07.2018.
14.07.2016 на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам ПАТ «Банк Михайлівський», для чого останнім запропоновано з 15.07.2016 звернутись до банків-агентів Фонду для отримання гарантованого відшкодування, що свідчить про дотримання строків початку здійснення відповідних виплат (https://www.fg.gov.ua/articles/3984-fond-garantuvannya-vkladiv-fizichnikh-osib-rozpochinae-viplati-koshtiv-vkladnikam-pat-bank-mikhaylivskiy.html).
В свою чергу, граничні строки виплати гарантованих сум коштів обмежуються днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Отже, відповідач, розмістивши оголошення від 14.07.2016, повідомив про початок здійснення відповідних виплат вкладникам банку з 15.07.2016, що не обмежується одним днем 15.07.2016, а є триваючою процедурою, граничний строк якої закінчується днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.
Відповідно до п. п. 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.
Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 сум заподіяних збитків у розмірі 144 509,58 грн. з яких: пеня 39 354,63 грн., 3 % річних 24 689,64 грн., інфляційні збитки 80 465,31 грн., суд зазначає про таке.
Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, стаття 625 Цивільного кодексу України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 6-2829цс16.
З системного аналізу зазначених правових норм убачається, що ними урегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої у договірних зобов`язаннях в результаті їх невиконання або неналежного виконання.
Водночас, за результатами розгляду справи, судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та ФГВФО, УО ФГВФО, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.
Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.
Суд принагідно акцентує увагу на тому, що нормативно-правове регулювання статусу ФГВФО та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
У спірному випадку ФГВФО є суб`єктом владних повноважень, і майнові відносини між сторонами засновані на адміністративному підпорядкуванні, тому ст. 625 Цивільного кодексу України на ці відносини не поширюється.
До того ж, боржником у спірних правовідносинах є ПАТ «Банк Михайлівський», а не Фонд чи його уповноважена особа.
Також важливим є і те, що підставою застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.
Водночас, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначається у процедурі запровадження тимчасової адміністрації та/або ліквідації банків як процедур виведення неплатоспроможних банків з ринку у порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. За змістом Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на Фонд та уповноважену особу Фонду не покладається відповідальність за невиконання банками, які були стороною у договірних відносинах із вкладниками, їх грошових зобов`язань поза межами дії договорів вкладів.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має фінансових зобов`язань перед позивачем, а нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода.
Поряд із цим, суд зазначає, що позивач не звертався до відповідача із відповідною заявою про стягнення з ФГВФО на користь позивача заподіяних збитків на загальну суму 144 509,58 грн. з яких: пеня 39 354,63 грн., 3 % річних 24 689,64 грн., інфляційні збитки 80 465,31 грн., та, як наслідок, відповідач не відмовляв йому у здійсненні таких виплат.
Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене у сукупності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, а позивач звільнений від сплати судового збору, відтак не підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок асигнувань відповідача судовий збір.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.
Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.
Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.
Суддя К.С. Пащенко
Судове рішення № 99480349, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 09.09.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/28039/20. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: