Рішення № 99480236, 09.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2021 року м. Київ № 640/18514/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Арсірія Р.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій, -

прийняв до уваги наступне:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС в м. Києві, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просить суд:

визнати протиправними та скасувати податкову вимогу від 22.08.2018 року № 158469 17;

визнати протиправною бездіяльність ГУ ДПС у м. Києві щодо списання станом на 22.03.2020 року безнадійної податкової заборгованості згідно податкових повідомлень - рішень від 03.10.2016 року;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у м. Києві щодо внесення інформації в інтегровану картку позивача про відсутність податкового боргу та зобов`язати внести таку інформацію.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2018 позовну заяву прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.12.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Разом з тим, зважаючи на клопотання про призначення у справі експертизи, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.04.2019 по справі призначено судово - економічну експертизу, провадження у справі зупинено до її проведення.

09 липня 2020 року на адресу суду надійшов лист Спільного підприємства "Західно - Український Експертно-Консультативний Центр" вих. № 114 від 06.07.2020 (вх. № 03-14/95990/20) яким повідомлено, що у зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 оплати за проведення експертизи, ухвала суду залишається без виконання, а матеріали повертаються в суд.

В подальшому, зважаючи на вказані обставини, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.07.2020 року провадження у справі поновлено та призначено судове засідання. Крім того, замінено сторону у справі (відповідача) - Головне управління ДФС у м. Києві (код 39513550) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, будинок 33/19, код 43141267).

Як вбачається з позовної заяви, заяви про збільшення позовних вимог, позовні вимоги мотивовані тим, що заборгованість позивача з податку на доходи фізичних осіб та військового збору відповідно до спірної податкової вимоги в загальному розмірі 1 744 521,31 грн., відповідачем не вірно розрахована, крім того, станом на 22.03.2020 року у розумінні пункту 101.2 статті 101 Податкового кодексу України є безнадійним податковим боргом, стосовно якого минув строк давності у зв`язку з чим підлягає списанню, однак відповідачем протиправно, в порушення вимог Податкового кодексу України та Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року за № 577, допущено бездіяльність, яка полягає у нездійсненні заходів щодо списання такого безнадійного податкового боргу.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 03.12.2018 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.54-56). Просив суд в задоволенні позову відмовити, вказавши на відсутність правових підстав для визнання податкового боргу безнадійним. Крім того, звернув увагу суду, оскільки за наслідком судового оскарження позивачем податкових повідомлень - рішень контролюючого органу, на підставі яких виник податковий борг, у справі №826/16188/16 позовна заява залишена без задоволення постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 року. Відтак з дати набрання судового рішення такий борг є узгодженим та підлягає сплаті. Додатково відповідач зазначив, що згідно Порядку списання безнадійного податкового боргу платників податку, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України 10.10.2013 року за № 577 необхідною умовою для прийняття рішення про списання безнадійного податкового боргу є звернення платник податків до органу доходів і зборів за місцем обліку безнадійного податкового боргу та/або за місцем обліку такого платника з письмовою заявою, в якій зазначаються суми податків та зборів, що підлягають списанню із обов`язковим доданням документів, які підтверджують, що податковий борг вважається безнадійним.

11.01.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, згідно якої стороною викладено свої пояснення, міркування та аргументи щодо предмета спору (а.с.74-76).

Відповідач правом на подання заперечення, у п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив, не скористався. Разом з тим, на заяву про збільшення позовних вимог подав пояснення від 08.10.2020 року, в якому вказав про не можливість списання боргу позивача як безнадійного, оскільки постановою Шостого апеляційного адміністративного суду міста Києва від 26.08.2020 року задоволено позовні вимоги контролюючого органу про стягнення з ОСОБА_1 податковий борг по військовому збору та з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 1 744 521, 31 грн.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено наступне.

Між позивачем та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено кредитний договір від 27.02.2007 року № 014/2547/74/52776, відповідно до умов якого позивачу надано кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 250000 доларів США на 240 місяців з 27.02.2007 року по 27.02.2027 року.

Крім того, між позивачем і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір іпотеки від 27.02.2007 року, відповідно до якого для забезпечення кредитного зазначеного договору позивачем передано в іпотеку квартиру.

Листом від 30.04.2015 року № 114-17-4-00/50 ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» повідомив позивача про прощення (анулювання) заборгованості за кредитним договором від 27.02.2007 року № 014/2547/74/52776 залишкової суми боргу, яка буде нарахована банком на дату здійснення платежу в сумі не менше ніж 70000 доларів США.

02.06.2015 року між позивачем і ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір від про припинення зобов`язання за кредитним договором № 014/2547/74/52776 від 27.02.2007 року, відповідно до якого з 02.06.2015 року боргові зобов`язання за вказаним кредитним договором припиняються внаслідок звільнення кредитором позичальника від сплати боргових зобов`язань (прощення боргу) а кредитний договір вважається припиненим.

Позивачем подано податкову декларацію про майновий стан і доходи за 2015 рік, в якій не зазначено дохід у вигляді додаткового блага в сумі 5 177 395,51 грн.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову перевірку щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на доходи фізичною особою - платником податків ОСОБА_1 , за результатом якої складено акт від 23.12.2016 р. № 2862/26-55-13-06-2790417749.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 03.10.2016:

- № 0000731306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем ПДФО в сумі 1 293 587,62 грн., з яких 1 034 870,10 грн. - за основним платежем та 258 717,52 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0000741306, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язанням за платежем військовий збір в сумі 97 076,16 грн., з яких 77 660,93 грн. - за основним платежем та 19 415,23 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом про їх оскарження.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.03.2017 № 826/16188/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Відтак, суд погоджується з доводами позивачки, що заборгованість ОСОБА_1 стала узгодженою з 22.07.2017 року.

В подальшому, зважаючи що станом на 21.08.2018 року сума податкового боргу платника податків ОСОБА_1 не сплачена та становить 1 744 521, 31 грн., Головним управлінням ДФС у м. Києві прийнято спірну податкову вимогу від 22.08.2018 року №158469-17.

Вказала, що контролюючим органом не вірно здійсненого розрахунку від суми основного податкового боргу, зокрема, звернула увагу суду оскільки відповідно до податкових повідомлень - рішень від 03.10.2017 року №0000731306 та №0000741306 сума податкових зобов`язань за основним платежем становить 1 112 531, 03 грн., а в оскаржуваній вимозі - 1 371 248, 55 грн., відтак така вимога є протиправною.

Також, відповідно до заяви про збільшення позовних вимог від 18.09.2020 року позивачка зазначає, що зверталась до ГУ ДПС у м. Києві з заявами 31.08.2020 року та 10.09.2020 року щодо стану списання податкового боргу як безнадійного, зважаючи що спірне зобов`язання стало узгодженим 22.03.2017 року, відтак зважаючи на минування трирічного терміну - 22.03.2020 року таке зобов`язання підлягає списанню, як безнадійний податковий борг.

Разом з тим, жодної відповіді на вказані звернення від відповідача не отримала, що також підтверджується матеріалами справи. Суд критично ставиться до посилань відповідача, викладених у поясненнях від 08.10.2020 року щодо надання відповіді на згадані запити, оскільки жодних доказів на підтвердження зазначеного матеріали справи не містять, а позивачем заперечуються.

Вказані обставини зумовили звернення позивача з даним позовом до адміністративного суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, які склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Цим Кодексом визначаються функції та правові основи діяльності контролюючих органів, визначених пунктом 41.1 статті 41 цього Кодексу, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

У відповідності до пункту 15.1 статті 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно підпункту 14.1.175. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України податковий борг це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Підпунктом "а" підпункту 14.1.11. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що безнадійна заборгованість - заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Відповідно до приписів пункту 101.1. статті 101 Податкового кодексу України списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

Під терміном "безнадійний" розуміється, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3. пункту 101.2. статті 101 Податкового кодексу України).

При цьому, пунктом 102.4 статті 102 Податкового кодексу України встановлено, що у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином, в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню.

Приписами абзацу 4 пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України встановлено, що при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Судом встановлено, що грошові зобов`язання ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних осіб та військовий збір відповідно до спірної податкової вимоги всього на суму 1 744 521,31 грн. стали узгодженими 22.03.2017 року відповідно до постанови Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/16188/16.

Таким чином, з урахуванням моменту виникнення зазначеного податкового боргу, суд зазначає, що 1095 денний строк, визначений у статті 102 Податкового кодексу України сплинув, що зумовлює визнання означеного боргу "безнадійним".

Таким чином, сума податкового боргу позивача поза межами 1095 днів становить 1 744 521,31 грн.

Враховуючи вищенаведені положення Податкового кодексу України, податковий борг у розмірі 1 744 521,31 грн. підлягав визнанню безнадійним, що не було враховано відповідачем, у тривалий період з 22.03.2020 року в тому числі по час прийняття рішення у справі 06.09.2021 року, тобто півтора роки.

Згідно підпункту 19-1.1.24. пункту 19-1.1. статті 19-1 Податкового кодексу України контролюючі органи виконують такі функції, зокрема здійснюють відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.

Контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством (підпункт 20.1.29. пункту 20.1. статті 20 Податкового кодексу України ).

Відповідно до пункту 101.5. статті 101 Податкового кодексу України контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Так, механізм списання безнадійного податкового боргу визначено Порядком списання безнадійного податкового боргу платників податків, затвердженим наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 577, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 31.10.2013 за № 1844/24376 (надалі Порядок № 577), у пункті 2.1 якого визначено, що безнадійним податковим боргом є, зокрема, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений статтею 102 глави 9 розділу II Кодексу (підпункт 3 пункту 2.1. Порядку № 577).

Відповідно до пункту 3.1. Порядку № 577 визначення сум безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню органами доходів і зборів, здійснюється на підставі даних інформаційних систем органів доходів і зборів (далі - ІС) станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Пунктом 3.2 Порядку № 577 визначено, що днем виникнення безнадійного податкового боргу вважається: у випадку, визначеному в підпункті 3 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, - дата прийняття рішення керівника контролюючого органу.

Пунктом 4.2. Порядку № 577 встановлено, що за результатами розгляду документів, наданих платником податків, керівник (його заступник) органу доходів і зборів за наявності підстав приймає рішення про списання безнадійного податкового боргу, яке оформляється на бланку за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку. Рішення про списання безнадійного податкового боргу складається у двох примірниках: перший - для платника податків, другий - для органу доходів і зборів.

Згідно з приписами пунктів 4.3-4.5 Порядку № 577 у випадках, передбачених підпунктами 1, 2, 3, 5 пункту 2.1 розділу II цього Порядку, орган доходів і зборів здійснює процедури щодо проведення списання безнадійного податкового боргу відповідно до вимог пункту 4.2 цього розділу. Структурний підрозділ органу доходів і зборів, до функцій якого належить списання безнадійного податкового боргу, здійснює таке списання щокварталу протягом двадцяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації (розрахунку) за звітний (податковий) квартал. Рішення про списання безнадійного податкового боргу вноситься до інформаційних систем не пізніше наступного робочого дня після підписання такого рішення.

Отже, наведеними вище нормами податкового законодавства встановлено обов`язок органу доходів і зборів прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу у разі виникнення такого.

Таким чином, зі змісту зазначених вище норм Порядку № 577 вбачається, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

При цьому, суд наголошує та звертає увагу, що звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин) (пункт 4.1 Порядку № 577). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16, від 09.07.2019 року у справі № 0240/2269/18-а, що в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України враховується судом.

Суд зазначає, що із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що у контролюючого органу існувало право на стягнення, в тому числі і зарахування поточних платежів у рахунок погашення податкового боргу, протягом 1095 днів з наступного дня після настання певної події - неподання податкової декларації, звіту, та/або спливу граничного строку сплати грошових зобов`язань, а також після фактичного подання декларації, але не пізніше наступних 1095 днів з дня виникнення податкового боргу. За спливом даного строку контролюючий орган мав визнати нестягнений та непогашений податковий борг безнадійним і прийняти рішення про його списання.

Верховний Суд у рішенні від 06.02.2018 року у справі № 807/2097/16 (№ К/9901/99/17) зазначив, що в разі спливу 1095 денного строку з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним та підлягає списанню, у тому числі пеня та штрафні санкції, а відтак з того часу в контролюючого органу відсутнє право вживати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

В той же час, відповідачем не надавались суду докази, що з моменту утворення податкового боргу контролюючий орган вживав будь-які заходи спрямовані на стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 1 744 521, 31 грн., в тому числі, шляхом зарахування коштів, що сплачував позивач, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків згідно пункту 87.9. статті 87 Податкового кодексу України.

Щодо звернення податкового органу про стягнення податкового боргу у судовому порядку у рамках справи 640/15943/19 та прийняттям Шостим апеляційним адміністративним судом постанови про задоволення позовних вимог та стягнення такої заборгованості, суд зазначає таке. Так, наявність судового рішення та вчинення дій щодо його реалізації у взаємозв`язку з нормами Закону України «Про виконавче провадження» лежить на стягувачові, та зокрема для державного органу встановлено 3 місячний строк пред`явлення виконавчого документу на виконання.

Матеріали справи, не містять виконання податковим органом вказаних положень, зокрема з дати отримання виконавчого листа у справі №640/15943/19, та до дати прийняття 06.11.2020 року (з урахуванням строку визначеного ПК України) Верховним Судом у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвали про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 серпня 2020 року у справі № 640/15943/19 щодо стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу у розмірі 1 744 521,31 грн.

Більше того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 40.1 Глави І Розділу ІІ Податкового кодексу України вказано, даний Розділ визначає порядок адміністрування податків та зборів, визначених у розділі I цього Кодексу, а також порядок контролю за дотриманням вимог податкового та іншого законодавства у випадках, коли здійснення такого контролю покладено на контролюючі органи.

Відтак, Податковим кодексом України прямо покладено обов`язок на контролюючі органи здійснення адміністрування податків та зборів, у тому числі стягнення податкового боргу в не залежності від наявності рішення суду про стягнення такого боргу, в межах строку визначеного даним кодексом строку 1095 днів.

З аналізу наведеного, слід дійти висновку, про необґрунтованість та безпідставність посилань контролюючого органу щодо не застосування строку, визначеного Податковим кодексом України, зважаючи на наявність рішення про стягнення податкового боргу з ОСОБА_1 в рамках справи №640/15943/19. Крім того, варто зазначити, що обов`язок адміністрування податків та зборів покладений на контролюючий орган, встановлений нормою Закону, не може ставитися в залежність від наявності чи відсутності судового рішення чи нівелювати пряму норму Закону.

Враховуючи викладене вище, а також з огляду на обставини того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують обставини закінчення визначеного Податковим кодексом України строку, передбаченого для стягнення контролюючим органом заборгованості у сумі 1 744 521,31 грн., суд дійшов переконання, що відповідач, не приймаючи у даному випадку рішення про списання податкового боргу з податку на доходи фізичних та військового збору, який набув статусу безнадійного, діяв всупереч вимогам Порядку № 577.

Щодо вимоги про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 22.08.2018 року № 158469-17, суд зазначає, що зважаючи на встановлення судом обставин безнадійного боргу за такою вимогою, така підлягає скасуванню, в тому числі, як протиправна, зважаючи на таке.

Суд констатує, що розрахунок здійснення обчислення податкового зобов`язання як основного, у спірній вимозі є відмінним від того, який вказаний у податкових повідомленнях - рішеннях від 03.10.2017 року, на підставі яких прийнято таку податкову вимогу. Будь - яких уточнень щодо розрахунку суми основного зобов`язання контролюючим органом за час розгляду справи більш як 2,5 роки не надано. Самостійно здійснити розрахунок, зважаючи на розбіжність у вихідних даних основного боргу, суд не має можливості, у тому числі у зв`язку з поверненням справи з експертної установи без виконання.

Всі інші доводи учасників справи не спростовують висновку суду про задоволення позову повністю.

За змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В адміністративному судочинстві діє принцип офіційності, який полягає в активній позиції суду щодо з`ясування всіх обставин у справі (частина 4 статті 9, частина 3 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд звертає увагу, що згідно частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано належних доказів на обґрунтування правомірності встановленої бездіяльності та прийняття податкової вимоги з урахуванням здійсненого у ній розрахунку.

Відтак, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд дійшов висновку, що Головне управління ДПС у м. Києві, не приймаючи рішення на списання безнадійного податкового боргу по податку на доходи фізичних та військового збору, що разом становить 1 744 521,31 грн., допустив протиправну бездіяльність всупереч положенням податкового законодавства та частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Головне управління ДПС у м. Києві списати податковий борг та внести відповідну інформацію у інтегровану картку платника податків ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Повноваження суду при вирішенні справи визначені статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої, зокрема, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4 частина 2).

Отже, нормами Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (частина 4 цієї статті).

Таким чином, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення, і це прямо передбачено пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

З правового аналізу зазначених норм вбачається, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Зі змісту положень, закріплених у пункті 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що у випадку порушення прав позивача, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача, у тому числі шляхом зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, зокрема, прийняти рішення.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд враховує, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі "Педерсен і Бодсгор проти Данії" зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовним органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Разом з тим, у рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі "Волохи проти України" при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є "передбачуваною", якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. "…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання".

Згідно цих судових рішень, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з у рахуванням принципу верховенства права.

Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 року).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного суду від 04.09.2018 року у справі № 813/4430/16.

В силу приписів Кодексу адміністративного судочинства України, суд для забезпечення права позивача, може вийти за межі позовних вимог.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки борг ОСОБА_1 в сумі 1 744 521,31 грн. є безнадійним, бездіяльність відповідача щодо списання податкового боргу є протиправною та можливості прийняття відповідачем альтернативного рішення законодавством не встановлено, то зобов`язання відповідача списати такий безнадійний борг є ефективним способом захисту в межах спірних правовідносин, який виключає подальше звернення позивача до суду за захистом порушених прав.

В частині вимог про зобов`язання Головного управління ДПС у м. Києві внести інформацію в інтегровану картку позивача про відсутність податкового боргу, суд зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки не може бути задоволена на майбутнє, а підстави вважати, що відповідач після набрання даним рішенням законної сили не вчинить такі дії у суду відсутні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення частково.

Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як наслідок, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС м. Києві підлягає стягненню сплачений, згідно квитанції за № ПН 215600426655 від 16.09.2020 року, судовий збір в розмірі 840 грн. 00 коп.

Крім того, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2018 року відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у даній справі.

Відтак, сума пропорційна задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з відповідача до Державного бюджету України у сумі 8810, 00 грн.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДР: 43141267) - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС м. Києві щодо несписання безнадійного податкового боргу з податку на доходи фізичних та військовий збір, що разом становить 1 744 521,31 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у м. Києві прийняти рішення про списання безнадійного податкового боргу ОСОБА_1 з податку на доходи фізичних та військовий збір, що разом становить 1 744 521,31 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнути з Головного управління ДПС у м. Києві до Державного бюджету України судовий збір у сумі 8810 (вісім тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Окружний адміністративний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Р.О. Арсірій