Рішення № 99480003, 07.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2021 року м. Київ № 640/16680/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1

доЦентрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській областіпровизнання протиправним та скасування рішення, -В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: відсутній) з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, Вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ: 42552598), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 року № 40;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області розглянути ОСОБА_1 про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеним ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позовні вимоги мотивовано тим, що відмова Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області у прийнятті від Позивача заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованою та не відповідає нормам матеріального та процесуального права, оскільки жоден із доводів Позивача не був врахований. При прийнятті спірного рішення мали місце однобічність, формалізований підхід, а також зацікавленість у позитивному для Відповідача вирішенні справи, Відповідачем не повністю було з`ясовано обставин, що мають значення для справи, а саме: Позивач був вимушений покинути країну походження у зв`язку з побоюваннями стати жертвою переслідувань за свої релігійні погляди. Позивач наголошує, що під час перебування в країні походження він вів професійну журналістську діяльність, в рамках якої критикував владу та позицію релігійних діячів, а в 2013 році, за освітлювання в масових засобах інформації протестів в Ірані, був затриманий та позбавлений волі строком на 1 рік і 2 місяці. У зв`язку з вище наведеним повернення до Ірану не є можливим, оскільки за релігійними переконаннями, громадською позицією та за свою професійну діяльність Позивачу існує реальна загроза переслідування.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.07.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Позивач вже звертався до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання протиправним та скасування рішення ДМС України від 12.03.2016 № 146-16, проте, рішення ДМС України від 12.03.2016 № 146-16 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ірану ОСОБА_1 визнано законним у судовому порядку. При цьому, відповідач зазначає, що у заяві від 10.02.2020 позивач наводить обставини, з якими вже звертався до міграційної служби в першій заяві. Отже, ці твердження вже були досліджені раніше органами міграційної служби. Відповідач наголошує, що у заяві від 10.02.2020 Позивач не наводить жодних нововиявлених обставин, які не були досліджені органами ДМС, та які відбулися із Позивачем після прийняття ДМС України рішення за його попередньою заявою. До того ж, протягом періоду між прийняттям попереднього рішення та повторним звернення, не відбулося змін у країні походження Позивача, що могли б мати суттєве значення для повторного звернення із заявою.

Відповідач наголосив, що звернення позивача до ДМС обумовлено першочерговою потребою у легалізації перебування на території України, позивач залишив регіон свого попереднього постійного місця проживання через причини, які не повідомив та які не мають жодного відношення до переслідування, отже, підстави для визнання позивача біженцем у відповідності до умов, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону відсутні.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Розглянувши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.02.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - заява від 10.02.2020).

Наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 №63 вирішено відмовити в прийнятті заяви у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Повідомленням від 10.02.2020 №40 позивача проінформовано про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зазначено підставу такого повідомлення - Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 №63 та зазначено про можливість оскарження рішення, відповідно до ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач, вважаючи протиправним та таким, що підлягає скасуванню рішення від 10.02.2020 №40, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Оцінивши за правилами ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

Враховуючи положення законодавства, під нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії державного чи іншого органу слід розуміти юридичну форму рішень цих органів - офіційний письмовий документ, який породжує певні наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 року № 40, водночас, суд наголошу, що таке рішення є лише формою повідомлення позивача про факт прийняття Наказу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 №63, яким власне і вирішено відмовити позивачеві у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

Таким чином, правові наслідки для позивача створює лише Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 №63, яким власне і вирішено відмовити в прийнятті заяви у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та його дітям ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Отже, рішення (повідомлення) Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 року № 40, не порушує права ОСОБА_1.

Зважаючи на викладене, обраний позивачем спосіб захисту права не відповідає його змісту, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині та відсутність юридичних підстав для їх задоволення.

Поряд з цим, позовні вимоги в частині зобов`язання Центральне міжрегіональне управління ДМС у м. Києві та Київській області розглянути ОСОБА_1 про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у порядку, визначеним ЗУ «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є передчасними та, як наслідок, задоволенню не підлягають, адже докази протиправності рішення про відмову в прийнятті у позивача заяви про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в матеріалах справи відсутні, а позивачем у визначений процесуальним законом спосіб не оскаржено Наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області від 10.02.2020 №63.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП: відсутній) - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції.

Суддя Вєкуа Н.Г.