Рішення № 99479868, 31.08.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 серпня 2021 року Чернігів Справа № 620/4899/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Житняк Л.О.

за участі секретаря Бородулі В.В.,

представника позивача Авраменка Г.М.,

представника відповідача Косової О.А.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просить:

- стягнути з відповідача на користь позивача суму інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 24.10.2014 по 08.11.2019 у розмірі 707 415,43 грн;

- стягнути з відповідача суму втрати заробітної плати за час вимушеного прогулу разом з сумами індексу інфляції за період з 11.11.2019 по 28.05.2020 у розмірі 345 196,16 грн.

В обгрунтування позовних вимог зазначає, що в рішенні у справі «Полях та інші проти України ЄСПЛ безапеляційно вказав на те, що заявники мають законні сподівання отримати не тільки відшкодування втраченої заробітної плати, а й будь-яких інших пов`язаних з цим сум, передбачених національним законодавством. ЄСПЛ констатував, що у нього немає жодних причин сумніватися, що після ухвалення рішення Суду національні суди зможуть поновити розгляд цих справ і присудити відповідне відшкодування втраченої заробітної плати. Водночас Суд наголосив, що якщо обґрунтовані та розумні вимоги заявників щодо відшкодування втраченої заробітної плати будуть залишені без задоволення на національному рівні без належного обґрунтування або їх розгляд буде настільки затягнуто, що подальше провадження стане безрезультатним, заявники за необхідності зможуть подати нові заяви стосовно цього.

На основі зазначеного, позивач вважає, що оскільки питання про відшкодування сум, пов`язаних з втраченою заробітною платою, а саме сум індексації заробітної плати у зв`язку з інфляцією, у справі №826/17601/14 не було розглянуте, воно має бути розглянуто у даній справі. Також зазначає, що за повідомленням Офісу великих платників податків ДФС України та повідомленням Держстату від 30.09.2020 відшкодування середньої зарплати за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду є заробітною платою. Положення п.3 Порядку №1078 визначають, що до об`єктів індексації, визначених у п.2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, і поширюються тільки на виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать. В той же час, усі виплати, які належать до структури заробітної плати, у тому числі виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, підлягають індексації як такі, які відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», не мають разового характеру.

Таким чином, на думку позивача, крім втраченої заробітної плати (грошового забезпечення) має бути відшкодована згідно висновкам ЄСПЛ та нормам національного законодавства сума індексації втраченої заробітної плати.

Щодо відшкодування заробітної плати (грошового забезпечення) після ухвалення рішення судом з 12.11.2019 по день поновлення на роботі 29.05.2020, позивач зазначає, що період з 11.11.2019 по 28.05.2020 є також часом вимушеного прогулу.

Суд ухвалою від 17.05.2021 відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Користуючись своїми процесуальними правами та не погоджуючись з доводами, які викладені в позові, відповідач надав відзив на позов, в якому виклав свої заперечення проти позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необгрунтованими.

Зокрема, відповідач вказав, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації. У такому випадку грошове забезпечення за час вимушеного прогулу не підпадає під об`єкт до якого може бути застосовано індекс інфляції. Крім того вказує, що позивачем зроблено помилковий розрахунок індексації.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.11.2019 у справі №826/17601/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020, позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2498-ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва – начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24.10.2014 та поновлено його на цій посаді з 24.10.2014. Крім цього, зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 08.11.2019 у розмірі 1 977 797,24 грн.

Окружний адміністративний суд м.Києва у постанові від 12.11.2019 у справі № 826/17601/14 визначив середньоденний заробіток позивача виходячи із суми 2358,51 грн, шляхом ділення окладу, встановленого після підвищення, на оклад до підвищення, розраховавши коефіцієнт підвищення, на який необхідно коригувати виплати - 2,23 (9700,00грн./4354,00грн.=2,23) у відповідності до постанови КМУ від 30.08.2017 №657.

На момент розгляду даної справи в суді, рішення про підвищення посадових окладів Урядом не приймались.

В подальшому, наказом Генерального прокурора від 29.05.2020 №1394ц позивача поновлено на посаді начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва – начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.

Відповідно до платіжних доручень від 10.09.2020 №2855, від 10.09.2020 №2854 та від 10.09.2020 №2853 відповідачем виплачено ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позивач, вважаючи що має право на виплату суми інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 24.10.2014 по 08.11.2019 та компенсацію суми втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв`язку з втратою заробітної плати за період з 11.11.2019 по 28.05.2020, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до ч.3 ст.235 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України) при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

В рішенні у справі «Полях та інші проти України ЄСПЛ безапеляційно вказав на те, що заявники мають законні сподівання отримати не тільки відшкодування втраченої заробітної плати, а й будь-яких інших пов`язаних з цим сум, передбачених національним законодавством. ЄСПЛ констатував, що у нього немає жодних причин сумніватися, що після ухвалення рішення Суду національні суди зможуть поновити розгляд цих справ і присудити відповідне відшкодування втраченої заробітної плати.

Так, згідно з ч.6 ст.95 КЗпП заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п.2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), з урахуванням внесених до них змін, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер.

Пунктом 3 Порядку №1078 визначено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Оскільки до переліку об`єктів індексації віднесена оплата праці і не відносяться, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, то слід розрізняти виплати середньої заробітної плати, які згідно законодавству віднесені до оплати праці, а які не віднесені.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати включені: основна заробітна плата; додаткова заробітна плата; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Додаткова заробітна плата це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Конституційний Суд України у справі №1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 15.10.2013 у п.2.1. рішення дійшов висновку, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

У цьому ж пункті Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

КЗпП України передбачає різні виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.

Так, зокрема, стаття 44 КЗпП передбачає різні виплати вихідної допомоги, а ст.117 КЗпП виплати за затримку розрахунку при звільненні, які обчислюються із середньої заробітної плати.

На різний правовий статус виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать, і виплат середньої заробітної плати, які належить до структури заробітної плати, звернув увагу також Верховний Суд в ухвалі від 29.10.2018 у справі №9826/12721/17.

А отже, слід відрізняти правовий статус виплат середньої заробітної плати, які належить до структури заробітної плати, і виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.

З наведеного вбачається, що положення Пункту 3 Порядку № 078 про те, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, поширюються тільки на виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати, але до структури заробітної плати не належать.

В той же час, усі виплати, які належать до структури заробітної плати, підлягають індексації як такі, які відповідно до ч.1 ст.2 Закону України №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення», не мають разового характеру.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця та не входить до структури заробітної плати.

Спростовуючи помилкові міркування позивача щодо віднесення середнього заробітку за час вимушеного прогул до структури заробітної плати, суд зазначає, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу, не є компенсаційною виплатою), а є разовою виплатою, не підпадає під об`єкт до якого може бути застосовано індекс інфляції.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.04.2020 у справі №450/1925/17 Верховний Суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 20.12.2019 у справі №804/3000/18 дійшов аналогічного висновку, та зазначив, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), є разовою та розрахована із середньої заробітної плати, а тому ця виплата не підлягає індексації. Разом з тим, середній заробіток за час вимушеного прогулу, нарахований та стягнутий за рішенням суду, не є заробітною платою у розумінні як Закону України «Про оплату праці» так і Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

Аналогічна правова позиція щодо застосування вказаних норм матеріального права висловлена в постановах Верховного Суду від 23.12.2020 №805/3641/17-а та від 11.02.2021 №1540/3742/18.

Отже враховуючи те, що така виплата, як середній заробіток за час вимушеного прогулу не є оплатою праці за виконану роботу, а є разовою виплатою, яка розрахована із середньої заробітної плати, остання не підлягає індексації.

При цьому посилання позивача на те, що за повідомленням Офісу великих платників податків ДФС України та повідомленням Держстату від 30.09.2020 відшкодування середньої зарплати за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду є заробітною платою, суд до уваги не приймає, як такі що є помилковими, оскільки в повідомленні Офісу великих платників податків ДФС України йдеться про базу нарахування єдиного внеску на суму відшкодування середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, нарахованої за рішенням суду, у відповідності до положень Податкового кодексу України, який спірні правовідносини не регулює, а повідомлення Держстату від 30.09.2020 носить інформаційний характер, оскільки Інструкція зі статистики заробітної плати містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об`єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з Офісу Генерального прокурора у Чернігівській області суми інфляції втраченої заробітної плати за час вимушеного прогулу у зв`язку із звільненням позивача з займаної посади за період з 24.10.2014 по 08.11.2019 у розмірі 707 415,43 грн належить відмовити.

Щодо вимог про стягнення суми втрати заробітної плати разом з сумами інфляції у зв`язку з втратою заробітної плати за період з 11.11.2019 по 28.05.2020 у розмірі 345196,16 грн, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, Рішенням Окружного адміністративного суду м.Києва від 12.11.2019 у справі №826/17601/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.02.2020, позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2498-ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва – начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24.10.2014 та поновлено його на цій посаді з 24.10.2014. Крім цього, зобов`язано Генеральну прокуратуру України виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 08.11.2019 у розмірі 1 977 797,24 грн.

Наказом Генерального прокурора від 29.05.2020 №1394ц позивача поновлено на посаді начальника Головного управління міжнародно-правового співробітництва – начальника управління міжнародно-правової допомоги та екстрадиції Генеральної прокуратури України з 24.10.2014.

Тобто, у період з 12.11.2019 по 28.05.2020 відповідачем рішення суду не виконувалось.

За приписами ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 по справі №522/13736/15 зазаначено, що виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений роботодавцем. До моменту фактичного виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника трудові правовідносини, які існували до порушення з боку роботодавця, не виникають. У зв`язку з цим, виплати, які мають бути здійснені роботодавцем на користь незаконно звільненого працівника, у тому числі середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, не можуть вважатись заробітною платою та не витікають із трудового договору як підстави для виплат. Ці виплати не можуть кваліфікуватись як плата за виконану роботу. Отже, за змістом норм чинного законодавства середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», тобто середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі працівника не входить до структури заробітної плати, а є спеціальним видом відповідальності роботодавця за порушення трудових прав працівника, отже строк пред`явлення до суду позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі обмежуються трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Вказаний правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі від 30.01.2019 №910/4518/16 (провадження №12-301гс18).

Отже, чинним законодавством передбачена виплата роботодавцем за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі середнього заробітку, а не компенсація втрати заробітної плати за період з 12.11.2019 по 28.05.2020, як зазначає позивач. При цьому, середній заробіток за час затримки власником або уповноваженим ним органом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні ст.2 Закону України «Про оплату праці», а є разовою виплатою, (що виплачується за рішенням суду та не є оплатою праці за виконану роботу), розраховується із середньої заробітної плати, і не підлягає індексації.

Таким чином, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача суму втрати заробітної плати за час вимушеного прогулу разом з сумами індексу інфляції за період з 11.11.2019 по 28.05.2020 у розмірі 345 196,16 грн належить відмовити.

В той же час, оскільки судом встановлено невиконання відповідачем у період з 12.11.2019 по 28.05.2020 рішення суду про поновлення позивача на посаді, суд зауважує, що судовий захист повинен сприяти відновленню порушеного права особи, яка звернулася за таким захистом. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, при встановленні порушення права позивача у спірних правовідносинах суд має вирішити питання про відновлення такого права.

В силу ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та прийняття рішення про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №826/17601/14 за період з 12.11.2019 по 28.05.2020 у розмірі,

виходячи з його середньоденного грошового забезпечення 2358,51 грн помноженого на 136 робочий день (період з 08.05.2020 по 24.02.2021), що загалом складає у розмірі 320 757,36 грн.

Щодо витрат на правову допомогу, суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Станом на момент розгляду справи по суті, доказів понесення будь-яких витрат позивачем не надано, а тому відсутні підстави для відшкодування судових витрат.

Керуючись ст. ст. 139, 227, 229, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів задовольнити частково.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду у справі №826/17601/14 за період з 12.11.2019 по 28.05.2020 у розмірі 320 757,36 грн (триста двадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім гривень 36 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Офіс Генерального прокурора (вул.Різницька, 13/15, м.Київ, 01011 код ЄДРПОУ 00034051).

Повний текст рішення суду складено 09.09.2021.

Суддя Л.О. Житняк