Рішення № 99479263, 09.09.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

09 вересня 2021 р. справа № 520/12468/21

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Біленський О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просить суд:

- визнати рішення Адміністрації Державної прикордонної служби України №73 від 23.04.2021 року щодо відмови у виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 недійсним;

- зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України прийняти нове рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , після чого нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу за втрату професійної працездатності у відсотках 25 відсотків з 02.03.2020 року одноразово, відповідно до виданої довідки серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року без установлення інвалідності.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2021 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі на підставі п.1 та п.10 ч.6 ст.12, ч.1 ст.257 КАС України.

Згідно з положеннями ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до положень ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Згідно з положеннями ч.2,3,4,5 ст.262 КАС України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - протягом п`ятнадцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Перше судове засідання у справі проводиться не пізніше тридцяти днів із дня відкриття провадження у справі. За клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин. Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Зважаючи на наявність відзиву на позовну заяву та те, що тридцятиденний строк з дня відкриття провадження у справі сплинув, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що прапорщик запасу ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом перед звільненням в Харківському прикордонному загоні (військова частина 9951) по 02.03.2020 року на посаді інспектора прикордонного контролю 2 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Гоптівка» (тип А) відділу прикордонної служби «Дергачі» І категорії (тип Б) 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України. 02.03.2020 року наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 76-ОС позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивач був направлений до Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії та 24.02.2021 року позивачу було встановлено ступень втрати професійної працездатності у відсотках 25 відсотків з 02.03.2020 року одноразово та видано довідку серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року без установлення інвалідності. Позивачем було написано заяву на ім`я начальника Харківського прикордонного загону з проханням виплатити одноразову грошову допомогу та надано оригінал довідки №037709 від 24.02.2021 року. 23.04.2021 року Головою Державної прикордонної служби України затверджено рішення № 73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченою ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прапорщику запасу ОСОБА_2 , де прописано, що 24.02.2021 року позивачу було встановлено ступень втрати професійної працездатності у відсотках 25 відсотків з 02.03.2020 року одноразово та видано довідку серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року без установлення інвалідності і це відноситься до проходження військової служби, а не до виконання обов`язків військової служби. Відповіддю Харківського прикордонного загону від 24.04.2021 року №8086, яка була отримана позивачем 29.06.2021 року, позивача було проінформовано про відмову у призначенні виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з відсутністю правових підстав. Не погоджуючись з рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України №73 від 23.04.2021 року щодо відмови у виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , позивач звернувся до суду з даним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що з позовними вимогами не погоджується з огляду на те, що 02 березня 2020 року наказом № 76-ос Позивач був звільнений в запас та був виключений зі списків особового складу. 24 лютого 2021 року довідкою Серії 12ААА за № 037709 Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках Позивачу було встановлено 25 відсотків втрати працездатності внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби. Позивач звернувся із заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв`язку із 25 відсотками втрати працездатності. Адміністрацією Державної прикордонної служби України було прийнято рішення №73 від 23 квітня 2021 року про відмову у призначені одноразової грошової допомоги позивачу. Представник відповідача зазначив, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності. У зв`язку із тим, що захворювання позивача, згідно довідки ЦМСЕК пов`язане саме з проходженням військової служби, а не з виконанням обов`язку військової служби. що є основною умовою виплати одноразової допомоги згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", йому рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України №73 від 23 квітня 2021 року у призначені одноразової грошової допомоги було відмовлено. З огляду на викладене, рішення Адміністрації Держприкордонслужби України про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги від 23.04.2021 № 73 прийнято згідно вимог статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975, воно ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є законним, підстави для задоволення позову - відсутні.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

З наявних матеріалів справи судом встановлено, що прапорщик запасу ОСОБА_1 , проходив військову службу за контрактом перед звільненням в Харківському прикордонному загоні (військова частина 9951) по 02.03.2020 року на посаді інспектора прикордонного контролю 2 категорії 4 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Гоптівка» (тип А) відділу прикордонної служби «Дергачі» І категорії (тип Б) 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України.

02.03.2020 року наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України № 76-ОС позивач був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Судом встановлено, що позивач був направлений до Харківської обласної медико-соціальної експертної комісії та 24.02.2021 року позивачу було встановлено ступень втрати професійної працездатності у відсотках 25 відсотків внаслідок захворювань, що пов`язані з проходженням військової служби з 02.03.2020 року одноразово та видано довідку серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року без установлення інвалідності.

Позивач звернувся з заявою на ім`я начальника Харківського прикордонного загону з проханням виплатити одноразову грошову допомогу, до якої надав оригінал довідки №037709 від 24.02.2021 року.

Харківським прикордонним загоном було прийнято висновок про можливість виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", прапорщику запасу ОСОБА_2 , згідно якого визначено відсутність підстав для клопотання щодо виплати одноразової грошової допомоги, мотивований тим, що відповідно до наданої ОСОБА_3 довідки №037709 від 24.02.2021 року зазначено, що захворювання, внаслідок якого настала втрата працездатності, пов`язане з проходження військової служби, а не з виконанням обов`язків військової служби.

Судом встановлено, що 23.04.2021 року Головою Державної прикордонної служби України затверджено рішення №73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченою ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», прапорщику запасу ОСОБА_2 , яким відмовлено у призначені одноразової грошової допомоги позивачу, оскільки захворювання ОСОБА_1 не пов`язані з виконанням обов`язку, відповідно правові підстави для виплати відсутні.

Відповіддю Харківського прикордонного загону від 24.04.2021 року №8086, яка була отримана позивачем 29.06.2021 року, позивача було проінформовано про відмову у призначенні виплати одноразової грошової допомоги в зв`язку з відсутністю правових підстав.

Не погодившись з рішенням Адміністрації Державної прикордонної служби України №73 від 23.04.2021 року щодо відмови у виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду.

З приводу спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20.12.1991 №2011-ХІІ) відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту - Закон України від 25.03.1992 № 2232-XII) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відповідності до частини 1 статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 7 частини 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Згідно з частиною 2 статті 16-2 Закону 20.12.1991 №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Частиною 3 ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ встановлення інвалідності або визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам здійснюється в індивідуальному порядку державними закладами охорони здоров`я відповідно до законодавства.

Згідно частини 5 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ у разі встановлення інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовцю, особі, звільненій з військової служби, який (яка) на день отримання інвалідності, визначення ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або на день його (її) звільнення з військової служби обіймав (обіймала) посаду в державному органі, установі, організації із залишенням на військовій службі, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів цих державних органів, установ, організацій, до яких він (вона) були відряджені. У такому самому порядку здійснюється виплата одноразової грошової допомоги особам, які мають право на її отримання у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, якого було відряджено до державного органу, установи, організації із залишенням його на військовій службі.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (ч. 6 ст.16-3 Закону України №2011-ХІІ).

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права (ч. 8 ст. 16-3 Закону України №2011-ХІІ).

Згідно частини 9 статті 16-3 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі по тексту - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Пунктом 7 Порядку №975 передбачено, що у разі часткової втрати працездатності без установлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється медико-соціальною експертною комісією, у розмірі, що визначається у відсотках від 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено ступінь втрати працездатності, - військовослужбовцю, який отримав поранення (контузію, травму або каліцтво), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності, а також особі, звільненій з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби.

Суд зазначає. що спірним питанням в межах даної справи є наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі встановленням військово-лікарською експертизою у нього захворювання пов`язаного з проходженням військової служби.

Пунктом 1.1 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008р. №402 (надалі - Положення №402) встановлено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

При медичному огляді військовослужбовців, призваних на збори військовозобов`язаних, резервістів під час навчальних зборів, кандидатів на навчання у ВВНЗ, направлених військовими комісаріатами, коли їм встановлено діагноз і постанова оформлюється свідоцтвом про хворобу або довідкою, ВЛК встановлюється причинний зв`язок захворювання (поранення, контузії, каліцтва, травми) (п.21.4 Положення №402).

Отже, військово-лікарська комісія під час визначення причинного зв`язку захворювання, поранення, контузії, травми, каліцтва, уповноважена використовувати формулювання, які визначені Положенням № 402.

Відповідно до абз.1 п.п.«д» п. 21.5 Положення №402, постанови ВЛК про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: «Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби» - якщо воно виникло в період служби у військових частинах та установах, які не входять до складу діючої армії, або коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності".

Окрім цього, Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 № 577, затверджена Інструкція щодо заповнення форми первинної облікової документації № 158/о "Довідка про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках".

Згідно п. 2 вказаної Інструкції, форма № 158/о заповнюється щодо хворих, які підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню у разі втрати ними працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, що сталися при виконанні службових обов`язків.

Відповідно до п. 4 Інструкції, у формі № 158/о зазначається кожний хворий, який звернувся до МСЕК для визначення ступеня втрати працездатності в результаті поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності, що настала внаслідок виконання службових обов`язків.

У п. 5 Інструкції зазначено, що частина довідки, що видається страхувальнику: у пункті 3 зазначаються прізвище, ім`я, по батькові застрахованої особи; у пункті 4 зазначається словами ступінь втрати професійної працездатності у відсотках; у пункті 5 зазначається, у зв`язку з чим встановлено ступінь втрати професійної працездатності у відсотках (трудове каліцтво, травма); у пункті 6 зазначається дата встановлення страхового випадку.

Згідно п. 2.9 розділу 2 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом МОУ від 14.08.2008 № 402, лікар виносить одну з таких постанов: п. г) непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

У п. 21.5 вказаного Положення зазначено, що постанови військово-лікарської комісії про причинний зв`язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях: п.д) "Захворювання (поранення, контузія, каліцтво, травма), ТАК, пов`язане з проходженням військової служби" - коли захворювання, що виникло до військової служби, у період служби досягло такого розвитку, який обмежує придатність або призводить до непридатності (у тому числі тимчасової) до військової служби, служби з військової спеціальності.

Згідно з довідкою МСЕК серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року встановлено, що позивач має захворювання, так, пов`язані з проходженням військової служби.

Таким чином, формулювання у вказаній довідці відповідають вимогам Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України та Інструкції № 577 від 30.07.2012, неправомірність їх складання відповідачем не доведено.

Аналізуючи вказані вище норми законодавства України, проходження військової служби і виконання обов`язків військової служби є складовими визначення "військова служба" і свого роду тотожними поняттями, оскільки йдеться про одне і те ж. При цьому проходження військової служби - є терміном що визначає показник перебування особи в часі, а виконання обов`язків військової служби - є терміном, що визначає певні дії особи.

Таким чином, позивач проходив військову службу і виконував обов`язки військової служби.

Крім того, суд зазначає, що виконання обов`язків військової служби здійснюється у т.ч. під час проходження військової служби, тобто, визначення "під час проходження військової служби" є більш широким та включає в себе і час виконання обов`язків військової служби.

Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17, від 17.04.2019 у справі №803/1093/16.

Більш того, слід зауважити, що частиною 1 статті 16-4 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ визначено підстави, за якими призначення та виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється, зокрема, визначено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Вказані положення кореспондуються з положеннями, зазначеними у Порядку №975.

При цьому, судом встановлено, що відповідач відмовив у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що у довідці про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати працездатності у відсотках серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року, відповідно до якої позивачу встановлено 25% втрати працездатності, зазначено, що причиною втрати професійної працездатності є захворювання, ТАК, пов`язане з проходженням військової служби, а не захворювання, пов`язане з виконанням обов`язків військової служби, що, на переконання відповідача, свідчить про відсутність у позивача права на отримання цієї допомоги.

Тобто, позивачу було відмовлено у призначенні та виплаті допомоги з підстав, не передбачених чинним законодавством.

З огляду на вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що рішення №73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прапорщику запасу ОСОБА_2 , затверджене Головою Державної прикордонної служби України 23.04.2021 року є протиправним та таким, що не грунтується на вимогах чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Адміністрації Державної прикордонної служби України прийняти нове рішення щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 , після чого нарахувати та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу за втрату професійної працездатності у відсотках 25 відсотків з 02.03.2020 року одноразово, відповідно до виданої довідки серії 12ААА №037709 від 24.02.2021 року без установлення інвалідності, суд зазначає наступне.

Завданням суду є здійснення правосуддя, тобто контроль за легітимністю прийняття рішення суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до пункту 4 частини першої 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України способом захисту прав особи від протиправної бездіяльності є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто дії, які він повинен вчинити за законом.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи наявні докази, які свідчать про наявність можливості у суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Так, саме до повноважень Адміністрації Державної прикордонної служби віднесено розгляд заяв про призначення виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності.

Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за наявності відповідного права - призначити або відмовити в призначенні.

Згідно з ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

На підставі висновків суду щодо протиправності рішення Адміністрації Державної прикордонної служби №73 від 23.04.2021, а також, у зв`язку наявністю у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги, у суб`єкта владних повноважень відсутні правові підстави для прийняття за результатами розгляду заяви позивача рішення про відмову у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності.

З урахуванням вказаного вище, суд приходить до висновку, що належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Другого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2021 року у справі №480/6438/20.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Адміністрації Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення №73 про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» прапорщику запасу ОСОБА_2 , затверджене Головою Державної прикордонної служби України 23.04.2021 року.

Зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, код ЄДРПОУ 00034039) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із частковою втратою працездатності відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням приписів п.3 Прикінцевих положень КАС України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 09.09.2021 року.

Суддя Біленський О.О.