Рішення № 99478324, 08.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/3884/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд:

в складі головуючої - судді Потабенко В.А.,

за участі секретаря судового засідання Гулій М.Р.,

за участі:

представника позивача - не з`явився,

представника відповідача - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів) про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів) (далі - ВПВР УЗПВР у Львівській області, відповідач), в якому, згідно заяви про уточнення позовних вимог, позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732282;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732282;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732965;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732965;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 56246911;

- визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 56246911;

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що виконавчі провадження № 44732282, № 44732965 та № 56246911 були закінчені за постановами про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2019 на підставі п. 1 ч. 1 статі 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа). Оскільки у виконавчих провадженнях № 44732282, № 44732965 та № 56246911 не було стягнуто жодних коштів з боржника на користь стягувача, в органу виконавчої служби були відсутні будь-які підстави для винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору. Виходячи із положень Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків лише від суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. На підставі наведеного, позивач вважає оскаржувані постанови ВП № 44732282, № 44732965 та № 56246911 протиправними та просить їх скасувати. Щодо правових підстав для скасування постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911, то позивач зазначив, що у кожній із зазначених постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження зазначається – «в процесі примусового виконання вищезазначеного виконавчого документа державним виконавцем здійснено витрати на проведення виконавчих дій в розмірі 567,75 грн., а саме: папір формату А4 - 54,20 грн., запpавка картриджів - 44,30 грн., журнал вхідної кореспонденції - 5,10 грн., журнал вихідної кореспонденції - 5,10 грн., конверт С5 – 28,70 грн., конверт с6 - 27,35 грн., пересилання поштових відправлень (прості непріоритетні (лист до 50г)) - 160,00 грн., пересилання за кожне рекомендоване відправлення - 110,00 грн., повідомлення про вручення - 64,00 грн., витрати пов`язані із використанням АСВП – 69,00 грн.». Однак, в матеріалах виконавчих проваджень №44732282, № 44732965 та № 56246911 відсутні будь-які докази понесення зазначених витрат. Крім цього, позивач зазначає, що підставою для стягнення витрат у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, чого не було здійснено. А також, як вбачається з матеріалів виконавчих проваджень №44732282, № 44732965 та № 56246911, у таких відсутні належні та допустимі докази на підтвердження саме здійснених витрат виконавчого провадження, а отже, спірні постанови, на думку позивача, є протиправними і підлягають скасуванню.

Ухвалою суду від 23.03.2021 позовну заяву залишено без руху.

Позивач подав клопотання про усунення недоліків позовної заяви 24.03.2021 (вх. №3381 ел., №19189), 31.03.2021 вх. №3848 ел. та 01.04.2021 вх. №21573).

Ухвалою суду від 06.04.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін. Вирішено проводити розгляд клопотання про поновлення строку звернення до суду в судовому засіданні.

19.04.2021 від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду (вх. № 4904 ел.).

Крім того, 2.04.2021 (вх. № 28533) від відповідача надійшло ще одне клопотання про залишення позову без розгляду аналогічного змісту.

Ухвалою судового засідання від 25.05.2021 у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду відмовлено. Цією ж ухвалою заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з позовом задоволено, визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління юстиції України (м. Львів).

07.06.2021 (вх. № 40778) від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

09.06.2021 (вх. № 41590) від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог.

29.06.2021 (вх. № 46413) від відповідача надійшли додаткові пояснення до відзиву на позовну заяву.

В судовому засіданні 07.09.2021 представник позивача уточнені позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечив з підстав, зазначених у відзиві та додаткових поясненнях до відзиву. Посилається на правову позицію, висловлену у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 160/4481/20, від 28.10.2020 у справі № 300/1558/20, від 01.10.2020 у справі № 703/1111/17, від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а, від 28.04.2020 у справі № 480/3452/19, від 16.04.2020 року у справі № 640/8425/19 і вважає, що дії державного виконавця були вжиті в межах та спосіб, визначений Законом, а наведені позивачем доводи та міркування не відповідають дійсності та спростовуються наявними матеріалами виконавчого провадження. Вимоги позивача, на думку відповідача, є неправомірними та такими, що не підлягають до задоволення.

В судове засідання 08.09.2021 представники сторін не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Відтак, суд вважає, за можливе прийняти рішення у відсутності представників сторін, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, відповідно до ст. 205 КАС України.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 27.07.2007 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME600/056/2007, відповідно до якого банк надає позичальнику ОСОБА_1 кредит в сумі 206665,37 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язувався повністю повернути кредит та погашати заборгованість по кредиту, відповідно до умов даного договору.

Крім того, 27.07.2007 між ЗАТ «ОТП Банк та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME600/057/2007, відповідно до якого банк надає позичальнику ОСОБА_1 кредит в сумі 90000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язувався повністю повернути кредит та погашати заборгованість по кредиту, відповідно до умов даного договору.

Крім того, 05.08.2008 між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № CM-SME600/080/2008, відповідно до якого банк надає позичальнику - ОСОБА_1 кредит в сумі 70000,00 доларів США, а ОСОБА_1 зобов`язувався повністю повернути кредит та погашати заборгованість по кредиту, відповідно до умов даного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеними кредитними договорами, між ЗАТ «ОТП Банк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено:

- договір іпотеки № PM-SME600/056/2007, посвідчений 07.07.2007 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., зареєстрований в реєстрі за № 4604. За договором наступної іпотеки № PM-SME600/056/2007, посвідченим 07.07.2007, приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П., зареєстрованим в реєстрі за № 4604, який був укладений з ОСОБА_1 , в іпотеку було передане нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху 8, 10-19, загальною площею 296,0 кв. м. в будинку АДРЕСА_1 ;

- договір іпотеки № PM-SME600/080/2008, посвідчений 06.08.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я., зареєстрований в реєстрі за № 5726. За договором наступної іпотеки № PM-SME600/080/2008, посвідченим 06.08.2008 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняк І.Я., зареєстрованим в реєстрі за № 5726, який був укладений з ОСОБА_1 в іпотеку було передане нерухоме майно: нежитлові приміщення першого поверху 8, 10-19, загальною площею 296,0 кв. м. в будинку АДРЕСА_1 .

Права вимоги попереднього за вищезазначеними кредитними та іпотечними договорами були відступлені публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна».

Зважаючи на невиконання ОСОБА_1 умов кредитних договорів та виниклу заборгованість 12.09.2014 Франківським ВДВС Львівського міського управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчих проваджень з примусового виконання:

- виконавчого напису, виданого 19.10.2009 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого у реєстрі за № 9610 про звернення стягнення на нерухоме майно – нежитлові приміщення 1-го поверху № 8, 8а, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 178,18, 19, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» на загальну суму 2194123,59 грн., виконавче провадження № 44732282; 07.03.2018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною прийнято постанову про прийняття виконавчого провадження № 44732282 до виконання;

- виконавчого напису, виданого 19.10.2009 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрованого у реєстрі за № 9611 про звернення стягнення на нерухоме майно – нежитлові приміщення 1-го поверху № 8, 8а, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 178 ,18, 19, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_1 для задоволення вимог ПАТ «ОТП Банк» на загальну суму 609339,52 грн., виконавче провадження № 44732965; 07.03.20018 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною прийнято постанову про прийняття виконавчого провадження № 44732282 до виконання.

Також, 24.03.20214 Шевченківський районний суд м. Львова ухвалив рішення у цивільній справі № 466/3868/13-ц (№ 2/466/255/14) за позовом ТзОВ «ОТП Факторинг-Україна» до ОСОБА_1 , за участі третьої особи у справі ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, яким позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» заборгованість за кредитними договорами в розмірі 11822 499,68 грн.

Рішенням судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 16.07.2015 рішення Шевченківського районного суд м. Львова від 24.03.2014 у справі № 466/3868/13-ц (№ 2/466/255/14) змінено, та вирішено стягнути із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» суму боргу в розмірі 5563531,22 грн.

23.04.2018 старшим державним виконавцем Шевченківського ВДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області Тагієвим Сабіром Вагітовичем винесеного постанову про відкриття виконавчого провадження № 56246911 на підставі виконавчого листа № 466/3868/13-ц, виданого 29.06.2016 Шевченківським районним судом м. Львова про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» суми боргу в розмірі 5563531,22 грн.

29.05.2018 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Леськівом Б.Я. винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 56246911 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ОТП Факторинг Україна» суми боргу в розмірі 5563531,22 грн.

Усі три вищезазначені виконавчі провадження № 44732282, № 44732965 та № 5624691 було об`єднано у зведене виконавче провадження № 56063860.

Виконавче провадження № 44732282 було завершене постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2019 року на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Одночасно, у цей же день, було винесено оскаржувані постанови:

- про стягнення виконавчого збору у розмірі 219412,36 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є.;

- про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є.;

Виконавче провадження № 44732965 було завершене постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2019 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Одночасно, у цей же день, було винесено оскаржувані постанови:

- про стягнення виконавчого збору у розмірі 60933,95 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є.;

- про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є.

Виконавче провадження № 56246911 було завершене постановою про повернення виконавчого документа стягувачу від 07.08.2019 на підставі п. 1 ч. 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа).

Одночасно, у цей же день, було винесено оскаржувані постанови:

- про стягнення виконавчого збору у розмірі 556353,12 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є.;

- про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем ВРВР УДВС Пушкар І.Є..

Оскільки вищезазначені постанови про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження є окремими виконавчими документами, на підставі постанови про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282 було відкрито виконавче провадження № 59752446; постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282 було відкрито виконавче провадження № 59752536; постанови про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965 було відкрито виконавче провадження № 59752362; постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965 було відкрито виконавче провадження № 59752248; постанови про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911 було відкрито виконавче провадження № 59751977; постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911 було відкрито виконавче провадження № 59752146.

Усі шість вищезазначених виконавчих проваджень № 59752446, № 59752536, № 59752362, № 59752248, № 59751977, № 59752146 було об`єднано у зведене виконавче провадження № 59755920.

Згідно ч. 1 ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016, рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Не погоджуючись із прийнятими постановами про стягнення виконавчого збору у розмірі 219412,36 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 60933,95 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 556353,12 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911 та про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911, позивач оскаржив їх до суду.

При вирішенні спору, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ст. 124 Конституції України визначено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на території України.

Правовідносини щодо примусового виконання рішення суду та інших органів у виконавчому провадженні державними виконавцями врегульовані Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII, з наступними змінами та доповненнями, в редакції, чинній на момент здійснення оспорюваних виконавчих дій (далі - Закон України «Про виконавче провадження»).

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що одними із виконавчих документів є постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження.

Частинами 1, 2 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи, як виконавчі листи.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

З наведених законодавчих норм вбачається, що виконавець зобов`язаний вчинити виконавчі дії у спосіб, передбачений виконавчим документом.

Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Частинами 1, 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

За приписами пунктів 1-6 ч. 5, ч. 9 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується:

1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню;

2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини;

3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»;

4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону;

5) у разі виконання рішення приватним виконавцем;

6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

Приписами статей 40, 42 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. 4 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Підпунктом 5 п. 27 Закону України від 03.07.2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» (далі - Закон № 2475-VIII), який набрав чинності 28.08.2018, внесено зміни до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: у частині другій слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінити словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 640/3430/19, «…З аналізу статей 27 та 42 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року), слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

59. Тобто, з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалась, а саме: в період до 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 року - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

60. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

61. Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі №1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

62. Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

63. З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також те, що державною виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, що зумовило стягувача звернутись до приватного виконавця, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі в розмірі 10501462,32 гривень і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби…

69. Однак, підставою задоволення позову в цій справі є як порушення суб`єктом владних повноважень порядку прийняття спірної постанови про стягнення виконавчого збору, так і необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України. Даний правовий висновок, як вже зазначалось, викладено в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №400/878/20, від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19, який судом апеляційної інстанції не був застосований в оскаржуваному рішенні, що свідчить про підтвердження підстави відкриття касаційного провадження у цій справі…».

Відповідно до позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 420/769/19, «…Тож державний виконавець визначив суми виконавчого збору у розмірі 10 % суми, що підлягає примусовому стягненню за виконавчими документами, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача як боржника у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року (Закон № 2475-VIII), оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

З урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище боржника - ОСОБА_1 , а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 39 970,85 євро та 65 009,60 грн і, відповідно, відкриття виконавчого провадження з виконання такого рішення органу державної виконавчої служби.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 1340/5053/18, від 28 жовтня 2020 року у справі № 400/878/20.

Таким чином, Верховний Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та вважає помилковими мотиви, якими керувалися суди, відмовляючи у задоволенні позову. Підставою задоволення позову в цій справі має бути необхідність застосування до спірних правовідносин приписів статті 27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, оскільки у процесі виконання судового рішення становище боржника було погіршеним у зв`язку із прийняттям змін до статті 27 Закону № 1404-VІІІ, що суперечить статті 58 Конституції України.

Отже, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та скасування оскаржуваного рішення.

При цьому, суди попередніх інстанцій зазначили, що у зібраних матеріалах справи наявні докази вчинення державним виконавцем виконавчих дій, спрямованих на стягнення боргу з позивача, зокрема, державним виконавцем було винесено постанови про накладення арешту на майно боржника та здійснювались виходи за місцем проживання позивача.

Отже, ураховуючи у цій справі наявні докази вчинення державними виконавцями виконавчих дій, спрямованих на стягнення боргу з позивача, зокрема щодо виявлення та накладення арешту на його майно, саме тому зазначені дії виконавця мають бути окреслені певним результатом виконання (суму, яку фактично стягнуто у зв`язку із забезпеченням арешту майна, залишок нестягнутої суми), оскільки законодавець на момент початку примусового виконання (постанова про відкриття виконавчого провадження, у якій вказано про стягнення з боржника також виконавчого збору) чітко визначив, що виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи привели до виконання рішення.

Таким чином, Верховний Суд уважає, що факт повернення виконавчого документа стягувачу є належною та достатньою підставою для стягнення з боржника виконавчого збору, водночас розмір такого виконавчого збору становить 10 відсотків фактично стягнутої суми, а не суми що підлягає примусовому стягненню за виконавчим документом.

Відтак у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору в тому розмірі, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону № 1404-VIII та підлягає скасуванню…».

Як було встановлено судом з матеріалів справи, розмір виконавчого збору визначений державним виконавцем у відсотковому співвідношенні (10 відсотків) не із фактично стягнутих сум у відповідному виконавчому провадженні, а із сум, що підлягають примусовому стягненню за виконавчими документами.

Отже, суд за наслідками розгляду справи дійшов таких висновків: по-перше, виконавчий збір є винагородою за вчинення заходів примусового виконання рішення за умови, що такі заходи привели до виконання рішення; по-друге, внесені Законом України від 03.07.2018 № 2475-VIII зміни до ст. 27 Закону № 1404-VІІІ погіршили становище ОСОБА_1 , по-третє, виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчими документами.

Відтак, зважаючи на такі висновки, постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 219412,36 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 60933,95 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 556353,12 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911 не відповідають вимогам ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», є протиправними та підлягають скасуванню.

Щодо правових підстав для скасування постанов про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911, то суд зазначає таке.

Згідно з ч. 4 ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.

Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.

У постанові від 01.10.2020 у справі №703/1111/17 Верховний Суд зазначив, що витрати виконавчого провадження це фактично понесені державним виконавцем витрати під час організації та проведення виконавчих дій (витрати на пересилку поштової кореспонденції; друк документів, тощо). Такі витрати компенсуються за рахунок боржника безвідносно до того, чи виконано рішення боржником у добровільному порядку. Виконання боржником судового рішення у добровільному порядку не звільняє його від обов`язку відшкодовувати витрати, що були понесені під час виконавчого провадження з виконання виконавчого документу.

Аналогічні правові висновки щодо спірних правовідносин наведено також у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №751/4365/17, від 19.06.2019 у справі №750/7053/17, від 05.04.2018 у справі №750/4352/17.

Таким чином, відповідні постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 567,75 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911, суд вважає законними, прийнятими на підставі та в межах наданих відповідачу повноважень.

Відповідно позовні вимоги в частині скасування таких постанов є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Суд додатково зазначає, що підставою для оскарження таких постанов про стягнення витрат виконавчого провадження позивачем зазначено лише відсутність фактичного виконання рішення суду та виконавчих написів.

Водночас, застережень щодо невірного обчислення та/або не підтвердження всіх витрат виконавчого провадження позивачем не висловлено.

Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б спростовували доводи позивача в частині визнання протиправних і скасування постанов про стягнення виконавчого збору у розмірі 219412,36 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732282, у розмірі 60933,95 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 44732965, у розмірі 556353,12 грн. від 07.08.2019 у виконавчому провадженні № 56246911 не надав та не довів наявності обґрунтованих і законних підстав для прийняття таких постанов.

Звідси, за наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

За правилами, встановленими ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 90, 139, 229, 241-246, 250, 251, 255, 287, 295, пп. 15.5 п.15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732282.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 44732965.

Визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 07.08.2019, винесену головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Пушкар Іриною Євгенівною у виконавчому провадженні № 56246911.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (код ЄДРПОУ 43317547, місцезнаходження: 79000, Львівська область, місто Львів, пл. Маркіяна Шашкевича, буд. 1) на користь ОСОБА_1 (і.п.н. НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_2 ) сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні рівно.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який постановив рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 08.09.2021.

Суддя Потабенко В.А.