Рішення № 99478313, 08.09.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/9575/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у якій просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачці надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з моменту подання позовної заяви, з урахуванням виплачених сум;

- зобов`язати відповідача проводити нарахування та виплату підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з подання позовної заяви, з урахуванням виплачених сум і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що вона перебуває на обліку в Кам`янка-Бузькому об`єднаному управління Пенсійного фонду України Львівської області як одержувач пенсії згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка вважає, що має право на підвищення до пенсії, передбачене пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки вона є примусово переселеним членом сім`ї особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, і згідно з посвідченням № 93/22-П користується пільгами відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». Оскільки рішенням відповідача № 913160130882 від 15.03.2021 позивачці відмовлено в проведенні перерахунку її пенсії відповідно до заяви від 09.03.2021 на підставі п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», вказане зумовило її звернення до суду із цим позовом.

Ухвалою від 18.06.2021 позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою від 05.07.2021 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 54591 від 28.07.2021), у якому проти позову заперечив. В обґрунтування зазначив, що з документів, долучених до позовної заяви, зокрема довідки Головного управління внутрішніх справ по Кемеровській області № 10/31-К-2881 від 20.12.2020, слідує, що ОСОБА_2 проживала в спецпоселенні з матір`ю, яка в 1947 році була виселена з Львівської області як член сім`ї учасника ОУН і перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області по 02.03.1959. Тобто, на думку відповідача, позивачка відповідно до ст. 1-3 Закону 962 є потерпілим від репресії, оскільки є дитиною репресованої особи. З огляду викладене вважає, що у позивачки відсутні документи, які підтверджують факт примусового виселення, тому немає підстав для встановлення підвищення до пенсії, передбаченого п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази та встановив такі обставини справи.

Позивачка, ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області як одержувач пенсії за віком з 23.09.2012 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки № 10/31-К-2881 від 20.12.2020, виданої Головним управлінням внутрішніх справ по Кемеровській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в спецпоселенні з матір`ю - ОСОБА_3 , яка в 1947 році була виселена з Львівської області як член сім`ї учасника ОУН і перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області по 02.03.1959. На підставі ст. 1.1 Закону Російської Федерації «О реабилитации жертв политических репрессий» № 1761-1 від 18.10.1991 ОСОБА_1 реабілітована (а.с. 14).

Згідно з посвідченням № 93/22-П від 27.05.2016, виданого Львівською обласною радою, ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Позивачка звернулася до відповідача із заявою щодо виплати їй надбавки до пенсії як реабілітованій особі в розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Вказана обставина визнається сторонами.

Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 913160130882 від 15.03.2021 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 09.03.2021, яким позивачку повідомлено про те, що оскільки ОСОБА_1 народжена в м. Кисельовськ Кемеровської області, а не примусово виселена разом із сім`єю, то підвищення як реабілітованому громадянину в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком не виплачується. Підстав для призначення надбавки як реабілітованому немає.

Позивачка не погоджується із вказаним рішенням відповідача щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії як особі, яка зазнала політичних репресій, із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, вважає таке протиправною та таким, що порушує її права, відтак звернулася до суду за їх захистом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (у редакції, чинній на час реабілітації позивачки), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «війками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.

Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:

- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25.12.1958 і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28.10.1989 "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14.04.1989 "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";

- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;

- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою.

Дія вказаної статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами.

Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.

Так, серед іншого, змінено назва закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та ст.ст. 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ; визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України «Про тлумачення Закону України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).

Вказані зміни набули чинності 05.05.2018.

Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом № 962-ХІІ.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Статтею 4 Закону № 962-XII визначено «поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей».

Відповідно до статті 12 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-XII) реабілітованими визнаються особи: які до 24.08.1991 були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24.08.1991 були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24.08.1991 були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 вказаного Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24.08.1991 за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 вказаного Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24.08.1991, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України.

Згідно з довідкою форми «А» № Е 0029698 від 09.12.1951 ОСОБА_4 , 1923 р.н., уродженець с. Ляшки Королівські Глинянського району Львівської області, засуджений Воєнним трибуналом військ МВС Львівської області 31.08.2046 за ст.ст. 20-54-1 «и», 54-ІІ УК УССР до позбавлення волі на 10 років, відбував покарання в місцях ув`язнення МВС по 09.12.1954. Звільнений 09.12.1954 і слідує до обрання місця проживання м. Кисельовськ Кемеровської області (а.с. 15).

Відповідно до архівної довідки № 10/31-Б-2880 від 20.12.2020, виданої Головним управлінням внутрішніх справ по Кемеровській області, ОСОБА_3 , 1926 р.н., уродженка с. Чапетів Ново-Яриченського району Львівської області, дійсно стояла на обліку спецпоселення. У 1947 році була виселена із с. Чапетів Ново-Яриченського району Львівської області як член сім`ї учасника «ОУН» і направлена на спецпоселення в Кемеровську область. Знята з обліку 02.03.1959 на підставі наказу МВД СССР № 0180 від 1958 року (а.с. 16).

ОСОБА_3 , 1925 р.н., згідно з довідкою № 4/4-671 від 02.09.2010, виданою Головним управлінням МВС України по Львівській області, разом з матір`ю на підставі рішення Особливої наради при МДБ СССР від 27.01.1947 21.10.1947 із с. Запитів Кам`янко-Бузького району Львівської області була виселена на спецпоселення з конфіскацією майна в Кемеровську область з політичних мотивів як член сім`ї учасника ОУН-УПА, звідки звільнена 02.03.1959. На підставі Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» від 17.04.1991 реабілітована з поверненням конфіскованого майна або його вартості (а.с. 13).

Відповідно до довідки № 73-70/2010 від 04.10.2020, виданої Апеляційним судом Львівської області, постановою Президії Львівського обласного суду від 30.04.1991 вирок військового трибуналу військ МВС Львівської області від 31.08.1946 і ухвалу військового трибуналу військ МВС Українського округу від 11.10.1946 відносно ОСОБА_4 , 1923 р.н., уродженця с. Ляшки-Королівські Глинянського району Львівської області, засудженого за ст.ст. 54-1-а, 54-11 КК УРСР, скасовано, а справу провадженням закрито. Громадянин ОСОБА_4 у цій справі реабілітований і на нього розповсюджується ст. 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с. 12).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в місцях спецпоселення, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 15.11.1957 за актовим записом № 3199. Батьки: ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 11).

Відповідно до довідки № 10/31-К-2881 від 20.12.2020, виданої Головним управлінням внутрішніх справ по Кемеровській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживала в спецпоселенні з матір`ю - ОСОБА_3 , яка в 1947 році була виселена з Львівської області як член сім`ї учасника ОУН і перебувала на обліку спецпоселення в Кемеровській області по 02.03.1959. На підставі ст. 1.1 Закону Російської Федерації «О реабилитации жертв политических репрессий» № 1761-1 від 18.10.1991 ОСОБА_1 реабілітована (а.с. 14).

Як вже встановлено судом, Львівською обласною радою 27.05.2016 видано ОСОБА_1 посвідчення № 93/22-П, згідно з яким вона має право на пільги, передбачені рішеннями Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» (а.с. 17).

Відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.

Таким чином, суд з повного та всебічного аналізу долучених до матеріалів справи доказів, дійшов висновку, що ОСОБА_1 є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім`ї репресованої з політичних мотивів родини (батька та матері), згодом була реабілітована, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Згідно з пунктом 6 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

У той же час, підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 встановлено, що з 01.09.2008 громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 грн, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 грн.

Відповідно до вимог ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.

Так, статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено розмір мінімальної пенсії за віком, що дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак згідно з ст. 28 вказаного Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), тому поняття мінімальної пенсії за віком, наведене у ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», слід застосовувати для визначення розміру підвищення до пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».

З аналізу співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008 та пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.

Відтак суд вважає, що підвищення до пенсії в розмірі, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 654 від 16.07.2008, звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» перерахунок призначеної пенсії, крім випадків, передбачених частиною першою статті 35, частиною другою статті 38, частиною третьою статті 42 і частиною п`ятою статті 48 цього Закону, провадиться в такі строки: у разі виникнення права на підвищення пенсії - з першого числа місяця, в якому пенсіонер звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа.

З огляду на наведене суд, проаналізувавши фактичні обставини справи, дійшов висновку, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.03.2021.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Разом з цим, суд враховує, що дії відповідача у відмові позивачці в перерахунку пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виразилися у прийнятті відповідачем відповідного рішення № 913160130882 від 15.03.2021.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з п. 2 ч. 2 та ч. 3 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Водночас суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. За таких обставин суд вважає, що ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивачки буде прийняття судом рішення про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області прийнято рішення № 913160130882 від 15.03.2021 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 09.03.2021 та зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.03.2021.

Відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн, сплачений нею при зверненні до суду із цим позовом.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області № 913160130882 від 15.03.2021 про відмову в проведенні перерахунку пенсії ОСОБА_1 відповідно до заяви від 09.03.2021.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 01.03.2021.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код за ЄДРПОУ 13814885) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) 908 (дев`ятсот вісім) гривні 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Р.П. Качур