Рішення № 99477726, 08.09.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 320/7365/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (регіонального представника Уповноваженого у м. Києві та Київській області) про визнання протиправними дії, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

до суду звернувся ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (код: 08167863, адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1), Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (регіонального представника Уповноваженого у м. Києві та Київській області) (код: 21661556, адреса: 01108, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8) в якому просить суд:

1. Визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква що виявилися у ненаданні, не повному та несвоєчасному наданні запитуваної інформації у інформаційних запитах позивача від 16.03.2021, 26.04.2021 та 10.05.2021, а саме:

- суму коштів виплачену позивачу у вигляді грошового забезпечення за період з 06.10.2016 по 16.03.2021;

- копію чинного Положення КЕВ належним чином завіреного;

- копії фінансової звітності (баланс, звіти) за період з 2014 року по 2020 рік включно, завірені належним чином;

- копію наказу про призначення заступника начальника - головного інженера КЕВ, належним чином завіреного;

- копію наказу про прийом на роботу діловода КЕВ, належним чином завіреного;

- копію річного плану закупівель КЕВ на 2020 та 2021 роки, належним чином завіреного;

- суму коштів виплачену у вигляді грошового забезпечення (з виплатою на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань) начальнику КЕВ підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021;

- суму коштів на грошове забезпечення в межах максимальної величини, на яку нараховано єдиний соціальний внесок, виплачену підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021.

2. Визнати протиправними дії Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (регіонального представника Уповноваженого у м. Києві та Київській області), що виявилися у не складенні протоколу про адміністративне правопорушення стосовно посадових осіб КЕВ, невжиття заходів реагування за зверненням позивача від 10.05.2021, а саме:

- провести перевірку на предмет вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами відповідача 1 у зв`язку з ненаданням інформації на інформаційні запити позивача від 16.03.2021, 24.03.2021 та 10.05.2021;

- скласти протокол про адміністративне правопорушення стосовно посадових осіб відповідача 1 за статтею 212-3 КУпАП;

- направити до відповідача 1 акти реагування на порушення прав позивача.

3. Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква у 15-денний термін з дня набрання законної сили рішення суду надати позивачу запитувану інформацію, а саме:

- суму коштів виплачену позивачу у вигляді грошового забезпечення за період з 06.10.2016 по 16.03.2021;

- копію чинного Положення КЕВ належним чином завіреного;

- копії фінансової звітності (баланс, звіти) за період з 2014 року по 2020 рік включно, завірені належним чином;

- копію наказу про призначення заступника начальника - головного інженера КЕВ, належним чином завіреного;

- копію наказу про прийом на роботу діловода КЕВ, належним чином завіреного;

- копію річного плану закупівель КЕВ на 2020 та 2021 роки, належним чином завіреного;

- суму коштів виплачену у вигляді грошового забезпечення (з виплатою на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань) начальнику КЕВ підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021;

- суму коштів на грошове забезпечення в межах максимальної величини, на яку нараховано єдиний соціальний внесок, виплачену підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021.

4. Зобов`язати Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (регіонального представника Уповноваженого у м. Києві та Київській області):

- провести перевірку на предмет вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами відповідача 1 у зв`язку з ненаданням інформації на інформаційні запити позивача від 16.03.2021, 24.03.2021 та 10.05.2021;

- скласти протокол про адміністративне правопорушення стосовно посадових осіб відповідача 1 за статтею 212-3 КУпАП;

- направити до відповідача 1 акти реагування на порушення прав позивача.

5. Стягнути із Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква на користь позивача судові витрати у сумі (недоотримані соціальні виплати) 23200 грн. а також за нанесення моральної шкоди позивачу у розмірі 23200 грн.

Так, заявлені вимоги мотивовані тим, що позивачем 16.03.2021, 26.04.2021 та 10.05.2021 на поштову та електронну адресу відповідача 1 надсилались запити, у яких позивач просив надати йому наступну інформацію:

- запит від 16.03.2021: 1) суму коштів виплачену підполковнику ОСОБА_1 у вигляді грошового забезпечення за період з 06.10.2016 по 16.03.2021;

- запит від 26.04.2021: 1) копію чинного Положення КЕВ належним чином завірену; 2) копії фінансової звітності (баланс, звіти) за період з 2014 року по 2020 рік включно, завірені належним чином; 3) копію наказу про призначення заступника начальника - головного інженера КЕВ, належним чином завірену; 4) копію наказу про прийом на роботу діловода КЕВ, належним чином завірену; 5) копію річного плану закупівель КЕВ на 2020 та 2021 роки, належним чином завірені;

- запит від 10.05.2021: 1) суму коштів виплачену у вигляді грошового забезпечення (з виплатою на оздоровлення та вирішення соціально побутових питань) начальнику КЕВ підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021; 2) суму коштів на грошове забезпечення в межах максимальної величини, на яку нараховано єдиний соціальний внесок (ЄСВ), виплачену підполковнику ОСОБА_1 у період з 25.02.2013 по 10.05.2021.

Оскільки вказані запити, за твердженням позивача, були проігноровані відповідачем 1, 10.05.2021 на адресу відповідача 2 позивачем направлено звернення про усунення порушень права на доступ до публічної інформації та притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності за статтею 212-3 КУпАП.

Разом з цим, 28.05.2021 позивач отримав лист відповідача 1 від 18.05.2021 №1259 на інформаційний запит позивача від 26.04.2021, який містив відповідь лише на одне (четверте) питання запиту, про що зазначено позивачем, та зокрема повідомлено, що запитувана інформація не входить до компетенції КЕВ м. Біла Церква.

07.06.2021 позивачем отримано відповідь відповідача 2, в якому повідомлялося, що на даний час в КЕВ м. Біла Церква проводиться службове розслідування по факту ненадання відповідей на інформаційні запити, подані відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації». Також вказано, що на переконання відповідача 2 підстав для вжиття заходів за зверненням позивача відсутні.

Звертаючи увагу на те, що запити позивача від 16.03.2021 та від10.05.2021 були взагалі проігноровані, а інформація на запит від 26.04.2021 надана частково, позивач вважає, що неповне та несвоєчасне надання відповідачем 1 та відповідачем 2 запитуваної інформації є протиправним та таким, що суперечать вимогам чинного законодавства України і порушує його право на отримання інформації.

Зокрема позивач вважає, що оскільки відповідач 1 всупереч приписам чинного законодавства не надав інформацію на відповідні запити та власне надав таку інформацію не в повному обсязі на інший запит позивача, - відповідач 2 також вчинив протиправні дії, адже не склав протокол про адміністративне правопорушення стосовно посадових осіб КЕВ.

В свою чергу, щодо заявлених позивачем сум до стягнення з відповідача 1, такі вимоги позивач обґрунтовує тим, що запитувані ним документи у запитах до відповідача 1 були необхідні для призначення субсидій, виплати малозабезпеченим сім`ям, а отже зазначені кошти до відшкодування обраховані позивачем як втрачений дохід через недоотримання цих виплат. При цьому, у грошовому виразі відповідну суму позивач також визначає у якості компенсації моральних збитків.

Ухвалою суду 09.07.2021 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

06.08.2021 судом отримано відзив відповідача 1 на позовну заяву, у якому заперечуючи проти вимог позивача, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, відповідач 1 зазначає, що запит позивача від 16.03.2021 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, відповідь на який надана листом від 14.07.2021 №1862, було адресовано бухгалтеру останнього, який не є розпорядником відповідної інформації згідно статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Крім того, вказаний запит підписано ОСОБА_1 як начальником КЕВ м. Біла Церква, однак згідно витягу з наказу командира військової частини від 12.03.2021 №0307 позивач зі вказаної дати виключений зі списків особового складу КЕВ м. Біла Церква, при тому що згідно витягу із наказу Головнокомандувача Збройних сил України від 26.03.2021 №100 начальником відповідача 1 призначено Горобця Ігоря Дмитровича .

Відповідачем 1 також вказано на те, що на момент подання запиту позивачем, Горобець І.Д. ще не був призначеним на посаду начальника КЕВ м. Біла Церква та не був розпорядником інформації. Лише після призначення останнього на посаду, ним було проведено службове розслідування на підставі вхідного листа відповідача 2 від 26.05.2021 №1430 щодо встановлення причин та умов ненадання відповіді на розгляд запиту про інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» ОСОБА_1 від 16.03.2021.

На підтвердження даних обставин відповідач 1 посилається на витяг з наказу Головнокомандувача Збройних сил України від 26.03.2021 №100, наказ про призначення службового розслідування від 31.05.2021 №92, наказ про завершення службового розслідування від 14.06.2021 №100/1 та акт службового розслідування від 14.06.2021.

Таким чином, на переконання відповідача 1, станом на час подання позивачем даної позовної заяви КЕВ м. Біла Церква в особі начальника Горобця І.Д. було вжито всіх належних заходів щодо надання відповіді на запит позивача від 16.03.2021.

В той же час, як зазначено відповідачем 1, відповідь на запит позивача від 26.04.2021 була надана відповідачем 1 листом від 18.05.2021 №1259, а запит позивача від 10.05.2021 взагалі не надходив. Зокрема, відповідачем окремо наголошено на відсутності у позивача підтвердження факту надходження даного запиту.

В частині заявлених позивачем сум до відшкодування за рахунок відповідача 1, останнім зазначено, що позивачем не надано жодних доказів щодо відмови в призначенні або припиненні виплат призначених допомог, а також доказів, які б свідчили про заподіяння відповідачем 1 своєю поведінкою позивачеві моральних страждань, а також доказів погіршення здоров`я або настанні інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних страждань чи інших негативних явищ через незаконні дії або бездіяльність відповідача 1.

У відповіді на відзив відповідача 1, отриманого судом 09.08.2021, позивач зазначає про правомірність сформованого ним запиту від 16.03.2021, зокрема в частині того, що такий було підписано від імені позивача як начальника КЕВ. м. Біла Церква, оскільки за доводами позивача такі відомості щодо його посади, у тому числі військового звання, зазначені у посвідченні офіцера Збройних сил України серії НОМЕР_2 , виданого ОСОБА_1 21.01.2014 відповідачем 1. При цьому, як стверджує позивач, справи та посаду він нікому не передавав, а будь-які накази щодо звільнення, переміщення тощо до нього не доводились.

Також, на переконання позивача, доводи відповідача 1 про те, що запит позивача від 10.05.2021 не надсилався, спростовуються тим, що у відповідності до статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» такий запит було надіслано на електронні адреси відповідача 1, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_1

Щодо обґрунтованості не отриманих позивачем виплат, останнім вказано на те, що з метою отримання субсидій, згідно вимог чинного законодавства одним із документів, який позивачеві необхідно було подати структурному підрозділу з питань соціального захисту населення за місцем реєстрації є числі довідка про доходи, а відтак позивач знову зазначив, що інформація у відповідь на запит від 26.04.2021 була надана відповідачем 1 листом від 18.05.2021 №1259 не у повному обсязі.

У свою чергу, відповідач 2 у поданому відзиві свою правову позицію щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених позивачем вимог мотивує наступним.

Так, як вже зазначалось вище, предметом звернення позивача до Секретаріату Уповноваженого було ненадання відповідачем 1 відповідей на інформаційні запити позивача. У межах розгляду звернення позивача до відповідача 2 Секретаріатом Уповноваженого листами від 12.05.2021 №13415.4/С-8104.3/21/45, від 25.05.2021 №14820.4/С-8104.3/21/45 надсилались відповідачеві 1 запити щодо перевірки викладених у зверненні позивача обставин.

Листом від 24.05.2021 №1318 відповідач 1 повідомив відповідача 2 про те, що на запит позивача від 26.04.2021, який зареєстрований 29.04.2021 за №82, позивачу листом від 18.05.2021 за №1259 надано відповідь, яку надіслано на його поштову адресу.

Також із вказаного листа відповідача 1 убачалось, що у зв`язку з порушенням строків надання відповіді на запит, з метою уточнення причин і умов, що спричинили таке порушення, встановлення ступеня вини посадових осіб, відповідальних за своєчасне опрацювання інформація, відповідачем 1 буде проведено службове розслідування відповідно до наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 «Про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України».

Щодо проведення службового розслідування за обставинами надання відповіді позивачу на інформаційний запит від 16.03.2021 відповідач 1 повідомив Секретаріат Уповноваженого окремим листом від 31.05.2021 за №1412.

Ураховуючи викладені обставини, Секретаріат Уповноваженого листом від 03.06.2021 №15833.4/С-8104.3/21/5 повідомив позивача про результати розгляду його звернення та поінформував, що згідно з листами відповідача 1 від 24.05.2021 №1318 та від 31.05.2021 №1412 на даний час проводить службове розслідування відповідно до наказу Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608.

Додатково позивача було поінформовано, що згідно частини другої статті 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення відповідальність за порушення Закону України «Про доступ до публічної інформації», а також до компетенції уповноважених осіб Секретаріату Уповноваженого або представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини віднесено складання протоколів про вчинення адміністративного правопорушення, однак відповідно до статті 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами та адміністративну відповідальність на загальних підставах за визначеними правопорушеннями.

Таким чином, з огляду на наявність статусу військовослужбовців у посадових осіб відповідача 1, котрі допустили порушення термінів розгляду інформаційних запитів позивача, останнього було поінформовано про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування відповідачем 2.

Відтак, відповідач 2 вказуючи на те, що оскільки притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною другою статті 212-3 КУпАП, вчинене військовослужбовцем, підлягає вирішенню в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України і не входить до компетенції Секретаріату Уповноваженого, відповідач 2 зазначає, що ним було вжито всіх можливих заходів, спрямованих на поновлення прав позивача, а отже і вимоги позивача, що заявлені в межах даного адміністративного позову до відповідача 2 є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач 1 у своїх запереченнях зокрема вказував на те, що у відповідності до листа Міністерства оборони України Командування Сил логістики Збройних сил України від 30.12.2020 №37/1/6/850 з метою ведення службової переписки категоричної заборонено використання мессенджерів і у тому числі електронних поштових адрес, що створені на ресурсах, зокрема ukr.net. Вказаним листом встановлено, що необхідним є використання поштових скриньок, що відносяться до post.mil.gov.ua (mil.gov.ua).

Таким чином, відповідач 1 зазначав, що позивач будучи на посаді Начальника КЕВ м. Біла Церква повинен був знати про заборону використання мессенджерів, а також електронних поштових адрес, що створені на ресурсі ukr.net, однак при цьому свій запит на електронну адресу КЕВ м. Біла Церква - kev-bcyur@post.mil.ua - не надіслав.

Натомість, у поданій заяві про залишення вище вказаних заперечень відповідача 1 без розгляду, позивач зазначав, що за наявною в нього інформацією у відповідача 1 нараховуються близько 12-15 електронних адрес, які він використовує для повсякденної діяльності, у тому числі адреси і на ресурсі ukr.net.

Також, із посиланням на норми Положення про квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква та норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» позивач наголошував на тому, що головний бухгалтер КЕВ м. Біла Церква мав законні підстави для надання запитуваної ним інформації.

Відповідно, зазначаючи, що позивачем та зокрема його адвокатом велось листування із відповідачем 1 з використанням електронних адрес останнього, розміщених на ресурсі ukr.net, то таким чином у відповідача 1 були наявні всі законні підстави для надання запитуваної позивачем інформації.

В свою чергу, у цій як і у подальшому поданій заяві позивач щодо листа командування сил логістики Збройних Сил України від 30.12.2020 №37/1/6/850 повідомляв, що зі змістом останнього він не міг бути ознайомлений, оскільки у період з 29.12.2020 по 18.01.2021 перебував на самоізоляції, у зв'язку з інфікуванням вірусом COVID-19.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації врегульовані Законом України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-ХІI.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов`язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до статті 5 Закону № 2939-VI, одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.

Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Таким чином, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона має бути заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним лише суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків.

Дослідивши змістовне наповнення інформаційних запитів позивача, беручи до уваги характер запитуваної інформації, її походження та зміст, суд вбачає, що позивач звернувся до відповідача 1 із проханням надати йому саме публічну інформацію.

Одночасно, встановивши приналежність запитуваної інформації до публічної, важливим є також ідентифікація відповідача як розпорядника цієї публічної інформації.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

Підстави для відмови у наданні інформації на відповідний запит є вичерпними.

Відповідно до вимог частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

- розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

- інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

- особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

- не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Як зазначено у пункті 9.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації» Закон України «Про доступ до публічної інформації» не містить положень, які б регулювали відносини, коли запит на інформацію помилково адресовано і направлено не розпоряднику інформації, а його структурному підрозділу. На ці відносини за аналогією закону необхідно поширювати положення частини третьої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому у разі адресування запиту на інформацію структурному підрозділу, останній зобов`язаний направити отриманий запит на інформацію до розпорядника інформації. Наведене не стосується відокремлених структурних підрозділів, зокрема територіальних підрозділів апарату центральних органів виконавчої влади, які відповідно до статей 13, 21 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI "Про центральні органи виконавчої влади" є за статусом органами влади, а отже, розпорядниками інформації, що зобов`язані самостійно розглянути запит на інформацію без пересилання його до центрального органу виконавчої влади.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно положень статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно приписів статей 23 та 24 Закону України «Про доступ до публічної інформації» рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідальність за порушення законодавства про доступ до публічної інформації несуть особи, винні у вчиненні таких порушень: 1) ненадання відповіді на запит; 2) ненадання інформації на запит; 3) безпідставна відмова у задоволенні запиту на інформацію; 4) неоприлюднення інформації відповідно до статті 15 цього Закону; 5) надання або оприлюднення недостовірної, неточної або неповної інформації; 6) несвоєчасне надання інформації; 7) необґрунтоване віднесення інформації до інформації з обмеженим доступом; 8) нездійснення реєстрації документів; 9) навмисне приховування або знищення інформації чи документів.

Особи, на думку яких їхні права та законні інтереси порушені розпорядниками інформації, мають право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди в порядку, визначеному законом.

Так, щодо запиту позивача від 16.03.2021 судом встановлено, що останній було адресовано начальнику фінансово-економічного відділення - головному бухгалтеру Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква Садлівській Віті Валеріївні.

Отримання вказаного запиту за адресою відповідача 1 останнім не заперечується. Зокрема, згідно відомостей щодо відстеження поштового відправлення за номером 0911711088353 яким, за твердженням позивача, було надіслано запит від 16.03.2021, останній отримано відповідачем 1 - 23.03.2021.

При цьому, відповідь на запит позивача від 16.03.2021 сформовано квартирно-експлуатаційним відділом 14.07.2021 у вигляді листа №1862 з фактичною відмовою у наданні запитуваної інформації.

Відповідач 1 не заперечує тієї обставини, що відповідь на запит позивача від 16.03.2021 була надана з порушенням встановлених Законом строків, та відповідно до матеріалів справи зазначає, у тому числі що цей запит було адресовано не юридичній особі, а головному бухгалтеру відповідача 1, який не є розпорядником відповідної інформації та що запит позивача було підписано ним як начальником КЕВ м. Біла Церква, що станом на 16.03.2021 не відповідало дійсності.

Також, відповідач 1 вказує, що на момент подання даного запиту ще не було призначено на посаду належного розпорядника запитуваної інформації - начальника КЕВ м. Біла Церква Горобця І.Д., а тому лише після призначення останнього ним було проведено службове розслідування на підставі вхідного листа відповідача 2 від 26.05.2021 №1430 щодо встановлення причин та умов ненадання відповіді на запит позивача від 16.03.2021.

Зокрема, зі вказаного листа - відповіді вбачається, що позивачеві фактично було відмовлено у наданні запитуваної ним інформації у зв`язку з вищевикладеними обставинами, а саме що запит не було адресовано керівнику організації, а головному бухгалтеру, та що запит було підписано позивачем як начальником КЕВ м. Біла Церква. Зокрема, у пункті 3 листа від 14.07.2021 №1862 вказано про недотримання формальних вимог до оформлення запиту на інформацію.

Водночас суд зазначає, що згідно частини першої статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно частини 4 статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Крім того, частиною третьою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачено обов`язок не належного розпорядника інформації направити відповідний запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Також суд звертає увагу, що вичерпний перелік підстав для відмови у наданні запитуваної інформації встановлений частиною першою статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації", а саме коли: розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 Закону України "Про доступ до публічної інформації" запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Як вбачається із наявної в матеріалах справи копії запиту позивача від 16.03.2021, в останньому наявні всі обов`язкові реквізити запиту, передбачені вищевказаною нормою Закону, зокрема поштова адреса позивача та адреса електронної пошти останнього, опис запитуваної інформації, а також дата і підпис позивача.

Відтак, з урахуванням викладеного, суд вбачає, що відповідь позивачеві на його запит від 16.03.2021, що оформлена листом відповідача 1 від 14.07.2021 №1862, була надана з порушенням встановленого Законом строку та фактично за відсутності на те відповідних підстав в частині відмови у наданні запитуваної інформації, що в свою чергу свідчить про обґрунтованість заявлених вимог позивача та наявності підстав для задоволення позову у цій частині.

Щодо запиту позивача від 26.04.2021 судом встановлено, що останній було адресовано Квартирно-експлуатаційному відділу м. Біла Церква.

Отримання вказаного запиту за адресою відповідача 1 останнім не заперечується. Зокрема, згідно відомостей щодо відстеження поштового відправлення за номером 0911711351348 яким, за твердженням позивача, було надіслано запит від 26.04.2021, останній отримано відповідачем 1 - 30.04.2021.

При цьому, відповідь на запит позивача від 26.04.2021 сформовано відповідачем 18.05.2021 за № №7259.

Відповідач 1 не заперечує тієї обставини, що відповідь на запит позивача від 26.04.2021 була надана з порушенням встановлених Законом строків.

Зокрема, із наявних матеріалів по справі, у тому числі пояснень заступника начальника - головного інженера відповідача 1 Кравченка М.В., відповідального за опрацювання інформаційного запиту позивача від 26.04.2021, вбачається, що останній повідомляв у тому числі про те, що запит позивача було розписано на нього начальником КЕВ м. Біла Церква, однак цей запит він отримав лише 05.05.2021 та через велику завантаженість відповідь було надано лише 18.05.2021 за №7259.

Також, у вказаному листі повідомлялося, що запитувана позивачем інформація, а саме фінансова звітність (баланс, звіти) КЕВ м. Біла Церква за 2014-2020 роки та річні плани закупівель КЕВ м. Біла Церква за 2020 та 2021 роки згідно Закону України "Про відкритість використання публічних коштів" та Закону України "Про публічні закупівлі є загальнодоступною в мережі Інтернет на відповідних ресурсах.

Відповідачем 1 було надано витяг з наказу про призначення економіста з договірних та претензійних робіт від 17.10.2014 №59-К та витяг з наказу про переведення економіста з договірних та претензійних робіт діловода від 01.12.2014 №68-К

В частині іншої запитуваної позивачем інформації, а саме щодо надання належним чином завірених копій чинного Положення КЕВ, наказу про призначення заступника начальника - головного інженера КЕВ, відповідач 1 вказав, що надання копії зазначених документів не входить до компетенції відповідного розпорядника інформації.

Однак суд зазначає, що згідно частини другої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Крім цього, як вже було зазначено судом, згідно частини третьої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача.

Водночас жодних доказів щодо перенаправлення запиту до належного розпорядника інформації, як і доказів того, що відповідач 1 за статусом або характером своєї діяльності не обізнаний та/або має бути обізнаним про такого, матеріали справи не містять.

Відтак, встановлені судом порушення відповідачем 1 строку на надання відповіді на запит позивача від 26.04.2021, не виконання вимог Закону щодо перенаправлення запиту у відповідній частині до належного розпорядника інформації, а також неправомірна відмова у наданні запитуваної інформації яка є загальнодоступною, є підставами для визнання заявлених позивачем вимог у цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо запиту позивача від 10.05.2021 то відповідачем 1 заперечується факт отримання останнього, зокрема засобами поштового зв`язку чи на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, як вже було викладено вище, відповідач 1 посилався на лист Міністерства оборони України Командування Сил логістики Збройних сил України від 30.12.2020 №37/1/6/850, згідно якого заборонялося ведення службової переписки із використанням у тому числі поштових адрес, що створені на ресурсі ukr.net, та вказувалося на необхідності використання поштових скриньок, що відносяться до post.mil.gov.ua (mil.gov.ua).

Таким чином, відповідач 1 стверджував, що позивач перебуваючи на посаді Начальника КЕВ м. Біла Церква мав бути обізнаним зі змістом даного наказу, зокрема в частині встановленої заборони, але при цьому свій запит на електронну адресу КЕВ м. Біла Церква - kev-bcyur@post.mil.ua не надіслав. Зазначена адреса вказується відповідачем 1 зокрема в реквізитах відзиву на позов та в його запереченнях.

Однак, суд зазначає, що в наявних матеріалах справи відсутні будь-які докази, що зазначена вище електронна адреса визнається відповідачем 1 як його офіційна електронна адреса і саме за нею ведеться офіційне електронне листування.

Зокрема, перевіркою доменного імені " ІНФОРМАЦІЯ_3 " за допомогою загальнодоступних сервісів в мережі Інтернет, у тому числі "hostmaster.ua", судом встановлено, що зазначене доменне ім`я наразі перебуває в неактивному статусі.

У той же час, судом встановлено, що поштовий сервер Збройних Сил України доступний за посиланням https://post.mil.gov.ua.

Також суд вбачає, що в матеріалах справи відсутня копія вищезгаданого витягу із наказу Головнокомандувача Збройних Сил України від 26.03.2021 №100, який було зазначено відповідачем 1 у якості додатків до відзиву на позов.

Зокрема у клопотанні від 12.08.2021 позивачем зазначалося про те, що за наявною у нього інформацією у відповідача 1 нараховується близько 12-15 електронних адрес, які використовуються для повсякденної діяльності, у тому числі ІНФОРМАЦІЯ_1.

Разом з тим, перевіркою відомостей, що містяться, у тому числі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua), в Єдиній базі даних електронних адрес, номерів факсів (телефаксів) суб`єктів владних повноважень (http://email.court.gov.ua) та зокрема відповідних бланків офіційних документів, що містяться в матеріалах справи - не встановлено приналежності відповідачеві 1 жодної визнаної ним офіційної електронної адреси.

Також суд зазначає, що на даний час присвоєння офіційної електронної адреси юридичним особам, фізичним особам-підприємцям та громадянам України знаходиться лише на стадії відповідних законопроектів, які перебувають на розгляді Верховної Ради України.

Таким чином, враховуючи фактичну відсутність у відповідача 1 офіційної електронної адреси, саме із використанням якої останній має здійснювати офіційне електронне листування, відповідне електронне листування із використанням іншої електронної адреси могло здійснюватися лише у разі взаємного визнання сторонами листування такої адреси, тобто адресантом та адресатом.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що між позивачем та відповідачем 1 було досягнуто певних домовленостей та визначено належну адресу для електронного листування, суд не може взяти до уваги подані позивачем матеріали у якості доказів надіслання відповідачеві запиту від 10.05.2021, беручи до уваги наявність заперечення останнього про його отримання, а відтак і не може взяти до уваги заперечення позивача про те, що такий запит було проігноровано відповідачем 1, адже докази отримання відповідачем 1 цього запиту - відсутні.

З урахуванням викладеного, виходячи із наявних матеріалів справи та не надання суду жодних доказів наявності у відповідача 1 офіційної електронної адреси за якою можливе саме офіційне спілкування між учасниками, відсутності доказів домовленостей сторін про визнання однієї із наявних у сторін адрес для здійснення офіційного листування, суд дійшов висновку, що у цій частині позивачем не надано достатніх та допустимих доказів як направлення так і отримання відповідачем 1запиту від 10.05.2021, а відтак позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимог, звернутих позивачем до відповідача 2, судом встановлено, що позивач у зв`язку з порушенням його права на доступ до публічної інформації звертався 10.05.2021 до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якому вказував на не надання відповідачем 1 відповіді на його запити від 19.03.2021 та від 26.04.2021 та просив провести перевірку на предмет дотримання вчинення адміністративних правопорушень посадовими особами відповідача через ненадання запитуваної публічної інформації/документів, притягнути до адміністративної відповідальності осіб, які протиправно не надали інформацію, за статтею 212-3 КУпАП, направити до відповідача 1 акти реагування на вказані порушення права позивача на доступ до публічної інформації з метою їх усунення та надання запитуваним ним відомостей/документів.

Так, судом встановлено, що в межах розгляду звернення позивача відповідачем 2 листами від 12.05.2021 №13415.4/С-8104.3/21/45 та від 25.05.2021 №14820.4/С-8104.3/21/45 були надіслані запити відповідачу 1 щодо перевірки викладених у зверненні позивача обставин.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі звернень Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини відповідачем 1 було проведено службове розслідування за фактом порушення строків надання відповіді на запит позивача, про що було повідомлено відповідача 2 листом від 31.05.2021 за №142.

У свою чергу, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини листом від 03.06.2021 №15833.4/С-8104.3/21/45 повідомив позивача про результати опрацювання його звернення і поінформував про встановлені обставини.

Крім цього, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини також повідомив позивача, що відповідно до статті 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами, а скільки посадові особи відповідача 1 мають статус військовослужбовців, то підстави для додаткових заходів реагування відповідачем 2, зокрема щодо притягнення до відповідальності відповідних осіб у порядку статті 212-3 КУпАП - відсутні.

Так, згідно приписів статті 255 КУпАП у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення за статтями (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Відповідно до частин першої, другої статті 15 КУпАП військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також особи начальницького складу Національного антикорупційного бюро України, рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, поліцейські несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, санітарних норм, правил полювання, рибальства та охорони рибних запасів, митних правил, вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією, вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування у разі винесення термінового заборонного припису, порушення тиші в громадських місцях, неправомірне використання державного майна, незаконне зберігання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, невжиття заходів щодо окремої ухвали суду, ухилення від виконання законних вимог прокурора, порушення законодавства про державну таємницю, порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію, зазначені особи несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах. До зазначених осіб не може бути застосовано громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт. У разі притягнення таких осіб до відповідальності за вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі направлення особи, яка вчинила таке насильство, на проходження програми для осіб, які вчинили домашнє насильство чи насильство за ознакою статі, здійснюється на загальних підставах.

Інші, крім зазначених у частині першій цієї статті, особи, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів або спеціальних положень про дисципліну, у випадках, прямо передбачених ними, несуть за вчинення адміністративних правопорушень дисциплінарну відповідальність, а в інших випадках - адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Відтак, твердження відповідача 2 про те, що притягнення військовослужбовця до адміністративної відповідальності за правопорушення, передбачене частиною другою статті 2012-3 КУпАП, підлягає вирішенню в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, і не входить до компетенції відповідача 2, суд вважає обґрунтованим.

В той же час, відповідні дії на з`ясування обставин, що зумовили звернення позивача до відповідача 2 вчинилися останнім у відповідності до вимог законодавства, що власне підтверджується наявними по справі матеріалами.

Щодо відсутності вчинення будь-яких заходів реагування відповідачем 2 на запит позивача від 10.05.2021, що був адресований відповідачеві 1 та на який не було надано запитуваної інформації, суд зазначає, що матеріали справи не містять жодної інформації щодо порушення такого питання перед Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

Зважаючи на викладене, суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача, звернутих до відповідача 2.

Щодо заявлених позивачем вимог в частині стягнення із відповідача 1 на користь позивача судових витрат (недоотримані соціальні виплати) у сумі 23200 грн. а також за нанесення моральної шкоди позивачу у розмірі 23200 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Отже, заявлені позивачем суми у вигляді обрахованих ним недоотриманих соціальних виплат не є судовими витратами у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а тому не можуть підлягати розподілу згідно вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, відповідну суму у 23200,00 грн. як недоотримані виплати, позивач фактично визначає як упущену вигоду, тобто за його доводами такі суми він мав би отримати в якості соціальної допомоги - підтримки для багатодітної сім`ї.

Так, слід зазначити, що частина друга статті 22 Цивільного кодексу України визначає, що збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.

Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на позивача обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.

Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі № 6-237цс16.

Зміст позовних вимог та встановлені судом обставини справи дають підстави для висновку, що позивач при розрахунку розміру упущеної ним вигоди у вигляді недоотриманих соціальних виплат виходив із вірогідності отримання цих виплат, однак ці виплати не були ним отриманні внаслідок спірних дій відповідача 1.

Однак, доказів того, що саме дії відповідача 1, пов`язані із ненаданням у встановлений строк запитуваних позивачем документів, мали наслідком позбавлення права позивача на отримання відповідних виплат - матеріали справи не містять.

Зокрема, із поданих позивачем документів на підтвердження його звернення до уповноваженого органу з метою призначення субсидії вбачається, що такі звернення відхилялися у зв`язку із вказівкою некоректних даних та допущенням помилок. Тобто, матеріали справи не містять відомостей, що саме ненадання відповідачем 1 запитуваних документів, які мали бути подані позивачем задля отримання відповідних соціальних виплат, слугувало єдиною підставою що унеможлива безумовне отримання останніх.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

В даному випадку відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, а саме беззаперечного та безумовного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача 1 та збитками (упущеною вигодою) позивача, що виключає підстави для задоволення вимог позивача в цій частині.

Щодо заявленої позивачем суми відшкодування немайнових збитків у грошовому виразі, а саме моральної шкоди в у сумі 23200,00 грн., суд зазначає на таке.

Згідно положень частин першої та другої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 Цивільного кодексу України).

Стаття 1167 Цивільного кодексу України визначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом третім постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4 встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами четвертим та п`ятим постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4 визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (пункт дев`ятий постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 № 4).

В матеріалах даної адміністративної справи відсутні будь-які докази на підтвердження чи факту спричинення моральної шкоди, чи причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідача та спричиненням моральної шкоди, а також не надано жодних доказів завдання позивачу фізичного болю, душевних страждань або приниження репутації фізичної особи (виписки з історії хвороби, дані медичного обстеження, докази втрати репутації тощо), а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Згідно частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Підсумовуючи викладене у сукупності, викладені сторонами обставини справи та наведені заперечення, з підтвердженням відповідними доказами, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини нагадав (пункт 23 рішення від 18.07.2006, заява № 63566/00, справа «Проніна проти України»), що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивачем за подання даного адміністративного позову до суду судовий збір у відповідності до вимог пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» не сплачувався, то судові витрати до розподілу - відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (код: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква (код: 08167863, адреса: 09100, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Ярмаркова, 1), Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (регіонального представника Уповноваженого у м. Києві та Київській області) (код: 21661556, адреса: 01108, м. Київ, вул. Інститутська, 21/8) про визнання протиправними дії, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква, що виявилися у ненаданні, не повному та не у своєчасному наданні запитуваної інформації у інформаційних запитах ОСОБА_1 від 16.03.2021 та від 26.04.2021.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ м. Біла Церква у 15-денний термін з дня набрання законної сили рішення суду надати ОСОБА_1 у повному обсязі запитувану ним інформацію у запитах від 16.03.2021 та від 26.04.2021 з урахуванням висновків, наведених у рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.09.2021.

Суддя Панченко Н.Д.