Рішення № 99477685, 09.09.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" вересня 2021 р. справа № 300/3103/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Микитин Н.М.,

при секретарі судового засідання Маковійчук С.М.,

за участю: представника позивача Рибак М.М.,

представника відповідача Мицака М.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Рибак Мар`яна Михайлівна, до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення про стягнення виконавчого збору, -

ВСТАНОВИВ:

25.06.2021 ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Рибак Мар`яна Михайлівна, звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання протиправною та скасування постанови від 30.03.2020 про стягнення про стягнення виконавчого збору в сумі 101336,50 грн в межах виконавчого провадження № 52325064.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.09.2016 року старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кафарським О.В., за заявою ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52325064 про примусове виконання виконавчого листа №344/9927/2015 від 06.08.2016 року виданого Івано-Франківським міським судом, яким, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором в розмірі 40878,01 доларів США, що еквівалентно 1 013 365,87 грн. Правонаступником ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" – ТОВ «Інвент» 02.03.2020 подано до органу виконавчої служби заяву про повернення виконавчого документу без виконання. За результатами розгляду вказаної заяви 30.03.2020 року старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кафарським О.В. винесено постанову ВП № 52325064 про повернення виконавчого документа стягувачу. Разом з тим, 30.03.2020 відповідачем винесено постанову ВП № 52325064 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 101336,50 грн. Згідно даної постанови державного виконавця, підставою для стягнення виконавчого збору є статті 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження». Як наслідок, відповідач безпідставно виніс оскаржувану постанову про стягнення виконавчого збору, оскільки для стягнення виконавчого збору необхідна наявність двох умова, а саме: здійснення державним виконавцем дій направлених на примусове виконання рішення і фактичне стягнення, повернення заборгованості, як результат вчинених виконавцем дій. Однак, в даному випадку, державним виконавцем жодних дій спрямованих на стягнення з позивача як боржника будь-яких сум не вчинено. Вказує на те, що повернення виконавчого документу без виконання не є заходом примусового виконання рішень, а способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

07.07.2021 представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто шляхом подання заяви на усунення недоліків позовної заяви, у зв`язку чим ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження згідно із правилами, встановленими статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, призначено судове засідання на 25.08.2021 о 10:00 та витребувано у відповідача копії матеріалів виконавчого провадження № 61940709(а.с.43-44).

У період з 12.07.2021 по 23.08.2021 суддя Микитин Н.М. перебувала у основній щорічній відпустці.

Судове засідання призначене на 25.08.2021 не відбулося у зв`язку з неявкою сторін та подання представником позивача клопотання про відкладення судового засідання.

02.09.2021 судове засідання відкладено у зв`язку з повторним витребуванням матеріалів виконавчого провадження у відповідача.

08.09.2021 відповідач надав суду витребовувані судом копії матеріалів ВП № 61940709. Водночас, відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 08.09.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив, просив суд в задоволенні позову відмовити, з огляду на те, що оскаржувана постанова винесена законно та відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 Закону України “Про виконавче провадження”. Вважає що державний виконавець при винесенні оскаржуваної постанови підставно керувався чинними нормами Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до ст. 27 якого виконавчий збір стягується у розмірі 10% суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню за виконавчим документом. Таким чином, сума виконавчого збору не залежить від вчинення державним виконавцем виконавчих дій, а стягується у розмірі 10 відсотків від загальної суми, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. В зв`язку із наведеним просить суд в задоволенні позову відмовити (а.с.101-104).

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з мотивів наведених у позовній заяві. Додатково звернула увагу суду на те, що оскаржувану постанову не було направлено позивачу, а в постанові про відкриття виконавчого провадження від 23.09.2016 не зазначено суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника. Просила задоволити позов.

Представник відповідача щодо задоволення позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши подані суду письмові докази, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, враховуючи наступне.

Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси і просити про їх захист.

Згідно частини 1 статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Судом встановлено, що 22.09.2016 ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" звернулося до Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області із заявою про відкриття виконавчого провадження (а.с.75).

23.09.2016 старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кафарським О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №52325064 про примусове виконання виконавчого листа №344/9927/2015 від 06.08.2016 року виданого Івано-Франківським міським судом, яким, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 013 365,87 грн (а.с. 77)

04.04.2017 старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кафарським О.В. направлено запит до територіального сервісного центру 2641, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франквській області та Управління Держпраці в Івано-Франківській області щодо надання інформації про наявність будь-якого майна, що зареєстроване за боржником ОСОБА_1 (а.с. 108-109).

03.07.2017 старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області Кафарським О.В. винесено постанову про розшук майна боржника(а.с. 111-112).

В подальшому, 24.02.2020, на підставі ухвали Івано-Франківського міського суду, здійснено заміну сторони виконавчого провадження, а саме, замінено стягувача ПАТ "Банк Фінанси та Кредит" на його правонаступника ТОВ «Фінансова компанія «Інвент», про що складено постанову ВП № 52325064(а.с.79).

25.02.2020 до Івано-Франківського МВ ДВС Південно-Західного МРУЮ надійшла заява представника ТОВ «ФК «ІНВЕНТ» (правонаступника ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про повернення виконавчого документа(а.с.22).

За результатами розгляду поданої представником ТОВ «Фінансова компанія «Інвент» заяви, старшим державним виконавцем Івано-Франківського міського ВДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Кафарським О.В. 30.03.2020 року винесено постанову ВП № 52325064 про повернення виконавчого документа стягувачу (а.с.81-82).

Разом з тим, 30.03.2020 відповідачем, на підставі статей 3, 27, 40 Закону України «Про виконавче провадження», винесено оскаржувану постанову ВП № 52325064 про стягнення із боржника ОСОБА_1 виконавчого збору у розмірі 101336,50 грн(а.с.84-85).

Також, 04.05.2020 року відповідачем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №61940709 щодо примусового виконання постанови № 52325064 від 30.03.2019 року, виданої Івано-Франківським міським відділом ДВС про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 101 336,50 грн(а.с.86).

З метою примусового виконання оскаржуваної постанови відповідачем протягом 2020 року вживалися заходи з примусового виконання вищевказаної постанови, а саме арешт майна, арешт коштів боржника та розшук майна боржника.

Не погодившись з правомірністю постанови про стягнення виконавчого збору від 30.03.2020, позивач звернуся до суду з цим адміністративним позовом.

Суд, у відповідності до статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання про те, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, виходить з положень нормативних актів в редакціях, що діяли на момент виникнення цих правовідносин та зазначає зміст норм права відповідно до них.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 25 Закону України від 21 квітня 1991 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV; чинний на дату відкриття виконавчого провадження (23.09.2016); в редакції вказаного Закону від 12.06.2016) встановлено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Згідно із положеннями частин першої, третьої статті 27 Закону Закон № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

У разі отримання документального підтвердження про повне виконання рішення боржником до початку його примусового виконання державний виконавець закінчує виконавче провадження в порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, у такому разі з боржника не стягуються.

За текстом частини першої статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Відповідно до частини третьої статті 28 Закону № 606-XIV постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред`явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

Згідно норм частин шостої, восьмої статті 28 Закону № 606-XIV у разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.

Відповідно до пункту 6 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження.

Пунктом 7 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII встановлено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.

Відповідно до статті 10 Закону № 1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VІІІ (у редакції, викладеній згідно із Законом від 03.07.2018 № 2475-VIII) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

За текстом частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VIII виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень"; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Частиною дев`ятою вказаної статті передбачено також, що виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа (пункту 1 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404-VІІІ у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Слід зазначити, що в межах виконавчого провадження ВП №52325064 про примусове виконання виконавчого листа №344/9927/2015 від 06.08.2016 року, державним виконавцем було вчинено дії, спрямовані на фактичне стягнення заборгованості щодо виконання виконавчого документа, зокрема, направлення запитів до відповідних органів з метою встановлення наявності будь-якого майна, що зареєстроване за боржником та розшук майна боржника, що є заходами, які спонукають боржника до виконання своїх зобов`язань, передбачених виконавчим листом.

Вжиті державним виконавцем дії не призвели до фактичного стягнення суми заборгованості на виконання виконавчого листа №344/9927/2015 від 06.08.2016 з ОСОБА_1 .

Відтак, у даному випадку спір у справі виник у зв`язку з тим, що державний виконавець виніс постанову про стягнення виконавчого збору за виконання виконавчого документа, за яким сума, що підлягала стягненню, фактично не стягувалася взагалі.

З огляду на наведене, суд звертає увагу на те, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа було відкрито відповідно до Закону № 606-XIV.

Відтак, розмір виконавчого збору, зокрема, у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, за правилами частини першої статті 28 Закону № 606-XIV, становив 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню.

Зважаючи на те, що боржник у встановлений виконавцем у постанові від 23.09.2016 про відкриття виконавчого провадження строк не сплатив заборгованості за виконавчим документом, що підтвердила в судовому засіданні представник позивача, розпочалося примусове виконання цього рішення (за змістом частини першої статті 25 Закону № 606-XIV).

Слід зазначити, що з 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VIII.

В подальшому, водночас із поверненням виконавчого документа стягувачу згідно з постановою від 30.03.2020, державний виконавець, виніс спірну постанову про стягнення виконавчого збору з розрахунку 10 відсотків від суми, що підлягала стягненню.

На думку суду, з огляду на те, що виконавче провадження (з примусового виконання виконавчого листа Івано-Франківського міського суду від 08.06.2016 у справі № 344/9927/2015 про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 1359pv-07 від 30.07.2007) було відкрито за правилами, передбаченими Законом № 606-XIV, чинного на дату ухвалення постанови від 23.09.2016 ВП № 52325064, то при визначенні розміру виконавчого збору, який підлягає стягненню з боржника, треба керуватися положеннями статті 28 Закону № 606-XIV (чинного на той час). Ці положення, як вже вище зазначалось судом, передбачають, з-поміж іншого, стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню (якщо йдеться про примусове виконання рішення майнового характеру).

Аналіз положень вказаної статті у зіставленні з фактичними обставинами цієї справи дає підстави стверджувати, що відсутність фактичного стягнення коштів в рамках примусового виконання згаданого виконавчого документа, який державний виконавець повернув стягувачу за його заявою, не заперечує наявності підстав для стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала стягненню за цим (поверненим) виконавчим документом, що й було зроблено відповідачем.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі №300/3260/20 (http://www.reestr.court.gov.ua/Review/98947148).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 5 статті 242 КАС України).

Щодо посилання сторони позивача на не направлення вказаної постанови позивачу, то вказана обставина не може слугувати єдиною підставою до скасування такої постанови.

Посилання позивача на правові позиції, висловлені у постановах Верховного Суду від 19.09.2018 у справі 804/8289/16, від 09.10.2019 по справі 809/8290/16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 у справ № 2540/3203/18 стосуються дещо інших фактичних обставин та правовідносин, які врегульовувались іншою редакцією Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до ч. 1ст. 269 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

Частинами 2 та 3 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд вважає, що постанова відповідача від 30.03.2020 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в сумі 101336,50 грн в межах виконавчого провадження № 52325064 є правомірною та не підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На думку суду, відповідачем доведено правомірність своїх дій та рішення вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для вирішення питання стосовно повернення судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Відповідно до статей 255, 287, 297, підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення до суду апеляційної інстанції через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 );

відповідач: Івано-Франківський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) (код ЄДРПОУ 35021710, вул. Галицька, 45, м. Івано-Франківськ, 76000).

Суддя Микитин Н.М.