Рішення № 99477238, 09.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/7935/20

категорія 109020000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області "Про виконання рішення суду " від 27.11.2019 №348;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути питання надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, що знаходиться за межами населеного пункту, згідно з нормами Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду і встановлених обставин справи.

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 240/9430/19, яким Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області було зобов`язано повторно розглянути питання надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, що знаходиться за межами населеного пункту, згідно з нормами Земельного кодексу України, відповідач прийняв наказ від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду", яким відмови йому у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з порушенням вимог статті 116 Земельного кодексу України. Позивач вважає таку відмову неправомірною, адже гарантованого йому частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України права на отримання безоплатно у власність земельних ділянок по жодному із шести виду цільового призначення він не реалізував та відповідних земельних ділянок не отримував. З огляду на зазначене, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду з вимогою про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду".

Ухвалою від 14 липня 2020 року відкрито провадження у справі №240/7935/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи.

27 липня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області заперечувало проти задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Аргументуючи свою правову позицію відповідач зазначив, що рішення суду від 08.10.2019 у справі №240/9430/19 виконано управлінням згідно його резолютивної частини. Так, на виконання рішення суду від 08.10.2019 у справі №240/9430/19 ним був виданий наказ від 27.11.2019 №348, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, що знаходиться за межами населеного пункту. Підставою для відмови стало порушення заявником вимог статті 116 Земельного кодексу України, оскільки у поданій заяві від 16.05.2019 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності ОСОБА_1 не вказано умови надання земельної ділянки, а саме не зазначено у власність чи у користування він хоче її отримати. Водночас, надання земельної ділянки у власність та передача її у користування регулюються різними нормами та мають різний зміст і правові наслідки. Враховуючи вказані обставини, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області вважає, що про розгляді звернення ОСОБА_1 та прийнятті оскаржуваного наказу від 27.11.2019 №348 воно діяло у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому просить відмовити позивачу у задоволенні позову (а.с.46-53).

Крім того, у відзиві на позовну заяву Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області просило провести розгляд вказаної справи в судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши дане клопотання відповідача, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 12 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 12 КАС України та ст. 257 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Пунктом 10 ч. 6 ст. 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно з ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Однак, частиною 6 статті 262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу або якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі є незначної складності та не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд керуючись частиною 6 статті 262 КАС України прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання відповідача про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

12 серпня 2020 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на відзив на позовну заяву, в яких позивач вказав, що все зазначене відповідачем у відзиві не відповідає дійсності. Зокрема зауважив, що в своїй заяві від 16.05.2019 він посилався на правові норми статті 121 Земельного кодексу України, які регулюють умови безоплатної приватизації. Крім того позивач зазначив, що з відмов Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлених листами від 14.06.2019 №К-27775/0-1848/0/22-19 та від 03.10.2019 №К-1579/0-1011/6-10, які надавались у відповідь на його заяву від 16.05.2019, вбачається чітке розуміння відповідачем його бажання отримати земельну ділянку в межах безоплатної приватизації (а.с.64-67).

31 серпня 2020 року до суду надійшли заперечення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, в яких відповідач повідомив, що той факт, що у заяві ОСОБА_1 не вказана інформація щодо умов надання йому земельної ділянки: у власність чи у користування, і є підставою для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Крім того, відповідач зазначив, що оскаржуваний у даній справі наказ від 27.11.2019 №348 був прийнятий ним на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08.10.2019 у справі №240/9430/19. У разі невиконання судового рішення позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження та КАС України. Натомість виконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження. Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням відповідача, прийнятим на виконання вищезазначеного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов (а.с.78-80).

Відповідно до норм ст.ст. 257, 263 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 16 травня 2019 року ОСОБА_1 особисто звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із заявою, яка була зареєстрована 17.05.2019 за №К-2775/0/21-19, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Маловолицької сільської ради, за межами населеного пункту, з резервних земель сільської ради та передати йому земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.55).

У відповідь на вказану заяву позивач отримав від Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області відмову, оформлену листом від 14.06.2019 №К-2775/0-1848/0-22-19 за підписом в.о. начальника Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Козакова С. (а.с.69-70).

Зазначеною у вказаному листі підставою для відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стало те, що відповідно до доданих заявником графічних матеріалів, неможливо визначити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та містобудівної документації, у тому числі неможливо точно визначити місце розташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів, відсутність інформації щодо прив`язки ділянки до відповідного населеного пункту, а також безпосередньо у графічній частині не наводиться навіть інформація стосовно меж населеного пункту, тобто відсутня прив`язка до адміністративної одиниці.

ОСОБА_1 , вважаючи відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, оформлену листом від 14.06.2019 №К-2775/0-1848/0-22-19 протиправною, оскаржив її до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі №240/9430/19 позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області було задоволено частково: визнано протиправною та скасовано відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , оформлену листом від 14.06.2019 №К-2775/0-1848/0-22-19, а також зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути питання надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, що знаходиться за межами населеного пункту, згідно з нормами Земельного кодексу України та з урахуванням висновків суду і встановлених обставин справи. Натомість, у задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Здійснивши на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі №240/9430/19 повторний розгляд питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняло наказ від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду", яким відмовило ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв`язку з порушенням вимог статті 116 Земельного кодексу України (а.с.54).

Вважаючи вказаний наказ від 27.11.2019 №348 протиправним, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами статті 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з частинами першою та другою статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема: в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (п. "в" ч. 3ст. 116 ЗК України).

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (ч. 4 ст.116 цього Кодексу).

Згідно з пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені в статті 122 ЗК України.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований статтею 118 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно з частиною сьомою статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із системного аналізу норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, уповноважений на це орган в контексті норм частин 6-7 статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку; відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб).

Таким чином, частина 7статті 118 ЗК України передбачає два альтернативні варіанти правомірної поведінки органу, у разі звернення до нього особи з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою: а) надати дозвіл; б) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

Водночас, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Визначений у частині 7 статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним. При цьому, у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу відповідний орган місцевого самоврядування зобов`язаний належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Про виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки прямо зазначено й в ухвалі Конституційного Суду України " Про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України" від 29 вересня 2015 року № 44-у/2015 (справа № 2-40/2015).

Із системного аналізу вищезазначених норм земельного законодавства вбачається, що при вирішенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, уповноважений на це орган в контексті норм частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України повинен перевірити: відсутність передачі земельної ділянки безоплатно у власність відповідному громадянину по зазначеному виду використання (частина четверта статті 116 Земельного кодексу України); чи відносяться землі, за рахунок яких планується формування земельної ділянки, до земель сільськогосподарського призначення державної власності (частина четверта статті 122 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки схемі землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці, проектам землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затвердженим у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України); відповідність бажаного місця розташування земельної ділянки містобудівній документації (у разі її надання для містобудівних потреб) (частина сьома статті 118 Земельного кодексу України та частина третя статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Дослідивши під час розгляду справу наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27.11.2019 №348, яким ОСОБА_1 було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га, суд встановив, що в якості підстави для відмови у наданні дозволу в ньому зазначено порушення вимог статті 116 Земельного кодексу України (а.с.54).

При цьому, відповідач в оскаржуваному наказі обмежився лише посиланням на порушення вимог статті 116 Земельного кодексу України, не мотивуючи причин відмови та не конкретизуючи в чому саме полягає порушення ОСОБА_1 вимог статті 116 Земельного кодексу України, яка визначає підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

За таких обставин, на переконання суду, наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27.11.2019 №348 є формальними, оскільки об`єктивно не містять чіткого визначення підстави та мотивів його прийняття, а тому не може бути визнаний законним та обґрунтованим.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що порушення ОСОБА_1 вимогам статті 116 Земельного кодексу України при зверненні до управління із заявою від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019) полягало у не зазначені ним в цій заяві умови надання йому земельної ділянки, а саме того у власність чи у користування він хоче її отримати.

Однак суд вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки зі змісту заяви ОСОБА_1 від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019), дослідженої судом під час розгляду справи, вбачається, що звертаючись до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області із цією заявою позивач просив надати йому дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Маловолицької сільської ради, за межами населеного пункту, з резервних земель сільської ради та передати йому земельну ділянку площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (а.с.55). При цьому, у вказаній заяві позивач посилався на норми статті 116 та статті 121 Земельного кодексу України, якою врегульовані правовідносини щодо норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Крім того, в поданій заяві ОСОБА_1 повідомив відповідача, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства він не скористався. Таким чином, суд приходить до висновку, що зазначена ОСОБА_1 у заяві від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019) інформація, надавала можливість однозначно ідентифікувати таку заяву, як заяву про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського у власність в порядку безоплатної приватизації відповідно до статті 121 ЗК України.

Крім того, суд зауважує, що доводи відповідача про неможливість встановлення із заяви позивача умов, на яких він хоче отримати земельну ділянку (у власність чи у користування), протирічать самому оскаржуваному наказу від 27.11.2019 №348, адже зі змісту цього наказу вбачається, що розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019) Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області керувалось, зокрема, нормами статті 118 Земельного кодексу України, яка регулює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. Відтак, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області розглядало заяву ОСОБА_1 як заяву про надання йому дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Також, як вже зазначалось судом, визначеними в частині 7 статті 118 ЗК України підставами для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, а не “порушення вимог статті 116 Земельного кодексу України”, як про це зазначає відповідач в оскаржуваному рішенні.

Вказане свідчить на користь висновку, що приймаючи оскаржуваний наказ, відповідач не зазначив підстави для відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченої частиною 7 статті 118 ЗК України, та не обґрунтував підстав для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищезазначене та встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду", яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2 га, є протиправним та підлягає скасуванню.

Застосовуючи механізм захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019) про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (в межах норм безоплатної приватизації) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.

Зазначені у запереченнях від 31 серпня 2020 року доводи Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про те, що позивач повинен був звернутися до суду в порядку статті 383 КАС України, а не пред`являти новий адміністративний позов, суд відхиляє, оскільки предметом спірних правовідносин у справі №240/9430/19 була відмова в наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлена листом від 14.06.2019 №К-2775/0-1848/0-22-19.

Відтак, розглядаючи вказану адміністративну справу №240/9430/19 суд надавав оцінку правомірності відмови ОСОБА_1 в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, з підстав, зазначених у листі від 14.06.2019 №К-2775/0-1848/0-22-19, які полягали у неможливості визначити відповідність місця розташування бажаної ним земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та містобудівної документації, у тому числі неможливості точно визначити місце розташування затребуваної земельної ділянки в проектних межах через масштаб графічних матеріалів через відсутність інформації щодо прив`язки ділянки до відповідного населеного пункту.

Натомість, після повторного розгляду на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року у справі №240/9430/19 питання про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області наказом від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду" відмовило позивачу в наданні такого дозволу у зв`язку з порушенням ним вимог статті 116 Земельного кодексу України, тобто із зовсім інших підстав, ніж ті, що були предметом судового розгляду у справі №240/9430/19.

Вказане свідчить, що після прийняття Головним управлінням Держгкокадастру у Житомирській області наказу від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду" між сторонами виникли нові спірні правовідносини, які підлягають розгляду в порядку позовного провадження, а не в порядку статті 383 КАС України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункт 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" та в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження понесення ним інших судових витрат по даній справі, підстави для вирішення питання про розподілу судових витрат - відсутні.

Керуючись статями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 257, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул. Довженка, 45, м. Житомир, 10002; код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 27.11.2019 №348 "Про виконання рішення суду", яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (в межах норм безоплатної приватизації) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.05.2019 (вх. №К-2775/0/21-19 від 17.05.2019) про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (в межах норм безоплатної приватизації) земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України та встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.Е.Черняхович