Рішення № 99477035, 08.09.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/356/21

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Капинос О.В.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0281 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення з 2013 по 2018 рік ;

- зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з 2013 по 2018 рік.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідач в порушення вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 №1078 за період служби не нараховував та не виплачував індексацію грошового забезпечення. Станом на день прийняття наказу про його звільнення відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні відпустки, передбаченої пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статтею 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та статтею 16-2 Закону України "Про відпустку". Вказав, що у період проходження військової служби у відповідача за 2015-2018 роки мав право на додаткову пільгову відпустку, як учасник бойових дій, однак така відпустка йому не надавалася. У зв`язку із чим звернувся до відповідача із заявою щодо проведення розрахунку та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 по 2018 рік, проте отримав відмову у такому нарахуванні та виплаті. Позивач, вважаючи таку бездіяльність протиправною, звернувся до суду за захистом своїх соціальних прав.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що у межах наявних фінансових ресурсів можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України у період 2014 року по 2018 рік у Міністерства оборони України не було. Відповідно до п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 виплата сум індексації здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів населення, у тому числі грошового забезпечення, здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Зазначає, що відповідно до ст.51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише у межах фонду грошового забезпечення.

Підстав для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, оскільки під час дії особливого періоду не передбачено надання додаткової відпустки учаснику бойових дій, відповідно, не передбачена і виплата грошової компенсації. Під час проходження військової служби позивачем надання зазначеного виду відпустки не передбачено.

Ухвалою від 22.07.2021 витребувано у відповідача докази у справі.

У відповідності до положень частини п`ятої статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до копії посвідчення від 10.07.2015 Серія НОМЕР_1 позивач з 10.07.2015 отримав статус учасника бойових дій.

На підставі наказу командира військової частини А0281 від 27.11.2013 №273 позивач зарахований до списків особового складу частини та проходив військову службу у військовій частині А0281 до 27.07.2018. Зазначений факт відповідачем не заперечується.

Наказом військової частини А0281 від 27.07.2018, на підставі наказу командира 95 окремої десантно-штурмової бригади від 25.07.2018 №37-РС, позивача звільнено та виключено зі списків особового складу частини з 27.07.2018.

При звільненні позивачу не виплачена компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій з 2015 по 2018 рік.

Також позивачу у період з листопада 2013 по 27.07.2018 не виплачувалась індексація грошового забезпечення. Не виплачена така і при звільненні, що відповідачем не заперечується.

Листом від 03.12.2020 №3614 військова частина повідомила позивача, що відповідно до листа Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 03.10.2019 виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій здійснювати на підставі рішень суду після набрання законної сили.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Щодо компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій .

Положеннями частини першої статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із пунктом 12 статті 12 Закону "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" №3551-ХІІ від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон №3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

В свою чергу, абзацом 1 статті 4 Закону України "Про відпустки" № 504/96-ВР від 15 листопада 1996 року (зі змінами та доповненнями, далі - Закон № 504/96-ВР) установлені такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Надання додаткової відпустки окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності передбачено вимогами статті 16-2 Закону № 504/96-В. Зокрема, учасникам бойових дій надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, що гарантована державою для учасників бойових дій.

Разом з тим, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Стаття 10-1 цього Закону передбачає право військовослужбовців на відпустки та порядок їх надання та відкликання з них.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України (пункт 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII ).

Поряд із цим, абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Так, відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

За змістом пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Відтак, як вже зазначалося, позивач є учасником бойових дій та додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік у період з 2015 до 2018 роки останньому не надавалася та компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки не виплачувалась.

Слід звернути увагу на те, що у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто, особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток, у відповідності до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, разом з тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вищевикладеними нормативно-правовими актами.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року за результатами розгляду зразкової справи № 620/4218/18.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи. Виходячи із вказаної норми, при ухваленні даного рішення судом враховано правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні у зразковій справі № 620/4218/18 у зв`язку із тим, що дана справа є типовою зразковій.

Отже, в контексті наведеного суд відмічає, що в силу вимог чинного законодавства, яким врегульовано дію особливого періоду, надання додаткової відпустки військовослужбовцям у цей період призупиняється, натомість не може позбавляти особу права на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки при звільненні зі служби.

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що позивач, як учасник бойових дій, не використовував додаткову відпустку у період з 2015 по 2018 рік, а тому набув право на отримання грошової компенсації за таку відпустку у зв`язку із звільненням зі служби.

Таким чином, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби та зобов`язання нарахувати і виплатити таку грошову компенсацію.

Щодо індексації.

Відповідно до ст.1 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч. ч.1, 6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка ( з 01.01.2016 - 103 відсотка).

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст. 9 Закону)

Статтею 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III визначено, що індексацію доходів населення, яка встановлюється для підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін, віднесено до державних соціальних гарантій, що, згідно зі ст.19 цього Закону, є обов`язковими для всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.

Частиною 2 ст. 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1078).

Згідно пункту 1-1 Порядку № 1078, підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 6 Порядку № 1078, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, в тому числі: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється, зокрема, у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік.

Тобто, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону № 1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.

Таким чином, індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Ненарахування та невиплата індексації грошового забезпечення є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Відповідач надав до суду довідку від 12.05.2021 №1758, в якій зазначено, що до 01.01.2016 індексація грошового забезпечення своєчасно нараховувалась та виплачувалась. Також у довідці міститься розрахунок індексації з 01.01.2016 по 27.07.2018.

В той же час, суд відмічає, що у відзиві на позов відповідач посилається на те, що військова частина відповідно до Інструкції №260 виконувала роз"яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони про не нарахування індексації. У межах фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення протягом 01.01.2016 по 01.12.2018 у Міністерства оборони не було.

Таким чином, суд зазначає, що доводи викладені у відзиві та дані довідки є суперечать один одному, тому суд ставить такі під сумнів.

У зв"язку з цим, ухвалою від 22.07.2021 суд витребував у відповідача докази у справі, а саме докази нарахування та виплати позивачу індексації з листопада 2013 по 27.07.2018.

На виконання вимог ухвали, відповідач надіслав до суду довідку від 10.08.2021. У довідці зазначено про те, що індексація позивачу у період з листопада 2013 по 31.12.2015 позивачу нараховувалась та виплачувалась.

Однак, у листі вказано, що документи за 2013-2016 роки були знищені, згідно актів №1 від 01.04.2018, №1 від 15.01.2019, №689 від 11.02.2020.

Індексація у період з 01.01.2016 по липень 2018 не нараховувалась та не виплачувалась у зв"язку з відсутністю коштів.

Отже, відповідачем не заперечується, що індексація у період з 01.01.2016 по липень 2018 позивачу не виплачувалась, що свідчить про протиправну бездіяльність.

В той же час, щодо періоду з листопада 2013 по грудень 2015, суд зазначає, що відповідач, як суб"єкт владних повноважень не виконав свого обов"язку розумінні ст.77, п.1 ч.4 ст.162 КАСУ та не надав доказів, що у період з листопада 2013 по 27.07.2018 індексація грошового забезпечення позивачу нарахована та виплачена. Акти знищення документів за вказані роки не надано.

Тому, суд вважає, що вказані обставини дають підстави для висновку, що у спірний період індексація позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, що свідчить про протиправну бездіяльність військової частини А0281. Протилежного відповідачем не доведено.

Посилання відповідача на відсутність видатків у спірний період для виплати індексації судом не приймається до уваги, оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Відсутність механізму виплати індексації, як і відсутність фінансування на ці цілі, не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з листопада 2013 по 27.07.2018 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч.2 ст.245 КАС України, оскільки позивач зарахований до списків особового складу військової частини А0281 на підставі наказу від 27.11.2018 №273, суд вважає за необхідне зобов`язати військову частину А0281 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2013 по 27.07.2018.

Частиною 1 та 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 (проспект Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки.

Зобов`язати військову частину А0281 (проспект Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0281 (проспект Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексації грошового забезпечення з 27.11.2013 по 27.07.2018.

Зобов"язати військову частину А0281 (проспект Миру,39, м.Житомир, 10004, код ЄДРПОУ 08104621) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення з 27.11.2013 по 27.07.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос