Рішення № 99476775, 06.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 160/9669/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 07.07.2020 по 10.08.2020 включно.

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період 07.07.2020 по 10.08.2020 р. включно, в сумі 12 825,00 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 00 коп.

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати на правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Амур- Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункт 7-2. частини першої статті 36 Кодексу Законів про працю. Постановою Верховного суду від 25.06.2020 р. позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково - визнано протиправним та скасовано наказ голови Правління Пенсійного фонду України від 23 грудня 2015 року № 902-0 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24 грудня 2015 року, зобов`язано Пенсійний фонд України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади». Справу №804/704/16 в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду. На виконання Постанови Верховного суду від 25.06.2020 р. по справі №804/704/16, 07 липня 2020 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, про що Головою Пенсійного фонду України 07 липня 2020 р. видано наказ №163-0. 30 листопада 2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про нарахування та виплату заробітної плати за період з 07.07.2020 р. по 10.08.2020 р. Розглянувши це звернення, відповідач листом від 15.01.2021 р. повідомив, що підстави для нарахування заробітної плати за період з 07.07.2020 р. по 10.08.2020 р. відсутні, оскільки посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в штатному розписі Головного управління не було передбачено. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

30 липня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не визнає позовну заяву, посилаючись на те, що у зв`язку з реорганізацією територіальних управлінь Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1055 «Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України», управління Пенсійного фонду України в Амур- Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська було реорганізовано шляхом злиття з іншими територіальними органами Пенсійного фонду України в Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську з 01.04.2016, посада начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур -Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська була скорочена. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 821 «Деякі питання функціонування органів Пенсійного фонду України» Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Дніпропетровську припинило свою діяльність шляхом приєднання до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області. На виконання Постанови Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 804/704/16, наказом Пенсійного фонду України від 07.07.2020 № 163-0 "Про поновлення на посаді ОСОБА_1 ", Позивача було поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24.12.2015 року. Таким чином, враховуючи вищевикладене, на час поновлення позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур- Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, відповідно до Постанови Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 804/704/16, посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в штатному розписі Головного управління, станом на 25.06.2020, не існувало. 11 серпня 2020 року, на підставі заяви ОСОБА_1 від 10.08.2020 та наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.08.2020 року № 700-о "Про призначення ОСОБА_1 ", Позивача було призначено на посаду начальника відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення № 7 управління адміністративного забезпечення Головного управління. З часу поновлення Позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська згідно з Постановою Верховного Суду від 25.06.2020 по справі № 804/704/16 та наказу Пенсійного фонду України від 07.07.2020 № 163-о та до часу звільнення, посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в штатному розписі Головного управління, не було передбачено, ОСОБА_1 не виконувалися функціональні обов`язки за посадою начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська та не здійснювалися відповідні повноваження за цією посадою, а отже, підстави для нарахування позивачу заробітної плати за період з 07.07.2020 по 10.08.2020 року, відсутні. Таким чином з огляду на наведене, Головне управління не має можливості надати суду інформацію щодо виплати позивачу заробітної плати за період з 07.07.2020 по 10.08.2020 року.

03.08.2021 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з аргументами відповідача, викладеними у відзиві та зазначає, що відсутність посади у штатному розписі не є підставою для невиплати заробітної плати працівнику. Позивача було звільнено із займаної посади лише 06 серпня 2020 року згідно наказу №183-о «Про звільнення ОСОБА_1 », тобто через місяць після подання заяви про переведення на іншу посаду. Таким чином, є всі підстави для стягнення з відповідача суми заробітної плати позивача, що підлягає виплаті у розмірі 12 825,00 грн.

26 серпня 2021 року від позивача надійшло клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, разом із доказами їх понесення та доказами направлення такого клопотання відповідачу.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено та не заперечується учасниками справи, що 23 грудня 2015 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Амур- Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», пункт 7-2. частини першої статті 36 Кодексу законів про працю.

Постановою Верховного суду від 25.06.2020 р. позов ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Служба безпеки України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано наказ голови Правління Пенсійного фонду України від 23 грудня 2015 року № 902-0 про звільнення позивача з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська,

- поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська з 24 грудня 2015 року,

- зобов`язано Пенсійний фонд України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною 3 статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Справу №804/704/16 в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

На виконання Постанови Верховного суду від 25.06.2020 р. по справі №804/704/16, 07 липня 2020 р. ОСОБА_1 було поновлено на роботі на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська, про що Головою Пенсійного фонду України 07 липня 2020 р. видано наказ №163-0.

06.08.2020 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звільнено ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у порядку переведення на нижчу посаду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, про що 06.08.2020 р. видано наказ №183-О. Підставою такого звільнення слугувала заява ОСОБА_1 .

Наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №700-О від 10.08.2020 року ОСОБА_1 призначено 11.08.2020 року на нижчу посаду начальника відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення № 7 управління адміністративного забезпечення Головного управління.

Також, судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що в період з 07.07.2020 - поновлення позивача на посаді по 06.08.2020 року - звільнення з посади та призначення позивача на нижчу посаду, заробітна плата ОСОБА_1 виплачена не була.

30 листопада 2020 р. позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про нарахування та виплату заробітної плати за період з 07.07.2020 р. по 10.08.2020 р.

Розглянувши це звернення, відповідач, листом від 15.01.2021 р. повідомив, що підстави для нарахування заробітної плати за період з 07.07.2020 р. по 10.08.2020 р. відсутні, оскільки посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська в штатному розписі Головного управління не було передбачено.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо з невиплати заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

У статті 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно з частинами першою та третьою статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною п`ятою статті 97 Кодексу законів про працю України визначено, що оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідно до статті 98 Кодексу законів про працю України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно з частиною першою статті 115 Кодексу законів про працю України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як зазначає відповідач, підставою невиплати позивачу заробітної плати за період з 07.07.2020 - поновлення позивача на посаді по 06.08.2020 року - звільнення з посади та призначення позивача на нижчу посаду, слугувала відсутність займаної позивачем посади у штатному розписі за 2020 року.

У частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці" визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

15.01.2020 року Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2020 р. № 16 затверджено схему посадових окладів на посадах державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів у 2020 році.

Статтею 50 Закону України "Про державну службу" передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з посадового окладу: надбавки за вислугу років; надбавки за ранг державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; виплати за додаткове навантаження у зв`язку з виконанням обов`язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; премії (у разі встановлення).

Пунктом 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу" передбачено, що надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Суд вважає, що відсутність посади у штатному розписі не є підставою для невиплати заробітної плати працівнику.

Крім того, в матеріалах справи міститься заява ОСОБА_1 від 10.07.2020 року про звільнення його з займаної посади в порядку переведення на нижчу посаду до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Однак, позивача було звільнено із займаної посади лише 06 серпня 2020 року згідно наказу №183-о «Про звільнення ОСОБА_1 », тобто через місяць після подання заяви про переведення на іншу посаду.

При цьому позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 07.07.2020 по 10.08.2020 включно.

Однак суд зазначає, що 06.08.2020 року ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади.

10.08.2020 року наказом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №700-О ОСОБА_1 з 11.08.2020 року . призначено на нижчу посаду начальника відділу господарського обслуговування та матеріально-технічного забезпечення № 7 управління адміністративного забезпечення Головного управління.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 07.07.2020 по 06.08.2020 включно.

Щодо вимоги позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період 07.07.2020 по 10.08.2020 р. включно, в сумі 12 825,00 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 00 коп.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п`ятої статті 19 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Цneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" ("Doran v. Ireland", заява № 50389/99) Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ("Salah Sheekh v The Netherlands"; заява № 1948/04), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Таким чином вимога позивача про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату в сумі 12 825,00 (дванадцять тисяч вісімсот двадцять п`ять) грн. 00 коп., є передчасною та такою, що наразі не підлягає задоволенню, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені.

Але, як вбачається з матеріалів справи заробітна плата позивачу за спірний період не нараховувалася.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає, що належним способом відновлення порушеного права буде зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітну плату за період 07.07.2020 по 06.08.2020 р. включно з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень бездіяльність якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності допущеної бездіяльності щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 07.07.2020 по 06.08.2020 включно та не спростовано доводи позивача викладені у позовній заяві, а тому суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви.

Щодо розподілу судових витрат.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати зі сплати судового збору, відсутні підстави для стягнення таких судових витрат.

Щодо клопотання про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витрати на правничу допомогу.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 7 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За вимогами ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За змістом ч. ч. 2-5 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним з: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Тобто суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити обґрунтованість рівня витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

За приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У свою чергу, на підтвердження здійсненої правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 року у справі № 2040/5858/18.

На підтвердження розміру витрат на надання правничої допомоги, позивачем надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги від 20.07.2020 року №121, додаткової угоди № 1 від 14.06.2021 до договору про надання правничої допомоги від 20.07.2020 року №121, додаток №1 до договору про надання правничої допомоги від 20.07.2020 року №121, акту №1 приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правничої допомоги від 20.07.2020 року №121, звіту про надану правничу допомогу, рахунку на оплату №232 від 26.07.2021 року, меморіального ордеру №@2PL518942 від 27 липня 2021 року про оплату послуг згідно дог. про надання правової допомоги від 20.07.2020 року №121 у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до договору про надання правничої допомоги від 20.07.2020 року №121 правова допомога надається адвокатами Адвокатського об`єднання «СМАРТ ЮРИСТ». Договором передбачено, що надана правова допомога оплачується в розмірах та на умовах погоджених сторонами в Додатках.

Так, відповідно до Додатку № 1 від 07.06.2021 до Договору, позивач 27.07.2021 року на підставі рахунку на оплату № 232 від 26.07.2021 р., сплатив Адвокатському об`єднанню «СМАРТ ЮРИСТ» 5 000,00 грн. за підготовку та подачу позовної заяви до відповідача про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати.

Дослідивши надані позивачем документи, суд встановив, що у них належним чином обґрунтовано заявлену вартість наданих правових послуг з урахуванням їх обсягу відповідно до умов договору про надання правової допомоги та акту приймання-передачі. Також суд зазначає, що відповідно до меморіального ордеру №@2PL518942 від 27 липня 2021 року надані правові послуги оплачені у сумі 5 000,00 грн.

Відтак, витрати на правову допомогу є документально підтвердженими та доведеними, а їх розмір є співмірним із складністю справи, обґрунтованим та пропорційним виконаній адвокатом роботі.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04).

З огляду на вказане, клопотання щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Таким чином, суд робить висновок, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 72, 77, 241, 243-246, 257, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427, 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення заробітної плати, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 07.07.2020 по 06.08.2020 включно.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати за період 07.07.2020 по 06.08.2020 р. включно з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

В зв`язку з перебуванням судді у відпустці та на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано 06.09.2021 року.

Суддя О.М. Неклеса