Рішення № 99470810, 31.08.2021, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

Справа № 236/909/21

Провадження № 2/236/444/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2021 року Краснолиманський міський суд Донецької області у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

з секретарем судового засідання Теліусом С.С.,

за участі:

позивачки ОСОБА_1 ,

представника відповідача адвоката Фальченка І.В.,

представниці третьої особи Косик Я.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Лиман цивільну справу (в порядку загального позовного провадження) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Лиманська міська рада Донецької області, про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки позивачки у 2018-2020 рр., в межах суми 243320,96 грн.,

ВСТАНОВИВ:

До Краснолиманського міського суду Донецької області звернулась ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки позивачки у 2018-2020 рр., в межах суми 243320,96 грн..

Заявлені нею вимоги позивачка обґрунтовує такими обставинами. ОСОБА_1 після смерті її свекра ОСОБА_3 отримала у спадщину майнове право на земельну частку (пай) на землях колишнього КСП «Дружба» (с. Рубці Лиманської об`єднаної територіальної громади, за межами населених пунктів). Майнове право ОСОБА_3 було підтверджено сертифікатом на земельну частку (пай) від 26.06.1997, зареєстрованим за № 4777, йому належала ділянка на землях КСП «Дружба» площею 5,1173 га за № 400.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті спадкоємцем всього майна (за заповітом) був ОСОБА_4 (чоловік позивачки). Він 17.03.2004 дізнався, що земельною часткою (паєм) на землях КСП «Дружба» фактично користується ОСОБА_2 ; останній не став укладати договір оренди землі з ОСОБА_4 , продовжив безпідставно використовувати землю. ОСОБА_4 тяжко хворів, мав встановлену інвалідність І групи, за життя не встиг завершити оформлення своїх майнових прав на вказану земельну частку (пай).

ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_4 08.05.2015 отримала свідоцтво про право на спадщину, 26.05.2015 переоформила право на земельну частку (пай) в Краснолиманській міській раді Донецької області на своє ім`я.

ОСОБА_1 під час оформлення свої майнових прав на земельну частку (пай) дізналась про договір оренди землі від 22.08.2013, укладений між Рубцівською сільською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_2 (як орендарем), зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Рубцівської сільської ради за № 1 від 22.08.2013. Об`єктом оренди за вказаним договором була також земельна частка (пай) за № 400 на землях колишнього КСП «Дружба», котра не була виділена в натурі (на місцевості).

26.05.2015 позивачка зверталась до ОСОБА_2 , який здійснював користування не виділеними в натурі (на місцевості) земельними частками (паями) колишнього КСП «Дружба» на підставі договору оренди землі від 22.08.2013. ОСОБА_1 пропонувала ОСОБА_2 укласти договір оренди земельної ділянки з нею, останній відмовився від такої пропозиції.

Позивачка вважає, що ОСОБА_2 використовував належну їй землю безпідставно та незаконно. Вона в 2015-2017 рр. неодноразово зверталась зі скаргами та заявами про перевірку законності підстав використання відповідачем земельної ділянки до Донецької обласної державної адміністрації, до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області, до Лиманської міської ради Донецької області, до органів прокуратури. Внаслідок проведених компетентними органами перевірок позивачка отримала інформацію про те, що підставами для використання ОСОБА_2 належної їй землі були рішення Краснолиманської міської ради Донецької області від 17.05.2013 № 6/23-2348, договір оренди землі від 22.08.2013 № 1.

На думку ОСОБА_1 , відповідач незаконно користувався належною їй землею, оскільки право на користування було надано ОСОБА_2 на підставі рішення колишньої Рубцівської сільської ради, котра за законом не мала повноважень на розпорядження землями колективної власності поза межами населених пунктів, а мала право лише розпоряджатись землями комунальної форми власності.

Крім того, позивачка зауважує, що ОСОБА_2 начебто використовував підроблені документи під час укладання договору оренди землі від 22.08.2013 № 1, ОСОБА_1 з цього приводу зверталась до територіального органу Національної поліції, де було за її заявою розпочато досудове розслідування, отримано висновки експертів, згідно з якими підписи на документах при оформленні права оренди земельних ділянок виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою, проте дотепер жодній особі не було повідомлено про підозру у кримінальному провадженні, відповідна кримінальна справа не була предметом судового розгляду.

Позивачка визнає, що після оформлення нею в порядку спадкування права на земельну частку (пай) вона 06.04.2018 уклала договір оренди вказаної земельної ділянки з Фермерським господарством «Провінція», а з 20.03.2020 і дотепер орендарем належної їй земельної ділянки є ТОВ «Агрофірма «Шевченківська».

Водночас ОСОБА_1 вказує, що відповідач у 2018,2019,2020 роках сіяв соняшник на належній їй земельній ділянці, продовжував таким чином незаконне використання землі. Позивачка отримала дані з Головного управління статистики в Донецькій області щодо собівартості рослинної продукції (соняшнику), отримала дані щодо врожайності соняшнику в Лиманській міській раді за 2017 рік, вважає, що ОСОБА_2 має їй відшкодувати матеріальні збитки, виходячи з розміру начебто отриманого відповідачем доходу від реалізації вирощеної на земельній ділянці позивачки рослинної продукції (за 2018 рік - 80298,35 грн., за 2019 рік - 68924,49 грн., за 2020 рік - 94098,12 грн., а всього - 243320,96 грн.). Позивачка просить стягнути з відповідача на її користь обчислену нею суму матеріальних збитків.

Під час судового розгляду цивільної справи ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала, просила їх задовольнити, на обґрунтування своєї позиції навела доводи, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Відповідача ОСОБА_2 було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду справи судом, відповідач не прибув для участі в судовому засіданні, уповноважив адвоката Фальченка І.В. представляти його інтереси під час розгляду справи.

Представник відповідача - адвокат Фальченко І.В. (діє на підставі договору щодо надання правової допомоги та представництво інтересів від 27.05.2019 ордеру на надання правової допомоги ід 09.04.2021, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 04.07.2012 № 4400) надав до суду відзив на позовну заяву, в якій висловив свої заперечення проти вимог ОСОБА_1 . Адвокат зазначив, що між ОСОБА_2 та Рубцівською сільською радою 22.08.2013 було укладено договір оренди невитребуваних земельних часток (паїв) у кількості 19 одиниць загальною площею 101,14 умовних кадастрових га строком на 20 років. Станом на дату укладення договору оренди земельна частка (пай) ОСОБА_3 не була розподілена (визначена в натурі), право власності на неї не було оформлено, тому відповідач отримав цю землю в оренду у встановленому законом порядку. Щойно ОСОБА_2 дізнався про оформлення позивачкою права власності на її земельну ділянку, він звернувся до Лиманської міської ради і заявою 25.09.2019 із заявою про розірвання договору оренди на невитребувані земельні частки (паї), не обробляв спірну земельну ділянку, не отримував врожаю з неї. Відповідач вважає необґрунтований наведений ОСОБА_1 в позовній заяві розрахунок начебто завданих їй матеріальних збитків, наведені дані щодо площі посіві соняшнику та врожайності стосуються юридичної особи - СТОВ «Дружба», натомість ОСОБА_2 використовував землю на підставі договору оренди від 22.08.2013 як фізична особа.

Під час судового розгляду справи адвокат підтримав позицію відповідача, зауважив, що, на його думку, позивачкою не надано жодних доказів використання саме ОСОБА_2 спірної земельної ділянки в 2020 році, земля використовувалась іншою особою (ТОВ «Агрофірма «Шевченківська»), а впродовж 2018-2019 року ще діяв договір оренди землі, укладений між Рубцівською сільською радою та ОСОБА_2 в 2013 році. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

На стадії підготовчого провадження за клопотанням позивачки до участі в справі було залучено Лиманську міську раду Донецької області як третю особу, котра не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Під час судового розгляду справи представниця третьої особи Косик Я.І. висловила думку щодо безпідставності заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. Представниця третьої особи вважає, що спірна земельна ділянка на час виникнення спірних правовідносин належала до категорії невитребуваних земельних часток (паїв) та залишалась у розпорядженні Краснолиманської (Лиманської) міської ради. Договір оренди землі від 22.08.2013 було укладено між Рубцівською сільською радою та ОСОБА_2 на підставі рішення Краснолиманської міської ради Донецької області від 17.05.2013 № 6/23-2348, вказане рішення не було оскаржено в судовому порядку, не було скасоване. Крім того, рішенням Лиманської міської ради Донецької області від 17.10.2019 № 7/69-4288 спірний договір оренди землі розірвано, припинено право ОСОБА_2 на користування землею. На теперішній час сама позивачка зазначає, що з 06.04.2018 належна їй земельна ділянка перебувала в користування у «Фермерського господарства «Провінція», а з 20.03.2020 - в користуванні у ТОВ «Агрофірма «Шевченківська», землю позивачки використовує не ОСОБА_2 , а інші особи на підставі договорів, укладених за вільним волевиявленням ОСОБА_1 .. Відтак, права позивачки на мирне розпорядження своїм майном порушені не були, тому відсутні підстави для відшкодування їй матеріальних збитків відповідачем.

Згідно зі ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд відповідно до ст. 13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатись як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ст.81 ЦПК України); обставини, що мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч.1 ст. 82 ЦПК України).

Отже, суд оцінює як визнані позивачкою фактичні обставини, викладені нею у позовній заяві, та оцінює як визнані відповідачем обставини, наведені у відзиві на позов.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (ч.4 ст. 82 ЦПК України).

Обидві сторони під час розгляду справи посилались на фактичні обставини, встановлені судом в цивільній справі № 236/1163/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 за участі третьої особи - Лиманської міської ради, ухвалене в якій рішення набрало законної сили 26.05.2020. Відтак, обставини, встановлені рішенням Краснолиманського міського суду Донецької області від 26.12.2019 у справі № 236/1163/19, не доказуються при розгляді справи № 236/909/21.

Суд, вислухавши пояснення позивачки ОСОБА_1 , представника відповідача Фальченка І.В. , представниці третьої особи Косик Я.І. , дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановив такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_3 як члену колективного сільськогосподарського підприємства «Дружба», 26.06.1997 було видано сертифікат серії ДН № 0040011 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Дружба» (с. Рубці Краснолиманського району Донецької області), розміром 4,92 умовних кадастрових га, без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), на підставі рішення Краснолиманської міської ради від 11.06.1997 № 278. Сертифікат зареєстрований 26.06.1997 у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 4777 (а.с.17).

ОСОБА_3 в подальшому заповів все своє майно своєму синові ОСОБА_4 (чоловікові позивачки). Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.05.2015 позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею майна після смерті ОСОБА_4 , в тому числі майнового права на землю на підставі сертифікату серії ДН № 0040011 на право на земельну частку (пай), виданого 26.06.1997 року (а.с.84).

25.06.2015 до сертифікату серії ДН № 0040011 на право на земельну частку (пай) внесені зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай) ОСОБА_1 (а. с. 17, зворот).

Рішенням Краснолиманської міської ради від 15.09.2004 №4/25-422 «Про затвердження технічної документації по землеустрою відносно складання документів, що підтверджують право на земельні ділянки і безоплатну передачу у власність земельних ділянок власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай) з земель КСП «Дружба» було затверджено технічну документацію з землеустрою, передано в натурі 943 власникам сертифікатів (згідно з додатком) земельні ділянки у власність для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 4029,6126 га (в тому числі 4029,6126 га пашні). Земельні ділянки власників 149 сертифікатів на право на земельну частку (пай), які не брали участі в розділі земельних ділянок, загальною площею 807,1344 га, залишено в розпорядженні Краснолиманської міської ради до витребування за їх цільовим призначенням.

При цьому в списку 943 власників сертифікатів на право на земельну частку (пай) з земель КСП «Дружба», що отримують земельну частку (пай) в натурі, були відсутні прізвища ОСОБА_3 або ОСОБА_4 (а.с.55-62).

Рішенням Краснолиманської міської ради від 17.05.2013 №6/23-2348 «Про передачу в оренду гр. ОСОБА_2 не витребуваних земельних часток (паїв) для ведення фермерського господарства на території Рубцівської сільської ради» ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства в оренду строком на 20 років передані не витребувані земельні частки (паї) загальною площею 101,1400 умовних кадастрових га (з них рілля - 77, 1400 умовних кадастрових га; пасовища - 24,0000 умовних кадастрових га) на території Рубцівської сільської ради (за межами населених пунктів) за таких умов: укладання договорів оренди з Рубцівською сільською радою на не витребувані земельні частки (паї) для ведення фермерського господарства на території Рубцівської сільської ради; повернення не витребуваних земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) громадянам та їх правонаступникам, котрі виявлять бажання отримати відповідні документи та використовувати земельні ділянки на власний розсуд (а.с.51, зворот; а. с. 52).

На підставі згаданого рішення 22.08.2013 між розпорядником (на строк до моменту отримання власниками не витребуваних земельних частко (паїв) документів на право власності на земельну ділянку) - Рубцівською сільською радою (Орендодавцем) та ОСОБА_2 (Орендарем) укладений договір оренди землі. Предметом договору є передача в оренду 19 не витребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 101,1400 умовних кадастрових га (з них ріллі 77,1400 умовних кадастрових га, пасовища - 24,0000 умовних кадастрових га) на території Рубцівської сільської ради Краснолиманського району Донецької області (за межами населених пунктів); розмір щорічної орендної плати (без індексації) складає 30342, 00 грн.; строк дії договору - 20 років (а.с.49-51).

На підставі рішення Краснолиманської міської ради Донецької області від 23.07.2015 № 6/44-3461 «Про добровільне об`єднання територіальних громад» Краснолиманська міська рада об`єдналась з територіальними громадами селищ, сіл Краснолиманського району (в тому числі с. Рубці, с. Лозове, с. Вовчий Яр), була утворена Краснолиманська об`єднана територіальна громада (з центром у м. Красний Лиман), міська рада є правонаступником усіх прав та зобов`язань колишніх селищних, сільських рад. Згідно з постановою Верховної Ради України від 04.02.2016 № 984-VIII «Про перейменування окремих населених пунктів та районів» місто Красний Лиман Донецької області було перейменоване в місто Лиман (а. с. 12-13,55-62).

Лиманська міська рада є правонаступницею всіх прав та зобов`язань колишньої Рубцівської сільської ради, в тому числі за договором оренди землі від 22.08.2013.

Після успадкування ОСОБА_1 майнового права на землю земельна ділянка площею 5,1173 га була остаточно сформована, їй присвоєно кадастровий номер 1423084300:07:000:0652, З 06.04.2018 ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки (вже виділеної в натурі) з Фермерським господарством «Провінція», до 06.04.2025 (а.с.15-16).

18.01.2019 Голова ФГ «Меркурій» Кряжев І.І. звернувся до Лиманської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та подальшого надання в оренду строком на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва невитребувані земельні частки (паї) орієнтовною площею 151 га, серед яких ділянка № НОМЕР_1 орієнтовною площею 4,2 га (а. с. 95-96). До вказаної заяви серед іншого додано викопіювання зі схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель Рубцівської сільської ради Краснолиманського району Донецької області. На викопіюванні ділянка № НОМЕР_1 позначена невитребуваною. Документ містить печатку Відділу в Лиманському районі головного управління Держгеокадастру у Донецькій області.

За результатом розгляду вказаного клопотання 21.02.2019 Лиманською міською радою Донецької області прийнято рішення № 7/61-2982 про надання фермерському господарству «Меркурій» дозволу на розробку технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з подальшою передачею їх в оренду на території Лиманської міської ради, землі колишнього КСП «Дружба». Серед інших у вказаному рішенні зазначено земельну ділянку № 400 (а.с.97-98).

За інформацією, наданою позивачці 30.09.2020 Відділом в Лиманському районі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, ФГ «Меркурій» до відділу офіційно не зверталось з приводу розробки технічної документації на землі колишнього КСП «Дружба».

З 26.03.2020 належна позивачці земельна ділянка з кадастровим номером 1423084300:07:000:0652 перебуває в оренді у ТОВ «Агрофірма «Шевченківська», строк дії договору оренди, укладеного між позивачкою та агрофірмою, визначено до 26.03.2027 (а.с.25; а.с.30, зворот).

Згідно з рішенням Лиманської міської ради Донецької області від 17.10.2019 № 7/69-4288 на підставі заяви ОСОБА_2 було надано згоду на розірвання договору оренди землі від 22.08.2013 № 1 та припинено право користування землею згідно з цим договором (а.с.53).

Вирішуючи заявлені позивачкою вимоги по суті, суд виходить з такого.

Положеннями ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу (ЗК) України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Указом Президента України від 08.08.1995 №720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям» запроваджено процедуру розпаювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і кооперативам, шляхом визначення розміру земельної частки в колективній власності кожного члена сільськогосподарського підприємства без виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості). Кожному члену такого підприємства було передано у власність «пай» - умовну земельну ділянку. Права власності на такий пай підтверджувався відповідним сертифікатом.

Згідно з п.17 розділу X «Перехідні положення» ЗК України сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) серії ДН № 0040011 , зареєстрований 26.06.1997 за № 4777, посвідчує право позивачки як спадкоємиці на земельну частку (пай), на землю, яка перебуває у колективній власності КСП «Дружба» (с. Рубці Краснолиманського району Донецької області), розміром 4,92 умовних кадастрових га без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Свідоцтво про право на спадщину позивачка отримала 08.05.2015, цю обставину визнала сама ОСОБА_1 під час розгляду справи.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості), а також порядок обміну цими земельними ділянками визначено нормами Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 №899-IV.

Норми ст. 3 вказаного Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачали, що особи, власники сертифікатів на право на земельну частку (пай), які виявили бажання одержати належну їм земельну частку (пай) в натурі (на місцевості), подають до відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації заяву про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 13 цього ж Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нерозподілені (невитребувані) земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до моменту отримання їх власниками державних актів на право власності на земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участь у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі, у разі якщо відоме їх місцезнаходження.

За змістом ст. 5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради були уповноважені приймати рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Наведене дозволяє дійти висновку, що при розмежуванні компетенції сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації з приводу передачі нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок в оренду для використання за цільовим призначенням варто використовувати подібний територіальний критерій (зокрема, розташування нерозподілених (невитребуваних) земельних ділянок у межах конкретного населеного пункту чи за межами населених пунктів).

Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 17.10.1988 № 6718-XI «Про об`єднання Краснолиманської міської і Краснолиманської районної Рад» було об`єднано вказані ради в одну Краснолиманську раду народних депутатів, Краснолиманський район передано в адміністративне підпорядкування Краснолиманській міській раді народних депутатів.

Рішенням Краснолиманської міської ради від 25.03.2016 №7/8-244 Краснолиманську міську раду перейменовано на Лиманську міську раду.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у Краснолиманському (Лиманському) районі Донецької області була відсутня районна державна адміністрація, повноваження районної державної адміністрації про виділення земельних ділянок в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) за межами населених пунктів не були передані іншому органу влади.

Лише 10.07.2018 був прийнятий Закон України № 2498-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні».

Вказаним Законом ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» була викладена в новій редакції.

Так, новою редакції статті Закону передбачено, що нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю). Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження.

Наведена редакція ст. 13 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» набула чинності з 01.01.2019.

Крім того, Законом від 10.07.2018 № 2498-VIII були внесені зміни до Земельного кодексу України, зокрема, розділ Х доповнено пунктом 21: «…Установити, що з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні» землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності….».

Ст. 10 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, котрі представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно зі ст. 25 наведеного Закону сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

З огляду на наведені норми, суд дійшов висновку, що саме з набранням 01.01.2019 чинності Законом від 10.07.2018 № 2498-VIII органи місцевого самоврядування набули повноважень щодо розпорядження землями колективних сільськогосподарських підприємств, котрі припинені.

Отже, той факт, що в Краснолиманському (Лиманському) районі не була створена та не діяла районна державна адміністрація автоматично не має наслідком перехід повноважень з розпорядження земельними ділянками переходять до органу місцевого самоврядування (міської ради). При цьому саме законом визначаються повноваження міських рад.

Норми ч.2 ст. 19 Конституції України прямо визначають: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. При цьому «у межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення, вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

Краснолиманська міська рада неодноразово порушувала питання повноважень з управління землями в межах територіальних громад, зокрема, у зверненнях до голови Донецької обласної державної адміністрації, отримувала відповідні роз`яснення. Згідно з вказаними роз`ясненнями Земельний кодекс України врегулював передачу земельних ділянок у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, зазначивши, що в такому разі повноваження з передачі земельних ділянок у власність або в користування для всіх потреб належать обласним державним адміністраціям; водночас ці повноваження поширюються лише на земельні ділянки державної власності, облдержадміністрацією ініційоване питання щодо поновлення статусу адміністративної одиниці - Краснолиманського району Донецької області та утворення районної державної адміністрації.

З огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими твердження позивачки про відсутність на час виникнення правовідносин у Рубцівської сільської ради та Краснолиманської міської ради повноважень щодо розпорядження землями колективної власності (земельними частками (паями)), розміщеними за межами населених пунктів.

Водночас твердження ОСОБА_1 щодо використання ОСОБА_2 начебто підроблених документів під час укладання договору оренди землі від 22.08.2013 № 1, надані позивачкою копії матеріалів кримінального провадження № за ЄРДР 12019050420000608 від 23.08.2019 (правова кваліфікація - ст. 356 КК України) суд не бере до уваги, оскільки в розглядуваному випадку мова йде про наявність в діях особи складу певного кримінального правопорушення, за матеріалами вказаного кримінального провадження ще жодній особі не було повідомлено про підозру у скоєнні правопорушення, прокурором не було направлено обвинувальний акт до суду, судом не було ухвалено вироку, а відтак, досудове розслідування не завершилось судовим розглядом, зібрані під час досудового розслідування докази не були піддані аналізові й не оцінені судом, результати такого аналізу та дослідження не знайшли свого викладу у відповідному акті правосуддя. При цьому особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ст. 62 Конституції України).

У постанові Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 138/96/17 (провадження № 61-17718св18) висловлена правова позиція, згідно з якою «…докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи…».

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Органи державної влади, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону). Згідно зі ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україною 17.07.1997 ратифікована Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 1950), яка набрала чинності для України з 11.09.1997. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Визнанням права кожного на мирне володіння своїм майном, по суті, гарантовано право власності (ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Аналізуючи у своїй правозастосовній практиці питання мирного володіння майном, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що концепція «майна» в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном» (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) від 25.03.1999, заява № 31107/96, п. 54).

Право на земельний пай засвідчується сертифікатом на право на земельну частку (пай), який видається сільською, селищною або міською радою. Згідно зі ст. 177 Цивільного кодексу (ЦК) України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (ст. 190 ЦК України).

Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує право вимоги, тобто майнове право його власника, це відповідає поняттю «майно» в розумінні ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 08.05.2015 позивачка ОСОБА_1 є спадкоємицею майна після смерті ОСОБА_4 , в тому числі майнового права на землю на підставі сертифікату серії ДН № 0040011 на право на земельну частку (пай), виданого 26.06.1997 року. 25.06.2015 до сертифікату серії ДН № 0040011 на право на земельну частку (пай) внесені зміни у зв`язку з передачею права на земельну частку (пай) ОСОБА_1 ..

Отже, відповідна земельна ділянка з 08.05.2015 становила «власність» позивачки у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Водночас в період з 08.05.2015 по 17.10.2019 ще діяв договір оренди землі від 22.08.2013, укладений між Рубцівською сільською радою (як орендодавцем) та ОСОБА_2 (як орендарем). ОСОБА_2 та його представник під час розгляду справи не заперечували, що земельна ділянка (пай) позивачки увійшла до загальної площі невитребуваних земельних часток (паїв), які ОСОБА_2 прийняв в оренду за договором від 22.08.2013 на підставі рішення Краснолиманської міської ради від 17.05.2013 про передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення фермерського господарства на території колишньої Рубцівської сільської ради.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції вимагає, щоб будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном було законним. Для того, щоб втручання було законним, воно, перш за все, повинно мати правові підстави у національному законодавстві (рішення у справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 51; рішення у справі «Віра Довженко проти України» (Vira Dovzhenko v. Ukraine), заява № 26646/07, п. 39).

Хоча ОСОБА_1 на той час не мала права користуватися спірною земельною ділянкою через невстановлення її меж в натурі, коли спірна земельна ділянка була надана в оренду і перебувала в користуванні у ОСОБА_2 , позивачка вже мала переоформлений на її ім`я документ (сертифікат), який засвідчував її майнові права на землю і виключав будь-яке втручання третіх осіб у її власність. Отже, надання майна позивачки в оренду без її згоди становило втручання в її право на мирне володіння своїм майном.

Оскільки суд при розгляді справи дійшов висновку про відсутність на час виникнення правовідносин у Рубцівської сільської ради та Краснолиманської міської ради повноважень щодо розпорядження землями колективної власності (земельними частками (паями)), розміщеними за межами населених пунктів, то зазначене втручання у мирне володіння позивачкою її майном порушило законодавство України та не було законним для цілей аналізу за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, право позивачки було порушене.

Разом з тим, предметом позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 є відшкодування збитків, заподіяних позиваці внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки впродовж 2018, 2019, 2020 років, адже відповідач 22.08.2013 уклав договір оренди земельної частки (паю) з Рубцівською сільською радою на 19 невитребуваних земельних часток (паїв) та використовував землі для сільськогосподарських потреб, до складу цих земель увійшла спірна земельна ділянка (пай) позивача, позначена № 400.

Суму завданих збитків позивачка визначила в розмірі 243320,96 грн., ця сума складається з не отриманого ОСОБА_1 доходу у виді врожаю сільськогосподарської продукції за 2018, 2019, 2020 роки, розрахованого за середніми показниками врожайності на землях СТОВ «Дружба» з площі 5,1173 га.

Право на отримання доходів за час тимчасового використання земельної частки (паю) відповідачем ОСОБА_2 позивачка обґрунтувала наявністю у неї сертифіката, який вона успадкувала від померлого чоловіка, та 08.05.2015 отримала на сертифікат (майнове право) свідоцтво про право на спадщину за законом.

Відповідно до ст. 17 розділу X ЗК України від 25.10.2001 р. № 2768-III сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Таким чином, сертифікат на право на земельну частку (пай) засвідчує право вимоги, тобто майнове право його власника.

Відтак, ОСОБА_1 отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку (пай) у вигляді сертифіката, мала право як землекористувач на підставі ч.1 ст. 156 ЗК Україн, заявити вимоги про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок неодержаних доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки № НОМЕР_1 у виді не отриманої орендної плати.

Як вбачається з матеріалів справи, за 2018 рік відповідач виплатив орендну плату за договором оренди земельної частки (паю) від 22.08.2013, укладеним між Рубцівською сільською радою і ОСОБА_2 , орендодавцю (Лиманській міській раді як правонаступнику Рубцівської сільської ради). Відповідач не заперечував, що земельна ділянка (пай) позивача увійшла до загальної площі невитребуваних земельних часток (паїв), які він прийняв в оренду за договором від 22.08.2013 на підставі рішення Краснолиманської міської ради від 17.05.2013 про передачу в оренду невитребуваних земельних часток (паїв) для ведення фермерського господарства на території колишньої Рубцівської сільської ради.

Оскільки відповідач перерахував орендну плату орендарю, що підтверджується відповідними платіжними документами, заборгованості з платежів не мав, то позов про стягнення орендної плати ОСОБА_1 мала заявити до правонаступника Рубцівської сільської ради (орендодавця), якою є Лиманська міська рада.

Що стосується обраного позивачкою способу захисту порушеного майнового права - відшкодування збитків у виді вартості не отриманого врожаю, то підстави для застосування саме такого способу відсутні, оскільки сама позивачка спірну земельну ділянку не засіювала та врожай не збирала.

Згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності. Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, нормами ЗК України.

За змістом ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України).

За змістом ч. 1 ст. 157 ЗК України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами

Ухвалою суду від 03.08.2021 за клопотанням позивачки залучено до участі у справі № 236/909/21 Лиманську міську раду як третю особу, котра не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч. 2 ст. 51 ЦПК України).

Водночас суд не має повноважень залучити Лиманську міську раду як співвідповідача або замінити неналежного відповідача без відповідного клопотання про це позивачки. Позивачка впродовж розгляду справи не заявляла таких клопотань, натомість наполягала на стягненні заподіяних їй збитків саме з ОСОБА_2 ...

За таких обставин суд позбавлений можливості вирішити питання про стягнення орендної плати за 2018 рік (період з 01.01.2018 по 05.04.2018) за користування землею з Лиманської міської ради на користь позивачки.

Крім того, варто зауважити, що 06.04.2018 ОСОБА_1 було укладено договір оренди належної їй земельної ділянки (вже виділеної в натурі) з Фермерським господарством «Провінція», до 06.04.2025. В подальшому, з 26.03.2020 належна позивачці земельна ділянка з кадастровим номером 1423084300:07:000:0652 перебуває в оренді у ТОВ «Агрофірма «Шевченківська», строк дії договору оренди, укладеного між позивачкою та агрофірмою, визначено до 26.03.2027.

Позивачкою не доведено факту порушення її прав як власниці сертифікату на земельну частку (пай) або вже сформованої земельної ділянки в період з 06.04.2018 до 31.12.2020, коли спірна земельні ділянка на цілком законних підставах перебувала в користуванні не у відповідача ОСОБА_2 , а в інших осіб (ФГ «Провінція», ТОВ «Агрофірма «Шевченківська»), з котрими самою позивачкою були укладені відповідні договори оренди. Саме по собі отримання ФГ «Меркурій» у 2019 році дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання зазначеної земельної ділянки у користування (оренду), а тому у ФГ «Меркурій» не виникло право на її отримання лише з цих підстав. У подальшому технічну документацію щодо земельної ділянки (паю) №400 за клопотанням ФГ «Меркурій» затверджено не було, в оренду вказаному фермерському господарству вказана ділянка не передавалася.

З огляду на це, суд не вбачає правових підстав для задоволення вимог позивачки щодо стягнення саме з ОСОБА_2 матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки позивачки у 2018, 2019, 2020 роках.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами суд зазначає таке. Згідно із ст. 133 ЦПК України судовий збір включено до складу судових витрат. Позивачкою ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовом було сплачено судовий збір у розмірі 2432,90 грн. (а.с.1-2).

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, з огляду на відмову суду в задоволенні позову, судові витрати в справі віднести на рахунок позивачки ОСОБА_1 ..

Керуючись ст.3,4,11,15,16,20,22,1166 Цивільного кодексу України, ст. 3,4,5,10,12,13,19, 133,141, 258,259,264,265 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, завданої незаконним використанням земельної ділянки позивачки у 2018-2020 рр., в межах суми 243320,96 грн. - відмовити у зв`язку зі зверненням з позовом не до належного відповідача.

Судові витрати в справі віднести на рахунок позивачки ОСОБА_1 ..

Рішення може бути оскаржено до Донецького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Згідно із п/п. 15.5) п.15 розд. XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII) до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Згідно із п.3 розд. XII «Прикінцеві положення» ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст цього рішення суду виготовлений 08.09.2021.

Суддя -