Вирок № 99465642, 08.09.2021, Шумський районний суд Тернопільської області

ВИРОК

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 602/215/21

1-кп/609/75/2021

08 вересня 2021 року

Шумський районний суд Тернопільської області

в складі:

головуючого судді Харлана М.В.,

при секретарі судового засідання Семенюк О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12020215130000041 від 03 листопада 2020 року про обвинувачення

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з середнього освітою, не працюючого, одруженого, на утриманні має чотирьох дітей, раніше судимого:

-27.02.2008 року Лановецьким районним судом Тернопільської області за ч. 3 ст. 296 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців;

-06.01.2012 року Лановецьким районним судом Тернопільської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі на строк 3 роки;

-26.02.2015 року Лановецьким районним судом Тернопільської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді арешту строком на 3 місяці;

-01.03.2016 року Лановецьким районним судом Тернопільської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у вигляді арешту строком на 5 місяців;

-08.06.2021 року Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 190 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком 4 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

за участю прокурора Дремлюги Р.В.,

потерпілого ОСОБА_2 ,

захисника адвоката Шевчука В.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1

В С Т А Н О В И В :

20 травня 2021 року із Лановецького районного суду Тернопільської області на виконання ухвали Тернопільського апеляційного суду № 602/215/21 від 29.04.2021 року до Шумського районного суду Тернопільської області надійшов затверджений обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12020215130000041 від 03 листопада 2020 року відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст. 121 КК України.

З обвинувального акту вбачається, що 02.11.2020 року, близько 22 год. 00 хв. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які перебували на території домоволодіння ОСОБА_1 , що в с. Соколівка Лановецького району Тернопільської області, виникла словесна суперечка. В ході суперечки у ОСОБА_1 виник кримінально-протиправний умисел, спрямований на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_2 .

Реалізовуючи свій кримінально-протиправний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень, ОСОБА_1 , 02.11.2020 року, близько 22 год. 00 хв., перебуваючи на території свого домоволодіння, що в с. Соколівка, Лановецького району, Тернопільської області, взявши в руки молоток, наблизився до ОСОБА_2 та усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, достовірно знаючи про те, що здоров`я та життя будь-якої людини рівною мірою охороняється законом і протиправне посягання на нього є кримінально караним. Діючи протиправно, цілеспрямовано та рішуче, з прямим умислом наніс декілька умисних ударів металевою частиною молотка по голові ОСОБА_2 в результаті чого спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді синця із садном на його тлі на шкірі верхньої губи справа та просторого крововиливу її червоної облямівки і слизової оболонки, садна правої кисті, які відносяться до легких тілесних ушкоджень та тілесне ушкодження у вигляді відкритого перелому кісток склепіння черепа - лівої тім`яної кістки з раною на шкірі в його проекції, яке належить до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення.

Таким чином, у зв`язку із вчиненням вказаних вище умисних, протиправних дій ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Допитаний під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, визнав та в судовому засіданні вказав, що 02 листопада 2020 року він знаходився у своєму будинку. Близько 22 год. 00 хв. на його подвір`я заїхав невідомий йому автомобіль. З автомобіля вийшла його теща ОСОБА_3 та незнайома особа. Підійшовши до будинку незнайома йому особа сказала, що приїхала забрати його дітей. Не дозволивши зайти до його будинку, він неодноразово просив потерпілого та тещу залишити територію його домоволодіння. Під час вказаного конфлікту він взяв молоток та наніс декілька ударів молотком по голові потерпілому ОСОБА_2 . Про вчинене шкодує. Просить суворо не карати.

Не зважаючи на визнання своєї вини обвинуваченим ОСОБА_1 , його вина у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 КК України також повністю доведена зібраними в ході досудового розслідування доказами, що були предметом дослідження під час судового розгляду.

Зокрема, поясненнями даними в судовому засіданні потерпілим ОСОБА_2 , згідно яких 02.11.2020 року, близько 22 год. 00 хв. він разом із ОСОБА_3 поїхав до ОСОБА_1 щоб забрати її внуків та дочку, оскільки дочка ОСОБА_3 повідомила, що ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп`яніння та вчиняє скандали. Оскільки була темна пора доби, домоволодіння ОСОБА_1 не було огороджено, а він був разом із тещею обвинуваченого він безперешкодно під`їхав та зупинив автомобіль неподалік будинку ОСОБА_1 . Вийшовши з автомобіля у нього та ОСОБА_1 виник словесний конфлікт. ОСОБА_1 погрожував пошкодити машину та викрикав щоб він поїхав, після чого взявши молоток та сокиру ОСОБА_1 наніс йому декілька ударів молотком по голові та руці, внаслідок чого з голови почала текти кров. Згодом приїхала поліція та швидка допомога, його забрали в лікарню.

Показами свідка ОСОБА_4 даними в судовому засіданні, який пояснив, що ввечері 02.11.2020 року після того, як він ліг спати почув стукіт у вікно. Піднявшись та підійшовши до вікна він побачив тещу ОСОБА_1 , яка сказала, що на подвір`ї ОСОБА_1 бійка. Вдягнувшись, він прибіг до ОСОБА_1 , який знаходився в агресивному стані, потерпілий знаходився біля автомобіля, що був припаркований близько 15 метрів від хати. Після приїзду працівників поліції він пішов додому.

Показами даними в судовому засіданні свідка ОСОБА_3 , з яких вбачається, що 02 листопада 2020 року, близько 20 год. 00 хв. до неї подзвонила дочка, яка плакала та просила забрати її та дітей. Разом із ОСОБА_2 , який погодився поїхати з нею до дочки, вони під`їхали до домоволодіння ОСОБА_1 . Оскільки дане подвір`я не було огороджене, вона підійшла під хату, щоб повідомити про свій приїзд. В цей момент з будинку вийшов ОСОБА_1 та почав штовхати її у груди. Побачивши це ОСОБА_2 вийшов з машини та підійшов до них, щоб завадити ОСОБА_1 штовхати її у груди, після чого ОСОБА_1 взяв молоток та почав наносити удари ОСОБА_2 .

Також винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 КК України повністю доводиться оголошеними та проаналізованими матеріалами кримінального провадження:

- протоколом проведення слідчого експерименту від 09 грудня 2020 року, згідно якого потерпілий ОСОБА_2 повідомив обставини вчинення кримінального правопорушення та в подальшому відтворив вказані обставини.

- протоколом проведення слідчого експерименту від 26 грудня 2020 року, згідно якого за участю спеціаліста та статиста свідок ОСОБА_3 розповіла про обставини вчинення кримінального правопорушення, а в подальшому продемонструвала, імітуючи удари металевою частини молотка на статисту.

- висновком експерта № 999 від 09 грудня 2020 року року судової медичної експертизи, згідно якого у гр-на ОСОБА_2 при огляді 02.11.2020 року черговим лікарем в приймальному відділенні КНП "Лановецька ЦРЛ" було виявлено "забійну" рану лівої тім`яної ділянки волосистої частини голови, яка була піддана первинній хірургічній обробці з ушиванням країв, а при судово-медичній експертизі 03.11.2020 року у вказаній анатомічній ділянці - марлевий валик, щільно фіксований до шкіри трьома хірургічними швами. При судово-медичній експертизі 03.11.2020 року у ОСОБА_2 також виявлені синець із садном на його тлі на шкірі верхньої губи справа та просторий крововилив її червоної облямівки і слизової оболонки, садно правої кисті. При вивченні на ім`я ОСОБА_2 рентгенограм кісток черепа від 02.11.2020 року та КТ сканів голови від 10.11.2020 року виявлено імпресійний (втиснений) перелом лівої тім`яної кістки, без ознак консолідації (зрощення). Встановлені при вивчені результатів інструментальних досліджень характер та рентгенологічні властивості перелому кісток склепіння черепа і наявність в його проекції ушкодження м`яких тканин ("забійної" рани) свідчать про утворення таких від дії тупого предмета з обмеженою травмуючою поверхнею. Інші ушкодження м`яких тканин також спричинені дією тупих предметів. Виявлені у ОСОБА_2 ушкодження утворились незадовго до його звернення за медичною допомогою, не виключено у вказаний в постанові термін - 02.11.2020 року.

Відповідно до п. 2.1.3. (б) "Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень" (МОЗ України, Київ, 1995), виявлений у ОСОБА_2 відкритий перелом кісток склепіння черепа - лівої тім`яної кістки з раною на шкірі в його проекції, належить до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент спричинення. Синці та садна за ступенем тяжкості належать до легких тілесних ушкоджень - п. 2.3.5. цих "Правил" Утворення виявлених у ОСОБА_2 тілесних ушкоджень за обставин, наведених у постанові і повідомлених ним при судово-медичній експертизі, не виключається. Характер, кількість та розташування ушкоджень вказують на їх утворення щонайменше від трьох травмуючих впливів. Виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження не властиві для утворення при падінні на площині (з висмоти власного росту).

Суд критично оцінює доводи обвинуваченого та захисту в частині, що обвинувачений завдавав потерпілому удари задля оборони своїх дітей та внаслідок проникнення потерпілого до його домоволодіння.

Зважаючи на встановлені у судовому засіданні обставини кримінального правопорушення, суд прийшов до переконання, що у обстановці, яка склалася, заподіяна обвинуваченим ОСОБА_1 потерпілому ОСОБА_2 шкода, не була співмірною із тою, яка загрожувала обвинуваченому зі сторони вказаного потерпілого.

Так, суд не вбачає, що у обстановці, яка реально склалася між обвинуваченим та потерпілим на момент конфлікту, яка встановлена у судовому засіданні, з боку потерпілого була створена небезпека, яка реально загрожувала обвинуваченому.

Окрім цього, суду не надано жодного доказу в підтвердження того, що інкриміновані обвинуваченому дії були вчинені ним в стані сильного душевного хвилювання внаслідок неправомірної поведінки потерпілого.

Після нанесення потерпілому ударів й відповідно спричинення йому тілесних ушкоджень, обвинувачений не вчинив жодних дій, які б свідчили про бажання відвернути шкідливі наслідки таких його дій - надання необхідної допомоги потерпілому або виклик лікарів тощо.

Окрім цього, в обвинуваченого була можливість відреагувати на (з його слів) бажання потерпілого забрати дітей та проникнення на територію домоволодіння у законний спосіб - повідомити про такі дії потерпілого ОСОБА_2 правоохоронні органи.

Отже, враховуючи сукупність всіх обставин вчиненого діяння, характер завданих тілесних ушкоджень, спосіб їх завдання, а також дії обвинуваченого під час та після вчиненого діяння, суд вважає, що умисел обвинуваченого ОСОБА_1 дійсно був спрямований саме на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_2 в процесі конфлікту, який виник між ними з приводу незадоволення по причині перебування (приїзду) потерпілого ОСОБА_2 до обвинуваченого ОСОБА_1 , де такі дії потерпілого по своїй суті фактично не досягали рівня протиправної поведінки стосовно обвинуваченого.

Також не знайшли свого підтвердження доводи захисника, щодо порушення визначеної у КПК України процедури вручення обвинуваченому ОСОБА_1 повідомлення про підозру, оскільки, як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_1 відмовився від підпису у протоколі роз`яснення права на захист, пам`ятці про процесуальні права та обов`язки підозрюваного та повідомленні про підозру.

Також в судовому засіданні встановлено, що з вищевказаним протоколом та пам`яткою обвинувачений був ознайомлений у присутності двох понятих, а саме ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , бажання на залучення захисника не виявив. Повідомлення про підозру ОСОБА_1 також вручено у присутності вище вказаних понятих, у зв`яжу із відмовою ОСОБА_1 від підпису про отримання підозри.

Аналізуючи зібрані у кримінальному провадженні та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що стороною обвинувачення підтверджено належними та допустимими доказами достатніми в їх сукупності та логічному взаємозв`язку вину обвинуваченого ОСОБА_1 у вчинені злочину передбаченого ч.1 ст. 121 КК України і така кваліфікація його дій є правильною, оскільки своїми умисними протиправними діями обвинувачений, за обставин, вказаних у обвинувальному акті, заподіяв потерпілому ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд відповідно до вимог ст.ст. 50, 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, те, що він раніше судимий, думку потерпілого ОСОБА_2 , який підтримав позицію сторони обвинувачення щодо необхідності позбавлення волі обвинуваченого, враховуючи інші обставини, які слід врахувати при пом`якшенні покарання обвинуваченого, зокрема його вік, наявність на утриманні чотирьох малолітніх дітей. До обставини, яка б обтяжувала покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд відносить рецидив злочину.

З приводу тверджень у судових дебатах сторони захисту про щиросердечність каяття обвинуваченого ОСОБА_1 , як пом`якшувальної його відповідальність обставини й неодноразове наголошення на цьому під час допиту, судових дебатів та останнього слова самого обвинуваченого, суд зазначає таке.

Розкаяння, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, передбачає ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілої особи, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (Постанова Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 166/1065/18 (провадження № 51-3392 км19)).

Як встановлено в судовому засіданні обвинувачений з потерпілим не примирився, безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення медичної або іншої допомоги потерпілому не надав, на досудовому слідстві не сприяв у розкритті кримінального правопорушення.

Таку позицію обвинуваченого суд розцінює як спрямовану на уникнення реального відбуття покарання за вчинений злочин і не приймає її, як щире каяття.

Інших обставин, які б пом`якшували покарання обвинуваченого ОСОБА_1 у судовому засіданні не встановлено.

Суд при призначенні покарання за ч.1 ст.121 КК України, не вбачає підстав для застосування вимог передбачених ст. 69 КК України, згідно якої за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

Зважаючи на вищевикладене, суд прийшов до висновку, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_1 є можливим лише в умовах ізоляції від суспільства й стосовно нього слід обрати покарання у виді позбавлення волі відповідно до санкції ч.1 ст. 121 КК України, яке суд вважає необхідним і достатнім для його виправлення і попередження скоєння ним нових кримінальних правопорушень.

Крім цього, суд враховує те, що ОСОБА_1 , згідно вироку Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2021 року, який залишено без змін ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року, засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, за ч.2 ст. 190 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі. У відповідності до ч.1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_1 призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. Зважаючи на те, що злочин за цим вироком вчинений ОСОБА_1 до постановлення попереднього вироку, остаточне покарання обвинуваченому слід визначити за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, за правилами ч.4ст.70 КК України.

Витрат на залучення експертів немає.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

Долю речових доказів суд вирішує згідно з вимогами ст.100 КПК України.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.121 Кримінального кодексу України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 червня 2021 року, більш суворим, призначеним за даним вироком, визначити ОСОБА_1 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років 6 (шість) місяців.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання даним вироком законної сили.

Речовий доказ по справі, а саме молоток із зламаною дерев`яною ручкою, який переданий на зберігання в кімнату зберігання речових доказів Лановецького ВП Кременецького ВП ГУНП в Тернопільській області - знищити, після набрання вироком законної сили.

Вирок може бути оскаржений до Тернопільського апеляційного суду через Шумський районний суд Тернопільської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не подано. У разі її подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Суддя: М. В. Харлан