Рішення № 99463220, 31.05.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/1943/21

Справа №760/17147/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі

головуючого судді Усатової І.А.,

за участі секретаря судового засідання Омелько Г.Т.,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

третьої особи ОСОБА_3 ,

представника третьої особи ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

З урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив зобов`язати Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації внести зміни до земельно-кадастрової документації на земельну ділянку 8000000000:72:272:0002 за адресою: АДРЕСА_1 , в частині загальної площі земельної ділянки, що складає 774 кв.м. та привести у відповідність межі даної земельної ділянки до документації Київського міського бюро технічної інвентаризації, у тому числі схематичного плану будівельного кварталу № 583.

В обґрунтування позову вказує, що з 1985 року є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . На момент укладання договору купівлі-продажу в 1985 році законом не передбачалося оформлення земельної ділянки, на якій розташовано землеволодіння, але згідно з переліком земельних ділянок у кварталі № 583 Залізничного району від 1954 року по АДРЕСА_1 за реєстровано за користувачем 774 кв.м. Це підтверджується і схематичним планом будівництва кварталу № 583.

При отриманні технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_1 від 13 січня 1989 року був складений план присадибної ділянки, де зазначені розміри та розташування всіх будівель.

Позивач вказує, що 01 вересня 1994 року було складено акт установлення і погодження меж землекористування по АДРЕСА_1 . Акт було складено у присутності суміжних землекористувачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 внаслідок складення акту загальна площа земельної ділянки позивача зменшилася до 754,12 кв.м. Позивач стверджує, що йому пояснили зменшення меж земельної ділянки можливими відхиленнями при встановленні меж у натурі.

06 лютого 2004 року позивачу було видано технічний паспорт на житловий будинок по АДРЕСА_1 , відповідно до якого розмір земельної ділянки складав 774 кв.м.

02 лютого 2021 року позивач звернувся до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради з проханням підготувати технічну документацію із землеустрою для отримання державного акту, що посвідчує право на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . У процесі оформлення вказаних документів з`ясувалося, що межа земельної ділянки проходить по будівлях, споруджених та введених в експлуатацію.

Позивач вказує, що намагаючись вирішити питання щодо винесення межі з урахуванням всіх будівель, що збудовані на його земельній ділянці, шляхом домовленості з сусідами, призупинив роботу по виготовлення державного акту на землю.

Також позивач визнає, що обравши хибний шлях захисту своїх прав, звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження Київського міського голови № 503-МГ від 14.08.2000 в частині передачі у власність ОСОБА_5 (сусідки) земельної ділянки площею 0,0816 га за адресою АДРЕСА_2 . Суд відмовив у задоволенні позову, роз`яснивши, що розпорядження Київського міського голови та державний акт на земельну ділянку не можуть бути визнані недійсними та скасовані, оскільки земельна ділянка надавалася з додержанням вимог законодавства, яке діяло на той час. Разом з тим суд встановив факт перетинання земельної ділянки позивача із суміжною земельною ділянкою та зміни конфігурації земельної ділянки позивача при винесенні меж в натурі.

Позивач вважає, що земельно-кадастрова документація Департаменту земельних ресурсів КМДА в 1994 році була сформована некоректно щодо меж земельної ділянки та її площі, без врахування всіх існуючих споруд. Основою для відновлення меж позивач вважає дані земельно-кадастрової документації.

З урахуванням викладеного, просив задовольнити позов.

15 вересня 2015 року позивач звернувся до суду з позовом.

Ухвалою судді від 18 вересня 2015 року позов залишено без руху.

Ухвалою судді від 13 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі.

15 березня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача.

Департамент земельних ресурсів КМДА вказує, що розпорядженням Київського міського голови від 14.08.2000 № 503-МГ передано у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0816 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Підставою прийняття вказаного розпорядження буда заява ОСОБА_5 від 21.04.2000 та рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29.06.1954 № 1095, згідно з яким за землекористувачем зареєстровано земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 841 кв.м.

Пунктом 3.2 вказаного розпорядження вказано, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їх меж у натурі.

На підставі розпорядження Київського міського голови від 14.08.2000 № 503-МГ та технічного звіту зі складання державного акта Департаментом земельних ресурсів КМДА зареєстровано та видано ОСОБА_5 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0816 га за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішенням Київської міської ради від 18.10.2007 № 990/3823 ОСОБА_1 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0754 га за адресою: АДРЕСА_1 . Однак видача правовстановлюючого документу на зазначену земельну ділянку станом на 01.01.2013 так і не була проведена.

Відповідач наголошує, що позивач у своїй заяві щодо виділення земельної ділянки зазначив площу саме 0,0754 га, а межі земельних ділянок були погоджені, про що свідчать відповідні абриси.

У зв`язку з викладеним Апеляційний суд міста Києва 01 липня 2015 року залишив у силі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року, яким позивачу було відмовлено у задоволенні позову.

Відповідач вказує, що позов не підлягає задоволенню з огляду на таке.

З 01 січня 2013 року відповідно до Законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстрація земельних ділянок здійснюється територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а реєстрація прав здійснюється органами реєстрації прав, утвореними Міністерством юстиції України у встановленому порядку.

Враховуючи, що Департамент земельних ресурсів КМДА не наділений повноваженнями щодо ведення державного земельного кадастру, то Порядок ведення Державного земельного кадастру, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1015, на нього не поширюється.

Виходячи з цього та через те, що права позивач не порушено, позивач заперечував проти задоволення позову.

Судом було витребувано копію спадкової справи, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , яку була вказано третьою особою при поданні позовної заяви.

Відповідно до матеріалів згаданої спадкової справи спадщину було прийнято ОСОБА_3 та ОСОБА_4 03 грудня 2015 року.

Протокольною ухвалою від 08 вересня 2016 року суд ухвалив замінити неналежну третю особу ОСОБА_5 на правонаступників ОСОБА_3 та ОСОБА_4

12 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення на позов від третьої особи ОСОБА_3

ОСОБА_3 наголошує, що ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної власності на землю на відміну від позивача.

У липні 2013 року ОСОБА_1 вже звертався до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом про визнання недійсним та скасування розпорядження Київського міського голови № 503-МГ від 14.08.2000 в частині передачі у власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0816 га по АДРЕСА_2 , визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0816 га по АДРЕСА_2 , а також скасуванню його реєстрації в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 72-2-01464 та скасування кадастрового номеру 72272001.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_3 вказує, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва було встановлено, що згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 26.09.2013 року №7905/13-43/7906/13-41 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз має місце порушення меж суміжного користування між земельною ділянкою з боку позивача внаслідок накладення частини його земельної ділянки вздовж межі на земельну ділянку ОСОБА_5 площею 7,82 кв. м. при цьому межа земельної ділянки ОСОБА_5 проходить по господарських будівлях: сараях «Г» і «В» та гаражу «Б», що належать позивачу та були зведені ним на суміжній межі та частково поза її межами.

З вищевказаного слідує, що внаслідок порушення суміжної межі з боку позивача має місце накладання частини земельної ділянки площею 7,82 кв. м на земельну ділянку, яка належить відповідачці ОСОБА_5 , та накладання практично по всій довжині межі земельної ділянки - 31,68 м складає по ширині від 0 м до 0,44 м.

Таким чином, висновком експертизи підтверджується порушення меж землекористування саме з боку позивача, яке, можливо, відбулось у зв`язку із перебудовою та прибудовою господарських будівель позивачем вже після передачі у власність відповідачці ОСОБА_5 земельної ділянки, оскільки за наявним, у матеріалах інвентаризації земельних ділянок, актом погодження меж від 03.09.1994 року, межа на місцевості проходила по дерев`яній огорожі та стіні гаража, які належали на праві власності позивачу.

ОСОБА_3 наголошує, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року встановлено обставини, які не потребують доказування, а саме: порушення меж землекористування з боку ОСОБА_1 внаслідок накладання частини його земельної ділянки на ділянку ОСОБА_5 , яке відбулося через перебудову та прибудову господарських будівель ОСОБА_1 . Судом було встановлено, що з відомостей технічних паспортів станом на 06.02.2004 та 28.10.2011 господарські будівлі гараж літ. «Б», сараї літ. «Г», «В» та «Д» були перебудовані позивачем самовільно та введені в експлуатацію лише у 2007 році, а також має місце їх розташування на межі та частково поза нею.

ОСОБА_3 просить суд взяти до уваги, що відповідно до рішення Київської міської ради від 18.10.2007 № 990/3823 ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 , а також було зобов`язано у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів КМДА із клопотаннями про організацію робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовлення державного акту на право приватної власності на згадану ділянку. Проте відповідного державного акту ОСОБА_1 так і не отримав, як не надав і доказів здійснення дій щодо організації робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість).

Виходячи з викладеного, ОСОБА_3 просив у задоволенні позову відмовити.

Також 16 серпня 2017 року від ОСОБА_3 надійшла заява про застосування строків позовної давності. Заявник вказав, що ОСОБА_1 звертався з заявою про приватизацію своєї земельної ділянки у грудні 2006 року. у жовтні 2007 року рішенням Київської міської ради ОСОБА_1 було зобов`язано у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів КМДА із клопотаннями про організацію робіт по винесенню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та виготовлення державного акту на право приватної власності на згадану ділянку.

ОСОБА_3 вважає, що саме з дати прийняття рішення Київської міською радою почав спливати строк звернення до суду з позовом, а ОСОБА_1 пропустив його без поважних причин, оскільки про можливе порушення своїх прав він дізнався у жовтні 2007 року.

12 червня 2018 року до суду надійшли заперечення позивача проти заяви третьої особи. Позивач вказав, що про накладення меж землекористування йому стало відомо у листопаді-грудні 2012 року, а те, що помилка сталася саме з вини землевпорядників - стало зрозуміло у 2013 році. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду у вересня 2015 року, він вважає його поданим у межах строку позовної давності.

Разом із вказаними запереченнями позивач надав суду пояснення, в яких наголошує. що площа і конфігурація його земельної ділянки № 722720002 , які зазначені в Акті установлення і погодження меж від 01.09.1994, плані від 08.12.2006 до кадастрової справи П-3901, плані з матеріалів інвентаризації земельної ділянки № 722720002 є недостовірними. Причиною такої недостовірності позивач називає проходження межі земельної ділянки по його господарських спорудах, які знаходяться там з 1987 року.

Позивач вказав, що через оформлення сусідами своєї ділянки раніше він позбавлений можливості оформити державний акт на землю.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 13 лютого 2019 року справу перерозподілено на суддю Усатову І.А.

У судове засідання 23 вересня 2019 року з`явилися позивач (просив позов задовольнити) та треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (просили у задоволенні позову відмовити). Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про його проведення повідомлявся належним чином.

У судове засідання 31 травня 2021 року прибули позивач та представник позивача та просили задовольнити позов. Представники відповідача та треті особи у судове засідання не з`явилися, про його проведення повідомлялися належним чином.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 26 квітня 1985 року ОСОБА_8 отримав право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

01 вересня 1994 року було складено акт установлення і погодження меж землекористування по АДРЕСА_1 . Акт було підписано ОСОБА_1 , представником МП «Будгеос» та суміжними землекористувачами ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Будь-яких даних про розмір земельної ділянки землекористувача ОСОБА_1 цей акт не містить.

У матеріалах справи наявні копії схематичного плану будівельного кварталу № 583 без дати (т. 1, а.с. 72, 73), який являє собою накреслення меж певних земельних ділянок без вказування їх площі та підписів посадових осіб, відповідальних за складення документу.

08 грудня 2006 року ОСОБА_1 звернувся до Київської міської ради через Головне управління земельних ресурсів із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,0754 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 .

Рішенням Київської міської ради від 18.10.2007 № 990/3823 ОСОБА_1 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.2 Рішення було зобов`язано позивача у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів КМДА із клопотаннями про організацію робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовлення державного акту на право приватної власності на згадану ділянку.

Також п. 3.2. Рішення було вказано, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж у натурі (на місцевості).

Як вбачається з пояснювальної записки топографо-геодезичного відділу № 1 КП «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі» (т. 1, а.с. 60) ОСОБА_1 02 березня 2012 року звернувся до Головного управління земельних ресурсів КМДА з заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання державного акту, що посвідчує право на земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 . У результаті проведення топографо-геодезичних робіт площу земельної ділянки 8000000000:72:272:0002 визначено у 0,0754 га.

Жодних інших доказів, які б підтверджували здійснення позивачем заходів з метою отримання державного акту на земельну ділянку, суду не надано.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Також відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оскільки позивачем не наведено жодних доказів відмови у видачі йому державного акту про право приватної власності на земельну ділянку, суд констатує, що позивачем не доведено, яке його цивільне право було порушено, у зв`язку з чим він звернувся до суду.

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 24 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 липня 2017 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , Київської міської ради, третя особа: Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про визнання недійсним і скасування розпорядження та державного акту на право приватної власності на землю.

Судом у вказаному рішенні від 24 лютого 2015 року встановлено, зокрема, такі обставини.

Рішенням виконкому Залізничної районної ради №637 від 25.11.1985 ОСОБА_1 було дозволено встановити в садибі будинку за адресою: АДРЕСА_1 металевий збірно-розбірний гараж, а сарай та вбиральню перенести в інше місце. Натомість, у 1987 році ним був зведений шлакоблочний гараж літ. «Б» з залізобетонним покриттям, що підтверджується технічним паспортом станом на 13.01.1989 року, а сарай літ. «В», 1987 року забудови, в цьому ж техпаспорті зазначений як шлакоблочний з дерев`яним покриттям, всупереч рішенню №637 від 25.11.1985 року не було перенесено в інше місце.

Отже, як випливає з відомостей технічних паспортів станом на 06.02.2004 року та 28.10.2011 року, господарські будівлі гараж літ. «Б», сараї літ. «Г», «В» та «Д» були перебудовані позивачем самовільно та введені в експлуатацію лише у 2007 році, а також має місце їх розташування на межі та частково поза нею.

Так, згідно з розпорядженням Солом`янської райдержадміністрації від 12.02.2007 року №224 затверджено акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію самочинних забудов і прибудови «а2», сараїв «Г», «Д», гаража «Б», тобто зведені позивачем сараї літ. «Г» та «Д» впритул до сараю літ. «В».

Згідно з висновком будівельно-технічної експертизи від 26.09.2013 року №7905/13-43/7906/13-41 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз має місце порушення меж суміжного користування між земельною ділянкою з боку позивача внаслідок накладення частини його земельної ділянки вздовж межі на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_5 площею 7,82 кв. м. при цьому межа земельної ділянки ОСОБА_5 проходить по господарських будівлях: сараях «Г» і «В» та гаражу «Б», що належать позивачу та були зведені ним на суміжній межі та частково поза її межами.

З вищевказаного слідує, що внаслідок порушення суміжної межі з боку ОСОБА_1 має місце накладання частини земельної ділянки площею 7,82 кв. м на земельну ділянку, яка належить відповідачці ОСОБА_5 , та накладання практично по всій довжині межі земельної ділянки - 31,68 м складає по ширині від 0 м до 0,44 м.

Таким чином, висновком експертизи підтверджується порушення меж землекористування саме з боку позивача ОСОБА_1 , яке, можливо, відбулось у зв`язку із перебудовою та прибудовою господарських будівель позивачем вже після передачі у власність відповідачці ОСОБА_5 земельної ділянці, оскільки за наявним в матеріалах інвентаризації земельних ділянок актом погодження меж від 03.09.1994 року межа на місцевості проходила по дерев`яній огорожі та стіні гаража, які належали на праві власності позивачу. Крім того, згідно з планом встановлених меж станом на 1994 рік ширина земельної ділянки позивача в місце розташування господарських будівель складала 23,14 кв. м та з 24,11 кв. м по фасаду садиби позивача, тобто фактично відповідала первісно встановленим розмірам меж.

Рішенням Київської міської ради від 18.10.2007 року №990/3823 «Про приватизацію земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд у Солом`янському районі м. Києва» позивачу ОСОБА_1 також було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0754 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до цього рішення особам, яким у приватну власність надані земельні ділянки, було зобов`язано у місячний термін звернутися до Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) із клопотаннями щодо організації робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість) та виготовленню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки. Також було зазначено, що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їхніх меж у натурі (на місцевості).

Проте, документів, що посвідчують право на земельну ділянку позивача ОСОБА_1 , Департаментом земельних ресурсів до теперішнього часу не зареєстровано та позивачем не надано доказів того, що він здійснював дії щодо організації робіт по винесенню меж земельних ділянок в натуру (на місцевість).

Позивачем було обрано хибний спосіб захисту своїх прав, рос кільки розпорядження Київського міського голови від 14.08.2000 № 503-МГ про передачу у приватну власність земельної ділянки та державний акт на право власності на земельну ділянку не можуть бути визнані недійсними та скасовані, оскільки земельна ділянка надавалася з додержавним вимог законодавства, яке діяло на той час.

Солом`янський районний суд міста Києва у рішенні від 24 лютого 2015 року констатував, що на даний час не виявляється можливим встановити порушення прав ОСОБА_1 на земельну ділянку при винесенні меж земельної ділянки в натурі та перетинання її із суміжною земельною ділянкою, доказами чого можуть слугувати, наприклад, оспорювання протоколу погодження меж земельної ділянки в натурі, висновків землевпорядної організації, що здійснювала встановлення меж в натурі, щодо існування накладки суміжних земельних ділянок за спірною адресою тощо, за наявності яких може бути змінена конфігурація земельної ділянки в разі невідповідності винесення її меж в натурі.

Суд апеляційної інстанції в ухвалі від 01 липня 2015 року вказав, що належний документ, що посвідчує право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , відсутній.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що розпорядження від 14 вересня 2000 року № 503-МГ про передачу у приватну власність ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,0816 га по АДРЕСА_2 прийнято в межах повноважень Київського міського голови, відповідно до ст. 17 ЗК України (в редакції чинній на той час), Декрету Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1992 року та Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадянам України, затвердженого Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що прийнятим розпорядженням та виданим ОСОБА_5 на підставі цього розпорядження державним актом були порушені його права як землекористувача суміжної ділянки колегія суддів відхиляє, оскільки такі є недоведеними.

Доказів на підтвердження того, що розпорядженням Київського міського голови від 14 вересня 2000 року № 503-МГ, яким вирішено передати у приватну власність ОСОБА_5 земельну ділянку площею 0,0816 га по АДРЕСА_2 , частково припинено право користування земельною ділянкою ОСОБА_1 , позивачем не надано та ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не встановлено.

Наявність на земельній ділянці, що знаходиться у користуванні ОСОБА_1 господарських будівель, які збудовані вже після придбання у власність жилого будинку (договір купівлі-продажу від 26 квітня 1985 року), та які на момент передачі ОСОБА_5 земельної ділянки у власність, не були введені в експлуатацію, не дають підстав вважати, що частина земельної ділянки, на якій вони розташовані, перебувала у законному користуванні позивача.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в тій частині, що встановлення межі по його господарських будівлях свідчить про неправомірне припинення його права користування частиною земельної ділянки, не заслуговують на увагу, а тому підлягають відхиленню.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що право ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки відповідачами не порушене.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач у тексті позовної заяви просить суд зобов`язати Департамент земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації внести зміни до земельно-кадастрової документації на земельну ділянку 8000000000:72:272:0002 за адресою: АДРЕСА_1 , в частині загальної площі земельної ділянки, що складає 774 кв.м. та привести у відповідність межі даної земельної ділянки до документації Київського міського бюро технічної інвентаризації, у тому числі схематичного плану будівельного кварталу № 583.

Разом з тим позивач не вказує конкретні документи Київського міського бюро технічної інвентаризації, у відповідності до яких відповідач повинен внести зміни до земельно-кадастрової документації на земельну ділянку 8000000000:72:272:0002 за адресою: АДРЕСА_1 , в частині загальної площі земельної ділянки, та привести у відповідність межі даної земельної ділянки.

Згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК У країни визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 15,16, 321,377,378, 391,393 ЦК України, ст.ст. 3-4, 10-11, 57-61, 79, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Департаменту земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. А. Усатова