Рішення № 99456616, 08.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 640/11719/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокуратура про стягнення вихідної допомоги, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Офісу Генерального прокуратура, у якому, з урахуванням заяви від 28.07.2020 про збільшення позовних вимог, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 18222 (вісімнадцять тисяч двісті двадцять дві) гривні 12 коп.;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 10.01.2020 по день виконання рішення суду у цій справі;

- визнати протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо несвоєчасного нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати за відпрацьовані дні (09 та 10 число) у січні 2020 року;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні за відпрацьовані дні (09 та 10 число) у січні 2020 року, за період з 10.01.2020 по 28.02.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправною відмовою відповідача у виплаті вихідної допомоги при звільненні. За твердженням позивача, така відмова суперечить приписам трудового законодавства за відсутності спеціальних норм, які б таку виплату обмежували, що підтверджується відповідними правовими позиціями Верховного Суду. При цьому, виплата вихідної допомоги випливає із міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства та які не містять застережень, які можна було б застосувати стосовно позивача. Виплата вихідної допомоги при звільненні за ініціативою роботодавця, яка є загальною гарантією захисту доходу, відповідає принципу рівності та заборони дискримінації за будь-якою ознакою. Крім того, позивач вважає, що повний розрахунок при звільненні, з нею було проведено не у день звільнення, як того вимагає законодавство, з огляду на що, наявні підстави для стягнення з відповідача компенсаторних виплат за порушення строку розрахунку з працівником при звільненні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2020 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

08.07.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що Законом № 1697-VII, не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення на підставі пункту 9 частини першої статті 51 цього Закону. У свою чергу, стаття 44 Кодексу законів про працю України, також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону № 1697-VII. (а.с. 43-50)

28.07.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій сторона позивача наголошує на тому, що відповідачем у відзиві на позовну заяву не було спростовано жодного доводу позовної заяви, крім того, відзив передусім зводиться до обставин проходження прокурорами атестації, однак, предмет спору у даній справі є іншим. (а.с. 75-80)

Також, разом із відповіддю на відзив, позивачем подано заяву про збільшення позовних вимог, яка стосується питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні за відпрацьовані два дні у січні 2020 року, за період з 10.01.2020 по 28.02.2020. (а.с. 81-82)

21.08.2020 Офісом Генерального прокурора подано відзив на заяву про збільшення позовних вимог. (а.с. 89-97)

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.11.2020 прийнято справу до провадження судді Окружного адміністративного суду міста Києва Келеберди В.І., продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається із матеріалів даної справи, ОСОБА_1 , в органах прокуратури працювала на різних прокурорсько-слідчих посадах з лютого 2011 року до 10 січня 2020 року.

Наказом Генерального прокурора від 09.01.2020 № 110ц позивача з 10.01.2020 звільнено з посади слідчого в особливо важливих справах шостого відділу з розслідування кримінальних проваджень управління з розслідування особливо важливих справ Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

Згідно змісту даного наказу, Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні позивачу виплати при звільненні.

Позивач наголошує на тому, що Офісом Генерального прокурора не було здійснено передбаченої чинним законодавством, виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням.

30.03.2020 позивачем направлено до Офісу Генерального прокурора запит про надання публічної інформації щодо того чи виплачувалась їй вихідна допомога у зв`язку із звільненням та з інших питань.

07.04.2020 позивач отримала від Офісу Генерального прокурора лист--відповідь від 07.04.2020 № 27/3-1546вих-20 на вказаний запит, з якої вбачається, що виплату вихідної допомоги позивачу не було здійснено через, відсутність підстав для її нарахування, з посиланням на підпункт 2 пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019, яким статтю 40 Кодексу законів про працю України доповнено частиною 5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості, застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1. частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу. встановлюються законом, що регулює їхній статус.» При цьому, Закон України «Про прокуратуру» та Закон № 113-ІХ регулюють статус прокурорів та є щодо них спеціальними законами, і що Законом України «Про прокуратуру» не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього ж Закону. Також, ст. 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення ним трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».

Позивач вважає, що така позиція Офісу Генерального прокурора є незаконною та породжує протиправну бездіяльність останнього, яка виражається в обмеженні передбаченої чинним законодавством виплати вихідної допомоги у зв`язку зі звільненням, що і зумовило звернення позивача до суду з даним позовом.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру», забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема, щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

Статтею 51 Закону № 1697-VII, передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді. Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті, прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 № 113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі також - Закон № 113-ІХ), статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 113-ІХ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме:

- статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»;

- статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»;

- частину дев`яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».

Водночас, Законом № 1697-VII, не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Суд зазначає, що нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні № 8-рп/2002 від 07.05.2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до статті 1 КЗпП України, регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Тож, внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України, не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Отже, з наведеного слідує висновок, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України, передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.

Разом з тим, на переконання суду, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, і не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладене в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19.

Враховуючи наведене, позивач має право на отримання вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю, у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Статтею 44 КЗпП України, передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Так, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

За наведених обставин, суд вважає, що відповідач повинен був при звільненні виплатити позивачу вищевказану вихідну допомогу. Невиплата такої допомоги свідчить про наявність підстав для задоволення судом позову та стягнення такої допомоги на користь позивача.

Щодо розміру вихідної допомоги, суд враховує, що відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора від 15.05.2020 № 21-735зп, сума середньої заробітної плати позивача на час звільнення із займаної посади, складає 18222,12 грн. Заперечень щодо такої суми середнього заробітку у відзиві на позовну заяву не наводиться. (а.с. 33-34, 55)

Оскільки відповідачем не було виплачено позивачу вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь позивача таку вихідну допомогу в розмірі її середньомісячного заробітку, а саме в розмірі 18222,12 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень ст. 4, ч. 5 ст. 51 Закону № 1687 та ч. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю, убачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми Кодексу законів про працю України, не містить обмежень і щодо застосування норм ст. 116 та 117 Кодексу законів про працю, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із тим, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в частині позову, яка стосується стягнення середнього розміру заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у даному випадку, є передчасними.

Так, відповідно до положень ст. 117 Кодексу законів про працю, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У даному ж випадку, має місце спір про право на належні звільненому працівнику суми, а саме, право позивача на отримання вихідної допомоги при звільненні.

При цьому, приписами ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю, покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку буде рішення у даній справі, яким встановлено право позивача на отримання вихідної допомоги.

Відтак, на час розгляду даного спору, відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому, права позивача в цій частині наразі не є порушеними, а вимоги в цій частині є захистом прав на майбутнє, що положеннями КАС України, не допускається. З огляду на викладене, позовні вимоги у цій частині спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку заробітної плати при звільненні за відпрацьовані дні - 09 та 10 число у січні 2020 року, за період з 10.01.2020 по 28.02.2020, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Так, позивач в обґрунтування вимог в цій частині позову, вказує на те, що наказом від 09.01.2020 № 110ц її було звільнено з посади та вказано на проведення повного розрахунку.

Разом з тим, частково такий розрахунок в сумі 1397,02 за відпрацьовані дні 09 та 10 січня 2020 року був проведений роботодавцем не у день її звільнення, тобто, 10.01.2020, а лише 28.02.2020, що на думку позивача підтверджується смс-повідомленням від банку про зарахування цієї суми на рахунок. Тож, на переконання позивача, наявні підстави для застосування норм ст. ст. 47, 116 КЗпП щодо затримки розрахунку з виплати заробітної плати за 2 відпрацьовані дні у січні 2020 року. (а.с. 83-84)

Разом з тим, суд наголошує на тому, що нарахування заробітної плати здійснюється на підставі певних первинних документів, зокрема, табеля обліку використання робочого часу.

Сторона відповідача наголошує на тому, що позивач не повідомила вчасно відповідальну особу за ведення табелю структурного підрозділу про закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та бажання стати до роботи, то станом на 10.01.2020 опрацьовано всі первинні документи, в тому числі і табель на січень 2020 року, згідно якого не було робочих днів в цьому місяці.

Водночас, у лютому місяці після підготовки коригуючого табелю обліку використання робочого часу позивача, було за січень 2020 року здійснено нарахування та виплату заробітної плати за 09 та 10 січня 2020 року.

Таким чином, суд вважає, що за даних обставин, відповідач не допустим порушення трудового законодавства щодо строків виплати заробітної плати, адже нарахування такої плати за січень 2020 року у лютому 2020 року відбувалось на підставі даних коригуючого табеля обліку робочого часу, тобто, не було порушено строків виплати заробітної плати, однак, правомірність/неправомірність складання коригуючого табелю та вчасне/невчасне повідомлення позивача про бажання приступити до роботи після відпустки по догляду за дитиною, не є предметом даного спору. Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. (а.с. 94-97)

Положеннями частини 1 статті 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Суд вважає, що, у даному випадку, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, судовий збір сплачений позивачем підлягає стягненню на її користь з відповідача, пропорційно до обсягу задоволених позовних вимог. (а.с. 35)

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 139, 242 - 246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокуратура про стягнення вихідної допомоги, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у зв`язку зі звільненням в розмірі 18222,12 грн. (вісімнадцять тисяч двісті двадцять дві гривні 12 коп.)

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051).

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Офіс Генерального прокуратура (01601, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051)

Суддя В.І. Келеберда