Рішення № 99456357, 08.09.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2021 року м. Київ № 640/10262/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до треті особиМіністерства юстиції України (01001, м. Київ, вулиця Городецького, 13) Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Гаращенко Володимира Васильовича (04050, м. Київ, вулиця Дегтярівська, 8А, оф.406), ОСОБА_45 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_10 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_11 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_12 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_13 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_14 ), ОСОБА_14 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 ), ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 ), ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 ), ОСОБА_20 ( АДРЕСА_20 ), ОСОБА_21 ( АДРЕСА_21 ), ОСОБА_22 ( АДРЕСА_22 ), ОСОБА_23 ( АДРЕСА_23 ), ОСОБА_24 ( АДРЕСА_24 ), ОСОБА_25 ( АДРЕСА_25 ), ОСОБА_26 ( АДРЕСА_26 ), ОСОБА_26 ( АДРЕСА_27 ), ОСОБА_27 ( АДРЕСА_28 ), ОСОБА_28 ( АДРЕСА_29 ), ОСОБА_29 ( АДРЕСА_30 ), ОСОБА_30 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_31 ( АДРЕСА_32 ), ОСОБА_32 ( АДРЕСА_33 ), ОСОБА_33 ( АДРЕСА_34 ), ОСОБА_34 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_35 ( АДРЕСА_36 ), ОСОБА_36 ( АДРЕСА_37 ), ОСОБА_37 ( АДРЕСА_38 ), ОСОБА_38 ( АДРЕСА_39 ), ОСОБА_39 ( АДРЕСА_40 ), ОСОБА_40 ( АДРЕСА_41 ), ОСОБА_41 ( АДРЕСА_42 ), ОСОБА_43 ( АДРЕСА_43 ), ОСОБА_42 ( АДРЕСА_44 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії , В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України (далі по тексту також - відповідач), третя особа Державний реєстратор комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Гаращенко Володимир Васильович, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01 квітня 2020 року №1296/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав»;

- визнати протиправним і скасувати висновок Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг па рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 12 березня 2020 року;

- зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи від 27 вересня 2019 року №48907993, від 30 вересня 2019 року №№48928403, 48928024, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, прийняті державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Гаращенком Володимиром Васильовичем.

Мотивуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначив, що при зверненні до державного реєстратора у зв`язку зі зміною нежитлового фонду ОСОБА_1 було подано весь пакет документів, що дозволяло державному реєстратору прийняти відповідні рішення про державну реєстрацію прав позивача на майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_45 .

Також позивач стверджував, що мешканці будинку АДРЕСА_45 у поданій до Міністерства юстиції України скарзі не обґрунтували порушення своїх прав спірною державною реєстрацією прав позивача, а вказали лише про своє обурення. Крім того, така скарга подана мешканцями з пропуском 60-денного строку з дня прийняття рішення, що оскаржується та є анонімною, адже звернення не містить відомостей про місце проживання, не підписане автором (авторами).

На думку позивача, відповідачем не здійснено належної перевірки поданої скарги на предмет її відповідності вимогам законодавства щодо змісту та оформлення скарги, а також строків її подання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 травня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У відзиві на адміністративний позов представник Міністерства юстиції України зазначив, що оскаржуваний наказ прийнято обґрунтовано та з урахуванням всіх обставин справи, адже до заяв ОСОБА_1 не було додано документу, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта. При цьому, заявником у відповідних заявах не було надано відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, тоді як під час формування та реєстрації вищевказаних заяв державним реєстратором Геращенком В.В. не було автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримано відомості Єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт.

Представник відповідача стверджував, що під час розгляду заяв ОСОБА_1 та прийнятті рішень державним реєстратором Геращенком В.В. не було належним чином встановлено відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; та не було налажним чином перевірено документи на наявність підстав для зупинення розгляду таких заяви, та відмови у державній реєстрації прав, а також під час проведення реєстраційних дій не було використано відомостей Єдиного реєстру документів.

Відповідною ухвалою суду від 29 липня 2021 року судом залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_45 ( АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_4 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_7 ), ОСОБА_7 ( АДРЕСА_8 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_9 ), ОСОБА_9 ( АДРЕСА_10 ), ОСОБА_10 ( АДРЕСА_11 ), ОСОБА_11 ( АДРЕСА_12 ), ОСОБА_12 ( АДРЕСА_13 ), ОСОБА_13 ( АДРЕСА_14 ), ОСОБА_14 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_15 ( АДРЕСА_15 ), ОСОБА_16 ( АДРЕСА_16 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ), ОСОБА_17 ( АДРЕСА_17 ), ОСОБА_18 ( АДРЕСА_18 ), ОСОБА_19 ( АДРЕСА_19 ), ОСОБА_20 ( АДРЕСА_20 ), ОСОБА_21 ( АДРЕСА_21 ), ОСОБА_22 ( АДРЕСА_22 ), ОСОБА_23 ( АДРЕСА_23 ), ОСОБА_24 ( АДРЕСА_24 ), ОСОБА_25 ( АДРЕСА_25 ), ОСОБА_26 ( АДРЕСА_26 ), ОСОБА_26 ( АДРЕСА_27 ), ОСОБА_27 ( АДРЕСА_28 ), ОСОБА_28 ( АДРЕСА_29 ), ОСОБА_29 ( АДРЕСА_30 ), ОСОБА_30 ( АДРЕСА_31 ), ОСОБА_31 ( АДРЕСА_32 ), ОСОБА_32 ( АДРЕСА_33 ), ОСОБА_33 ( АДРЕСА_34 ), ОСОБА_34 ( АДРЕСА_35 ), ОСОБА_35 ( АДРЕСА_36 ), ОСОБА_36 ( АДРЕСА_37 ), ОСОБА_37 ( АДРЕСА_38 ), ОСОБА_38 ( АДРЕСА_39 ), ОСОБА_39 ( АДРЕСА_40 ), ОСОБА_40 ( АДРЕСА_41 ), ОСОБА_41 ( АДРЕСА_42 ), ОСОБА_43 ( АДРЕСА_43 ), ОСОБА_42 ( АДРЕСА_44 ).

Так, на виконання пункту 3 зазначеної ухвали третіми особами не надано письмових пояснень стосовно заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене вище, справа розглядається в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі, на підставі наявних у справі матеріалів.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що 02 березня 2018 року між ОСОБА_44 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення НОМЕР_2 (в літ. А) в будинку АДРЕСА_45 , яке має загальну площу 399,9 кв.м.

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бабенко В.В. та зареєстрований в реєстрі за №460.

Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності підтверджується, що 02 березня 2018 року за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на нежитлове приміщення НОМЕР_2 загальною площею 399,9 кв.м, розташоване у АДРЕСА_45 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) №39960958 від 02 березня 2018 року.

24 лютого 2020 року мешканці будинку АДРЕСА_45 звернулися до Міністерства юстиції України зі скаргою на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, в якій просили:

- провести перевірку правомірності прийнятих рішень державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Гаращенком Володимиром Володимировичем;

- скасувати рішення про державну реєстрацію від 30 вересня 2019 року №№48928024, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, прийняті державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Гаращенком Володимиром Володимировичем та закрити відповідні розділи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Розглянувши зазначену скаргу, Колегія Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції 12 березня 2020 року прийняла висновок, яким рекомендувала скасувати рішення від 27 вересня 2019 року №28907993, від 30 вересня 2019 року №№48928403, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, прийняті державним реєстратором Гаращенком Володимиром Володимировичем.

Даний висновок Колегії обґрунтований, зокрема, тим, що подані заявником документи не давали змоги встановити набуття права власності ОСОБА_1 на квартиру НОМЕР_2 та подальше набуття права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення 1 та квартири 1-8 у зв`язку із її поділом. При цьому, заявником для проведення державної реєстрації таких прав не було надано документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта, та не було надано відомостей про реєстраційний номер документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта у відповідних заявах. Крім того, під час формування та реєстрації вищевказаних заяв державним реєстратором Гаращенком В.В. не було автоматично за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав у режимі реального часу отримано відомості Єдиного реєстру документів про документ, що відповідно до вимог законодавства дає право на проведення будівельних робіт, а також на момент розгляду таких заяв та прийнятті відповідних рішень у Державному реєстрі прав було наявне зареєстроване обтяження (арешт) щодо нежитлового приміщення НОМЕР_2.

На підставі вказаного висновку Комісії від 12 березня 2020 року Міністерством юстиції України видано наказ №1296/5 від 01 квітня 2020 року «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав», пунктом 2 якого скасовано рішення від 27 вересня 2019 року №28907993, від 30 вересня 2019 року №№48928403, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, прийняті державним реєстратором Гаращенком Володимиром Володимировичем.

Незгода позивача із вказаними висновком та наказом про скасування рішень про державну реєстрацію, зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визнання та захисту державою таких прав врегульовані Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон № 1952-IV, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 37 Закону №1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті, Міністерство юстиції України розглядає скарги на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі рішення суду, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.

Вимогами частини 9 статті 37 Закону №1952-IV визначено, що порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 затверджено Порядок розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - Порядок №1128, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 2 Порядку №1128 передбачено, що для забезпечення колегіального розгляду скарг у сфері державної реєстрації Мін`юстом чи його територіальними органами утворюються постійно діючі колегії з розгляду скарг у сфері державної реєстрації (далі - колегії), положення про які затверджуються Мін`юстом. Склад колегій затверджується Мін`юстом чи відповідним територіальним органом.

Відповідно до пункту 3 Порядку №1128 скарга у сфері державної реєстрації реєструється у день її надходження до Мін`юсту чи відповідного територіального органу відповідно до вимог законодавства з організації діловодства у державних органах за умови підписання її скаржником, зокрема з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Згідно пункту 5 Порядку №1128 Мін`юст чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, а саме: оформлення скарги без дотримання вимог, визначених законом; наявність інформації про судове рішення про відмову позивача від позову з такого самого предмета спору, про визнання відповідачем позову або затвердження мирової угоди сторін; наявність інформації про судове провадження у зв`язку із спором між тими самими сторонами, з такого самого предмета і тієї самої підстави; наявність рішення Мін`юсту чи його територіального органу з такого самого питання; здійснення Мін`юстом чи його територіальним органом розгляду скарги з такого самого питання від того самого скаржника; подання скарги особою, яка не має на це повноважень; закінчення встановленого законом строку подачі скарги; розгляд питань, порушених у скарзі, не належить до компетенції Мін`юсту чи його територіального органу.

Так, вимоги до оформлення скарги та строки її подання визначені частиною 5 та 3 статті 37 Закону №1952-IV відповідно.

Частиною 5 статті 37 Закону №1952-IV передбачено, що скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:

1) повне найменування (ім`я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім`я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;

2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується;

3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника;

4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;

5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав;

6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги.

До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.

Суд зазначає, що підставою адміністративного позову позивачем, зокрема, вказано, що подана скаржниками скарга не відповідає вимогам, визначеним законодавством, адже не містить всіх необхідних реквізитів, а саме інформації щодо місця проживання скаржників та їх підписів.

Відповідно до статті 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Так, з наявної в матеріалах справи копії скарги від 24 лютого 2020 року вбачається, що після адресата не зазначено жодної інформації ні стосовно найменування скаржників, ні стосовно їх місця проживання.

У скарзі вказано, що скаржники є мешканцями будинку АДРЕСА_45 , однак вказані відомості не підтверджені жодними доказами (як то договори купівлі-продажу, витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, копії паспортів з відмітками щодо місця проживання/реєстрації скаржників).

Суд також звертає увагу, що скарга не містить норм законодавства, які порушено, на думку скаржників оскаржуваними рішеннями, а також в скарзі не викладено обставин, якими скаржники обґрунтовують свої вимоги, тобто тих обов`язкових реквізитів, які обов`язково повинна містити скарга.

Вимогами частини 3 статті 37 Закону №1952-IV передбачено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.

Так, предметом оскарження у скарзі є рішення про державну реєстрацію від 30 вересня 2019 року №№48928024, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, прийняті державним реєстратором комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ Гаращенком Володимиром Володимировичем.

Водночас, скарга на дані рішення від 30 вересня 2019 року подана 24 лютого 2020 року, тобто поза межами строку, визначеного частиною 3 статті 37 Закону №1952-IV.

Суд враховує, що у скарзі вказано, що про оскаржувані рішення скаржникам стало відомо у лютому 2020 року, однак такі обставини не підтверджені жодними доказами, долученими до скарги. Крім того, відповідачем не надано доказів витребування необхідних документів та інформації на підтвердження таких доводів скаржників, як і не надано до суду доказів дотримання скаржниками строку на звернення зі скаргою.

Також суд враховує, що відповідачем не наведено жодних спростувань твердженням позивача, які є підставою адміністративного позову. У відзиві на адміністративний позов зазначає про наявність порушень порядку здійснення державної реєстрації державним реєстратором, які в порядку адміністративного судочинства не підлягають розгляду. В той же час, позивачем спірний висновок та наказ оскаржується з підстав недотримання відповідачем процедури прийняття до розгляду та безпосереднього розгляду скарги від 24 лютого 2020 року.

При цьому, перевіряючи правомірність розгляду скарг, поданих фізичними та юридичними особами у порядку, визначеному статтею 37 Закону № 1952-IV, дослідженню підлягають виключно обставини щодо дотримання суб`єктом владних повноважень порядку та строків розгляду скарги та надання відповіді. Суд не надає правової оцінки рішенню та діям державного реєстратора, що стали підставою звернення з відповідною скаргою.

Додатково суд враховує, що до скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника у результаті прийняття рішення державним реєстратором.

В той же час, скарга, яка була предметом розгляду в межах спірних правовідносин, не містить ні доводів скаржників стосовно порушення їх прав оскаржуваними рішеннями, (а лише зазначено про обурення та занепокоєння мешканців будинку АДРЕСА_45 ), ні відповідних засвідчених в установленому порядку копій документів, що підтверджують факт такого порушення прав.

Аналіз наведених обставин в сукупності свідчить, що подана відповідачу скарга не містила всіх обов`язкових реквізитів, передбачених частиною 5 статті 37 Закону №1952-IV.

Відповідно до частини 6 статті 37 Закону №1952-IV за результатами розгляду скарги Міністерство юстиції України та його територіальні органи приймають мотивоване рішення про:

1) відмову у задоволенні скарги;

2) задоволення (повне чи часткове) скарги шляхом прийняття рішення про:

а) скасування рішення про державну реєстрацію прав, скасування рішення територіального органу Міністерства юстиції України, прийнятого за результатами розгляду скарги;

б) скасування рішення про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав та проведення державної реєстрації прав;

в) виправлення помилки, допущеної державним реєстратором;

в-1) усунення порушень, допущених державним реєстратором, з визначенням строків для виконання наказу;

г) тимчасове блокування доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

ґ) анулювання доступу державного реєстратора до Державного реєстру прав;

е) притягнення до дисциплінарної відповідальності посадової особи територіального органу Міністерства юстиції України;

є) направлення до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю.

У силу положень пунктів 1, 8 частини 8 статті 37 Закону №1952-IV Міністерство юстиції України та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги, якщо, скарга оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п`ятою цієї статті; закінчився встановлений законом строк подачі скарги.

Зазначені вище судом відсутні обов`язкові реквізити скарги та не обґрунтування дотримання строку звернення до відповідача зі скаргою, на думку суду, є підставою для відмови у задоволенні скарги, чого відповідачем в межах спірних правовідносин не вчинено. Відтак, процедурні порушення розгляду скарги нівелюють відповідні наслідки та обумовлюють наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу.

Вимогами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виходячи з критеріїв правомірності прийняття рішення суб`єкта владних повноважень, передбачених частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та частиною 2 статті 19 Конституції України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України від 01 квітня 2020 року №1296/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав» прийнято, зокрема, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, відтак у суду наявні підстави для його скасування в судовому порядку.

Також, пунктами 13-14 Порядку передбачено, що зЗа результатом розгляду скарги у сфері державної реєстрації колегіально колегія формує висновок про те, чи:

1) встановлено наявність порушень закону у рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Мін`юсту;

2) підлягає скарга у сфері державної реєстрації задоволенню (в повному обсязі чи частково (з обов`язковим зазначенням в якій частині) шляхом прийняття Мін`юстом чи відповідним територіальним органом рішень, передбачених законом.

За результатами розгляду скарги у сфері державної реєстрації, у тому числі колегіально, Мін`юст чи відповідний територіальний орган приймає рішення про задоволення скарги у сфері державної реєстрації або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених законом.

За правилами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається зі змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведена процесуальна норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, в силу якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (пункт 1).

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

У світлі розглядуваних процесуальних правовідносин правом, на захист якого подається адміністративний позов, є гарантована державою можливість на вчинення певної дії, яка передбачена в нормативно-правовому акті; під свободою особи розуміється повна відсутність обов`язку на вчинення певних дій у конкретній сфері публічних правовідносин; охоронюваний законом інтерес як об`єкт судового захисту являє собою потенційне право особи, її прагнення набути певні матеріальні або нематеріальні блага.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною.

Отже, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують права та інтереси останнього шляхом обмежень у реалізації його прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.

За змістом даної норми закону предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

Між тим, виходячи з системного аналізу наведених правових норм, суд зазначає, що висновок Колегії не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав та обов`язків для осіб, тому не може розглядатися як окремий предмет спору, оскільки за результатами розгляду скарги суб`єкт розгляду скарги на підставі висновків Колегії приймає мотивоване рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законами, у формі наказу.

Отже, виходячи з викладеного суд дійшов висновку про те, що позовна вимога щодо визнання протиправними висновків Колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг па рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 12 березня 2020 року не підлягає задоволенню, оскільки саме наказ Міністерства юстиції України є тим рішенням, що породжує права та обов`язки зацікавлених осіб та надсилання якого передбачено вимогами чинного законодавства.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року по справі №826/8976/17 (К/9901/58744/18), яка є обов`язковою для застосування судами згідно з частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Суд також зауважує, що наслідком розв`язання публічно-правового спору по суті має бути захист порушеного суб`єктивного права позивача. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті позовні вимоги, які відновлюють фактично порушені права, свободи та інтереси особи у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

У випадку, коли поданих доказів достатньо для того, щоб зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення чи утриматись від вчинення певних дій суд вправі обрати такий спосіб захисту порушеного права.

При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною в рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.

Враховуючи, що внаслідок прийняття оскаржуваного наказу скасовано державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомості за позивачем, суд приходить до висновку, що ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства юстиції України скасувати державну реєстрацію реєстраційних дій по скасуванню реєстраційних дій, вчинених на виконання наказу Міністерства юстиції України від 01 квітня 2020 року №1296/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав».

Суд додатково в частині підсудності даного спору адміністративному суду зазначає, що відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вимогами статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Суд враховує, що підставами звернення позивача за захистом прав та інтересів слугувало порушення, на думку позивача, вимог чинного законодавства Міністерством юстиції України при розгляді скарги, адже саме право власності та правовстановлюючі документи є чинними, однак скасовано їх державну реєстрацію.

Аналогічна правова позиція про відсутність спору про право викладено у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2017 року.

У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року (справа №910/8424/17) суд зазначив, що спір з приводу законності рішень Міністерства юстиції України, виданих у формі наказів про скасування рішень державного реєстратора, прийнятих Міністерством юстиції України внаслідок процедури здійснення реєстрації, підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства з огляду на те, що виник внаслідок виконання Мін`юстом владних управлінських функцій.

Відтак, з урахуванням вимог Кодексу адміністративного судочинства України даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Разом з тим, судом враховано правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Тому зазначений наказ не підлягає перевірці по суті встановлених ним обставин, тобто результатів перевірки скарги, оскільки її здійснення належить до дискреційних повноважень відповідачем, що мають бути ними реалізовані у порядку та у спосіб, визначений Законом №1952-IV та Порядком № 1128 з дотриманням прав, свобод і законних інтересів всіх зацікавлених осіб, за умови повного, всебічного, виваженого та об`єктивного встановлення всіх обставин виниклих правовідносин з дотриманням, зокрема вимог пункту 9 цього ж Порядку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування не виконав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в частині.

Відповідно до частини 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255, 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 01 квітня 2020 року №1296/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав».

Зобов`язати Міністерство юстиції України скасувати державну реєстрацію реєстраційних дій по скасуванню рішень 27 вересня 2019 року №48907993, від 30 вересня 2019 року №№48928403, 48928024, 48927908, 48927782, 48927695, 48927621, 48927538, 48927435, 48927325, 48927141, вчинених на виконання наказу Міністерства юстиції України від 01 квітня 2020 року №1296/5 «Про скасування рішень про державну реєстрацію прав».

В іншій частині позову відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 681,60 грн. (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) гривня 60 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622).

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя А.Б. Федорчук