Ухвала суду № 99454632, 06.09.2021, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

06 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/7231/21

Суддя Полтавського окружного адміністративного суду Петрова Л.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника відповідача про залишення позову без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

01 липня 2021 року ОСОБА_1 /надалі – ОСОБА_1 , позивач/ звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Полтавській області /надалі – ГУНП в Полтавській області, відповідач/ про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористану в 2019 році оплачувану відпустку в кількості 28 календарних днів при звільненні; зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану в 2019 році відпустку в кількості 28 календарних днів у розмірі 23383,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що, на думку позивача, під час його звільнення ГУПН в Полтавській області безпідставно не проведено з ним повного розрахунку за невикористані відпустки за 2019 рік.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/7231/21; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

09.08.2021 до суду надійшов відзив на позов в якому зазначено, що позивачем пропущено строк звернення до суду із цим позовом. Крім того, зазначено, що ГУГП в Полтавській області не було допущено протиправної бездіяльності щодо не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку у кількості 28 діб за 2019 рік, оскільки в наказі про звільнення позивача від 30.06.2020 № 271 о/с було визначено кількість днів невикористаної відпустки за які повинна бути виплачена компенсація 22 календарних дні, а позивач у свою чергу з таким наказом погодився та його не оскаржив. З урахуванням вказаного відповідач просить суд залишити позовні вимоги без розгляду або без задоволення.

У відзиві на позов відповідач зазначає клопотання про залишення позову без розгляду з огляду на недотримання позивачем строку звернення до суду із позовом, встановленого статтею 122 КАС України.

Надаючи оцінку вище зазначеним клопотанням, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Предметом позову є визнання визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та несвоєчасної виплати грошової компенсації за невикористану в 2019 році оплачувану відпустку в кількості 28 календарних днів при звільненні; зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористану в 2019 році відпустку в кількості 28 календарних днів у розмірі 23383,24 грн.

У відповідності до положень Закону України "Про оплату праці" та Кодексу законів про працю України грошова компенсація за невикористані дні відпустки є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов`язання її виплатити не обмежується будь-яким строком.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 04 травня 2018 року по справі №808/858/16.

Конституційним Судом України у рішенні від 15.10.2013, № 8-рп/2013 "У справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року N 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття “грошове забезпечення”, “одноразова грошова допомога при звільненні” та “заробітна плата”, які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому даний спір охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням “законодавство про оплату праці”.

Оскільки Кодекс адміністративного судочинства України передбачає, що інші закони можуть встановлювати строки звернення до суду, застосуванню в цій справі підлягають саме положення частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України, згідно яких звернення до суду із заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 26.06.2019 по справі № 820/4748/17, від 13.03.2019 по справі № 807/363/18.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, а відтак, у його задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 122, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання представника відповідача про залишення позову без розгляду - відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Головуючий суддя Л.М. Петрова