Рішення № 99451055, 06.09.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2021 року Справа № 335/10180/20 Провадження №ЗП/280/49/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

23 червня 2021 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла справа за позовом ОСОБА_1 (далі-позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідача), в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період з 13.03.2012 по 01.09.2020 на суму заборгованості нарахованої на виконання постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 по справі №2а-8622/2011, у загальній сумі 10821,06 грн.

Ухвалою суду від 29.06.2021 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2011 у справі №2а-8622/11, з урахуванням постанови Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі №2а-8622/2011, органом пенсійного фонду була нарахована компенсація в розмірі 5 715,52 грн., проте виплачена зазначена сума була лише у вересні 2020 року, у зв`язку з чим позивач вважає, що має право на отримання 3-х відсотків річних та інфляційних втрат. Просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що на спірні правовідносини не можуть поширюватись положення статті 625 ЦК України, які передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання. Відповідач зазначає, що виплата позивачу пенсії проведена в порядку черговості та одразу після надходження відповідних фінансових ресурсів. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

Судом встановлено, що постановою Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 10.08.2011 у справі №2а-8622/11 адміністративний позов задоволено частково; визнано неправомірними дії УПФУ в Хортицькому районі м. Запоріжжя щодо виплати пенсії ОСОБА_1 в розмірі, меншому ніж передбачено статтею 50, частиною 4 статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано УПФУ в Хортицькому районі м.Запоріжжя здійснено перерахунок і виплачувати ОСОБА_1 пенсію в розмірі не нижче 6 мінімальних пенсій за віком та додаткову пенсію в розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком з 28.01.2011 року по 19.06.2011 року, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком; допущено негайне виконання постанови суду у межах суми стягнення за один місяць; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2012 у справі №2а-8622/2011 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково; апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя задоволено частково; постанову Хортицького районного суду м.Запоріжжя від 10 серпня 2011 року у справі №2а-8622/11 скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково; визнано дії Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя щодо не проведення перерахунку та виплати на користь ОСОБА_1 державної та додаткової щомісячної пенсії у розмірах відповідно до ст.50 та ч.4 ст.54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 08 червня 2011 року по 22 липня 2011 року, включно - протиправними; зобов`язано Управління Пенсійного фонду України в Хортицькому районі м.Запоріжжя перерахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 державну та додаткову щомісячну пенсії у розмірах відповідно до ст.50 та ч. 4 ст.54, ч.3 ст.67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність, встановленого на день виплати пенсії за період з 08 червня 2011 року по 22 липня 2011 року, включно з урахуванням різниці, яка була вже виплачена; в задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.

На виконання рішення суду органом пенсійного фонду була нарахована компенсація в розмірі 5 715,52 грн. Заборгованість в розмірі 5 715,52 грн. була виплачена в вересні 2020 року.

Позивач вважаючи, що у відповідача наявний обов`язок виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у вигляді 3-х відсотків річних та інфляційних втрат, звернувся з даним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.

Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Схожі норми містяться і в пп.2,3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.

Отже, право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Стаття 3 Закону №2050-ІІІ встановлює, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

У пункті 4 цього Порядку прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи та пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Суд звертає увагу, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Отже, право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 18.12.2018 у справі №816/301/16.

Суд, вирішуючи спір, вважає за необхідне зазначити те, що право позивача на пенсію, в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є його правом на майно. У свою чергу, неможливість розпоряджатися своїм майном, з вини пенсійного органу, яким несвоєчасно виплачена пенсія, є втручанням у таке право. Наслідком несвоєчасності виплати пенсії, як втручання у право особи, національне законодавство визначає право особи на отримання компенсації втрати частини доходів.

Факт того, що пенсія позивачу у повному обсязі своєчасно не була виплачена саме з вини відповідача, підтверджується судовими рішенням, про які зазначено вище.

Отже, оскільки позивачу не було своєчасно виплачено пенсію саме з вини пенсійного органу, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим суд виходить за межі позовних вимог в цій частині.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми на підставі ст..625 ЦК України, слід зазначити те, що спірні правовідносини, які є предметом розгляду у цій справі, не є зобов`язаннями у розумінні ст..625 ЦК України та регулюються нормами іншого законодавства.

Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що заявлені позивачем вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, питання про його відшкодування на користь позивача не вирішується.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 158-Б, код ЄДРПОУ 20490012) про стягнення коштів - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку із несвоєчасною виплатою коштів в розмірі 5715,52 грн., відповідно до положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Новікова